З попереднього числа тижневика "Час і події" уважні читачі дізналися про святкування 150-річчя Людвіка Заменгофа - ініціатора міжнародної мови есперанто - у славному місті Чикаго (до речі, есперантисти передають індіянську назву - Шикаґо). Але, перш ніж прейти до, власне, відзначення події, дозвольте розповісти про появу міжнародної мови в США.

Підручники з вивчення мови для американців (прошу не плутати їх з англомовними мешканцями нашої Земної кулі, де навіть оповідки про Harry Potter - Грицька Гончара - набувають іншого забарвлення після редагування їх так званою англо-американською мовою) з'явилися ще наприкінці ХІХ сторіччя. Перший навчальний посібник з есперанто був опублікований у нас ще в 1908 році, а вже наступного року (сторіччя тому, в 1909 р.) у Чикаго побачив світ переклад з французької Александра Дюма "La Kolomba Premio".

Як відомо, перший світовий з'їзд есперантистів відбувся в 1905 році у французькому містечку Булонь-сюр-Мер, а за п'ять років есперантські форуми досягли Нової землі, де в 1910 році, перший раз поза межами матінки Європи, конгрес прихильників міжнародної мови зібрав її адептів у Вашингтоні. Мабуть, поява перших книжок міжнародною мовою у Чикаго була приурочена власне цьому з'їздові есперантистів. Загалом, Об'єднані Держави Америки (USA) приймали ще два Світових конгреси: Сан-Франциско (1915) та Портланд (1972). Поруч, в Eванстоні, провадила cвою місійну діяльність багаїстки донька Л. Заменгофа - Лiдія (на cвітлині).

Есперанто - цей символ миру та порозуміння між народами - пустила свої коріння на Американському континентові та "тепер годі викорчувати її" - так би, принаймні, сказав творець міжнародної мови. І він був при правий, адже англійська мова, з усіма її місцевими наріччями, ніколи не відповідала вимогам міжнародної. А останні поділяються на суто лінгвістичні та соціальні. Отже, до перших, мовних вимог належать: милозвучність, простота граматики та лексичне багатство, тобто, передача як людських почуттів, так і складних наукових текстів. Якщо англійська мова і милозвучна (автор цих рідків ще й досі захоплується важким англійським роком, як от Deep Purple, Uriah Heep тощо), і має надпотужну лексику - понад мільйон статтей у Вікіпедії - проте, вона залишається складною для опанування, чого не скажеш про есперанто - лише 16 правил, без жодних винятків, які можна вивчити упродовж години, як це свого часу зробив Лев Толстой. Нарешті, соціальна вимога до міжнародної мови - її національна нейтральність. Хтось може ствердно проголосувати за це? До того ж, щоб виступати проти чогось, потрібно знати предмет антипатії, чи не так?

Свою активнісь есперантисти м. Чикаго проявили після ІІ Світової війни: перший офіційний банкет з нагоди дня Л. Заменгофа відбувся у грудні 1961 року. З того часу вони є традиційними. Пригадую грудневі дні 2004 року, наше святкування в Українській околиці, в щойно відкритій каварні "Зорі": усі навколишні паркани, дерева були прикрашені стрічками кольору помаранчі. Мої американські oднодумці були приємно здивованi такому патріотизмові мешканців українського села.

* * *

Цьогорічні урочини були, як завжди, врочистими. На щорічну зустріч есперантистів, в oшатнo прибрано вітальну "SkyLine at Evanston" завітала віце-консул Республіки Польща в Чикаго п. Александра Кристек, її офіційним польсько-есперантським тлумачем був д-р (біології) Лешек Кордилевський (див. світлину). Окрім звиклих привітань, Високі сторони обмінялися тостами за процвітання есперанто на "стражденній" американській землі. Культурна програма включала поетичні читання (мовою есперанто), гру на флейті та класичній гітарі, виконання оперних партій. Також було представлено двомовну англо-есперантську книжку, видруковану в Україні (художник - Микола Волошин, видавець, редактор тa автоp переднього cлова - В. Паюк) з нагоди 200-річчя Е. А. По - "Крук" (найкращий укр. переклад - Анатолія Онишка):

Сторони домовилися зробити пoдібні зустрічі традиційними, із залученням представників інших дипломатичних місій, як от України, Литви.

Наприкінець, хочеться згадати представників нашої українсько-чиказької громади, які свого часу були (або залишаються) есперантистами. У першу чергу - це світлої пам'яті колишній головний редактор тижневика "Час і події" Володимир Павелчак, який ского часу вивчав міжнародну мову на курсах львівського професора Йосипа Королевича. Інша львів'янка, скрипаль - Олена Гірна (у дівоцтві - Копистянська), нині репрезентую своє мистецтво у багатьоx симфонічних оркестрах Чикаго. З роси та води їй!

Гадаю, багато читачів, критично налаштованих супроти міжнародної мови, змінить своє ставлення щодо есперанто, хочеться вірити у це, бо ж в українському перекладі "есперанто" - той, хто сподівається.