У свято Богоявлення Господнього цикл різдвяних свят добіг до кінця. Як кожного року, так і цього - був гарний. Приніс нам багато гарних переживань, радощів, гарного настрою. Ялинки прикрашали наші домівки. Вечорами, а в кого була можливість то й вдень, ми включали аудіо і слухали колядки. Дехто був щасливий, що його дім відвідала організована група колядників, яких він з радістю приймав. Ходити з колядою - гарний звичай, зокрема для молоді. Нажаль, в соціально-економічному комерційно налаштованому середовищі, в якому нам доводиться жити серед етнічної різноманітності, він втрачається. Для цього існують певні перешкоди, а ще більше - відсутня зовнішня атмосфера, яка необхідна для плекання побутових традицій і звичаїв. Відрадним, однак, є те, що ми не втратили нахил до гостинних зустрічей, які особливо часті й широко практикуються в різдвяний період, при чому - у святковій обстановці. А вже, як зберемося на гостину, не обходиться без вінчувань, поздоровлень, колядок, відчуття святкового настрою. Час різдвяних свят - це нагода відчути й пережити духовне піднесення. Адже Різдво - день народження Бога-Спасителя, нагода Його прославити і відчути Його присутність між нами. Важливо, щоб наш звичай сходитися та зустрічатися родинно і в товаристві ми не загубили, бо він, якоюсь мірою, говорить про те, хто ми є.

У нас, українців, різдвяний період триває 26 днів. І все тому, що частина вірних Української Греко-Католицької Церкви святкує Різдво 25 грудня. І тоді, як для цієї частини вірних свята закінчувалися 6 січня, у день Богоявлення, інша частина вірних УГКЦ та Української Православної Церкви того дня починали різдвяний цикл Свят-вечером. Може це й дивно, але через родинні зв'язки декому доводилося святкувати Різдво Христове в родинному колі два рази. Та й навіть деякі парафії, що колись святкували Різдво виключно 25 грудня, почали служити різдвяні відправи 7 січня (повернення до прадідівських традицій).

Останні два дні різдвяного періоду за Юліянським календарем припадають на 18 та 19 січня, а це - Надвечір'я Богоявлення й Господнє Богоявлення, або, як прийнято називати це свято побутовою мовою - Йордан, Водохрестя, а навіть Водорщі. Ці два святкові дні особливо величаво святкує парафія св. Володимира й Ольги в Чикаґо. Цього року свято випало на понеділок і вівторок.

В день Надвечір'я Богоявлення церковні відправи почалися о 8-ій годині ранку служінням Царських Часів. Пізніше, о годині 10-ій, служилася Свята Літургія Св. Василія Великого, яка включала акт Великого Водосвяття всередині храму. А надвечір була відслужена Велика Вечірня. Служителями всіх відправ були парафіяльні отці - настоятель о. Олег Кривокульський, о.архимандрит Іван Кротець, о. Ігор Кошик та о. Степан Костюк. Ввечері після церковних відправ вірні зібралися гуртом в Культурному осередку і засіли до спільної трапези, яку традиційно влаштовує парафія на Щедрий Вечір. За нашим церковним уставом, Щедрий вечір - день посту, тож страви були пісні.

Вечір пройшов святково. Люди співали колядки, щедрівки, можна сказати - веселилися, але дещо стримано. Відчувалася пригнобленість від результатів виборів в Україні. І про це люди говорили між собою за кожним столом. Сердилися на Ющенка, що прогайнував можливості, дехто дорікав, що він не використав всенародного потенціалу, яким була "Помаранчева революція", і яка допомогла йому стати президентом. І як не дивно, але все одно, багатьом хотілося, щоб він і цього разу здобув перемогу.

Святкову трапезу започаткував настоятель о. Олег Кривокульський колядкою "Бог Предвічний народився". Велику приємність для зібраних справили малята із садочку "Дзвіночок". Під проводом свого керівника пані Оксани Петрів прийшли з колядою та гарними віншуваннями. Після малят, присутніх ще розважали діточки співочої школи пані Герявенко. З давніх давен на Щедрий-Вечір парафію св. Володимира й Ольги відвідує щедра українська фінансова установа в Чикаґо каса "Самопоміч". Її представник Олег Караван прийшов не із збірковим листом, а з побажаннями та подарунком в конверті. Дяка Касі "Самопоміч" була висловлена оплесками.

У вівторок, в сам день Богоявлення Господнього, двері храму були відкриті раненько бо вже о 7-ій год. отці служили Велике Повечір'я з Литією. На тетраподі була виставлена ікона - Христос у річці Йордані, - яка всім пригадувала Христове хрещення та подію Богоявлення. Тоді слідувала Врочиста Соборна Свята Літургія, яку служили раніше названі отці парафії та о. ректор Богдан Налисник із катедри св. Отця Миколая. До Святої Літургії співали хористи хорів "Прометей" та "Благовість". Пізніше ще служились Святі Літургії в 11-ій та 6:30 вечора.

Особливою подією святкового дня було Велике Водосвяття, яке з року в рік, незалежно від морозів, відбувається на плацу перед храмом після першої Святої Літургії. Для підсилення святковості цього унікального дійства парафія встановлює перед храмом викарбуваний з льоду хрест - символ хрещення і Християнства. І цього року він возвишався як колись, і ми на нього дивилися, слухаючи глибокі молитви Чину Великого Водосвяття: "З'явився єси днесь вселенний..., Бо днесь настав для нас празничний час і хор святих збирається з нами, і ангели з людьми спільно празнують..., Днесь бо благодать пресвятого Духа у виді голубиному на воду прийшла..."

Водночас, цього року наші очі споглядали на пам'ятник Ісповідникові віри Христової - Йосифові Сліпому, Першому Патріархові нашої УГКЦ, що був водвигнений у його честь 22 листопада минулого року перед собором. І коли наші отці освячували воду, коли хор співав відповідні церковні пісні, мимо собору проходили різні люди - мешканці околиці. Вони приглядалися до нас, наших святкувань. Ми не знаємо, що вони думали. А ми робили те, що нам передалося від прадідів, про що згадує в своєму "Завіщанні" Блаженніший Патріарх Йосиф, де він писав, щоб, за "бажанням Слуги Божого Андрея і благанням моїм... усі наші монаші Чини і згромадження...(діяли)...за ревне і чесне служіння Христовій і рідній Українській Церкві." Там же він благав всіх монахів і монахинь (і мав на увазі люд ввесь): "Не стидайтесь свого рідного, дорожіть своєю духовною спадщиною! Яка ж вона, ця наша духовна спадщина цінна і багата! Вона ніяк не заслуговує на те, щоб погорджувати нею! "

Так, цикл різдвяних свят закінчився. У християнському довкіллі, серед якого живемо, після 25 грудня вже не чути колядок, і можна побачити розібрані ялинки, викинені на вулицю. А ми ще деякий час будемо вітатися привітом "Христос Родився" і довше співати в наших церквах коляди. Це наш звичай, наша традиція, це наша духовність і спосіб бути в злуці із Всевишнім.