Вибираємо негатив?

«У мене не має сумніву, що Україна вкотре продемонструє, що це європейська демократична країна, де є вільна нація, вільний народ і забезпечені вільні вибори»

Президент В. Ющенко, 17 січня, виборча дільниця №1

Розпочинаю цю статтю з нелегким почуттям. Знаю, що читачі часопису очікували підсумків першого туру виборів з особливими настроями. Знаю, що значною частиною вони голосували за тих кандидатів, які не потрапили до другого туру. Розумію, що їх емоції та реакція на результат першого голосування є подекуди гостріші, ніж в Україні. Адже особливість цих виборів у тому, що за результатами соціологічних досліджень практично жоден з кандидатів на булаву не мав позитивного рейтингу довіри, тобто, образно кажучи, люди йшли обирати негатив, менше зло.

Але переконаний, що тільки об'єктивний неупереджений аналіз того, що відбулося, є корисним для нашого осмислення стану, у якому нині знаходиться Україна, масових умонастроїв та електоральних позицій виборців. Те, як і за кого проголосували 17 січня 2010 року ті, що прийшли, є красномовним індикатором суспільних настроїв, у якому відобразилося все.

Давайте ж по гарячих слідах осмислимо у першому наближенні ці перші підсумки, пам'ятаючи про те, що основною інтригою передвиборчої ситуації була доля і майбутнє трьох головних політиків країни.

 

 

 

 

Ось цю головоломку мав розв'язати виборець уже в першому турі

 

Що прогнозували соціологи?

Останніми роками соціологія міцно увійшла у масову свідомість українців. Часті вибори, постійні соціологічні опитування, публікація та обговорення різноманітних рейтингів стали настільки звичними, що на них звертають увагу усі - від політика до рядового виборця. Хтось їм довіряє, хтось ні, але все одно ми свідомо чи підсвідомо орієнтуємося на підсумки соціологічних досліджень Тому задовго до виборів склалася стійка громадська думка, що до другого туру мають вийти Янукович і Тимошенко. При цьому усі знали, що лідер ПР має перевагу над Прем'єркою, а чинний Президент Ющенко, натомість, шансів не має зовсім. Сперечалися лише про те, який розрив між Януковичем і Тимошенко, та хто буде третім-четвертим. Більшість солідних соціологічних фірм оцінювало розрив результатів фаворитів у першому турі у 8-10 відсотків, жоден з них не давав ані найменшого шансу Ющенку. Тим оригінальніше звучали впевнені за тоном заяви Президента Ющенка, що він переможе, причому інколи звучало, що це може відбутися навіть у першому турі.

Проте за 2 тижні до виборів, згідно закону рейтинги перестали оприлюднювати, отож цю паузу кожен з кандидатів використав для того, щоб переконувати суспільство, що його рейтинг тим часом стрімко зростає з кожним днем.

А у ЗМІ періодично виникали попередження виборцям про те, що треба голосувати «правильно» і не допустити до влади «бандитів». Але як саме буде «правильно» і хто такі ці «бандити», дезорієнтований за останні роки виборець уявляв собі не дуже чітко. Адже у кожній команді помітного кандидата у Президенти були свої великі та малі олігархи, і хто з них більше порушував закон та тісніше дружить з криміналом, електорат уявляв собі набагато важче, аніж, приміром, у 2004 році, коли вибори були у їх уяві чорно-білими - з одного боку «бандити», яким місце у тюрмах, з іншого - правовірні демократи, яким місце у владі. Проте після перемоги Ющенка «демократи» швидко порозумілися з «бандитами», а одурений народ тільки ошелешено кліпав очима, прагнучи осягнути, як це так спритно політичні «наперсточники» провернули такий фокус, і хто тепер «бандити», а хто «рятівники нації».

 

 

 

Що пророкували екзит-поли?

Екзит-поли, тобто опитування виборців на виході з дільниць після голосування у день виборів, також стали звичними в Україні. Більше того, уже всі знали, що точність результатів фахово проведеного екзит-полу є настільки високою, що реальний підрахунок голосів виборчими комісіями звіряли з даними екзит-полу. Зокрема, скандал і опротестування офіційно оголошених підсумків минулих виборів Президента у 2004 році, а потім і Майдан почалися якраз внаслідок розриву даних тодішньої ківалівської Центральної виборчої комісії (ЦВК) і даних екзит-полу. Тому і цього разу 17 січня надвечір усі чекали оголошення цифр екзит-полу. Ситуацію набувала додаткової інтриги внаслідок того, що екзит-полів було декілька і проводилися вони різними інституціями. Наперед скажу, що це виявилося корисним, оскільки можна було порівнювати цифри різних досліджень і робити висновки про міру їх достовірності.

Отож зведена таблиця екзит-полів станом на вечір 17 січня, інформація була оголошена вже о 20 годині 17 січня, тобто на момент закриття виборчих дільниць, і з неймовірною оперативністю повідомляла громадськість про наступні підсумки:

 

 За даними Національного екзит-полу, за інших кандидатів проголосували так: Володимир Литвин - 2,4, Олег Тягнибок - 2,1, Анатолій Гриценко - 1,7, Інна Богословська - 0,4, Олександр Мороз - 0,5, Юрій Костенко - 0,2, Людмила Супрун - 0,2, Василь Противсіх - 0,1, Олександр Пабат - 0,2, Михайло Бродський - 0,0, С. Ратушняк - 0,07, О.Рябоконь - 0,03

Уважний читач помітить, що три екзит-поли зафіксували звичний рівень переваги Януковича над Тимошенко у середньому в 9 балів. Лише один з них розрив зафіксував на рівні 4, 3 відсотка. Але у тому-то й справа, що цей один був Національним проводився не ким-небудь, а надзвичайно авторитетними соціологічними фірмами із серйозною репутацією. Вони - а це були фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) і Центр ім. Разумкова - давно зарекомендували себе на багатьох виборах як такі, що дають достовірні результати. А тут такий величезний розрив даних - наполовину. Було над чим задуматися.

Оскільки ЦВК з 20-ї години 17 січні тільки-тільки приступив до прийому перших підсумків підрахунку голосів з виборчих дільниць і не міг дати жодного результату, то вся гостра полеміка, яка вмить спалахнула, зосереджувалась якраз на даних екзит-полів та оцієї інтригуючої різниці показників Національного екзит-полу. Багато хто сприйняв цифри екзит-полів як своєрідний «вибух Помпеї», коли вулкан зруйнував місто.

 

 

Українська «Помпея»

 

«Регіонал» Микола Азаров назвав результати Національного екзит-полу брехливими і проплаченими заступником Юлії Тимошенко О. Турчиновим: "Вони не посоромилися з цими экзит-полами вийти на люди, коли всім було очевидно, що розрив колосальний", - обурено сказав Азаров. У відповідь Турчинов на брифінгу переможно заявив, що БЮТ впевнений у своїй перемозі, про що вже свідчать попередні дані екзит-полів: "Ми знаємо, хто буде нашим наступним президентом. Ми налаштовані досить оптимістично, тому що ті матеріали і інформація, які надходять з регіонів, зокрема попередні матеріали екзит-полів дають нам натхнення і переконання, що Україна буде мати справжнього чесного і несудимого президента", - зазначив О.Турчинов. При цьому він висловив впевненість, що результати Юлії Тимошенко екзит-поли занизили на 3%, а штаб Віктора Януковича вже готується до поразки.

Свого вірного заступника гаряче підтримала і Прем'єрка. Вона на прес-конференції супероптимістично стверджувала, що дані реально підведених результатів виборів будуть кращими, ніж дані Національного екзит-полу, тобто розрив має бути навіть менше чотирьох відсотків: "Я в цьому переконана і точно знаю, що розрив між Януковичем і мною в першому турі буде мінімальним - меншим, ніж показав екзит-пол. Я вже не говорю про замовні, абсолютно нечесні екзит-поли, оголошені каналами, що належать оточенню Януковича».

При цьому Юлія Тимошенко погрозливо заявила, що в Україні має бути покладено край спеціально замовленим соціальним опитуванням та екзит-полам: "Поки в нашій рідній країні не припинять працювати кримінальні гроші в політиці, ми завжди матимемо фальшиві політичні результати. Я хочу цьому покласти раз і назавжди край, і найголовніше - що я покладу край цьому", - запевнила вона.

Уявляю, як при цих словах відчули себе організатори інших екзит-полів, яких, задовго до отримання даних ЦВК, гаряча Прем'єрка вже гуртом записала до фальшувальників на тій підставі, що вони не дали потрібних їй результатів.

Не повірили даним екзит-полів і соратники Віктора Ющенка. Начальник виборчого штабу Ющенка Ігор Тарасюк сказав, що його здивували самі екзит-поли і на твердження журналіста, що Ющенко згідно даних екзит-полу на п'ятому місці і тут нічого не можна змінити недовірливо відповів: «Не факт». «Нефактом» сприйняла це і очільниця Секретаріату Президента Віра Ульянченко, заявивши журналістам: «Буду голосувати у другому турі за Ющенка. Я думаю, що реальні результати голосувань дуже серйозно змінять картину екзит-полів». А на питання представників ЗМІ - «Чи не є це ілюзією? - відрізала: «Не є ілюзією. Я не вірю, що виборці зробили такий вибір. Не вірю тільки тому, що бачу різні екзит-поли і різні результати між першим і другим кандидатом».

Журналісти наполягали: « За ними все одно ідуть ще Тігіпко і Яценюк», але вірна Віра продовжувала відбиватися: «Все одно, я знаю настрої на Західній Україні».

Після цих слів, як і після заяв Ющенка, що він неодмінно переможе, сказаними ним навіть у час голосування на дільниці, стало ясно, що насправді реальних настроїв виборців ні Президент, ні його команда або ж не знали, або ж до останнього не хотіли визнавати. Можливо, це один із глобальних факторів поразки Ющенка - що Президент усі ці роки жив у одній реальності - своїй - а народ і політикум в цей час жив у зовсім іншій реальності. Адже перед Новим роком Ющенко впевнено заявив, що закінчує перемовини з основними демократичними кандидатами - Яценюком, Костенком, Тягнибоком, Гриценком - і впевнений, що вони підтримають консолідованого кандидата (маючи, звичайно, на увазі себе). А у відповідь почув дружний залп відмов та звинувачень у брехні (!!! - В.Р.) від усіх перелічених політиків, які, по-перше, заявили, що ніхто з ними перемовини не вів і не веде. А, по-друге, жоден з них не збирається підтримувати Ющенка. Ця ситуація настільки вразила і була настільки принизливою для Ющенка, що можна було очікувати - після цього викривального «залпу» та прямих звинувачень у брехні Президент згорить від сорому. Проте ні, не згорів і навіть не задимився, а продовжував просторікувати і далі. Так, одного разу він з незрозумілою зверхністю проронив: «Я хочу вам сказати, шановні: вибори Президента - не моя проблема, це ваша проблема, персональна проблема, я у вас нічого не прошу, я вам нічого не винен, я є таким же гідним громадянином України і вважаю, що я ходжу на свою роботу і маю честь за неї відповідати і я пишаюсь тим, що я зробив».

 

 

 

Народ, відчуваючи таке відношення, оцінюючи таку роботу, уяснивши, що Віктор Андрійович вважає, буцімто він нічого нікому не винен і не повинен, чомусь не оцінив його пишання і вирішив свою «персональну проблему» - дав чинному Президентові свою електоральну оцінку. Зазначимо з гіркотою, що такий низький результат є своєрідним рекордом падіння (попередній мав словацький очільник Шустер) - коли чинний глава держави отримує болючу поразку на наступних своїх виборах.

Можливо тому, на відміну від інших кандидатів, Президент не з'явився у своєму штабі в «Українському домі» після оголошення екзит-полів: «Йому тут нічого робити. Він буде коментувати результати виборів», - пояснювала Віра Іванівна. Отже, зустрічатися з пресою у момент закінчення голосування та оголошення перших підсумків виборів - це за думкою команди Ющенка означає «нічого робити». Хороша справа! Гарне розуміння обов'язків публічного політика. Взагалі-то це називається - відрив від народу, але мусимо миритися і з такими позиціями. Не дочекавшись Президента, усі розійшлися. Дивно було дивитися на пусту залу штабу о дев'ятій вечора в день голосування і згадувати, як 5 років тому кипів штаб Ющенка усю ніч на кожен з трьох турів виборів 2004 року, як біля двох тисяч журналістів набивалося до зали, скільки соратників Ющенка безперервно виступали зі сцени, як постійно з'являвся «сам», яка атмосфера піднесення і перемоги електризувала присутніх. І ось сьогоднішня пустка як символ повної політичної та моральної поразки вчорашнього героя.

 Тут для об'єктивності додам, що повний системний аналіз здобутків та поразок Президента Ющенка ще попереду і треба усе врахувати - і добре і помилкове. Але то буде вже аналіз історичний. А вирок політичний електорат Ющенкові дав уже сьогодні і цей вирок пролунав, як ляпас. Побачимо, як відреагує на цей вирок сам Ющенко, як він оцінить та прокоментує підсумки виборів та свій особистий результат - це має статися за попередніми даними завтра-післязавтра. Якщо за звичкою буде тільки критикувати своїх більш удачливих суперників і твердити, що обидва є московським проектом, якщо нічого не скаже про свої прорахунки, помилки і невиконані обіцянки - значить про повне осмислення ним своїх здобутків говорити ще рано. Бо вітчизняні сатирики вже жорстко і безжально прокоментували його результат у стилі рекламної кампанії Ющенка «Ми здобули»:

 

 

 

Підсумки виборів: красномовна мова цифр з виборчих дільниць

На момент написання цієї статті практично завершено підрахунок голосів. Ось які дані по всіх кандидатах оприлюднює ЦВК:

Жалюгідний вигляд мають результати тієї групи політиків, які створили своєрідну «масовку» на виборах. Мотиви їх участі у виборах різні, серед них є і серйозні політики зі своєю позицією, з ідеологією, але малорейтинговість робить цих кандидатів безнадійними аутсайдерами і ще раз ставить питання - а чи не потрібно реорганізувати закон та правила виборів, з тим, щоб Україна вибирала серед потужних реальних суперників, як це є, приміром, у США. Адже сьогодні так звані «технічні кандидати» потрібні лише потужним гравцям,, тому що згідно закону мають право виставити своїх спостерігачів на виборчих дільницях і тим мати додаткового свого контролера одному з головних фаворитів змагань.

Подумай, читачу, яким чином і за які кошти (а добре відомо, що на виборах усі працюють виключно за гроші, у тому числі і спостерігачами) аутсайдери перегонів виставили в окружних виборчих комісіях (ОВК) понад 400 своїх спостерігачів кожен? Тепер вам зрозуміло, яким чином фаворити перегонів мали не по 450, а фактично втроє-вп'ятеро більше своїх контролерів на дільницях, що значно допомагало їм контролювати як хід голосування, так і підрахунок голосів, на якому вони мають право бути присутніми і в окремих випадках впливати (і доволі помітно) на цей підрахунок.

 

 

Цікаво ще порівняти із загальноукраїнськими результатами голосування по закордонному виборчому округу:

 

 

 

 

Тепер вже є можливість порівняти реальні результати голосування по Україні з попередніми даними екзит-полів і пересвідчитися, що агресивні атаки на соціологів, або ж недовіра до їх даних з боку вищезгаданих політиків є несправедливими. Цікаво, як прокоментують ці результати і чи візьмуть свої слова назад ті, хто поспішив звинуватити організаторів екзит-полів у брехні, замовності та продажності. Думаю, не візьмуть, не прокоментують, а зроблять вигляд, що цього і не було. Така у нас політична культура - навіть провідних політиків. Таке поняття про честь та репутацію, така звичка до безкарності за будь-які слова (і не тільки слова).

Підсумки підтвердили те, про що я вже неодноразово писав - а саме про драматичні наслідки помилок Арсенія Яценюка у позиціонуванні та концепції своєї рекламної кампанії. Ті з читачів, які регулярно читають часопис і, зокрема, мої статті, можливо, пам'ятають мої застереження - імідж войовничого політика не личить Яценюкові, робить його трохи смішним, а це для політика згубно. Хай краще лають, ніж сміються. І ось одне з підтверджень - іронічний колаж на тему основного білборду Яценюка фінального періоду кампанії:

 

 

«Не дійшов» – так прокоментували насмішники результат Яценюка

 

Багатьох читачів може здивувати, що й закордонні українці віддали перевагу Януковичу. Але це є фактом, зумовленим, можливо, тим, що значна частина їх припадає на країни СНД, зокрема і Росію. Хоча за переможця першого туру голосували скрізь, навіть у США - правда, з різними показниками. Тут, до речі, результати Ющенка, а також Тягнибока та Гриценка трохи кращі - національно-патріотичні сили закордонних українців підтримали їх помітніше, хоча й не вивели на чільні місця. А ось голова Української народної партії (УНП) Юрій Костенко з його меседжем «Купуй українське» нині не котується не тільки в Україні, але навіть у національно свідомому середовищі діаспори. Тут є над чим думати ветерану вітчизняного політикуму.

Важливо ще подивитися регіональний розріз підсумків голосування:

 

 

Один з парадоксів регіонального голосування полягає у тому, що батьківщина Юлії Тимошенко - Дніпропетровщина - де вона й досі формально прописана (зареєстрована), де живе її мама та улюблена тітка Антоніна і куди з усією сім'єю вона літала голосувати, відвернулася від своєї знаменитої землячки, давши їй майже втричі менше підтримки, ніж головному супернику. На цей факт оперативно відгукнулися гумористи, опублікувавши фрагмент таблиці по Дніпропетровську з глузливим питанням: «Тьотя Тоня, як це розуміти»? Щоб читачі зрозуміли сенс цього питання, треба сказати, що ЗМІ подейкують - Юлина тьотя Тоня на Дніпропетровщині є дуже впливовою за рахунок дій начебто від імені своєї всесильної племінниці. Можливо, це є плітками, але про таке говорять, а тепер ще й іронізують - як же, мовляв, така впливова тьотя таке допустила?

 

Маємо зріз політичних та особистих симпатій виборців України. Маємо попереднє уявлення, за що голосують і не голосують люди. Маємо розуміння, що країна на сьогодні все ще розколота політико-психологічними чинниками і у нас нема загальнонаціонального лідера.

Маємо надію, що ці вибори дадуть певний поштовх громадянському та політичному дорослішанню і населення, і політиків. Маємо гіркоту, що населення важко та повільно перетворюється на народ, а народ все ще не може стати нацією - не тільки етнічною, але і політичною. Маємо жаль, що національно орієнтований політик Ющенко виявився неуспішним керманичем, а електорально успішні політики виглядають поки що всього лише фаворитами симпатій та виборчої підтримки, але ще далеко не вождями та героями нації - чого так потребує Україна.

P.S. З Водохрещам вас, шановні читачі! Добра, щастя, надії на краще.

Де той Іван Предтеча, який би охрестив наших політиків і віднайшов серед них одного, особливого, але не Месію. Месія політичний (як його всі називали) вже був серед нас і свою місію не виконав - принаймні про це говорять результати першого туру.

Київ, 19.01.2010, спеціально для «Час і Події».
Адреса для спілкування: [email protected]