Цю шістдесятирічну діяльність відзначили чикагські пластуни урочистою зустріччю і бенкетом 28 листопада 2009 р., завершуючи приємною забавою.

Ювілейне свято пройшло в атмосфері дружби і приязні. Присутні зустрілися з друзями, яких давно не бачили, з якими колись пластували. З захопленням оглядали прозірки, які були висвітлені на кількох екранах (заслуга п. Гані Гановської), пізнавали себе й інших на численних фотографіях, а також з особливим зацікавленням оглядали ювілейний альбом, в якому пластові гуртки, курені чи поодинокі родини приготували свої фотомонтажі, нагадуючи спільні переживання в таборах, в домівці, в колі родини. Цей альбом віддзеркалює не тільки станичні заняття, але й пластову атмосферу в родинах, і буде дорогоцінною пам'яткою минулого.

Ювілейний комітет святкувань запланував програму під гаслом "Куди б тебе життя не занесло..." (ти завжди пластун!) Цю тематику підкреслило юнацтво (під проводом пл. сен. Діяни Григорчук Іваник) у своєму виступі біля символічної ватри та тлі двох шатер, у скечах і піснях. Був висвітлений дуже вміло і професійно зредагований відеофільм, зміст якого складався зі споминів поодиноких пластунів віком від 8 до 104 років, котрі розказували про свої пластові переживання. Продюсером фільму був пл. розв. Юліян Гайда, член 7-го Куреня УПЮ ім. Івана Чмоли. Після перегляду зала нагородила цього здібного юнака оваціями.

Офіційну частину відкрила голова комітету пл. сен. Юля Кашуба, передаючи провід свята пл. сен. Ліді Ткачук та пл. сен. Андрієві Коломийцеві. З привітом виступив теперішній станичний, пл. сен. кер. Роман Завадович, який також прочитав лист від Крайової Пластової Старшини. Молитву перед вечерею почав ректор катедри св. о. Миколая о. Богдан Налисник, а всі присутні заспівали пластове "Отче наш."

Головним промовцем на бенкеті був пл. сен. Борис Люшняк, кол. член станиці Чикаго і член куреня "Орден Хрестоносців". Він з перспективи часу і свого життєвого досвіду поділився з присутніми думками про вплив Пласту на його життя.

Др. Люшняк народився в Чикаго. Закінчив народну школу св. о. Миколая i був активним членом чикагської Пластової Станиці. Свою медичну освіту завершив y Northwestern University, а опicля здобув маґістeрку в галузі громадської охорони здоров'я в Гарвардському університетi. B 2006 р. др Люшняк прийняв присягу контрадміралa тa помічника Генерального хірургa у СШA при департаменті громадської охорони здоров'я. Він є найбільш високопоставленим американським офіцером українського походження в активній службі США.

"Сам осноположник Пласту, др Олександер Тисовський, писав: "Хто раз став пластуном, залишиться ним назавжди, навіть столітнім стариком." Стою перед вами не в ролі члена американського уряду, не в ролі офіцера Служби Охорони Громадського Здоров'я США, а як син найкращої пластової станиці в світі. В Чикаго, в моїй матірній станиці, я мав надзвичайну нагоду розпочати моє особисте життя в Пласті. Мене виховували в новацтві і навчили, що значить бути пластуном. В юнацтві ці ідеали пластового життя в мені далі поглибилися. Можу просто Вам сказати, що те, що Пласт мене навчив, та що я сам навчився в Пласті, відіграло найважнішу роль в мандрівці мого життя.

Хочу подивитися на це з перспективи не пластового обіту чи закону, а з перспективи чотирьох принципів офіцерів Служби Охорони Громадського Здоров'я США. Оці принципи - провідництво, чесність, відмінність і служба. Пластове виховання було для мене найкращою підставою, щоб ці принципи офіцера досягнути.

Історія нашої станиці - це історія десятків-соток пластунів. Це історія наших батьків і дідів, що жили чи живуть. Промовляю перед вами як одиниця, син станиці, який в часі свого чикагського пластування, з першої збірки в новацтві в 1968 до свого від'їзду з Чикаго 20 років пізніше, можу гордитися, що Пласт Чикаго передав мені надзвичайну підставу. Неможливо про все пам'ятати, упорядкувати й оцінити. Ось з власної перспективи переповім, чого Пласт мене навчив, і як це пластове виховання практично допомагає мені в щоденному житті.

Можна від'їхати на 3 тижні з рідного дому без Мами, без Тата, і це можна пережити. Не треба щовечора плакати за батьками; але можна плакати тільки тихенько, щоб ніхто не почув. Тужити за рідними - не прикмета боягуза.

Пізнаю страх, стоячи самому на стійці в темноті, чи страх попасти в полон під час нічної теренової гри, або стояти в рядах збунтованих проти бунчужного десь на "County W" під час карного впоряду. Такий страх можна пережити. Це що нас не забиває, перебудовує нас в сильнішу людину.

Світ великий і цікавий, і пластун привикає до всього. Пластун самозарадний і не може жити без пригод. Треба спати? То можна заснути на підлозі автобусика/"вена", який провадить засипаючий Побратим. Навчився я, що хоча прийшов на світ серед рівнини Іллінойських степів, моя душа прямує в сторону скелястих гір. На тому таборі навчився, що юначки є цікаві, з якими є можливість мудро побалакати!

Пластун сумлінний. Кожне діло виконує по змозі з ентузіазмом. Навіть, якщо треба викопати лятрину. Нас двох учасників ЛШ взялися до праці - познайомилися, копали, поговорили, копали, співали, копали. Мій співробітник у цьому завданні, о. др Борис Ґудзяк. Так Пласт дав мені змогу пізнати цікавих людей, які залишилися довголітніми і дорогоцінними товаришами. Пласт дав мені змогу пережити цікаві й унікальні пригоди.

Я виховник чикагського гуртка розвідувачів. Треба до всього ставитися з гумором. Виховник до розвідувачів: "Хлопці, якщо, припадково, стійка вас зловить вночі, коли ви прямуєте в напрямку дівочого табору, і запитає, з якого ви куреня, признавайтеся і гордо покажіть улюблену відзнаку сімку і відгукніть: "Друже, сьомий курінь..........Вінніпеґ!" Не забудьте, що частиною нашої Великої Гри, частиною життєвої мандрівки - це пластовий гумор.

Дійсно, не знаю, в які сторони мене б життя занесло без надзвичайного впливу пластової організації.

З нагоди ювілею 60-річчя нашої станиці кожний пластун має нагоду відсвіжити спомини, зв'язані із їхнім пластуванням. Кожний знайде близьке серцю переживання, запам'ятає імена близьких друзів і місця близьких подій. З такими спогадами ми немов замкнули у дорогоцінну скриньку 60 років життя нашої так близької серцю організації і станиці. Нехай приклад успішного минулого стане дороговказом на майбутнє! Многая літа Пласт-Чикаго!"

І так, 60 років після заснування Пластової станиці в Чикаго, коли всі зорієнтовані на відновлення і процвітання Пласту на Україні, пластуни без вибачення голосно заявили, що « Ми ще тут! » - праця тут не скінчена. Пластовий дух, любов до природи, дружба і приязнь залишились. Про це свідчила численна кількість учасників свята, котрі на закінчення бенкету з'єдналися відспіванням пісні "Чи знаєш Ти, найкращу в світі пісню..."