Ще один рік став частинкою історії, історії новітньої, яка творилася на наших очах і не без нашої участі. Гадаю, що небагато знайдеться людей, які зможуть признатись, що цей рік був для них найуспішнішим та найцікавішим. Більшості 2009 запам'ятається як рік глибокої економічної кризи та рецесії, які зачепили все доросле населення планети, а також малі й великі бізнеси в усіх її куточках. Наш тижневик «Час і Події» не став винятком. Позитивним моментом є те, що газета, яка «живе» виключно за рахунок реклами, завдяки невтомній праці та колосальним зусиллям відділу маркетингу зуміла не тільки втриматись на плаву в бурхливому морі кризового маркету, але й зберегла здатність залишатись безкоштовною для читачів та друкувати безкоштовно громадські оголошення. Мабуть, кожен читач розуміє, що «безкоштовними» як оголошення так і видання є тільки для громади, оскільки ми самі оплачуємо всі послуги та розходи, що супроводжують кожне видання: верстку, дизайн, папір і друк. Саме тому найперше хочеться вклонитись і подякувати всім нашим відданим рекламодавцям, які залишаються з нами, не зважаючи на нелегкі часи. Особливу подяку хочеться висловити нашому головному рекламодавцю - кредитівці «Самопоміч», яка приймає активну і безпосередню участь в житті громади та є, так би мовити, фінансовим «джерелом живлення» для всіх ЗМІ в громаді. Завдяки кредитів ці наш тижневик також отримав змогу видати додатковий тираж на святкові місяці.

Не без гордості хотілось би нагадати, що газета «Час і Події» вже 14 років є джерелом інформації, яке тамує інформативну спрагу громади, знайомить з новинами з далекої Батьківщини з-за океану. На 80-ти сторінках читачі дізнаються про політичні, економічні процеси в Україні, США та світі в цілому, мають змогу познайомитись з подіями в мистецькому та культурному житті, результатами спортивних баталій, новими досягненнями науки й техніки, відкриттями медицини чи історії, зустрітись в репортажних секціях з відомими людьми. Невід'ємною частиною газети є постійні розділи про життя в США, Чикаго та українській громаді зокрема. Часопис завжди тримає руку на пульсі громадського життя, і, практично, жодна подія не залишається поза увагою наших кореспондентів і висвітлюється в рубриці «Українське Чикаго».

Рік 2009 виявився багатий на події та ювілеї зокрема, тому хотілося б разом з вами пригадати найяскравіші сторінки з життя української громади Чикаго, які висвітлювались на сторінках газети. Гадаю, світлини допоможуть вам ще раз пережити ці хвилюючі моменти та оцінити плідну працю нашого невеликого, проте дружного колективу.

Довголітніми кореспондентами, чиї репортажі є нашою гордістю, залишаються Віктор Рибаченко з Києва, Марина Олійник, Олег Романчук та Юрій Атаманюк зі Львова, Лідія Корсунь з Нью-Йорка, Сергій Воловик з Пн. Кароліни, Марія Климчак та Світлана Іванишин-Угрина з Чикаго. З великою приємністю хочу завважити, що цього року в редакцію газети повернулись її ветерани, котрі стояли у витоків часопису - п. Лука Костелина та п. Іванна Яковенко, які широко відомі в громаді та чиї влучні репортажі завжди тішать читачів. Не менш цікаво працювати й з представниками молодого покоління, котрі з властивою їм проникливістю та гостротою висвітлюють події в Америці (Наталія Клепач, Вашингтон) та Чикаго (Оксана Кордоба), і вже встигли завоювати своїх читачів. Особливий шарм додали газеті сторінки мисткині Настасії Марусик-Жмендак та робота нашого нового дизайнера Ігора Мазепи. Тож я по праву пишаюсь своїми колегами та їх здобутками, оскільки знаю, з яким нетерпінням чекають наші читачі кожного разу на вихід свіжого номера, і якою ціною нам цей вихід дається. Це і недоспані ночі, і не проведені з сім'єю вихідні, а ще часом зіпсований настрій не завжди задоволеними читачами. Сподіваюсь, що немає таких проблем, які б перешкодили нам займатись улюбленою справою і тішити всіх вас, шановні читачі, цікавими матеріалами.

Для мене особисто рік 2009 теж не був одним з найкращих, і ще раз підтвердив, що життя незалежно від наших бажань вносить радикальні корективи навіть в найбільш, здавалося б, фундаментальні плани. Замість мого переходу в газету в якості менеджера, як було заплановано заздалегідь, мені прийшлось стати редактором, спочатку тимчасовим, а потім і постійним. Було нелегко. І не тільки тому, що прийшлось учитись новому ремеслу, яке значно відрізнялось від роботи на радіостанції та викладацької діяльності, які передували цьому. Нелегко було замінити на посту людину, з якою була особисто знайома, яку завжди вважала ідеальним редактором та журналістом, чиїм вмінням бути частиною громади завжди захоплювалась, до чиїх порад завжди прислухалась. В голові часто роїлись сумніви і навіть страх, боялась не зможу, адже на мою думку, для цієї роботи потрібно міцну чоловічу руку а, часом і тверде слівце. Проте, як кажуть, у страху очі великі, а руки все зроблять. Я розуміла, що Володю Павелчака не вернеш, а життя не стоїть на місці. Треба жити, працювати, продовжувати справу, на яку чекає громада. Сподіваюсь, що не дуже розчарувала вас, дорогі читачі. Спробувала в якійсь мірі доповнити газету новими рубриками, які на мою думку, якісно розширили інформативний обсяг. Це «Чикаго за тиждень», «Авто світ», «Проблеми мови» та інші. Проте, як ви розумієте, один в полі не воїн. І я вдячна всьому колективу, який разом зі мною працював над створенням газети. Адже тільки разом ми змогли створити такий якісний продукт колективної творчості. Можливо це і звучить не скромно, проте мені за нашу газету не соромно. Ми прислухались до громадської думки, працювали з різноманітними організаціями. Упродовж року ми намагалися бути цікавими для вас. Тому дякуємо за вашу увагу, за вашу підтримку, за ваше розуміння! Сподіваємося на подальшу співпрацю і в майбутньому.