Вже перший сніг кружляє над землею.

І тихо падає. Уже вода

Замерзла на озерах. Опада

Останнє листя і яснить алею.

Останній сніг, там бурий,

там блакитний,

Іще лежить в окопах і ярах,

Ще в пам"яті метелиць білий жах,

Ще сонце спить,

З вікна

Синиця в шибку вдарила крильми.

Годинник став. Сіріють німо стіни.

Над сизим смутком ранньої зими

Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Пливе печаль. Біліють смолоскипи

Грайливо пофарбованих ялин -

Вони стоять, немов у червні липи,

Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе до видноколу,

Лоскоче обрій запахом гірким.

Лапаті, білі і колючі бджоли

Неквапно кружеляють понад ним...

Сипле, сипле, сипле сніг.

З неба сірої безодні,

Міріадами летять

Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,

Зимні, мов лихая доля,

Присипають все життя,

Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,

Одубіння, отупіння

Все покрив, стискає все

До найглибшого коріння.

Сипле, сипле сніг,

Килим важче налягає...

Молодий огонь в душі

Меркне, слабне, погасає.

Зимою

Сипле, сипле сніг,

Криє переліг,

Білим килимом лягає

Аж під наш поріг.

Легкий білий пух,

Наче той кожух,

Криє землю, щоб не знала

Стужі й завірюх.

Тишина кругом.

Спи спокійним сном,

Заки збудешся весною

З рутяним вінком.

Снігурі

Звідкіль налетіли

Стоголосим табуном

І розсипалися в полі

Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,

Мов заграли кобзарі...

Де взялась весела зграя,

Жарогрудні снігурі.

Ось вони на сніг упали

І розквітли, як квітки...

На горах мак рожевий

Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий

Небезпечне щось зачув.

Вгору знявся, й дуб гіллястий

В кущ троянди обернувсь.

Що хвилина - і, як в казці,

Враз осипались квітками

І за вітром над снігами

Полетіли снігурі.

Лягла зима, і білі солов'ї

Затьохкали холодними вустами.

В холодні землі взулися гаї.

І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,

Сорока з глоду водить небо оком,

І вітер пише вітрові листа,

Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,

Що солов'ї маліли, як морельки,

А Київ, мов скажений, цілував

В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги

Зимує на щасті, як на листі.

Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.

І пам'ять наша - мак в колисці.

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,

Чиясь душа, прозора, при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де,

Все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

З Новим Роком

З Новим роком, браття милі,

В новім щастю, в новій силі

Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб в здоров"ю,

В мирі, з братньою любов"ю,

Відтепер ішов нам час.

Щирій праці Бог поможе!

Дай вам Боже все, що гоже!

Рiк Старий не чує нiг -

До кiнця свого прибiг,

I, знесилений, прилiг.

Вiн лежить, а кажуть - снiг.

Нiч остання йде до хати,

Але ми не будем спати:

Будем свято зустрiчати -

I дорослi, i малi.

В небi, мов чарiвне око,

Спалахне зоря висока

I всмiхнеться до Землi:

"Хай щастить вам! З Новим роком!"

Першій сніг

Голуби злетілися біленькі,

Мабуть хтось їм хліба накришив, -

То вночі пройшов сніжок легенький

І усе довкіл запорошив.

Не спурхне сніжок цей голубами,

Як весіннє сонце припече,

Він струмком зів'ється між горбами

І в далеке море утече.

Ялинка

Раз я взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрігся в саночки

І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,

А на мене зайчик - плиг!

Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він - туди...

„Не віддам, - кричить, - нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись:

Порубаєте ліси -

Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,

І ведмеді, і лисиці,

І ворони, і граки,

І розбійниці-синиці".

Страшно стало... „Ой, пусти!

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости, -

Я не буду більш ніколи!"

Низько, низько я зігнувсь,

І ще нижче скинув шапку...

Зайчик весело всміхнувсь

І подав сіреньку лапку.

Зимова пісенька

Зимонько-снігурочко,

Наша білогрудочко,

Не верти хвостом,

А труси тихесенько,

Рівненько, гладесенько

Срібненьким сніжком!

Ми повибігаємо,

Снігу накачаємо

Купу за садком,

Бабу здоровенную,

Уночі страшенную,

Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії,

Рот і ніс червонії -

Буде, як мара!

День і ніч стоятиме

З нашого двора.

Гляне ясне сонечко

В весняне віконечко -

Бабу припече,

Де й мороз той дінеться,

Геть від баби кинеться,

З ляку утече!

Снігова казка

Усе засипав білий сніг.

А з ним - відлига на поріг.

І ми в дворі, де я живу,

Зліпили казку снігову.

Ось ведмідь - товстий дивак -

Сніжку пробує на смак.

Ось вовчисько-м'ясолюб

Зирить взять кого на зуб...

Ось лисичка гостровуха

Гороб'ячий щебет слуха.

Ось зайчиська куцохвості всіх запрошують у гості.

А оце - сніговик,

В цілім світі мандрівник.

В капелюх його вберем,

Буде в нас він казкарем!

Зимонька

Зимонько-голубонька

В білім кожушку,

Любимо ми бігати

По твоїм сніжку.

Всім рум'яниш личенька

Ти о цій порі

І ладнаєш ковзанки

В нашому дворі.

Візьмем гринджолята ми,

Помчимо з гори.

Снігом нас притрушують

Срібні явори.

"Сніжинки"

Пролітають біленькі сніжинки

І сріблясто на сонці блищать.

Мамо, мамо, чому я сніжинки

Не умію ніяк упіймать?

Вже здається, що ніби й спіймаю,

А відкрию долоню: нема!

Лиш водичка з долоні стікає.

Лиш водичка в долоні сама.

Каже мама здивовано доні:

- А чи знаєш, чому це так є?

Бо у тебе тепленька долоня,

А сніжок від тепла розтає.

І помислила доня хвилинку,

Рукавичку наділа свою.

- Мамо, - каже, - тепер я сніжинку

Вже напевно, напевно, зловлю!

***

Сніг падав безшелесно й рівно,

Туманно танули огні,

І дальній дзвін стояв так дивно

В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили,

Ти вся засніжена була,

Сніжинки грали і зоріли

Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали,

Щезали й гасли, як у сні,-

І ми ішли й мети не знали

В вечірній сніжній тишині.

***

Хай сніг іде холодний та лапатий,

Засипле поле і на гай спаде,

Нехай стежки закидає круг хати

І білу тишу в хату приведе!

Шумлять кругом і вороги, і друзі,

І в душу лізуть рідні і чужі,-

Та я в своїй незрозумілій тузі

Од їх усіх по другий бік межі.

Хай сніг іде холодний та лапатий,

Од друзів і врагів завіє путь.

Нехай стежки закидає круг хати,

Хай дасть мені- хай дасть мені заснуть.

"Першій сніг"

Сніг пухнастий,

Наче вата,

Аж по ньому жаль ступати, -

Білий, чистий сніг.

"Веселий сніг"

Падав сніг,

Падав сніг -

Для усіх, усіх, усіх,

І дорослих і малих,

І веселих і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,

Він тихцем сідав на ніс.

А роззяв, як на сміх,

Залетів до рота сніг.

Вереді за комір вліз

І довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки -

Сніг сідав їм на усмішки

І сміявся з усіма:

- Ой, зима, зима, зима!

"Сніг іде"

Тихо, тихо сніг іде,

Білий сніг, лапатий,

Ми у двір скоріш підем,

Візьмемо лопати.

Ми прокинем зранку

Стежку біля ганку,

Вийде мама з хати

І почне питати:

- Хто ж це так доріжку

Вміє прокидати?

"Із сніжком
ми дружимо"

Там, де поле, там, де луг,

Ходить завірюха,

Сипле сніг із рукавів

І морозить вуха.

Щоки полум'ям горять,

Та біжать малята,

Щоб везти із гірки сміх

На своїх санчатах.

Ти, вітриську, зупинись,

Йди із нами гратись,

На санчатах цілий день

Будемо кататись.

"Зима"

Дорога біла стелеться,

І краю їй нема.

Сніжок мете. Метелиця.

Прийшла до нас зима.

Льодком тоненьким скована,

Спинилася ріка.

Повита тихим сном вона,

Весняних днів чека.

І ліс дріма. Безлистною

Верхівкою поник.

Над ним пісні висвистує

Лиш вітер-сніговик.