Дай Боже Вам любові і тепла,

Добра в сім'ї і затишку в оселі,

Щоб щастя світла музика текла

В різдвяні свята, щедрі і веселі!

Хай здійснює бажання рік Новий,

Хай ваша справа процвітає,

З чудовим святом, радості і мрій

Ми щиро і сердечно Вас вітаєм!

Петро Ковтун, Чикаго,
фотокореспондент

Від усієї душі зичу Вам і Вашим рідним міцного здоров'я, щастя, добра, достатку та успіхів у всіх справах і починаннях.  

Людвіг Вжезінський,

Чикаго, офіс-менеджер

З Новим Роком! З Різдвом

всіх вітаю!

І міцного здоров'я бажаю,

Щоб кутя і колач на столі,

Були в кожній вкраїнській сім'ї.

Щоб з Вертепом приходили діти,

Щоби ми могли серцем радіти.

Увесь світ у цей день звеселився,

Бог Предвічний на світ народився.

Коли сяде сім'я до вечері,

Щоб Ісусик постукав у двері,

Причастив вас і Хлібом й Вином,

Ваші душі засіяв добром.

Щоби Мати-Марія Пречиста

З молитов наших сплела намисто.

Щоб у кожному Вашому слові

Заіскрились перлини ЛЮБОВІ.

Рік Новий- у здоров'ї зустріти.

Щоб батьків поважали всі діти,

Віру батьківську щоб шанували

І до Бога молитви звертали.

Лиш Господь може чудо вчинити

І від всіх ворогів захистити,

А на виборах-вибір зробити,

В наших головах ум просвітити.

Ще бажаю я всім українцям -

Море щастя й здоров'я по вінця,

Щоб молились усі кожну днину

За Соборну свою УКРАЇНУ.

З щирою повагою до всіх -
Іванна Яковенко, Чикаго

"Універсум" сердечно вітає колектив редакції тижневика "Час і Події" та всіх його читачів і шанувальників з Новорічними та Різдвяними святами й зичить їм усіляких Гараздів, Щастя і Добра.

Я щойно повернувся з Дикого Заходу, де підпрацьовував золотошукачем для потреб свого часопису, а тепер у справах редакційних терміново відлітаю на Альфа Центавру - за моєю спиною добре проглядається літаюча тарілка, яка має доставити мене в один із найчарівніших куточків Всесвіту-Універсуму.

Олег К. Романчук, Львів,
шеф-редактор журналу "Універсум"

"І стежка, по якій вже тільки сніг іде"...

 Ой ходить Cон біля вікон,

А Дрімота коло плота.

Питається Сон Дрімоти...

...Маленький хлопчик хукає на замерзлу шибку і тре пальчиком дірочку в морозному мереживі, силкуючись уздріти за вікном давно очікуваних Сна та Дрімоту, яких, як казав дєдя, можна угледіти лише на Миколая і Різдво, відтак сахається вікна, побачивши чиїсь очі, чорний ніс та пазурі, і знов припадає до cкла, упізнавши Білого - свого Пушка. "Ну-ну, хай тобі грець, Пушок" - свариться на нього замерзлим пальчиком, як буня і мама, коли Білий лякав Сливку, торкаючи лапою ріжки. Він ще з літа трішки сердитий на свого білого "коника", що зараз кожного дня возить його на санчатах, коли той прогнав із лужка біля озерця знайомого бузька, як вони з дєдєю косили сіно, а бузько тоді розсердився і не хоче йому нести сестричку, а наразі Пушок нажахав Сна з Дрімотою, і він відтепер має знову чекати, щоб їх побачити, аж до Різдва...

Ой не коси, Бузьку, сіна,

Бо ся зросиш по коліна...

...Вже давно лежать під горою дєдя і буня, батько та мама, що так і не змогли востаннє побачити того хлопчика, коли помирали, хоч через поріг, хоч крізь вікно. Забудько Бузько так і не приніс йому жадану сестричку, а він так і не зустрів Сна та Дрімоту ні на Миколая, ні на Різдво, вдивляючись роками вже кожної ночі в замерзлі, засніжені, повні осінніх сліз і місячного сяйва, засипані листям і цвітом, на гірських і океанських вітрах, відкриті і зачинені вікна.

...Вже майже всохла двохсотлітня груша, даруючи останнім часом грушки не щороку і тільки на одній гілці, вже давно тихими ночами не падають яблука, як град, не рясніють сливи і мовби плаче, схилившись до землі, вижовкла, некошена трава. І тільки бузок та ясмин навесні, яким вже майже століття, палахкотять над ворітьми, як востаннє, благаючи зламаними галузками пам'яті і повернення, та молоді вишні-самосіянки засипають вже ледь вгадувані стежки холодним білим цвітом...

Ой, ви, хлопці, світом-світом,

Засипає стежки цвітом...

Чому ж Кути проминули,

До Космача не звернули?

 "Om Mani Padme Hum" - крутяться молитовні колеса, "Om Mani Padme Hum" - майорять над Світом молитовні прапорці, "Om Mani Padme Hum" - єдина і остання мантра гімалайських вітрів над колискою Землі (як остання надія, на яку сподіваються без надії) над Ронгбуком, що має сенс тільки тут, над найвищим, останнім монастирем Землі перед незворушною Північною Іпостассю вічної Джомолунгми... А, мо', щоб не молити, треба було просто пильніше вдивлятися у рідне вікно?

Хай ніколи не рветься через океани і гори та червоно-жовто-чорна нитка Пам'яті, Любови, Роду і Життя.

Хай ті гори над випаленою, як Душа, долиною за Ебро завжди скидаються на білих слонів.

Хай ніколи жоден поїзд, літак і корабель не прибуває за розкладом.

Хай завжди, попри все, єдиною щирою адресою зостається Долина Гримлячих Копит.

Хай той Леопард з Нгає-Нгаї реінкарнує 2010 року у Тигра із Джомолунгми.

Сергій Воловик, Університет Дюка, США