Ось і підходить до завершення рік 2009. Мабуть, для більшості населення нашої планети та й для нас і наших читачів, зокрема, він виявився справжнім випробовуванням. І я гадаю, що все це сталося через того Вогняного Бика з китайського гороскопу, що панував цілих 365 днів. Він так розгулявся і влаштував нам таку «кориду», що багатьом таке не снилося навіть в найгірших снах. Нам і вам цього року, мабуть, не раз доводилося метикувати, як не потрапити на роги розлюченого хижака, як втриматися на ногах, щоб уникнути болючих ударів його копит.

Напевно, не раз опускались руки, сльози градом котились з очей, а мозок паралізувала думка: «Та гори воно все синім полум'ям!» А потім раптово згадували, що в Україні і йому, синьому полум'ю, час від часу закручують вентиль. Тоді оглядалися навколо і з чисто українською заповзятливістю помічали, що сусіди живуть краще! Це трохи мобілізувало - бо ж треба виживати хоча б назло їм! Та й Бик цей надто вже нахабно розгулявся під кінець року! І тоді ми з вами, зібравши останні сили, продемонстрували китайському бикові, який вже збирався святкувати перемогу, що ж це таке - справжня українська корида! І, треба визнати, зробили це так майстерно, що, в кінці кінців, він здався і відступив. А нам з вами, стомленим, виснаженим, але - все ще на ногах, залишається тільки помахати йому вслід і подякувати за все. Саме так - подякувати! Адже після випробувань, які нам влаштував цей загадковий, міфічний звір, ми набрались досвіду, загартувались і стали сильнішими. Так що тепер нам уже жоден Тигр не страшний. Саме тому хочу побажати Вам , щоб у 2010 році всі Тигри, що трапляться на вашому шляху, були справжніми кицями - пестилися і мурчали, зігрівали своїм теплом і надійно стояли за спиною, охороняючи Вас від будь-яких несподіванок, недругів та усіляких негараздів. Щоб Вам у цьому році не бракувало тигрячої спритності, граційності, сили, витривалості і мужності А ще хотілося б попросити володаря 2009 року, щоб прихопив зі собою на 12-літній відпочинок усіх «браконьєрів», які псували нам життя, руйнували підвалини нашої держави і дбали тільки про власні амбіції у 2009. Напевно, без цих «добродіїв» ми з новими силами зможемо здійснити всі плани, досягти успіху і довести всьому світу, що ми здатні на краще!

Здоров'я Вам, успіхів, миру і благополуччя в Новому 2010 році!

З повагою Лариса Кухар,
головний редактор
«Час і Події»

Ось стою я у серці Києва - на площі Незалежності і звертаюся до усіх вас, шановні читачі, милі працівниці редакції! Позаду мене - головна ялинка країни, колонада консерваторії, монумент Незалежності, готель «Україна», а за ними й уся наша з вами улюблена Батьківщина - Україна, в її неозорих просторах. Я спеціально прийшов сюди сфотографуватися, щоб послати вам не тільки словесний, але й візуальний привіт із самого серця України, щоб ви змогли помилуватися зимовим Києвом.

Зараз столиця, та й уся країна, завалені снігом - як це було у часи нашого з вами дитинства. Сніги очищають, бо вже надто багато бруду останнім часом було на українських вулицях від гнилих зим та не менш гнилих політиків, які так невправно управляються з країною, що інколи просто розпач охоплює.

Проте будемо оптимістами. Нас чекає рік Тигра. Як Тигр за гороскопом, я очікую від Нового року і зичу також усім багато хорошого і доброго. Чи буде воно? Бог знає...

Від щирого серця вітаю вас з Новим роком і Різдвом Христовим, бажаю здоров'я, наснаги, оптимізму, добробуту, успіхів наших дітей та онуків. Та й нам, грішним, не завадить ще трохи усіляких гараздів. Адже ми з вами не розбещені життям та історією, не все нам давалось, чого так бажалось. Ми з вами повинні довго жити, бо нам треба дочекатися кращих часів, чого я усім читачам і бажаю. А ще сподіваюся, що зустрічі з нашим часописом та, зокрема, моїми статтями і віршами приносить вам хвилини розради.

До зустрічей у Новому 2010-му році на сторінках часопису і не тільки!

Щиро ваш
Віктор Рибаченко.
Київ, площа Незалежності, Передноворіччя.

Традиція підводити підсумки року минулого та висловлювати побажання на рік прийдешній здається мені доволі корисною. Адже, працюючи в газеті (якщо ти не Керрі Бредшоу), ти залишаєшся певною мірою інкогніто для читача. Ясна річ, не в нашій громаді, де всі один одного знають, але, тим не менше, внутрішня діяльність редакції прихована від сторонніх очей (і Слава Богу!). Кому буде цікаво, яких зусиль потребує кожен випуск газети, - тяжкою працею тут нікого не здивуєш. Поряд з тим, в мені завжди жила підозра, що люди вважають наш труд нескінченним святом. От що я скажу: вони мають рацію! Це справді свято! І, як будь-яке святкування, воно вимагає великої праці та зусиль. Але відчуття, що ти робиш щось цікаве та потрібне людям, наповнює твою душу радістю. Тим більше, якщо це справа, яку ти любиш.

От тут я готова перейти до другої частини передноворічного монологу. Кажуть, що все, чого ми бажаємо, збувається, тільки не зовсім у той час і не зовсім таким чином, як би нам хотілося. Мене з дитинства «тягнуло» до журналістики, але доля склалася так, що фах я здобула інший, щоправда, не менш цікавий. Спроби зайнятися творчою/журналістською діяльністю були вжиті ще на Україні, що вилилися у заснування власного журналу. Потрапивши до Америки і, нарешті, адаптувавшись до тутешнього життя, я одразу помітила газету «Час і Події». У це зараз важко повірити, але вже тоді в мене з'явилося передчуття, що колись я тут буду працювати. Так, власне, і сталося. Дитячі та дівочі мрії в той чи інший спосіб справдилися. Спочатку моє співробітництво з цим виданням вилилося у кількамісячне дописування до газети. Однак тепер, попрацювавши майже рік у редакції, я збагнула, що працювати ДЛЯ газети, і працювати У газеті - це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Коли ти просто дописувач, то не бачиш всієї роботи редакції і не можеш оцінити всього навантаження, тобто ти не є часткою організму видання. Потрапивши у колектив, починаєш відчувати свого роду персональну відповідальність за все, що відбувається з газетою, реагуєш на похвалу та критику як на особисту.

Інший важливий момент. Я потрапила до «Час і Події» у переломний період. Несподівано пішов з життя колишній редактор газети, який певною мірою визначав її обличчя та зміст. Це було справжньою втратою для видання. Однак, життя не стояло на місці і газета продовжувала виходити. Частково змінився колектив, став більш жіночним (може, тому що у штаті працюють одні жінки, га?!). І якщо раніше газета робила акценти на політичних матеріалах, то з часом вона більш розважальною та інформативною. Можна сказати, що набула нового «звучання». І це - закон життя: нові люди - новий зміст. Можливо не всім це сподобалося, але ніхто не може заперечити, що газета постійно розвивається. Так само, як власне, і українська громада. Той факт, що за останні кілька років «українське Чикаго» якісно змінилося, тобто прибуло більше молодих людей, є незаперечним. Не реагувати на трансформацію читацької публіки було б для газети кроком назад.

Підсумовуючи все вищевказане, разом із роботою за цілий 2009 рік, я можу сказати, що пишаюся своїми співробітниками, яким не бракує ентузіазму та натхнення робити цю чудову справу. Я пишаюся нашими читачами, особливо тими, хто не лінується висловити своє ставлення до нашої роботи. Я пишаюся нашими рекламодавцями, які у цей скрутний час надалі підтримують наше видання. Собою я також пишаюся, хоча це й нескромно.

А надалі викладена третя частина мого монологу - привітання. Одразу попереджаю: вітаю, як умію. Можу, звичайно, побажати щастя, здоров'я і многая літа, але ж це не те, що ви від мене очікуєте, правда?!

Любі друзі (хоч це звертання вже всім набридло)! Швидким кроком наближається до наших домівок новий, 2010 рік! За східним календарем цей рік має Тигра за свого покровителя. Цю тварину ми знаємо як непердбачувану та небезпечну (якщо перечитати «Книгу джунглів»). Звідси й рік обіцяє бути дуже складним. Але нас вже нічим не злякаєш, бо в національному генофонді закладені безмежне терпіння та здатність нічому не дивуватися. Українці бачили на своєму віку і війни, і голод, і кризи, і бездарне керівництво. Нас вже тяжко чимось налякати. Я особисто вірю в свій народ і бажаю йому тільки процвітання.

А якщо серйозно, то однією зі складових витривалості української нації є відданість родині. Якщо кожна українська сім'я буде міцною, то ніяке лихо не подолає цілий народ. І де б ми не жили, чим би не займалися - дружня родина може стати нашою опорою, притулком і стимулом розвиватися. Тому, любі друзі, паруйтеся, розмножуйтеся, кохайте один одного, міцнішайте у взаємній любові - і тоді найстрашніший тигр поряд із вами поводитиметься як домашнє кошеня. З Новим Роком!