rss
10/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Авторитет моральної сили

17 років тому у вересні відбулося перепоховання в Україну із Мордовії в Росії праху українця, про якого писали: «Цей чоловік жив і відійшов із життя мужньо, як лицар, спокійно, як учений, як світло, як святий, достойно, як державний діяч.

Він міг би прикрасити будь-яку державу і заснувати будь-яку державність. Я вірю, що прийде час, коли при згадці його імені українці будуть вставати з місць і стояти мовчки й урочисто, як встають американці, коли почують ім'я Вашингтону, угорці - почувши ім'я Кошута, а євреї - почувши ім'я Герцля».

Так написав у Німеччині 1974 року у книзі «Життя в мордовських концтаборах зблизька» єврейський письменник і колишній політв'язень Анатолій Радигін. Написав він так про українського націоналіста Михайла Сороку, який за свої переконання відсидів у радянських тюрмах і таборах майже 35 років! Авторитет цього політичного в'язня перетнув не лише рамки тюремної зони, він перетнув рамки одної національності й рамки часу.

Михайло Сорока міг спокійно робити кар'єру архітектора в Європі. Після закінчення початкової школи у рідному селі та гімназії у Тернополі, він здобув диплом інженера-архітектора Празького політехнічного інституту. Міг, але вибрав іншу життєву дорогу. Двічі у 1930-х роках його засуджували поляки як члена ОУН, що боролася за державну незалежність України. А коли Львів окупували більшовики, то вони заарештовували за польськими архівами всіх, кого було засуджено за участь в ОУН. Михайлові Сороці дали 8 років ув'язнення, яке він відбував на Воркуті.

За чотири місяці до радянського арешту Михайло Сорока одружився з Катериною Зарицкою. Вони були знайомі ще з гімназійних літ. А зустрілися в Івано-Франківській тюрмі, де Катря сиділа за причетність разом з іншими членами ОУН до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Сімейне щастя подружжя Сороки-Зарицької закінчилося його арештом. І вони більше ніколи в житті не бачили один одного вживу.

 

 Title

Михайло Сорока, фото 1971 року

 

Title 

Катерина Зарицька з Михайлом Сорокою. Картина Володимира Євтушевського

 

Невідомо, як би склалася доля багатьох сотень в'язнів різних національностей, якби вони не зустріли у концтаборах Михайла Сороку. Спокійний і виважений, він міг підтримати порадою - і цим врятувати життя. Створена ним 1947 року підпільна організація «ОУН-Північ» стала першим організованим спротивом в'язнів різних національностей проти сваволі тюремного режиму. «Ситуація, в якій могла опинитися Україна, виглядала нам незавидною. Найбільшим нещастям для України ми (ті, що сиділи) вважали те, що вона була обезкровленою. Значить, ми вважали, що занадто великий процент українського населення знаходиться поза межами України, щоб можна легковажити, щоб могла Україна без нього обійтися. 3 другої сторони, знаючи із досвіду минулого, ми були переконані, що ніхто не йшов і не прийде на наші землі, щоб дарувати волю і щастя народові. Усі переслідували свої інтереси. Отже, перед нами виникло питання, як забезпечити і зберегти від знищення українців, щоб повернути на українську територію, на випадок конфлікту», - зазначав Михайло Сорока мету «ОУН-Північ».

 

Title 

Тайшет. У другому ряду сидять: (третій зліва) доктор Володимир Горбовий, (четвертий) Михайло Сорока

 

Цю організацію кадебісти не зуміли повністю розкрити. Організація постійно змінювала свої форми діяльності у різних таборах Радянського Союзу. До неї долучалися в'язні й інших національностей - українці здружили всіх. Аби пригасити вогнище непокори політичних в'язнів, відділити їхнє перебування від кримінальників, карально-репресивна система ГУЛАГу змушена була створити окремі табори для політичних в'язнів - так звані Особлаги. Але й там тривала боротьба за свободу, що вилилася у численні страйки, бунти і повстання.

Михайло Сорока був активним духовним натхненником повстанців, і за це його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Влада боялася Сороку за непереборну силу його авторитету на інших людей, за волелюбну незламну життєву позицію, за політичні погляди, що суперечили репресивно-тоталітарній політиці Радянського Союзу, за те, що був бандерівцем. «Протягом п'яти років мого ув'язнення в Омську чи Караганді, Канчетаві, я відважно йшов назустріч невідомому, зберігаючи в серці святе ім'я вчителя. - згадує колишній політв'язень-львів'янин Василь Заєць. - Я бачив його очі, його усмішку. Згадка про нього піднімала мені настрій у хвилину знемоги». А ось як написав у 1955 році в одному з листів японець Ісігакі: «Уважаемый Сорока-сан! Если вернусь на родину - буду рассказать семье. Мы навек не забываем о вас и вашу дружбу».

 

 Title

Екслібрис Опанаса Заливахи

 

За організацію підпілля у радянських таборах Михайла Сороку засудили до смертної кари, але її згодом замінили на 25 років ув'язнення. З авторитетом Сороки табірна влада спочатку боролася постійними переміщеннями його що два-три місяці на нове місце ув'язнення. Бо скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та матеріально, ділився усім, чим мав. Як сказав свого часу відомий художник-шістдесятник Опанас Заливаха: «Михайло Сорока, то якийсь стовп, навколо якого все духовне життя оберталося».

Його талант організатора, інтелігентна, високоосвічена вдача, непересічний розум, відданість справі українського визволення завжди надихали все більше нових людей до боротьби за власну державність.

 

 Title

Михайло Cорока із сином Богданом. Фото 1948 року

 

В'язні любили Михайла Сороку за людяність, за вміння бути добрим другом і порадником, незалежно від того, хто ти за національністю, за прагнення до знань, начитаність і вміння поділитися своїми знаннями з іншими. „Я ніколи не сидів разом із покійним Михайлом Михайловичем Сорокою. Я лише чув про нього і про його життя від сусідів по камерах, які мали можливість з ним спілкуватися. Серед них були різні люди: одні любили Україну, другі були до неї байдужі, треті ненавиділи її, але я не пам'ятаю нікого, хто б відважився говорити щось погане про Михайла Сороку. Всі висловлювалися про нього лише з повагою, побожно. У його присутності не можна було вигадати підлість, висловити якусь гидоту, проявити слабість", - згадує Анатолій Радигін.

 

 Title

Переклад Сороки для сина

 

У середині 1960-х років КДБ застосувало іншу тактику тиску на Михайла Сороку. Вони возили його до Києва, Тернополя і Львова, влаштовували зустрічі з сином, якого він уперше побачив, коли Богданові було 6 років, з рідними, водили в інститути й театри - хотіли зламати його і домогтися публічного покаяння. Цей виключний метод психологічного тиску влада застосовувала до дуже важливих історичних осіб. Сороку, гарно одягнутого, видавали за іноземного професора з Канади. Йому показували, як він може гарно та вільно жити, якщо розкається у своїх справах і помислах.

«Мене лиш би не виганяли з музеїв, зрештою, описувати одне, а оглядати - друге, - розповідав Михайло Сорока у листі дружині Катерині Зарицькій про свої поїздки. - Жадними словами та ілюстраціями не в силі передати тої атмосфери, оточення, повітря та самого хвилювання, яке виростає, коли ти ступаєш по тих місцях, де проходили міліони на протязі віків. Дивитись на свідків минулого часу, цілих поколінь, які тут проходили, дивитись на те саме, може навіть думати те саме. При вході до Софійського собору вищербилась цегла і, представ собі, що кожного кортить діткнутись пальцем, і я погладив. Це місце вишліфували, наче шкло. Стоїш, і здається тобі, наче справді пливеш у безвість віків. Скільки то шугало диких бур навколо стін, а корабель все плив. Ми привикли згадувати історичні постаті князів, яких вибирали наради, що рішали долю країни, гетьманів, полковників та подібних. А скільки мільйонів хилили голови та просили у Пречистої, що з піднесеними руками молиться, у Всевишнього кращої долі... Може цікаво Тобі буде дізнатися про мої відвідини архітектурно-будівельного інституту. Нова споруда, якої інтер'єр не зовсім закінчений, зовні виглядає легкою і граціозною. Познайомили із проректором та деякими професорами. Усі були дуже привітними та ласкавими. Під час бесіди мої питання викликали підозру, що я є глибоко обізнаний і зацікавлений тими предметами (якщо йде про зацікавлення, то від правди далеко). Таким чином, я опинився у центрі уваги. Випадково тоді була виставка машин, які помагають студентам провіряти свою успішність у науці. Навіть по телевізору показували успіхи виставки. Керівник виставки дуже радо роз'яснив нам добірною мовою історію розвитку тих мудрих машин. Я кажу „нам", бо професорів зібралось кільканадцять та повно гостей уже там було. Обійшли ми багато кабінетів та викладових саль, бачив гарні рисунки (креслені) із архітектоніки, та приємне вражіння справляє кафедра малювання. Такі відвідини змучили мене, бо не в силі було забути, що приймають тебе не за того, ким ти е, що всупереч твоїй волі стаєш якимось авантюристом, дурисвітом чи в кращому разі артистом..."

У Львові Михайлові Сороці показували і темне вікно квартири, де він прожив лише чотири щасливі місяці сімейного щастя з Катериною Зарицкою. У часи національно-визвольних змагань Зарицка була особистою зв'язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича і головою Червоного Хреста УПА. Їх син Богдан народився у львівській тюрмі.

 

 Title

Дружина Сороки Катерина Зарицька з сином Богданом

 

Його виховували батьки Катерини Зарицької, бо сама вона на той час відбувала свій 25-річний термін ув'язнення у Мордовії. Михайлові Сороці пропонували: розчерк пера - і ти знову щасливий батько! сам зможеш виховувати сина. Але ТАМ на зоні чекали його допомоги. І він витримав, хоч були думки і про самогубство.

Під час цих поїздок Михайла Сороки в Україну в'язні боялися за життя свого вчителя, бунтували і вимагали хоч якоїсь інформації. А тим часом Михайло Сорока відмовився підписати покаяльний лист з відмовою від своїх поглядів. Озлоблені марно затраченими зусиллями кадебісти побили Сороку і повернули у концтабір, де він пережив свій перший інфаркт, отримав другу групу інвалідності, і згодом після другого інфаркту помер. Така ціна за волелюбний авторитет!

Ще перед смертю Сороки у мордовських таборах кількох українських шістдесятників тюремна адміністрація таки вмовила написати покаянні статті у пресу, після чого забрали з місць ув'язнення, «щоб звільнити». Через два місяці - повернули у ту саму зону. Розрахунок влади був правильним - в'язні оголосили бойкот відмовникам, що у тих умовах означало смерть. Михайло Сорока попросив в'язнів реабілітувати побратимів. Його послухали. Ці люди - Петро Дужий і Святослав Караванський - вижили і змогли зробити для України чимало добрих справ. «Михайло Сорока десь краще від інших знав, що значило - не піддатися спокусі. Знав, що за твердість треба платити життям. Але він розумів і те, що є слабші, які не витримають, є, зрештою, такі, хто шукає інших шляхів», - згадує досьогодні в далекій Америці визначний український мовознавець Святослав Караванський.

 

 Title

Тюремне святкування Різдва Христового 1956 року
(с. Сосновка Чунського району Іркутської області)

 

Авторитет Михайла Сороки був загрозою і після його смерті 27 червня 1971 року. Дружині Катерині Зарицькій, яка відбувала ув'язнення у зоні, куди привезли тіло Михайла Сороки (бо там була лікарня), не дозволили попрощатися з чоловіком.

 

Title 

Мордовія, с. Барашево, куди в лікарню привезли тіло Михайла Сороки

 

Але в'язні зробили домовину, несли почесну варту біля лікарні, а на місці смерті в зоні мордовського селища Озерне насадили квітів. На могилі свого вчителя в'язні збиралися на зустрічі, наради, черпали силу для подальшої боротьби. Будучи в ув'язненні, тут любив бувати визначний український поет Василь Стус. «Як тільки потепліло, Василь скопав грядку. Знайшлося насіння нагідок та матіоли. Ми стали доглядати квіти, і вони, Божою волею та нашими стараннями, буйно зацвіли, тішачи наші очі й душі», - розповідає дисидент Василь Овсієнко, який сидів разом зі Стусом. Зауваживши це місце пам'яті, мордовські табірні наглядачі знищили кущ лісової троянди, квіти з якої в'язні зривали на пам'ять, коли поверталися додому.

 

 Title

Цвинтар у с. Барашево, де хоронили полівязнів. У другій могилі зліва (на передньому плані фото) був похований Михайло Сорока

 

...Якось Василь Підгородецький, політв'язень, колишній член Служби Безпеки УПА прислав мені у конверті ті самі братики. Тримала в руках ці засушені квіти й дивувалася - пам'ять не вмирає!

У 1991 році після тривалого клопотання родини, колишні політв'язні Василь Підгородецький, Марія Вульчин і Степан Мартинюк-Лотоцький разом з сином Михайла Сороки - Богданом поїхали за тілом батька у Мордовію, аби перепоховати його в Україні. У плані поховань, який отримав Богдан Сорока, місцеві доглядачі поміняли номери могил. У могилі під цвинтарним номером К-8, яку в документі позначили як поховання Михайла Сороки, лежали останки жінки. Його ж прах спочивав у... сусідній. Гріб Сороки впізнали за прибитим до кришки труни хрестом, а в середині лежав томик віршів Лесі Українки, творчість якої Михайло Сорока дуже любив. Саме за цими атрибутами його і впізнали.

 

 Title

Розкопки могили Михайла Сороки.
Стоять вгорі: Люба Сорока та Василь Підгородецький

 

 Title

Знайшли труну Сороки. Зліва направо стоять: Люба Сорока, Василь Підгородецький, Степан Мартинюк-Лотоцький та Марія Вульчин

 

Дорога повернення додому, така вимріяна для живого Сороки і така незвичайна у реальності, тривала шість днів. «Ми з труною і прахом, приїхали в дім приїжджих, куди приїжджають на побачення. - згадував Василь Підгородецький, - Нам виділили велику кімнату. Ми там були цілу ніч. Запаяли труну. Я кажу до всіх: "Хлопці, сьогодні Сорока з нами ночує». Вранці з великим трудом дістали машину і привезли до Саранська. Другого дня повантажили труну на літак. Коли приземлялися у Львові, то накрили труну синьо-жовтим українським прапором, а в узголів'я положили стрічку чорно-малинову. Тоді всі пасажири літака почали говорити, що це велика людина. Нас зустрічало усе духовенство Львова зі всіма ритуалами. Була і влада - голова обласної ради Микола Горинь та інші». 28 вересня 1992 року у Львові на подвір'ї церкви святого Михаїла похоронне богослужіння відправив глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Мирослав-Іван кардинал Любачівський. Після панахиди траурна процесія вирушила на Личаківський цвинтар. Колишні політв'язні через увесь Львів несли труну з прахом свого побратима на плечах. Для могили вибрали найпочесніше, відкрите звідусіль місце - одразу праворуч біля головного входу на Личаківський цвинтар.

 

 Title

Могила Михайла Сорока на Личакові

 

Сюди ж постановили перенести із родинного склепу, який є на цьому ж цвинтарі, і труну з тілом Катерини Зарицької, щоб поховати разом чоловіка і дружину, яких усе життя розділяла нелегка доля борців за волю України (Катерина Зарицька відбула 25 років ув'язнення, після звільнення жила у Підволочиську Тернопільської області, де померла 29 серпня 1986 року).

 

 Title

Михайло Сорока

 

Родина Михайла Сороки нині живе у тій самій квартирі, що й колись Михайло з Катрею. Львівська вуличка, неподалік Стрийського ринку, яка колись мала назву Обертинська, потім Воровського, нині зветься - Зарицьких. Саме тут колись жили Мирон і Володимира Зарицькі - батьки Катерини Зарицької. Мирон Зарицький визначний український математик. Син Михайла Сороки і Катерини Зарицької - Богдан - сьогодні відомий в Україні та за кордоном художник-графік, його молодша донька Устя - відома львівська дизайнерка, а старша - Соломія Сорока - знаменита у світі скрипалька. Дружина Богдана - Люба Сорока - берегиня домашнього родинного вогнища, вона докладає чимало зусиль для сімейного затишку, а ще зберігає сімейні архіви, робить чимало для збереження пам'яті про Михайла Сороку та Катерину Зарицьку.

 

Леся Бондарук, Луцьк, «Главред». Фото з архіву авторa.

Син українського мілітаризму

Сотенний Мирослав Симчич: «Коли я прийшов до тями, то уже був міцно зв’язаний»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com