Грудень дарує мало сонячних днів. Частіше стоїть непривітна, похмура й холодна погода. Тож звуть цей місяць інколи: хмурень, студень, ворота зими.

До початку грудня земля ще не встигла повністю охолонути. Своє тепло вона віддає повітрю. Тому нерідко перший сніг змінюється відлигою, потім морозом. Спочатку сніг падає легесенький і пухнастий. Та полежавши кілька днів, він ущільнюється, стає міцним і твердим.

Недаремно грудень - студень. На всю зиму землю остуджує, вона кам'яніє, а вода все глибше промерзає. Заснули ставок і озеро. У їхніх глибинах, а також у ручках, у так званих ямах для зимівлі, сховалися і сплять великі риби.

Хоч народне прислів'я і стверджує, що сумний грудень у свято й будень, але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну хвилю, бо хоч зима і повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо. Закінчується рік.. Багато з нас згадує щасливі і прикрі хвилини життя, за чимось жалкує, від чогось намагається відірватися. Натомість тішать душу сподівання щастя, ждемо, що новий рік сповна обдарує нас гараздами і подарунками.

У наш час грудень завершує календарний рік. Наприкінець місяця, тобто 22 числа, припадає зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. Наші пращури пов'язували з ним „народження сонця", або ж „родини сонця". Саме в цей день наступає найдовша ніч. Але мине кілька днів - і світловий час почне прибавлятися.

Від Спиридона (25 грудня) селяни налаштовувалися на весну. Кожен наступній день від цього дня, мав відповідати характерові всіх дванадцяти місяців. Хлібороби ретельно стежили і записували до своїх прогностиків щоденні прикмети, щоб у такий спосіб завбачити погоду на увесь рік.

З останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше народних свят. Кожне з них так чи так стосувалося вечорницьких дійств. З 13 грудня (Андрія) дівчата починали ворожити і завбачували майбутнє подружнє життя.

Зимові місяці, грудень та січень, вважалися місяцями відпочинку, бо на цей період припадали різноманітні різдв'яно-новорічні свята. Дозвілля цього періоду дуже різноманітне, багате на видумку - з численними пісенними сюжетами, ігровими сценками, гумором українського мудрослів'я. Усі обряди так чи інакше були повернуті обличчям до землі-годувальниці. В усіх сюжетних дійствах неодмінно присутня виробнича атрибутика - нива, врожай, шана праці, священне ставлення до хліба. Власне це спостерігаємо в обрядових дійствах річного циклу - колядках та щедрівках, веснянках та гаївках та інше...

Зимові свята

Варвари Великомучениці -
17 грудня

17 грудня - день Варвари Великомучениці. Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові.

В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати.

"Варвари" - день повороту на весну.

До свята Варвари відповідно готувалися. Найпишніше воно проходило в дівочих гуртах. Юнки варили вареники з маком і запрошували хлопців на вечерю. Кожен парубок мав принести наливку чи медівку.

Сівши за стіл, починали їсти обрядову страву. Але хлопці не поспішали смакувати нею, ретельно придивлялися до виробів. Справа в тім, що за традицією юнки готували так звані "ліві" вареники, начиняючи їх клоччям або вовною. На Поліссі замість маку підсипали борошно; звалися вони "пирхунами" - через те, що мука пурхала - розліталася навсебіч. Це викликало загальний сміх, а невдаху охрещували зневажливим прізвиськом -"пирхун", яке нерідко залишалось на все життя.

Яка погода на Варвари, така й на Різдво.

Дерева в інеї - урожай на фрукти.

Якщо горобці збираються купками на деревах, цвірінькають - буде тепла зима.

19 грудня - Миколи (святого Миколая)

Зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних та знедолених. Найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Пропонуємо одну з легенд про походження свята.

Свято святого Миколая, єпископа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня.

Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089р. за часів князя Всеволода Ярославовича. І в церковному календарі називається „Празник Святого Отця нашого Миколая, архієпископа Мир Ликійських Чудотворця".

Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (І V ст.) і був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім'ї і зріс доброю і чуйною до чужої біди дитиною.

Не довго тривало щасливе дитинство, бо батьки померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і любові. Маленький сирота все частіше тікав з багатого будинку до друзів, дітей убогих батьків, котрі жили в темних глиняних хатах і нерідко йшли спати голодними.

Найбільше бідувала родина Петруся. Батько був вже дуже старим і немічним, мати лежала хвора, а сам Петрусь бігав у холод босим. Ввечері Микола тихенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбину борошна, налив пляшку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав пару теплих панчіх та нові постільці, та сховав усе у велику торбу.

Вранці старий батько знайшов торбу коло свого порогу і не міг натішитися дарунками. А хто це міг зробити і кому дякувати не знав.

 

 

 

Минули роки. Миколай став священиком. Віддав усе своє майно бідним людям і скрізь чинив тільки добро. Одного разу він врятував невинного чоловіка, батька багатьох дітей, від страти, запропонувавши за те своє життя, проте помилували обох.

Розповідають ще про бідняка, в якого було три дочки. І ось однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок з золотом. Тож ці гроші дісталися старшій у придане. Теж саме відбулося і з середньою дочкою. Чоловік той не дізнався, хто носив ті мішечки, однак вирішив прослідкувати, аби подякувати. Він чатував ночами, щоб побачити людину, яка врятувала їх від голоду. І в третій раз, він таки побачив Миколая і зі сльозами на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його викрили і попросив чоловіка нікому не розповідати, що він його бачив.

Священик Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога - благодать творіння чудес. Після смерті його було визнано святим, а мощі 1087р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезахоронено. І от з того часу кожного року на день Ангела Св. Миколая 19 грудня ми справляємо це, улюблене всіма, свято.

В цю ніч усі мають бути щасливі. І ті, що роблять дарунки, і ті, що отримують. А найбільше щастя робити добро. Зазвичай маленьким дітлахам ховають дарунки під подушку, аби вранці дитя могло натішитися бажаним і таким довгоочікуваним даруночком. Ця традиція дуже поширилась у 20 та 21 століттях.. Перед святом батьки радять написати дітям листа до Миколая, в якому вони висловлюють всі бажання подарунків. Де опиняються подарунки буває по-різному. Це залежить від традицій святкування цього свята в тій чи іншій країні.

В Україні прийнято подарунки класти під подушку. Кожна дитина знала, якщо вона була чемна та слухняна впродовж усього року,то отримує багато подарунків; якщо була неслухняна, або підглядала уночі, то отримає різку.

У католицьких країнах Миколай кладе подарунки у спеціально приготовлені панчохи.

З давніх-давен День св. Миколая святкували весело. Завчасно готували маленькі даруночки, пекли печиво, варили пиво, запрошували музик, скликали гостей. І звичайно ж чекали найголовнішого нічного гостя - Миколу-Чудотворця, запалювали свічки, читали молитви...

Кажуть, Миколай увесь день напередодні свята працює, він випікає зірочки в дарунок дітям. Однак ці зірочки, потрапляючи до лантуха Миколая, стають схожими на свого майстра. Тож печиво, яке діти знаходять під подушкою вранці, звуть миколайчиками.

Ще у народних легендах та переказах, святий Миколай виступає як покровитель рибалок, хоронитель від стихійних лих та опікун диких звірів.

Однак усе встигнути один він не може, йому повсякчас допомагають добрі ангели. Де лихо чи халепа, має линути молитва до Миколая-Чудотворця. Він і допоможе в скрутну годину і порадить і втішить. Проте не можна ображатися, коли допомога не надійде швидко. Адже Микола на небі не сидить, він на землі добро робить.

Народна мудрість:

Як випаде великий іній - на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день - на уроду хліба й огородини.

Ганни - 22 грудня

У пізніші дохристиянські часи день зачаття святої Ганни, що припадає на 22 грудня, не позначений якимись особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки остерігалися працювати, а на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли. проте в давнину це була окрема і досить значна дія, бо в народі свято називають "родинами сонця". Це пов'язано з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно "повертає на літо, а зима на мороз". Відтак казали: "Прийшли Ганки - сідай в санки!"

Цього дня юнки збиралися на свої дівочі сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята.

З Ганниного дня починали готуватися до свят і жінки: мастили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

Народна мудрість від Ганни:

Тихий і безвітряний день - на врожай садовини.

Коли йде дощ - вся весна буде дощовою.

 

---

 

Зимові прикмети

 

Напередодні Нового року не залишай жодної незакінченої хатньої справи;

***

Першого дня не берися за ніяку роботу - бо весь рік тяжко працюватимеш;

***

Перевдягнися у все нове, щоб протягом року були обновки;

***

Не починай Новий рік з боргів, аби не розплачуватись весь рік;

***

У ніч на Новий рік зроби тим, хто потребує допомоги, подарунки: доля віддячить тобі;

***

Як буває на Новий рік, то так буде і цілий рік;

***

У ніч перед Новим роком треба спати без подушок, щоб цілий рік не боліла голова;

***

Не можна на Новий рік плакати, бо увесь рік плакатимеш.

***

Снігурі прилетіли в грудні - зима буде суворою.

***

Глибокий сніг узимку - на дощове літо

 

Прислів'я та приказки

 

Зима без снігу, як літо без хліба.

***

Зима багата снігами, а осінь - снопами.

***

І собака зимою про хату думає.

***

Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.

***

Зимою деньок, як комарів носок.

***

Нема снігу - нема сліду.

***

Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.