Богдан Бенюк (Б.Б.) Доброго вечора! Всього кілька годин тому, я прибув до Чикаго, де, Ви мої земляки, привітали мене хлібом-сіллю і я надзвичайно зворушений такою теплою зустріччю.

Б.Б. Я слухав про себе і навіть не вірив, що я все це зробив. Хоча про мене свідчать вчинки, робота. Якщо йдеться про театральну діяльність - мої ролі, ролі в кіно, якщо про політичну діяльність - те, в якій я партії, що вона проповідує. Я тільки мрію про те, щоб у мене в житті було ще стільки різних речей, щоб усе, що було перед цим, вважалося краплею в морі.

Як казала моя мама, коли їй було 80 років: «Бодю, я в душі почуваюся як на 20 років». Хоча фізично вона вже не могла багато чого робити. Але головне - те, що в душі людини, якщо вона емоційно заряджена - вона не лінива, вона - небайдужа. Бо в нас останнім часом оця байдужість українців просто під коріння вирубує. Ми настільки якось отупіли душею, що не вміємо відгукуватися на нормальні позиви, на чиєсь тепло, на співчуття, що є дуже важливо. Адже ми завжди дуже вигідно відрізнялися цим від усіх. Видно, це останнє століття, яке просто приголомшило нас і нашу націю, коли нашою землею прокотилися таке горе, колосальне, потужне горе, яке котилося від початку століття до його кінця, - можливо, воно й дало той відбиток, що через нього зараз реабілітація потрібна всій нашій українській нації. Це обов'язково треба зробити свідомо і треба наголошувати на тому, що для українців в Україні повинні бути створені оазисні умови - для того щоб вони віджили духом, мовою, національною гордістю і тими речами, які вигідно відрізняють їх від усіх. Адже ми говоримо про якусь країну, скажімо, Бразилію - і в нас одразу є образ, стереотип: що за люди там живуть, їхнє історичне коріння, хто вони. І я хочу, щоб слово «Україна» асоціювалося не тільки з розбратом між політичними лідерами, як воно є зараз (як то кажуть, «тато-мама сваряться - діти бідні ходять, нещасні, не знають до кого і куди прихилитися»). А мудрі люди вирішують гострі питання, які завжди виникають, кулуарно, не виносять цього з хати, а серед людей живуть іншими мірилами, і мені в цьому сенсі надзвичайно подобаються наші сусіди - поляки, які вміють у будь-який момент мобілізуватися, тому що відчуття патріотизму в них підняте на високу планку і в них немає лібералізму всередині. Вони, коли йдеться про державу, про землю, про гордість національну, стають міцнішими і монолітними. А в нас поки що такого немає, і треба вчитися, не встидаючись брати на озброєння все найкраще, що є в наших сусідів. І знову вчитися - тому що в житті немає нічого сталого.

Я пригадую себе, коли мені було 20-30 років, я мав якісь уподобання, потім почав ловити себе на тому, що мені вже 40 років, а в мене абсолютно перевертається світ - я побачив, що в тому, що мені раніше подобалося, цінностей ніяких немає, а натомість у мене якісь нові цінності з'являються. У 50 - почав ловити себе на тому, що мені мама багато речей всіляких казала, а я їх мимо вух своїх пропускав, а тепер, виявляється, вони є для мене позитивом. Тобто постійно треба ловити інформаційні хвилі, бути постійно відкритим душею, щоб вуха були чисті, сірки не було, щоб ти чув, що довкола відбувається, і очі щоб добре бачили. Тобто - увесь час навчатися. Я от тільки прилетів, але вже дістав багато інформації, я вже думаю, що прилечу наступної неділі в Бориспіль, а ввечері в мене «Швейк» - вистава в театрі Франка, мені треба там грати, а той заряд, який я привезу з Чикаго, - це буде наступна наша прем'єра, яку будемо робити в театральній компанії «Бенюк та Хостікоєв», бо стояти на місці - це розкіш, яку я собі дозволити не можу. Ми всі під Господом Богом ходимо, ми не знаємо, скільки будемо жити, а хочеться зробити багато. То тільки древні євреї, кажуть, жили по 500 років, а нам треба встигнути все.

Я радикальний у своїх поглядах і розумію, що ті люди, які зараз є на політичному Олімпі у нас в Україні, абсолютно себе дискредитували і повинні спокійно забратися з цієї боротьби й піти у відставку - абсолютно всі. Можна назвати будь-яке прізвище - і ти розумієш, що в роки своєї влади або доторкання до тих важелів, які могли в нашій країні принести тільки плюс, вони нічого не зробили тільки з огляду на те, що ділили владу, ділили ті багатства, які є у нас в Україні. Тому що там говорити: недарма кажуть, що ті, хто є у Верховній Раді, - це, в основному, люди, які захищають ті чи інші інтереси. Як-от щодо постачання медикаментів: є певна група депутатів, яка цим займається і яка має від цього зиск. Чи щодо будівництва квартир, будинків, які за дивними обставинами не належать державі. Ціни на квартири в Києві просто фантастичні - навіть європейські ціни до них недотягують, і я також розумію, що деякі депутати гріють на цьому руки. І так візьміть будь-яку сферу - і виявиться, що це сфера впливу певних депутатів. З цієї годівнички їх треба позабирати і зробити те, що ми пропонуємо і що відбувається в усьому світі. Це - люстрація. Це своєрідна сповідь, як-от коли ми в неділю приходимо до церкви і сповідаємося. Якщо я був замішаний у якихось речах - це ж не значить, що потім буде помста і т. д., але треба змусити таких людей відійти і заборонити їм займатися такими-от речами - нехай вони просто живуть, допомагають іншим. Серед них є талановиті люди. Ми говоримо про той ешелон влади, який є зараз. Наприклад, Литвин. Він мене просто вбив своєю останньою фразою, коли заявив, що мова міжнаціонального спілкування в Україні має бути російська. І це говорить голова депутатського корпусу, та людина, яка стоїть на чолі Верховної Ради України. То я розумію, що люди, які так говорять, є ворогами моєї держави - тієї, про яку ми всі мріємо, що вона розбудовуватиметься на фундаменті національної самосвідомості. А коли такі речі йдуть від тих, хто стоїть при владі, то я розумію, що при владі стоять вороги.

З приводу того, що це театр абсурду, чи порівнянь із тим, чим я займаюся в театрі, - то без сумніву: гнатися за одноденними речами, які відбуваються у Верховній Раді, немає ніякої потреби, бо вони такі сценарії виписують, що жоден сценарист навіть додуматися не зможе, а щоб потім провести репетиції й поставити таку виставу, то, без сумніву, не в кожного вистачить таланту, - адже що там за виверти, що за перехльости, кидання один одного - і весь світ це бачить! Україна таким чином втрачає імідж, тому що ми стаємо нудними і нецікавими для світового співтовариства. Як тільки заговоримо про Україну - завжди чвари, позитиву немає. Нам треба повернути державі позитив, який іде від світла і тепла. Бо коли людина відчуває, що її люблять, то за спиною крила виростають, вона на цьому світі може зробити все що завгодно, як то кажуть, скочити вище своєї голови. А коли ти понурий, зайнятий політичними розборками і тим, хто сьогодні першим буде мати м'ясце з корита, то такі люди замість очей мають долари. З такими людьми спілкуватися немає ніякої потреби.

Тому мені дуже приємно, що кілька днів, поки я тут, я буду зустрічатися з людьми, які по духу патріоти. Це дуже важливо. Без сумніву, в кожного є маса своїх позицій, тим більше що ті події, які чекають на нас у січні, - це події, які хвилюють кожного. І всі мають свої варіанти. Ми завжди свій пасьянс розкидаємо і думаємо, а як то піде, як карта ляже. Карта має лягти дуже радикально, дуже просто - ця колода карт має бути викинута на смітник. У Тернополі кажуть, що не мають куди вивозити сміття, то, мабуть, оці політичні карти повинні цим зайнятися.

Б.Б. Мотив один і найважливіший - українці, які є працелюбні, самодостатні, мудрі люди і які розсипалися по цілому світі з огляду на те, що в себе в державі вони не можуть знайти нормального застосування своїх умінь і мати за це певну оплату. Без сумніву, найважливіша мета - повернути всіх українців до себе додому. І я мрію і сподіваюся на те, що настане такий час, коли українці повернуться, переступлять поріг своєї хати, повернуться до своєї домівки, а там буде абсолютно така сама атмосфера, як в українському Чикаго, чи в українському Порто, чи в українській Варшаві, чи ще десь, де є наші люди, які працюють по цілому світі. І я розумію, що той, хто виїжджає з України за обставинами, провівши не один рік у чужій країні, асимілюється там. Тому я не хотів би, щоб мої побратими, українці розчинялися в світі, забували свої прізвища або вимовляли свої прізвища на інший лад. А перейде покоління друге-третє - і вони, ці прізвища, зникають з лиця України. Я б хотів, щоб ці люди повернулися на поріг своєї рідної хати, як лелеки повертаються до себе додому. Але домівка поки що хвора, її треба лікувати, робити ремонт, якщо говорити фігурально. І це треба робити нам, тим, хто там живе, хоча на це потрібно багато часу. Кожен своїми вчинками, які буде робити для своєї держави, зробить державу кращою. Вона таки буде кращою, вона хороша і не винна, що в неї такий уряд і влада. Народ наш хороший, і не мені про це говорити, це підтверджено тими великими речами, які століттями складали славу нашого народу. Але нам просто треба засукати рукава і пильніше робити ті справи, які ми вміємо робити, і стежити за тим, хто перебуває в керівництві тієї чи іншої сфери. І обов'язково українець повинен підтримати українця. Наших за кордоном багато, і якраз наша «Свобода» підтримує українські школи. Є школи в Португалії, є школи в Чехії, в Іспанії, Італії, які підтримуються Міністерством освіти нашої держави, і діти, які навчаються в цих школах, отримають український атестат про середню освіту, що дає можливість поступати в нас, одержувати вищу освіту в Україні, маючи при цьому певні пільги як компенсацію за те, що вони навчалися в українських школах за кордоном. Тобто ми підтримуємо ці школи, розуміємо, що це є благородна справа, тому що діти-українці повинні повернутися до себе додому. Крім того, кошти, що заробляються нашими людьми за кордоном, не повинні обкладатися податками, щоб українці спокійно могли перенести свій бізнес з-за кордону до України. Це речі нагальні, які конче потрібно робити, але Верховна Рада робить усе для того, щоб обкласти податком тих людей, які, мов бджілки, працюють, трудяться, а трутні хочуть знімати з них весь пилок. Але я думаю, що ці вибори, які будуть у січні, - президентські, а потім до Верховної Ради, - знімуть багато питань. І знову ж таки: питання можуть зніматися радикальними методами.

Б.Б. Я розумію, проблем є величезна кількість, але я якраз наголошую на тому, що тут має бути взаємозв'язок, бо ми звикли казати так: «Що моя держава дала мені?», а питання ставиться неправильно, треба питатися, що я зробив, щоб ця держава існувала. І кожен повинен гордитися тією територію, де пустили коріння роди батькові й мамині, з чийого коріння народився я. І ми повинні старатися, щоб питань, про які ми говоримо, було якомога менше. Але знову ж таки: все йде від того, як працюють державні, службові органи, які зобов'язані контролювати всі ці речі й підтримувати своїх побратимів у будь-якій точці землі. Ми маємо приклади великих держав, які захищають абсолютно кожного громадянина і вміють це робити. Українцям також треба вчитися у великих держав, як захищати кожного громадянина України - якщо він хоче бути громадянином України і прагне мати паспорт громадянина. Це парадоксальна річ: тут люди, які це гальмують, повинні відповідати перед законом.

Б.Б. А тому, що це логічно правильно, виходячи із тих катаклізмів, які прокотилися над нашою нацією, нам слід берегти себе, берегти своє «я», це перше діло, яке повинно бути, це святая святих. Я маю кума, який на Новий рік або Різдво їде відпочивати в Австрію, десь у горах катається на лижах - це стало модно тепер, - величезні кошти витрачає на це. Я йому кажу: Василю, подивися, скільки твоїм батькам років - і ти зрозумієш, що цей Святий вечір, ця кутя, ця молитва за столом можуть бути останніми, ти можеш батьків своїх уже не побачити. Це ж здавна так було, що велика родина збирається на ці великі позитивні свята, які є національною гордістю українців і на які обов'язково треба збиратися докупи. Це той магнетизм, який у будь-якій сфері тримає нас як націю.

Бережімо себе українці!

Б.Б. Я для себе вважаю найголовнішим, щоб моя сім'я трималася купи, щоб родина моя була здорова - і жінка моя, і діти, і онуки. Бо ми розуміємо, що будь-яка держава починається з сім'ї, яка складається докупи, а потім перетворюється на великий народ. І це для мене є першоосновою, бо я розумію, що хоча політика на цьому етапі є для нас найважливішою, але коли народ потужний, сильний, то й політики відходять на другий план. Бережімо себе українці!