Його батьківщиною була Польща, хоча він вважався громадянином Російської імперії, бо на той час Річ Посполиту було розчленовано між Австро­Угорщиною, Прусією та Росією. Ось що він сам написав у своєму життєписі: "Народився я у Білостоці Гродненської губернії. Містечко мого народження та мого дитинства скерувало все моє наступне життя. Населення Білостока складалося з чотирьох громад: росіяни (білоруси - прим. В. П.), поляки, німці та євреї; кожна з цих груп розмовляла своєю мовою та з певною часткою ненависті ставилася до представників сусідніх громад. У цьому містечку більше, ніж де б то не було, вразлива дитяча натура почувала себе нещасною через багатомовність і з кожним кроком переконувалася, що розмаїття мов є єдиною або, принаймні, головною причиною, яка розділяє людство на ворожі клани". Маленький Людо припускав, що основою міжетнічної ненависті та забобонів була відсутність однієї спільної мови, яка б зіграла роль нейтрального засобу спілкування між людьми.

Ще навчаючись у варшавській гімназії, Людвик спробував створити міжнародну мову з надзвичайно багатою, але, водночас, дуже складною граматикою. Опановуючи англійську мову (вже після німецької, французької, старо­грецької та латини), він вирішив, що міжнародна мова, з метою словотвору, повинна мати порівняно просту граматику із широким використанням афіксів. До 1878 р. проект "Lingwe uniwersala" було практично завершено. Однак Заменгоф на той час був занадто юним, щоб опублікувати свою працю. Незабаром, після закінчення школи, він, за наполяганням батька - Марка Заменгофа, державного цензора та противника юнацького захоплення сина, почав вивчати медицину, спочатку в Москві, а згодом - у Варшаві. Якось, приїхавши на канікули додому, Людвик дізнався, що всі його рукописиплани нової мови були віддані батьком на поталу вогневі.

У 1885 році Л. Заменгоф закінчив університетські студії та започаткував практику лікаряокуліста. Лікуючи хворих, він продовжував працювати над своїм проектом міжнародної мови. Протягом двох років він намагався зібрати кошти на видання книжки з описом мови, доки не отримав фінансової допомоги від свого майбутнього тестя. "Боротьба за хліб щоденний отруювала моє життя. Наприкінці 1889 року я залишився без копійки... Але тепер, з достатком, я відчуваю втому... Пізніше я дав необхідну суму на видання праць А. Ейнштейна", - згадував Заменгоф.

Року 1887 світ побачила книжка під назвою „Dro Esperanto. Lingvo Іnternacia. Anta?parolo kaj plena lernolibro". Для Заменгофа есперанто була не лише засобом спілкування, але й способом розповсюдження ідеї мирного співіснування різних народів і культур. Заслуговує на повагу ще й те, що він не тільки створив мову (від своїх авторських прав він відмовився в 1905 році, заявивши, що мова належить усім, хто нею розмовляє), але й започаткував рух за її поширення та застосування, а також - художню та наукову літературу цією мовою, як оригінальну, так і перекладну. Вже у першому підручникові есперанто з'явилися два оригінальних вірші Л. Заменгофа, один з яких "Ho mia kor'!" (укр. - О моє серце) українською мовою переклав Олег Герман - член НСПУ, він же - проректор ТДТУ (Тернопільський політех):

Рух есперантистів триває й досі, не зважаючи на неухильний поступ англійської мови (навіть, не справжньої англійської - regular English, а її американського діалекту): у кожному, менше­більше пристойному містечку нашої планети, як от Тернопіль або Чикаго, проживають адепти цієї простої, логічної мови, граматика якої складається лише з 16 правил, жодного винятку! За даними Cambridge Encyclopedia (2000 р.) щороку бл. 20 000 людей вивчали есперанто (автор цих рядків отримав Диплом про закінчення вищих курсів з вивчення міжнародної мови есперанто з рук голови Світової спілки есперантистів д­ра Джона Уелса, University College of London) у 600 школах, видається понад 100 найменувань часописів цією мовою, 7500 книжок написані поесперанто або перекладені з 65 мов на есперанто (одна з останніх - І. Франко, Вибране, Луцьк, 2008 р., укладач і співперекладач В. Паюк). У світі налічуються мільйони носіїв міжнародної мови, багато хто володіє нею від народження; на щорічні конгреси есперантистів приїздять тисячі прихильників есперанто (про розвій міжнародної мови в Укріїні та в м. Чикаго читайте у наступних наших публікаціях).

Помер Л. Заменгоф у квітні 1917 року, похований на Варшавському єврейському цвинтарі. Його іменем названі вулиці багатьох міст, одна з планет (1462) називається "Заменгоф", йому, його творінню та його послідовникам спорудженні стели, монументи, один з пам'ятників (скульптор Василь Блажков) знаходиться в Одесі, за адресою Дерибасівська, 3 (на світлині).