rss
12/11/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#341

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ Хресна дорога українців Боснії і Герцеговини

Пам'ятник першій українській читальні в БіГ

Відколи українці поселилися на цій землі, відтоді їхнє життя устелене тяжким терням. Але навіть при важких умовах зберегли свою ідентичність. Єдиний скарб, який українці принесли зі собою - це молитва, пісня і віра у краще життя. Це тримало їх у вірі на чужині. Завдячки цьому зберегли культуру свого народу.На початку ХХ ст. почали будувати церкви, заснували філії товариства "Просвіта", організували каси взаємодопомоги. Українська громада в БіГ - одна з найстаріших і найсвідоміших у світі. Нащадки українців, котрі понад сто років тому виїхали до цієї незнаної країни, в тому числі і молодь, в більшості ніколи непобувавши на рідній землі, розмовляють вдома лише українською мовою, відвідують українську греко - католицьку церкву, плекають українську культуру, вивчають українську історію, гостинно зустрічають своїх співвітчизників з України. У серпні цього року, перебуваючи в у цій країні, мав можливість зблизька ознайомитись з історією та громадським життям українців. До речі, 20 листопада цього року у Прняворі відбулося святкування 100 річчя реєстрованої культурної діяльності українських поселенців у цьому краї.

Зараз у Боснії і Герцеговині проживає приблизно 5 - 6 тисяч українців. Переважна більшість - у Республіці Сербській. Компактно мешкають в селах Насеобіна Лішня, Мравіца, Хорвачани, Дубрівка, Дев'ятине, містах Прняворі, Баня Луці і Дервенті. Кілька українських родин мешкає в Сараєві - столиці країни. Вперше українці прибули у місто Прнявор. Крім тяжкого переїзду і поселення на цій землі, про що йтиметься далі, українці пережили три війни - Першу Світову, Другу Світову і громадянську війну 1990 - х років. Зазнали чималих жертв та іншого лиха. Значна частина виїхала з країни.

 

 Title

Фрагмент зруйнованої української церкви у Прняворі

 

Крім біди українці БіГ добилися значних успіхів. Між Прнявором і Баня Лукою знаходиться мальовниче село Насеобіна Лішня. Половина мешканців - українці. Є тут українська церква, розпочали будувати Культурний центр, мають окремий цвинтар. Власником найбільшого у селі магазину є молодий українець. Українка Лідія Калинюк - прес - секретар начальника општини Прнявора, українець Мирослав Бобрик є заступником міністра культури і освіти Республіки Сербської. Українці Насеобіни Лішні заснували художній колектив "Червона калина", яким керує молодий українець Петро Причепа. Поки ми обідали біля мотелю у центрі села, наш приятель Мілован познайомив нас з десятком українців, котрі проходили мимо. Найбільше мене вразило те, що всі українці розмовляють рідною мовою, привчають до цього і своїх дітей.

 

 Title

Bідбудована церква Преображення Господнього

 

Сусіднє з Прнявором село Мравіца умовно ділиться навпіл: у західній частині компактно проживають мусульмани, а в східній серби та українці. Проїжджаючи через село, зустрівли там гурт дітлахів. Підійшов і запитав чи є серед них українці. Половина дітей призналася, що мають українське коріння і говорили, що їх предки то з Тернопільщини, то з Галичини. Одна дівчинка побігла додому і покликала дідуся з бабцею. Обидвоє - українці. З великим трепетом зустріли мене і запросили в гості.

 

 Title

 

Чимало українців мешкає в одному з найбільших боснійських міст - Баня Луці. Зараз там відбудовують українську церкву на місці зруйнованої під час війни. Приємним для вихідців з Тернопопільщини є те, що в околицях цього міста є селище Тернопіль, а неподалік - гора Чистопадівка (на честь села Чистопади, що на Тернопільщині). Хоча асиміляційні процеси дають про себе знати, проте етнічна самосвідомість має міцне коріння. Великий вплив на ці процеси має греко - католицька церква, що знаходиться під юрисдикцією Крижеватської Єпархії в Загребі.

Історія поселення українців у Боснії і Герцеговині

Перші українці в Боснії і Герцеговині з'явилися після Берлінського конгресу в 1878 році, відколи БіГ стала частиною Австро - Угорської імперії, до якої вже належали Галичина і Буковина. Досі ця територія була малозаселеною через болотисту місцевість і малородючі ґрунти. Австрійський уряд, знаючи вдачу українця, його працьовитість, вміння господарювати, розгорнув широку діяльність, щоб якомога швидше заселити пустельні простори БіГ. Стали прибувати вихідці зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Переважно приїжджали сюди малоземельні селяни, тому що тут було багато державної землі, так званої царини. Австрійський уряд пообіцяв, що кожен, хто приїде до Боснії і там залишиться, отримає 600 ринських і 24 морги землі. Люди спокусилися на таку пропозицію і поїхали. Спочатку сараєвська влада дотримувалася обіцянки, але згодом не захотіла, бо коли люди побачили, що з цієї землі не буде нічого, тоді все кидали і верталися додому. Але й стримати наших людей не їхати туди було важко. Бувало, що люди стратили свої маєтки на дорогу, в Боснії не було з чого жити і не було за що повертатися додому. Тоді взялися за працю. Прнявор знаходиться на рівнинних мокляках, вода в ньому нездорова. Люди стали хворіти на пропасницю і тиф. Пережили чимало біди, багато померло. Згодом стали найматися на працю до турків рубати дрова, мити пляшки по шинках і так виживали. Продовжували вимагати у влади обіцяне, але вона не давала, бо ще й серби жалілися, що чужинці скоро займуть всю територію, а їм навіть не буде де стати. Тоді прняворське староство домоглося в Сараєві, щоб бажаючі могли повернутися до Галичини за кошт уряду. Частина повернулася. Часто турки насміхалися з тих, хто залишився, мовляв, ті волочаться як вівці. Після трьох років скитання українці таки діждалися царовини, завдяки старанню отця Андрея Сегеді.

Багато допомагав українцям БіГ Митрополит А.Шептицький. Тричі приїжджав до них. Купив гору, яка поросла ялівцем і заложив винницю, щоб люди мали де заробити гроші.

Осілі в БіГ українці в основному займалися сільським господарством. Порівняно з місцевим населенням володіли більш передовими методами обробітку землі: запровадили залізний плуг, продемонстрували переваги глибокої оранки. Принесли зі собою раніше невідомі в Боснії культури - жито, гречку, картоплю, хміль, а ще - досвід садівництва, городництва, бджільництва. Від українців місцеве населення запозичило використання солом'яної січки для годівлі худоби, навчились тинькувати і білити будівлі, користуватись в побуті ліжком і кухонною плитою.

Церковна і громадська діяльність отця Петра Овада

Помітний внесок у розбудову і процвітання української церкви в БіГ зробив о. Петро Овад. Його дідусь і бабуся приїхали з Тернопільщини у 1898 р. Його трирічного батька Стефана привезли зі собою, а мати Марцеля народилася вже тут. Він був сьомою дитиною у батьків. Після ІІ Світової війни сім'я Овадів переїхала у Липовляни (Хорватія). Побудували там хату, мали невелике господарство. Після закінчення 8 класу за порадою о. пароха Романа Мизя Петро Овад поступив до семінарії у Загребі. У 1969 році закінчив теологію. Цього ж року одружився з Анною Федишин з Прнявора. Священницьку працю починав у Липовлянах, а пізніше перевели у Руський Керестур. Згодом народився син Григорій, а пізніше син Йосафат і донька Оксана. У 1971 році о.Петра перевели у Жумберк, де на той час парафія була дуже запущена. На парафії було 4 церкви: Дращі Верхні, Грабар, Павковичі та Прібіч. Добирався пішки через гори і ліси. Але довго там не побув і переїхав з дружиною до Прнявора. У 1974 р. поїхав до Австрії та Німеччини, де проводив душпастирську працю.

У 1976 році о.Петро був призначений душпастирем у Насеобіні Лішні. А після землетрусу у 1981 році мав можливість вибору парафії, яку надав йому Владика. Вибрав Прнявор. Прийшовши на парафію, взявся за роботу. Доклав чимало зусиль до ремонту української домівки. Проводив активну виховну роботу з парафіянами.

У 1985 році о.Петра призначили деканом БіГ. У 1986 - 87 - х роках розробляє проект будівлі Українського духовного центру. Розраховує приміщення для сестер Василіянок. Багато допомагали парафіяни, розіслали листи з проханням допомогти в будівництві. На Преображення Господнє у 1987 р. було зведено перший поверх. Наступного року до Прнявора завітав українець з Канади о.Роман Данеляк. Йому сподобалася ця ідея і він надав значну фінансову допомогу. У 1988 році о.Петро відлетів до Австралії і заробляв гроші на завершення будівництва. Велику допомогу надали українці - вихідці з колишньої Югославії. Роботу було завершено у 1988 році, а 17 липня цього ж року, під час святкування тисячоліття Хрещення Русі, було посвячено. Участь у посвяченні взяли представники українських громад багатьох країн. Приїхало кілька тисяч гостей, 43 священики. Цього ж року у житті Прняворських українців відбулися ще дві важливі події: у жовтні - посвячення каплички в монастирі сестер Василіянок, а також 20 - літній ювілей душпастирської праці Петра Овада.

 

 Title

Український цвинтар у Насеобіні Лішні

 

У 1990 році о.Петро виїхав до Канади, щоб заробити гроші на реставрацію церкви. А ще було 100 - ліття переселення українців до БіГ. На свято приїхало багато гостей з України, Канади, США, Європи та всієї Югославії. Святкування відбувалося з 17 по 19 серпня. Під час святкування було відкрито Музей культури та побуту, який діяв до самої смерті о.Петра. У музеї розмістилися експонати господарського вжитку, церковні книги, ризи, хрести. Все це збирав по українських родинах о.Петро. Музей розміщувався на ІІ поверсі Центру. В одній кімнаті о.Петро розташував побут української хати, українську ношу, вишивки. Зібрав також чималу бібліотеку, де є багато старовинних книжок і часописів початку ХХ ст.

Отець Петро був активний і в громадському житті. Підняв занепадаюче товариство імені Тараса Шевченка, сам навчав дітей ураїнської мови. У 1987 році організував поїздку в Україну "Стежками батьків", у якій взяло участь 40 дітей. В 1993 році до Прнявора приїхали діячі культури і політики із західної України. При їх допомозі створили товариство "Світ культури". Головою обрали о.П.Овада. Також о.Петро організував прийом у Боснії 72 - х дітей, які постраждали від Чорнобильської трагедії. Дітьми турбувалися сестри Василіянки і громада. Багато дітей прийняли святу тайну Хрещення, яку провів отець Петро. Згодом Україна віддячила за це і взяла у Жидачів 86 дітей під час громадянської війни у БіГ. У 1994 році львівський гурт "Леся, Леся та Орися" дали концерт у Прняворі, не побоявшись їхати у горно війни.

У 1994 р. отцю Петрові було присвоєно звання Почесного громадянина Жидачова. Тернопільська облдержадміністрація та організація Народного руху України нагородила о.Петра Похвальною Грамотою. Згодом о. Петро просить Чернівецьку область прийняти дітей. Відповідь була позитивною - діти брали участь у фестивалі в селищі Берегомет. У Чернівецький університет поступила його донька Оксана. Цього ж року Президент України надіслав отцю Петру привітального листа, у якому подякував за збереження національних меншин і миру на землі. Знайшовши кошти, о. Петро закуповує подарунки для дітей на Миколая. Святкує Різдво. 7 лютого 1997 року, згідно Указу Президента України, отця П. Овада нагороджено відзнакою Президента - Орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Цього ж місяця Всесвітня Рада нагороджує о.Петра дипломом, який вручив Іван Драч.

У Вашингтоні вшанували пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-33 років

Хресна дорога українців Боснії – Герцеговини

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com