23 листопада цього року виповнилося 123 роки письменникові, фольклористові, журналістові, співцеві Гуцульщини, уродженцеві Поділля Михайлові Ломацькому

Гуцульщина - це куточок раю, що приваблює своєю незбагненною красою, шумом гірських потоків, колиханням струнких смерічок, оригінальною мелодією скрипки і цимбалів, цікавими обрядами та побутом мешканців краю - гуцулів. І як тільки якийсь мистець потрапить у цей чарівний куточок України, то вже так ним замилується, що неодмінно залишить спогад у своїй творчості. Дуже приємно зазначити, що найбільше прославили Гуцульщину у своїх творах далеко не її уродженці, а вихідці з інших етнографічних регіонів України і, навіть, чужоземці.

Чарівність гуцульського краю, кажуть, зі сторони видно краще, і про існування цієї аксіоми яскраво свідчить фраза громадського діяча, історика, основоположника гуцульського театру, уродженця Слобожанщини Гната Хоткевича, котрий, приїхавши вперше на Гуцульщину і глянувши на її красу, сказав: "Я як роззявив рота від здивування, то так із роззявленим ротом і ходив усі ті шість років". Співцями Гуцульщини були також Володимир Шухевич, відомі віртуози М.Коцюбинський, Л.Українка, І.Франко, польський єврей Станіслав Вінценз, буковинський німець Раймунд Кайндль, поляк Аджей Полєц та інші. Цим людям ми повинні низько вклонитися і пошанувати, бо завдяки їхньому старанню та безмежній любові до Гуцульщини світ пізнав наш край.

На превеликий жаль, навіть для більшості гуцулів ще й досі невідоме ім'я славетного співця цього краю, велетня української літератури Михайла Ломацького, котрий прославив Гуцульщину не менше за згаданих авторів, а, можливо, й більше. Із двадцяти книг, написаних М.Ломацьким, 13 він присвятив Гуцульщині. Але про те, що забуто ім'я Михайла Ломацького не варто дивуватися: живучи у період існування на нашій землі двох імперій, він був "небезпечним ворогом" як польської, так і совєтської окупаційної влад. Ім'я Михайла Ломацького невідоме, і дивує власне те, що досі належно не відроджене уже в незалежній Україні. Уродженець Поділля Михайло Ломацький був у захваті від Гуцульщини, у якій вбачав чимало таємниць. В одній зі своїх книг про Гуцульщину писав: "Давнина Гуцульщини окутана туманом віків - вона, загадка, досі не збагненна, не просліджена й не розв'язана. Немає про неї згадок у наших літописах, ні в історії, ? єдине джерело її пізнання це повістування столітніх гуцулів, але їх сьогодні вже немає".

Народився Михайло Ломацький 23 листопада 1886 року у селянській сім'ї у Подільському містечку Гусятин Тернопільської області. Після закінчення народної школи вчився в учительській семінарії в Тернополі, а закінчив її у Заліщиках, склавши іспит зрілості (або так звану матуру) в 1906 році. Посаду вчителя отримав аж на Покутті у Снятинському повіті, бо на рідному Поділлі, де панували чужинці, не хотіли дати йому такої посади. Його там знали як революціонера і навіть дали прізвисько "Гайдамака". М.Ломацький, між іншим, народився у тому самому містечку, що й ватажок гайдамаків Северин Наливайко. Але й на Покутті перекидали з одного села в інше.

У час вчителювання на Снятинщині часто зустрічався з Василем Стефаником. Стефаник вистарав для нього вчительську посаду у Викторові Долішнім над Дністром, але цьому спротивився польський староста із Станіславова. Тоді його, неначе на заслання, вислали вчителювати у високогірне і віддалене карпатське село Голови Верховинського району на Івано - Франківщині, що його М.Ломацький згодом описав у своєму знаменитому "Опришківському гнізді". Там перебував 10 років, але потім польський косівський староста написав до Львова до шкільної кураторії, що "поки Ломацький є у моєму повіті, доти не зможу відповідати за спокій на Гуцульщині".

За розпорядженням польської влади мусів покинути гори. Але він настільки полюбив Гуцульщину, всмоктав у кров її красу і чари, що потім говорив: "Покинувши гори, взяв з собою тугу за ними і ношу її у своїм серці по - сьогодні."

Покинувши Гуцульщину, М.Ломацький перенісся до Тисового на Перемишлянщині, де зорганізував гарну школу, а згодом його перекидали то в Богородщанщину, то у Калущину, то на Добромильщину, то на Городеччину неподалік Львова. Польські шовіністи постійно його переслідували. Був ними тричі арештований, а в 1920 р. сидів у Коломийській тюрмі разом із гуцульськими повстанцями.

Перед приходом німців (час ІІ Світової єхзжжжжжвійни) більшовики запроторили його до Львівської в'язниці. В кінці війни все ж вдалося врятувати життя на еміграції. Спершу опинився у Відні, де пережив пекло вуличних боїв, коли більшовики зайняли частину Відня. Потім дістався до Західної Німеччини та опинився в таборі для інтернованих. Хотів виїхати за море, але через поважний вік не вдалося це зробити і залишився у Німеччині.

На чужині, як пише один з його приятелів, доводиться найгірше переживати великі свята. В одному зі своїх листів до приятеля, писаному перед Великоднем, сказано: "Я сам тут - немає до кого відізватися, ніхто не скаже "Христос Воскрес"-нікому не відповім "Воістину Воскрес". Ніхто не подасть ложку теплої страви"...

М.Ломацький виховав 5 дітей свідомими українцями. Єдиного сина розстріляли німці у 1944 р., а донька чудом вийшла з рук НКВД. Інша донька Лідія, колишня студентка університету позувала великому українському мистцеві Михайлові Новаківському для його картини, що має назву "Дзвінка".

На письменницький плай М.Ломацький ступив щойно після Другої Світової війни. До цієї ролі готувався досить довго. Ще з молодих літ багато читав, мав велику і цінну бібіліотеку. Був добре знайомий з Василем Стефаником, Марком Черемшиною та Лесем Мартовичем. Цікаво зазначити, що М.Ломацький допомагав Михайлові Коцюбинському та Гнатові Хоткевичу збирати матеріали для їхніх повістей на гуцульську тематику. Також листувався з М.Шаповалом і П.Богацьким, котрі видавали журнал "Українська Хата". Вже перебуваючи на чужині, був кореспондентом часописів "Америка", "Українець і час", "Українські вісті", "Новий шлях", "Батьківщина", "Гуцулія". Свої твори М.Ломацький писав захоплюючим, мелодійним, доступним стилем. Використовував гуцульську говірку, якої навчився дуже швидко. Вміло використовував літературні звороти, доступні лише йому, змальовував, наче художник, Гуцульщину такою, якою вона була насправді на той час. Проте зумів на папері вирізнити цей край з - поміж інших. Вміло передав характерні риси гуцулів - працьовитими, гостинними, свободолюбивими, мужніми.

Мав нахил збирати фольклор і збирав в час свого довгого побуту на Гуцульщині. Зібрав неоціненні скарби того фольклору, а коли в період воєнного лихоліття вони пропали, згодом відтворив їх з пам'яті. Перебуваючи в Німеччині, в одному з листів до свого колишнього учня і приятеля М. Ломацький пише: "Боже, якби хотілося ще написати про ту нашу Гуцульщину, перлину нашої України! Але де взяти сили?"

Як уже згадувалося, із 20 - ти книг, автором яких є М.Ломацький, 13 присвятив Гуцульщині. Ось вони: "Верховинко, світку ти наш", "Українське вчительство на Гуцульщині", "Нариси з Гуцульщини", "Гомін гуцульської давнини", "У горах Карпатах", "По той бік Чорногори", "Опришківсське гніздо", "Із гір Карпат", "У Чорногорі", "Бескидом зеленим", "Заворожений світ", "У зеленому Бескиді", "Країна чарів і краси".

Варто підкеслити, що всі книжки М.Ломацького про Гуцульщину ілюстровані дуже цікавими, цінними і рідкисними на сьогодні світлинами. Котрийсь із критиків творів М.Ломацького висловився, що вони "написані кров'ю і серцем". Можна б ще додадти, що вони зігріті теплом його серця, яким він так щиро любив чарівну гілку України - Гуцульщину.

Його твори про Гуцульщину пройняті гуцульською народною філософією і прикрашені описами чарівної гірської природи.

У своїх творах М.Ломацький подав чимало скарбів гуцульського фольклору, багато розповідей про Арідника (найстарішого диявола) і його підручних злих духів (щезники, мольфари, чугайстри тощо).

Подав М.Ломацький у своїх творах цілі гердани гуцульських співанок і колядок. Описав багато гуцульських звичаїв та обрядів: гуцульське весілля, похоронний обряд, житття і буття гуцулів. Майстерно змалював образи чудової гірської природи Гуцульщини, цілу галерею дуже цікавих гуцульських типів. М.Ломацький намагався писати про те, що зникає, але заслуговує на подальше життя

Нині славне ім'я Михайла Ломацького повертає, можна сказати, із забуття львівський архітектор, уродженець Гуцульщини Михайло Рибчанський. Його перше знайомство з творчістю цього співця про наш край було досить цікавим. Ще у 1995 р., перебуваючи у гостях у свого товариша - архітектора Григорія Будзика в Івано -Франківську, зауважив на полиці книжку "Зеленим Бескидом у три ряди садженим" і захопився її читанням. Помітивши це захоплення, Григоррій Будзик запропонував п. Михайлові взяти її собі, мовляв: "Я не гуцул і вона мені не потрібна, а ти - гуцул, і тобі вона ближча духом". Удома пізніше п.Михайло прочитав її і відтоді творчість Михайла Ломацького настільки окрилила, що він поклав собі за мету відродити ім'я цього світоча українського народу.

Мрія М.Рибчанського здійснилася у 2002 році. У Центрі дитячої творчості "Веселка" Франківського району м. Львова відбувся урочистий вечір - академія присвячений 116 - й річниці з дня народження Михайла Ломацького. Подія неординарна, тому що була відзначена вперше в незалежній Україні, і цією подією, власне, було започатковано вшанування пам'яті Великого сина України. Згодом було проведено ще кілька вечорів пам'яті цього славного письменника і громадського діяча. Вдалося відшукати родину М.Ломацького у Львові і за кордоном. Внук письменника Ярослав Барбара відшукав окремі твори свого діда.

Актуальним залишається питання перевидання творів Михайла Ломацького. Поки що його твори передруковує львівський журнал "Грегіт".

Помер М.Ломацький 24 жовтня 1968 року в Німеччині, де спочиває досі. Віриться, що буде здійснено його останнє прохання - поховати в селі Голови біля церкви.