Не вживаємо "причини", бо не збираємось виправдовуватися. Кажемо "підстави", бо спонукальні фундаментальні основи нашої діяльності не дозволяють нам стояти на узбіччі сучасного політичного процесу і перед лицем небезпеки шукати страусиних відмовних аргументів.

Ми йдемо, бо не належимо собі. Бо в сукупності "свободівської" партійної спільноти ми вже є продуктом того "самобережного гону Української Нації" (Степан Ленкавський), що в найкритичніші періоди нашої історії ірраціонально і всупереч обставинам вилонював на поверхню національного життя Івана Мазепу і Симона Петлюру, Тараса Шевченка і Дмитра Донцова, Євгена Коновальця і Степана Бандеру, Запорожжя і Холодний Яр, ОУН і УПА.

Зґвалтована комунізмом і затиснута кліщами світової ліберальної фальші, Нація сьогодні потребує нового Коновальця і нового Донцова, ідеї та чину, правди та дороговказу, новітнього ордену лицарів і високих зразків національної жертовності.

Історичні підстави. Вважаємо себе наступниками українських націоналістів ХХ століття і на новому історичному витку продовжуємо їхню боротьбу за Українську Державу.

Маємо непохитну рішучість розірвати ланцюг того історичного парадоксу, який переслідував українських націоналістів аж до межі ХХІ століття - в умовах повної безвиглядності вони вели боротьбу за Українську Державу, а плодами їхньої перемоги користалися їхні політичні опоненти і вороги. Прикладом цьому - УНР і доля Міхновського, сучасна Українська держава і справа визнання ОУН та УПА. Біля керма УНР стали, а Міхновського відправили на румунський фронт, ті ліві та ліберали, що насміхалися над його ідеями про Українську Самостійну Соборну Державу (проф. Федір Турченко). Над історичною долею ОУН та УПА і їх ветеранами в сучасній Українській державі глумляться ті комуністи, кагебісти й ліберали, які поборювали їх і поборювали саму ідею національної державності. Вони колись процвиндрили УНР. Ми не дамо їм сплюндрувати сучасну Українську державу!

Завдяки жертовній боротьбі ОУН і УПА сучасна держава на українській землі постала як Українська за формою - з національною назвою, гербом Тризубом, синьо-жовтим прапором, українським Славнем. У цьому заслуга наших попередників, бо завдяки тому поколінню українських націоналістів традиція боротьби за українську державність усі роки російського-більшовицького поневолення жила у свідомості українців і не могла бути зігнорована під час падіння Совєцького Союзу та визначення форми відновленої української державності. Чи матимуть наступні покоління українців традицію і зразки національної боротьби ХХІ століття - залежить від нас самих. Завдання і місія сьогоднішнього покоління українських націоналістів - зберегти сучасну Українську Державу і наповнити її українську форму українським національним змістом. Ми усвідомлюємо свою місію, нам не оминути боротьби і нехай слабкі вже сходять з дороги! Сьогоднішні вибори президента - перша велика проба!

Ідеологічні підстави. Всеукраїнське об'єднання "Свобода" - політична партія, що базує свою діяльність на ідеології українського націоналізму. Її базовою категорією і нашою найвищою світоглядною цінністю є Українська Нація. Через призму її інтересів, її добра, збереження і розвитку ми оцінюємо навколишній світ і всі суспільно-політичні процеси в ньому. Наша політична програма - "Програма захисту українців", захисту національних інтересів у кожній сфері суспільного життя: політичній, соціально-економічній, культурно-духовній.

Ідеологія націоналізму є продуктом політичної культури Європи. На її світоглядній основі і на принципі національного державотворення постали всі сучасні держави Старої Європи і розбудовуються ті держави Нової Європи, що звільнилася від російсько-більшовицького поневолення. Принцип національного державотворення означає, що кожна нація має право на створення власної національної держави і межі цієї держави повинні співпадати із межами її історичної етнічної території. Національна держава - найкраща і апробована історією форма збереження та розвитку нації.

Українці, як і інші європейські нації, мають право на власну національну державу. Воно даровано нам Всевишнім і ніхто не може його заперечити, бо жодна земна сила і земне право не можуть стояти вище Його права і Його волі! Може в цьому й полягає та незбагненність й ірраціональність збереження Української Нації всупереч багатосотлітньому нищенню і поневоленню!

Вважаємо, що жодна з існуючих в Україні політичних сил не ставить перед собою мети розбудовувати Українську державу на національних основах:

- ні комуністичні (чи інші лівоідеологічні) та ліберальні - бо одні й інші світоглядно заперечують саме існування нації на сучасному етапі розвитку людства, а під прикриттям ідеології обслуговують в Україні державні інтереси східних та західних, близьких і далеких держав-сусідів;

- ні безідеологічні партії-проекти олігархічних кланів - бо вони за визначенням створені для захисту кланово-корпоративних інтересів, а не інтересів нації;

- ні політично й ідеологічно аморфні т. зв. "націонал-демократи" (такої ідеології в суспільній природі не існує) - бо їхні лідери у погоні за сьогочасними матеріальними вигодами торгують національною ідеєю на послугах в одних і других, практично зруйнували очолювані ними партії, історія яких ще може бути використана на ринку політичних спекуляцій, але вони вже не надаються для ведення реальної політичної боротьби.

Нашим політичним ідеалом є могутня Українська Національна Держава, в якій вся повнота влади належатиме Українській Нації. Посада президента є одним із найважливіших інструментів розбудови такої держави А тому ми вступаємо у боротьбу за оволодіння цією посадою і цим інструментом.

Геополітичні підстави. Основною тенденцією сучасного світу є його глобалізація, як закономірний і об'єктивний результат розвитку технологій всесвітнього взаємозв'язку (Ернст Ульріх фон Вайцсеккер). У своїх національних інтересах цей об'єктивний процес дуже вправно використовують наймогутніші держави світу, аби назавжди підпорядкувати своєму впливові слабші держави та паразитувати на їхніх ресурсах. А особливо ті держави, що тільки спинаються на ноги, в т. ч. й Україну.

Глобалізація руйнує національні кордони, культурну самобутність й суверенність національних держав. Тим самим вона загрожує найприроднішій субстанції сучасного світоустрою - нації. Вона - його тіло, а його душа - націоналізм. Нація і націоналізм творять "єдине реальне соціокультурне обрамлення для модерного світу" (Ентоні Сміт). Дія викликає протидію, а біль мобілізує до спротиву силу волі і дух. Глобалізація викликала із півсотлітньої сплячки націоналізм і розбудила в ньому інстинкт звіра. Націоналізм вступає в епоху свого Ренесансу і поряд з глобалізацією творить нерозривну дихотомію сучасного світового розвитку.

Націоналізм знову опановує Стару Європу: в Італії беззмінний успіх утримує правоцентристський блок на чолі зі Сильвіо Берлусконі; з такою ж регулярністю і на рівні 10 % утримує свій успіх у Франції Ле Пен та очолюваний ним "Національний фронт", а нинішній президент Франції Ніколя Саркозі переміг завдяки правозорієнтованій програмі; праві Північної Ірландії на останніх виборах отримали 60 % голосів; у Швейцарії - 30 %; у Данії - постійних 14-15 %. Що вже говорити про Австрію, в якій на минулорічних парламентських виборах націоналістичні партії "Альянс за майбутнє Австрії" та "Австрійська Партія Свободи" зібрали близько 30 %, а на місцевих виборах у провінції Каринтія, що проходили паралельно з нашими Тернопільськими виборами - 58,5 %. І це далеко не повний перелік.

Ще більшою мірою націоналізмом опанована Нова Європа. Адже, після розпаду Совєцького Союзу та соціалістичних мініімперій Югославії і Чехословаччини на європейській мапі появилося більше 20 нових національних держав, які, за прикладом Старої Європи столітньої давності, залучили до розбудови свого фундаменту інструмент націоналізму. Безсумнівними є його успіхи у Хорватії, Угорщині, Польщі, ряді інших держав. Символічно, що президент останньої є нащадком вояка Армії Крайової - аналога УПА. Характерною рисою політичного життя країн Нової Європи є боротьба "тріади націоналізмів" - націоналізму титульної нації, державного націоналізму вчорашнього колонізатора і націоналізму національної меншини вчорашнього колонізатора (Роджерс Брубейкер).

Україна належить до кола новоєвропейських держав і їй притаманні аналогічні політичні процеси і тенденції. Якщо українці сьогодні піддадуться на демоліберальні антинаціоналістичні заклинання, то вчергове опиняться на узбіччі цивілізаційного процесу. І якщо український націоналізм випаде з політичної мапи України, то з означеної "тріади" на ній залишаться і вирішально впливатимуть на перебіг новітньої української історії два інші її компоненти - зовнішній російський державний націоналізм і внутрішній п'ятиколонний націоналізм російської національної меншини.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" усвідомлює геополітичну зумовленість свого існування та принципово братиме участь в усіх українських виборах. На цій підставі ми вступаємо і в чергові вибори президента України.

Політичні підстави. Головним змістом сучасної політичної боротьби в Україні є визначення змісту Української держави. Якщо абстрагуватися від деталей, то цю боротьбу ведуть три політичні табори:

- проросійський неоколоніальний - захищає російські цінності й інтереси та ставить за політичну мету ліквідацію Української держави, або повернення її в постколоніальний фарватер російської політики. Росія стала духовною батьківщиною комунізму, який під прикриттям інтернаціоналізму підкорював світ у російських національних інтересах. Колишніх комуністів не буває, а тому, незалежно в якій українській політичній силі вони формально перебувають, комуністи й надалі захищають російські національні інтереси. Головними складовими цього політичного табору в Україні є КПУ та різного роду ліві партії, що вийшли зі спільного ідеологічно-організаційного кубла: КПСС, Партія регіонів та блок Юлії Тимошенко;

- космополітично-ліберальний - захищає нібито загальнолюдські цінності та інтереси світових держав і наддержавних (у т. ч латентних) структур і готовий підпорядкувати їм українські цінності та національні інтереси. Космополіт - людина без батьківщини й батьківщиною для якої є, начебто, весь світ. Космополітизм особливо характерним стає для сучасної епохи глобалізації, в надрах якої визрівають новітні способи колоніалізму і створення колоніальних неоімперій. Світоглядним прикриттям такого процесу є ідеологія лібералізму, що вважає націю історичним анахронізмом і заперечує її існування. Лібералізм є зворотною до комунізму стороною однієї і тієї ж медалі денаціоналізації. Головним представником цього табору в Україні донедавна була партія "Наша Україна". В умовах її маргіналізації естафету намагається перебрати Арсеній Яценюк, що декларує створення нової політичної сили на тих самих ліберально-космополітичних засадах;

- український національний - мав би захищати українські національні цінності й інтереси. Всі ті українські політичні партії, що були створені протягом років Незалежності і, в більшій чи меншій мірі, декларували у своїх ідеологічно-програмових засадах захист українських національних цінностей та інтересів, були спочатку підпорядковані, а потім і зруйновані, ліберальною партією "Наша Україна". Вона спаразитувала на їхньому кадровому потенціалі та політичній історії і, перефразовуючи Тараса Шевченка, "сама впала та й їх завалила". Окрім багатьох інших, це ще один і цілком конкретний гріх лібералізму перед сучасним українським державотворенням. Залишається лишень міркувати, наскільки планомірно чужоземними політиками із-зовні й усвідомлено чи неусвідомлено самими українськими політиками був здійснений цей процес.

Одиноким представником українського національного табору, що може реально вести боротьбу за захист українських цінностей та інтересів в Україні, є Всеукраїнське об'єднання "Свобода". Як свого часу ОУН стала хребтом національного табору у боротьбі за визволення Української Нації, так сьогодні ВО "Свобода" є хребтом українського політичного табору у боротьбі за збереження та розвиток Української держави.

В залежності від того, який із названих політичних таборів отримає остаточну перемогу в Україні, такий і буде закладено зміст у сучасну Українську державу. І вона, відповідно, або стане національною не тільки по формі, але й по змісту, або ж буде зденаціоналізована - чи то в проросійському, а чи в космополітичному дусі.

Закономірно, що й проросійський неоколоніальний і космополітично-ліберальний табори ведуть запеклу боротьбу за посаду президента України, бо вона в однаковій мірі може бути інструментально використана для досягнення їхніх антиукраїнських завдань. Як єдиний реальний представник українського політичного табору, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" вступає у цю боротьбу і пропонує українську альтернативу на пост президента України.

Стратегічні підстави. Наша ціль - Велика Україна! Велика - внутрішньою національною впорядкованістю, духовною величчю і достатком. Велика - зреалізованим геополітичним потенціалом і достойним місцем у світовій системі міжнаціональних взаємин.

Наша ідеологія базована на приматі Духу над Матерією. Ми сильні Духом, Вірою й Ідеєю так само, як були сильними й непереможними наші попередники з ОУН та УПА. Вони боролися зі словами Декалогу "Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!" і вона постала - навіть, після їхньої смерті. Ми, нинішні, вступаємо у боротьбу з ідеєю Великої України і міра її реалізації буде адекватною нашій вірі. Тож найбільше плекаймо у нашій істоті Ідею, Дух і Віру!

Ми, члени Всеукраїнського об'єднання "Свобода", ідеалісти й, незважаючи на мнимі перепони, таки створимо наш ідеальний український світ в Україні і таки створимо той навколишній вселенський світ, в якому комфортно почуватиметься Українська Нація. Ми висуваємо свого кандидата на пост президента України й досягнемо тактичної перемоги у творенні такого світу.

Тактичні підстави - президентські. З року в рік і в поті чола ми будемо тягнути важкого плуга по занедбаній українській політичній ріллі. Від виборів до виборів вступатимемо у боротьбу за реалізацію своїх цінностей. Хто не відчуває в собі сили - зійди з дороги і не скигли! Ми таки дійдемо до кожного українця (Степан Бандера)! Ми не будемо питати шансів (Олег Тягнибок)! Лишень після кожної тактичної перемоги нарощуватимемо потенціал присутності українських націоналістів в українській державній владі і демонструватимемо якісно новий рівень політики, а після кожної поразки аналізуватимемо прорахунки й кристалізуватимемо ряди і силу волі. Перемога розніжує мізерію і потолоч (Фрідріх Ніцше), а поразка гартує воїнів. Ми в однаковій мірі скористаємося перемогою і поразкою, але кожну поразку перетворимо на перемогу.

Вважаємо, що українські націоналісти допустилися фатальної помилки, що до сьогодні підтримували на пост президента України то комуністів Кравчука і Кучму, то кагебіста Марчука, то ліберала Ющенка. Якби ж іще принаймні декілька каденцій тому почали висувати свого, націоналістичного, кандидата - незалежно від прізвища й незалежно чи одного й того ж щоразу - то сьогодні вже не поставало б сумнівів щодо його шансів посісти найвищий пост у державі.

Ми зобов'язані виправити цю помилку і чим скоріше візьмемося, тим швидше отримаємо перемогу. Нам принципово важливо, щоб від сьогоднішнього дня українці могли обирати українського президента, а не лишень Президента для України.

Тактичні підстави - парламентські. Ми використаємо президентські вибори 2010 р. і як тактичний хід у парламентській боротьбі. Не секрет, що переважна більшість політичних партій висунули своїх кандидатів саме з цією метою, а ще ряд політичних самозванців самовисунулися з метою створити перед черговими парламентськими виборами нові безідеологічні проекти для олігархічних кланів - на зміну тим партіям-проектам, що вже збанкрутували.

Сьогодні вже не залишається сумніву, що невдовзі після президентських виборах наступить черга міняти й недієздатний український парламент. Цілком зрозуміло також і те, що президентські вибори відбуватимуться у два тури. А, отже, для більшості кандидатів не буде мати значення, хто і скільки голосів набере у першому турі. Натомість матиме значення - хто і кого підтримає у другому. А тому перший тур можна умовно назвати парламентським і в ньому практично відбудеться моделювання майбутньої Верховної Ради України.

Саме в цьому турі відбуватиметься найбільше спекуляцій на вже набридлі та майже медичні теми про "прохідність" одних і "непрохідність" інших, здійснюватиметься чергова і принизлива для виборців спроба їх закріпачення за наперед визначеними кандидатами і лунатимуть звинувачення в бік інших кандидатів, що вони "злочинно" намагаються визволити-"відтягнути" ті кріпацькі душі-"голоси". І все це - на тлі спекуляцій темами українського націоналізму: чи то Юлею Тимошенко-Грігян-Капітельман й Арсенієм Яценюком-Бакаєм, які принципово виступають проти визнання ОУН і УПА борцями за державну незалежність України; а чи Віктором Ющенком, який на піку своєї слави обіцяв зібранню представників єврейських організацій Америки "не допустити жодних проявів націоналізму в Україні", а сьогодні змушений шукати передвиборчої підтримки в тих, хто сповідує націоналістичний світогляд, шанує історичні та демонструє сучасні прояви націоналізму.

Навіть з уваги на такі тактичні обставини факт невисування свого кандидата на пост президента України, а отже і неучасть у "парламентському турі" президентських виборів, міг би вчергове відкинути українських націоналістів на той політичний маргінес, який би не дозволив їм пройти до Верховної Ради України і через неї впливати на процес українського державотворення. І це - на яскраво вираженому тлі цілеспрямованого витіснення українського націоналізму з української політики. Бо він єдиний спроможний захистити інтереси Української Нації, а тому є більмом в оці як проросійського, так і космополітичного табору політиків.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" висуває свого кандидата на пост президента України і це, окрім усього іншого, не дозволить політичним спекулянтам та авантюристам цинічно використовувати потенціал українського націоналізму в неукраїнських чи, радше, антиукраїнських, цілях. Ми донесемо до кожного українця ці закулісні передпарламентські комбінації в першому турі президентських виборів і змобілізуємо на користь Олега Тягнибока кожен голос тих українців, які прагнуть бачити в наступному українському парламенті таку самодостатню українську політичну силу як ВО "Свобода".

Досягнемо накресленого не інакше, як повсякденною боротьбою і реалізацією своїх ідей всупереч обставинам і виходом за межі можливого. Бо прагматики-матеріалісти не творять світу, а всього лиш користаються ним. Вони не відчувають насолоди творення. Світ творять ідеалісти. Саме вони й виходять за межі можливого і відкривають непізнанні сторінки Божественного творіння. Бо саме вони, а не прагматики, сотворені за Божою подобою.