День тільки пробуджувався, коли літак, відірвавшись від землі, набирав висоту. Відстань від Чикаго до Гюстону оповита сліпучо-білими хмарами. Грайливе прядиво снігу за вікном ілюмінатора нагадувало, що зима вже на порозі. Вперше це музейне відрядження кликало нас у ще не звідані краї на побачення із заслуженим майстром народної творчості України Михайлом Коргуном.

Його доля подібна траєкторії лету на великих швидкостях, яка при найменшій зміні тягарем падає насамперед на пілота. Зцілення приносила Михайлові Коргунові далека і рідна Україна, якої ніколи не зрікся. Із плином часу Америку почав цінувати, як свою другу Батьківщину. Запрошення відвідати народного майстра у далекому Тексасі музей прийняв за честь. І ось, вже під крилом літака жовто-зелені плями землі з павутиною доріг, червоні та сірі дахи, бетонні стовпи, що підпирають небо, трубопроводи, якими спливає чорне золото... Приземлились ми легко. На календарі день 23 листопада, нас зустріла сонячна погода. Реальні обриси підприємницької Америки побачили по дорозі до Вудленд, минаючи хмародери штаб-квартир нафтогазових корпорацій Південного Заходу. Це містечко лежить на відстані 30 миль від летовища. Його назва відповідає дійсності. Несподівано перед нами виринув справжній сосновий ліс. Шум смерек підказував, що у цій лісовій закутині має бути українська хата.

Наша зустріч у будинку Михайла та Марії Коргунів стала подією. За сніданком ми відчули родинну близькість. Розмовляли багато, та найбільше про своє наболіле, українське. Мій чоловік Михайло, як виявилося, є краянином Марії Коргун, обоє родом з Івано-Франківщини. Цікавим було й те, що імена господарів були однаковими з нашими. Після сніданку переходимо до теми, що послужила нашому приїзду. Народний, самобутній мистець Михайло Коргун передає на збереження Українському Національному Музеєві в Чикаго свої твори, архіви та вишивані дружиною речі. На моє запитання чому саме музей у Чикаго був обраний для передачі творів, п. Коргун відповів: "Я відчув, що вони (його твори), як і я, там потрібні." Ця мистецька заява несе у собі велику вагу місії, покладеної на музей. Ми, по праву, вважаємо Михайла Коргуна одним із фундаторів української народної школи різьби в діаспорі. Його творчість вирізняють тонко вплетені старовинні українські орнаменти в авторські композиції, особлива філігранність виконання.

Коргунські витоки сучасного різьблення по дереву з вкрапленням українського декоративно-художнього змісту лягли в основу книжки "Моя техніка різьби і точіння", яка вийшла невеликим накладом у Полтаві в 1999 році. " Михайло Коргун є прикладом українського мистця, який творить мистецтво надзвичайної краси" - так написала про різьб'яра і маляра американський фольклорист Елен Мак Ґейл. Ще у 1996 році, після чисельних методичних публікацій в американських та європейських журналах, ім'я майстра було внесено до лондонського каталогу 30 кращих різьб'ярів світу. Щедрий благодійник журналу "Народне мистецтво" в Україні, подвижник виставкової діяльності, фундатор стипендій обдарованим дітям, засновник музею при українській православній церкві у місті Трой (штат Нью-Йорк) і в свої 85 років продовжує працювати.

Михайло Коргун народився 29 вересня 1924 року в селі Яцини на Полтавщині. Історична Батьківщина маляра-різьбяра - західна частина полтавського краю, волелюбна Пирятинщина. Козацький рід Коргунів традиційно займався хліборобством та народними промислами. Найболючішими є спогади Михайла Коргуна про голодомор-ґеноцид 1932-1933 років, який йому вдалося пережити. В 1953 році Михайло Коргун написав "Поему життя", яку в липні 2009 року вперше надрукувала чикагська газета "Час і події ". В 1933 році родина переселилася до Запоріжжя. В 1942 році Михайла німці вивезли на роботу до Німеччини, і там до 1945 року перебував в таборі "остарбайтерів". Після закінчення війни приватно навчався в Німеччині різьбярської справи. У 1947 році своєю участю у виставці в м. Амберзі заявив про себе, одночасно розпочавши змагання за життя. Немало фізичних сил віддано намаганням не потрапити в руки "совєтських братів", які поспішали свій "відлов" відправити "на Родіну". Зустрів своє кохання, Марію Боднар, одружилися. Далі дороги до Америки пролягли через Бельгію та Францію. У 1952 році переїхав до Америки. У штаті Коннектикут, в 1957 році закінчив курси комерційного мистецтва. Він багато працював на різних роботах, але ніколи не полишав улюбленої справи - різьблення на дереві, успадковані від діда і батька.

Пан Михайло веде нас до своєї майстерні, яку можна назвати творчо-виробничою лабораторією різьби на дереві. Ми побачили прекрасні зразки предметів народного побуту: полички, скриньки, меблі, рами, тарелі, вази... "Скільки фантазії в душі цієї людини, скільки рукотворних див подаровано ним людям!" - думала я, дивлячись на спрацьовані батьківські руки. "Дерево - чутливе завдяки своїй природі. Мій спосіб декорування виробів дещо ускладнений. Він удосконалюється технікою точіння", - даючи ці пояснення, майстер горів бажанням навчити і нас цьому ремеслу. Причому працює він без попередніх ескізів. Починаючи з кінця виробу різьбить від центру, під його чутливими пальцями оживають мотиви, що корінням своїм сягають України. Барельєфи на честь 1000-ліття християнства в Україні - "Cв. Ольга", "Cв. Володимир", "Ярослав Мудрий" вражають глибиною змісту. Використання природних кольорів і малюнків деревини клена, липи, вишні, сосни, горіха, яблуні, берези, мініатюрне поєднання різних порід в одному творі викликають захоплення. Довідуємося, що у м. Трой (штат Нью-Йорк) в приміщенні міської ради знаходиться рельєф "Дядько Сем", подарований мистцем містові на честь його 200-ліття. Одна із кімнат у будинку перетворена в художню майстерню. Тут народжуються картини. Улюбленим сюжетом є українське село, яке залишилося в пам'яті назавжди. В його "народних картинах" відчутна самостійна течія в наївному малярстві. Натхненний фольклором, Михайло Коргун своїм почерком передає високий рівень поетичного відображення побуту села, йому притаманна певна ідеалізація історичних подій та осіб. Краєвиди, натюрморти, виконані олією на полотні, виявляють в ньому природний дар маляра. Оповідальна мова полотен переносить в роки дитинства, коли слухав пісень про козака і дівчину, ходив із батьком на косовицю... Іскра продовжувача народного декоративного живопису, заслуженого майстра народної творчості Михайла Коргуна випромінює світло спокою, гуманності. На полицях авторські вироби підкреслюють різноманітність творчих підходів до художньої обробки дерева. В одному місці токарна робота показує структуру матеріалу, в іншому - майстерне різьблення та інкрустація виявляють знання гуцульського орнаменту, ще іншому - твори історичної тематики. Фахівці вважають, що саме Михайло Коргун розробив нову технологію монтування різнокольорового дерева.

"До Вудленд переїхали ми сім літ тому. Дочка Уляна хотіла, щоби ми були поруч. Син Ігор залишився в Трої. Він займається там українським музеєм. Тепло тут, гарно. Але земля важка. Довелося чимало сил докласти, щоби прийнялися оці квіти. Та ще сумуємо за українцями. Ми завжди були активними в громаді, а тепер єдиною відрадою є українські часописи, які виписуємо звідусіль, щоби знати, чим живуть наші люди," - розповідала пані Марія. Барви долі цього надзвичайного подружжя вишиті нею, скормною і милою берегинею дому. "Як бачите, мої вишивки вишивалися на еміграції. Узори добирала я з цілої України." Незважаючи на посуху, старанно плекає квітник довкола хати, ще й сусідам насадила квітів. Не одних молодят благословляли батьки весільним короваєм, випеченим панею Марією. Збережені світлини засвідчують вміння господині пекти та оздобити коровай згідно наших традицій.

Пан Михайло знайомив в той час Михайла Климчака з власним архівом, котрий складається з листування, нагород, подяк, прозірок, газетних та журнальних публікацій, рукописів, альбомів. Через кожну річ струменить його прагнення пропагувати українську культуру. Невимушена розмова відкривала невивчену наукою природу кристалізації характеру емігранта, який, попри всі принади американського життя, залишається українцем. Збудував хату у м. Трой, за власним проектом виготовив меблі, яким можуть позаздрити сучасні дизайнери. Жваво цікавився українськими справами, особливо історією заселення містечка українцями. Написав книжку про перших піонерів православної парафії св. Миколая, до якої сам належав. Заснована в 1898 році о. Нестором Дмитрівим, вона стала островом українства для вихідців з Лемківщини та Тернопілля. При підтримці отця-пароха Богдана Калинюка, який служить сьогодні парахом парафії св. Трійці у передмісті Чикаго, видав її. Іконостас у церкві теж належить до витворів мистця.

Михайло Коргун про себе: " Коли я молодим хлопцем попав за кордон, то мене дивувало, що світ нічого не знає про Україну. Мені було боляче про це слухати, особливо коли Україну називали Росією. З того часу я поклав собі завдання - робити все, щоби хоч трохи пояснити людям, що є така держава Україна, з її славною історією, що датується тисячоліттями. Нам може позаздрити будь-яка нація. Я взявся за народне мистецтво. Творив і показував, пропагував своє, найдорожче. Почав викладати курси різьби та писанкарства спочатку при українських церквах, згодом в американських осередках культури. Питаєте чи легко було? Було всяко. Найбільші дискусії розпочинають люди, які далекі від культури. Бувало серед наших людей почувався "чужим", чомусь нас, східняків галичани вважали меншими патріотами. Важкі то були часи. Творили партії, ділилися. Довелося для дітей ОДУМ заснувати, бо не вписувалися ми за походженням до інших організацій. В українських музеях чи галереях прискіпливо відносилися до "неіменитого". Голод, війна не дали мені змоги отримати освіту, про яку мріяв... Життя на чужині набирало обертів, як на тім токарнім верстаті. Покликання творити не давало мені спокою. Я почав писати до американських і англійських професійних журналів, ніколи не забуваючи зазначити, що я українець. Мої різдвяні картки дружина Марія розвозила по церквах, і розходилися вони по світі. Завдяки народному мистецтву та майстерності різьб'ярів, у наших храмах поставали вишукані та величні різьблені іконостаси. Зверніть увагу, як чужинці приглядаються до них, буваючи у наших церквах. Я з гордістю створив свій, один з яких також увінчує американську церкву у Вудленді, бо української тут нема."

Ось так просто і щиро про наше наболіле, запорошене часом минулого, до певної міри відбите у дзеркалі сьогодення. Михайлові Коргунові випала нелегка творча доля, проте завжди привітний, усміхнений, добрий. Не скаржиться на всілякі вчорашні негаразди. "Де їх немає, погляньте що в Україні діється. Сором та й годі за тих, що політиками себе називають. Поки Україною правитимуть чужі для неї доморощені яничари, для яких вона лише територія для збагачення, доти існуватиме загроза втрати незалежності. Цього допустити не можна, бо то буде зрада перед полеглими за її свободу й незалежність та великий гріх перед майбутніми поколіннями," - віддаленим щемом обертаються притамовані роками душевні болі за майбутнє України.

Якщо переглянути географію виставок, то зауважимо, що твори Михайла Коргуна експонувалися в Німеччині, Франції, в багатьох містах США. Влітку 1992 року здійснилася мрія самобутнього майстра - він відвідав Україну, побував у рідному селі, зустрівся з родиною. Виставка його робіт уперше відкрилася в Україні - в Полтавському краєзнавчому музеї та в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ). Майстер подарував Україні понад 100 своїх творів. Батьківщина визнала талан свого сина, надавши йому звання заслуженого. Сповнений творчих пошуків, він продовжує свою українську справу на американському гостинці життя.

Кілька років тому мистець надіслав музеєві перший пакунок з вишуканими різьбленими творами та картини, які органічно вписані у постійно-діючу музейну експозицію народного мистецтва. І ось складено новий список для передачі. Акуратно спаковані у пачки, авторські роботи готові до подорожі. Збагачені враженнями, цікавою інформацією, ми прощалися із гостинними господарями. Бракувало слів, щоб висловити хвилювання, яке наповнювало нас. Синє небо нагадувало Україну, зеленоокий листопад цього краю дивував різдвяними ялинками. Ущасливлені днем перебування у магнетичному колі родини Коргунів, ми повернулися до Чикаго. Дирекція музею вдячна мистцеві за такий щедрий дар.