Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок спільного минулого, яка переповнена невимовним болем, стражданням, розпачем та боротьбою за виживання на межі людських можливостей. Протягом одного неповного року голодом були охоплені 22,5 мільйони осіб, серед яких 10 мільйонів померли в страшних муках, так і не дочекавшись рятівного шматка хліба. Відтак, Голодомор можна вважати однією з найбільших демографічних катастроф в історії України, яка стала причиною національного та психологічного шоку для цілого народу. Страшні події 1932-33 років підірвали «здоров'я» української нації, її генофонд, етнічність та ментальність, яка ще й досі не може отямитись від пережитого.

29 листопада в авдиторії під церквою Св. Володимира та Ольги в Чикаго в пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років відбувся показ документального фільму Юрія Лугового «Окрадена Земля», який був відзнятий під патронатом Світового Конгресу Українців.

Перед показом стрічки до усіх присутніх звернувся Микола Міщенко, голова «Фундації голодомору» в Америці, який зачитав лист від Президента України Віктора Ющенка щодо сумнозвісних подій 1932-33 років, адресований українській світовій спільноті. «Ми прагнемо донести до людей правду про Голодомор, як найжорстокішу розправу над людьми, свідомо організовану комуністичним сталінським режимом. У результаті колосальної дослідницької, роз'яснювальної роботи та завдяки співпраці світового українства нам вдалося знайти підтримку міжнародної спільноти. Сьогодні все більше країн і міжнародних організацій визнають його актом геноциду і засуджують як злочин проти цілого народу.

Правда - єдиний шлях до морального зцілення та гідного майбутнього. Відтак, ми відновимо історичну справедливість!», - Микола Міщенко процитував слова Президента.

Особисто від себе голова фундації зауважив, що саме сьогодні, коли ведеться посилена робота у напрямку пробудження міжнародного сумління, поява фільму «Окрадена земля», який наповнений новим фактажем щодо Голодомору 1932-33 років, є актуальною, як ніколи. Також він звернувся до української спільноти з проханням фінансово підтримати ініціативу режисера перекласти стрічку англійською, іспанською, французькою та німецькою мовами. «Світ повинен дізнатись правду про історію нашого народу», - закінчив свій виступ Микола Міщенко.

Коли погасло світло і виключились мікрофони, на великому екрані перед глядачами розгорнулася трагічна картина, яка з перших кадрів перенесла їх у відносно недалеке минуле 1932-33 років. Стрічка виявилася надзвичайно глибокою, зворушливою та живою. Вона викликала неабияке зацікавлення у присутніх та зуміла торкнутися їхніх сердець, наповнивши очі сльозами співчуття.

Висвітлюючи найбільшу трагедію нашого народу, відомий канадський режисер українського походження Юрій Луговий сфокусувався на Голодоморі 1932-33 років, як на заздалегідь спланованому акті, головною метою якого було фізичне знищення української нації. Фільм створено на основі найновіших архівних матеріалів України, коментарів провідних дослідників геноциду українського народу, а також унікальних свідчень очевидців Голодомору, що були записані на Сході країни протягом травня і червня 2008 року.

Задуманий як джерело інформації для широкого загалу та як навчальний матеріал для учнів шкіл і студентів університетів, фільм „Окрадена земля" відкриває нові сторінки трагедії 1932-33 років. Цю стрічку можна вважати беззаперечним документом одного з найбільших злочинів у людській історії - смертей мільйонів, які бажали бути вільними господарями на власній землі й самостійно вирішувати майбутню долю своїх дітей. Документальна картина «Окрадена земля» промовляє до глядачів вустами очевидців, науковців, істориків, поетів та письменників, які перш за все хочуть розказати правду. Назву для свого фільму режисер запозичив з Шевченкової метафори «окрадена земля», яка охоплює всю глибину трагедії українського народу в двадцятому столітті, й зокрема Голодомор.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 років, то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей, менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про мільйони безвинних жертв, майже половину серед яких становлять діти. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська нація.

Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів. Для зміцнення своєї влади комуністичний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 років як «збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба, птиця тощо. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.

Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах нашої країни тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації. Купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них голодуючих селян. В окремих випадках люди, яких ще не зовсім покинули сили, наважувалися на штурми зерносховищ. Їх розстрілювали, щасливіших після арешту відправляли на ув'язнення, там принаймні можна було поїсти!

Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше - діти, і останніми - жінки. Але, перш ніж померти, вони часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях були зафіксовані випадки канібалізму, а партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, не зважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. З політичних мотивів керівництво Радянського Союзу всіляко заперечувало голод в Україні, і тому про допомогу ззовні не могло бути й мови.

Уважне вивчення географічних карт показує, що наприкінці 30-их років у кожній області України зникли чисельні населені пункти, що існували до 1933 року. Аби компенсувати недостачу в робочій силі, у порожні і напівпорожні села направляли студентів, військові частини, жителів міста. На "опустілі" землі України переселялися селяни з центральних районів Росії. Їм видавали спеціальні харчові пайки, дозволяли оселятися в спорожнілих хатах.

Соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки Голоду 1932-1933 років актуальні й до сьогодні. Тоді на довгі десятиліття було змінено етнічну структуру населення, підірвано матеріальну базу українського села, зруйновано його виробничу та товарну інфраструктуру, фізично знищено підприємницькі та ініціативні елементи, залякано цілі покоління українців, причому, не лише селян, зламано волю усього Українського народу до опору тоталітарній системі, до національного відродження.

Голодомор 1932-1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу.

Штучний голод, який пронісся Україною у 1932-33 роках, був каральним інструментом в руках жорстокої тоталітарної, сталінської системи, яка таким чином намагалася знекровити Україну та підірвати її прагнення до свободи і незалежності. На щастя, запланований геноцид не зумів викорчувати коріння української нації, йому вдалося лише поламати гілля, яке має здатність відростати.

Всі жахливі факти голодомору-геноциду в Україні відображені у фільмі надзвичайно глибоко і проникливо. Будемо сподіватись, що такі твори, як «Окрадена Земля», допоможуть пробити щит нерозуміння чи зумисного несприйняття трагедії і заставлять світ визнати голодомор геноцидом українського народу.