rss
06/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#353

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Пантеон \ Дорогою у безсмертя

На заохабленій пусткою ниві

Обвітрені кості вросли у траву,

Мрякою сірою душі червиві

Вкрили дідівську славу живу.

/Зеновій Красівський "Думи"/

„Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою", - ці сакральні слова Кобзаря з повним правом можна присвятити Зеновію Красівському, одному з небагатьох Аристократів Духу, котрі здолали чесно і прямо свій тернистий шлях через десятиліття тюрем, концтаборів окупаційного совєцького режиму та осяяли дорогу іншим. Постать Зеновія Красівського асоціюється у мене з образом Данко, котрий вирвав полум'яне серце для людей, спалив себе задля майбутнього свого народу.

 

Народився Зеновій Красівський 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, що на ІваноФранківщині, в незаможній, багатодітній селянській сім`ї. З юних літ включився в національно­визвольну боротьбу в лавах революційної ОУН, зі зброєю в руках боровся з поневолювачами рідного народу. „І ходили ми таємними стежками, губилися під покровом секретности від села до села, від кичери до кичери, і годував нас голод, і хоронила нас земля". Але не схоронила...

Понад 26 років неволі не зламали, а лише загартували його. „Половина людського віку. А в мене - чи не весь вік, бо й на волі я не виходив з трибу.

Так, я зазнав багато втрат. Але що це все значить проти того диявольського почуття людської гордости, яке я маю від пережитого!"

„Зеновій Красівський був ясною людиною, обдарованою творчими силами життя. До нього тяглися люди, як до джерела, яке вічно роздає себе, і само багатіє з того. В житті він не мав нічого в посілості і навіть не міг мати. Він був створений для того, щоб пройти по сиротливій землі з усмішкою надії, з рукою, простягнутою для підтримки і допомоги іншим.

Зустрічався він з тисячами людей, бо судив йому Бог бути в найгостріших осередках українського болю і замовляти той біль. Бути собою і залишитися собою на етапах двадцятого століття - що може бути кращою ознакою людської справжности?" - згадує про пана Зеника Євген Сверстюк.

Поетична збірка Красівського „Невольницькі плачі" вражає своєю цілісністю, глибоким символізмом. Його Слово - „твердая криця", „безжалісний меч", „караючий бич":

„Затямте!

Ідея живе лиш тоді,

Як прагне людина

За неї померти!"

І Зеновій Красівський не боявся смерті, він ніколи не припиняв боротьби, розпочатої ним в дитячому віці, ставши одним з засновників Українського Національного Фронту (УНФ), очоливши підпільну революційну боротьбу на посту Крайового Провідника Організації Українських Націоналістів.

„Красівський вірив в сенс боротьби. Тому й „перину проміняв на піт, на кров, на хліб пісний та воду". Коли інші зневірилися, змирилися, здалися, Красівський продовжував боротьбу - часто одиннаодин з ворожим світом. Він вірив, він знав, що його приклад запалить наступні одиниці героїв, обов'язком яких було запалити серця інших, а значить іскра боротьби не згасне". (Роман Коваль „Він належав до касти героїв").

„Хай наша кров, страждання наші, жертви

Нащадкам нашим стануть заповітом!

Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!

Вплести моє життя в вінок Твого безсмертя!

Моя Ти доле, Україно, мій Ти світе!"

20 вересня 1991 року раптово обірвалося життя Зеника Красівського. Обірвалося на високій ноті, як і жадав Поет, вплівшись у вінок безсмертя Нації. Його похорон переріс у багатотисячну всенародну демонстрацію. З цілого світу зібралися українці провести в останню путь того, хто все своє життя присвятив рідній Україні.

Друзі згадують, що Красівський реалістично дивився в майбутнє і не поділяв „демократичної" ейфорії від проголошення державної незалежності. „Я хочу підкреслити ще раз і ще раз, що ми голодному в зубах, і він нас з тих зубів не випустить... Україна для Росії - це не рука чи нога - це серце". Він виразно усвідомлював, що між проголошенням волі і її виборенням - велика різниця. Знав, що боротьба за справжню, а не декларативну незалежність ще буде тривати. І вона справді триває, але, на превеликий жаль, уже без нього.

...Велика трагедія нашої нації полягає в тому, що вона не карає зрадників, толерує ворогів, не шанує своїх Героїв, не прислухається до своїх Пророків.

Зеновій Красівський не був подібним до багатьох сучасних політиків „національного табору". Напевне, романтикідеаліст Красівський був „поганим політиком". Він не вмів „грати", „комбінувати", не намагався „сподобатися електорату". Не терпів біля себе сірості, ницості, холуйства, підлості та інтриганства. Не прощав зради. Не сипав порожніми словами, гаслами чи фразами. Говорив, як думав. І жив так, як учив жити інших. Ідея та Чин, слово і діло у нього були єдиними, цілісними. Коли його слухаєш чи читаєш - не треба „відділяти зерно від полови" - „полови" немає.

Правда, яку говорив і якою жив Красівський, часто була важкою, гіркою, гострою, колючою. Власне тому багатьом не подобалася, адже коли дисиденти захопилися виборами до „совєтів", він твердив, що свободу не можна „вишахрувати" чи „вимолити", „видурити" чи „вижебрати", але лише вибороти. „Не буде ефективною ні боротьба партій, ні боротьба депутатів у Верховній Раді, - не будемо мати нічого, якщо не усвідомимо, що ми повинні бути силою, що ворог з тою силою повинен рахуватися." Коли „демократи", йдучи „в ногу з часом", говорили, що ворог - „комуністична номенклатура та імперський центр", Красівський заявляв прямо: „Наш ворог - то є ворог історичний - Росія! Червона, біла, зелена, - яка хочете...". Коли „демократи" змагалися за „оновлений Союз", Красівський відверто і конкретно стверджував: „Наша мета - Українська Самостійна Соборна Держава!" Коли „демократи" публічно відмежовувалися від націоналізму, від боротьби ОУНУПА, Красівський писав: „Я завжди і по сьогодні був гордий з того, що я український націоналіст!". Певно тому офіційних „шанувальників" за життя у нього було набагато менше, ніж після смерті.

Один із учнів Зеновія Красівського якось сказав мені: „Якби Він сьогодні жив, все було б інакше, все було б не так". Справді, мабуть, не було б такої тотальної спекуляції на крові і славі полеглих героїв, не було б стільки псевдонаціоналістичної демагогії і фразерства, не було б огульної профанації і дискредитації Великої Ідеї.

„...Cувора логіка нонконформізму і неприйняття напівправди - це урок Красівського, і цей урок варто частіше повторювати" (Євген Сверстюк).

Лише з відстані часу багато хто зрозумів, кого не стало серед нас.

Нехай же ніколи не дає нашому сумлінню заснути пам'ять про Зеновія Красівського, Лицаря Ідеї, який є символом чесності перед собою і своїм народом.

Якби не він, то не було б Листопадового Чину

Співець гуцульщини

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com