На гвіздочку в коморі висіла торбина з квасолею, звичайнісінькою собі квасолею. Жила в тій торбині маленька, звичайнісінька біла в цяточку Квасолинка. Лежала вона поміж своїх сестер і мріяла. А мріяла квасолинка про Сонце.
Уявіть, но тільки собі, бідолашна ніколи не бачила сонечка! Живучи ще в стручку мамиквасольки, вона повсякчас відчувала його лагідні промені. Матуся казала, що вони життєдайні: без сонця не було б життя, не було б квасолі. Отож, ростучи, набираючись сили, достигаючи у стручку, Квасолинка весь час мріяла побачити Сонце.
Останнього серпневого дня, досить похмурого й незатишного, бабуся з Катрусею прийшли на город і повисмикували всі до одної бадилини квасолі - вони вже кілька днів стояли геть посохлі, а ввечері вилущили зі стручків квасолинки. І нашу Квасолинку з сестричками також. Бабуся зсипала їх у торбину, яку й повісила в коморі.
- Будемо, онучко, й у борщ варити, й на пиріжки, а яка добра капуста з квасолею тушкована!..
"Так я й не побачила Сонця, - скрушно зітхнула Квасолинка. - А тепер потраплю до юшки... І все".
Але час минав, багато її посестер опинилися в каструлі, а Квасолинчина черга не надходила. Поволі в її душі заясніла надія: "Може, колись я ЙОГО все ж побачу!" - і вона мріяла, мріяла, мріяла. "Яке воно, Сонце?"
- Катрусю, принеси мені торбинку з квасолею.
Дівчинка зняла стару полотняну торбу з гвіздка, внесла до кухні, висипала кілька жмень квасолі на стіл.
"От і мене з'їдять. Прощавай, любе, так і не побачене Сонечко!" - тихо промовила Квасолинка. Тихотихо, що ні бабуся, ні Катруся її не почули.
- Бабусю, дивіться, яка гарненька! В цяточку! Як намистинка! Можна я її залишу?
- Кого?
- Квасолинку!
- Навіщо вона тобі? Квасоля квасолею.
- Е ні, вона особлива. Он які цяточки симпатичні! Я її посаджу.
- Залишай, коли хочеш. Мені хіба шкода, - знизала плечима бабуся.
Кілька днів Квасолинка лежала в сірниковій коробці на Катрусиному письмовому столі.
"А раптом мені ще пощастить і я таки побачу Сонце? - думалося Квасолинці. - Хоча навряд... У борщ я не втрапила, то десь загублюся... Он Катруся мене бавитись узяла."
Та одного дня Катруся прийшла зі школи раніше, вона виклала на столі зо два десятки різноманітних, схожих на барвисті намистинки, квасолинок. Серед них були білі в рожеву цяточку, і в чорну, й у фіолетову, і чорні з жовтим, і брунатні, і бордові... круглі та продовгуваті, великі й маленькі. Одним словом - ціла колекція квасолинок.
- Вже час саджати вас. На дворі травень. Прощавайте мої рябенькі. Прошу зродіть мені ряснорясно.
Дівчинка пішла на город, викопала на грядці кілька ямок, а тоді в три рядочки посадила свою квасолю.
Сердешна Квасолинка так довго чекала на цей день: "Сьогодні я напевне побачу Сонце. Це мій останній шанс!" Але - як прикро! - небо суцільно вкривала сіра ковдра хмар.
У землі було вогко й темно. Квасолинці стало страшно. У неї всередині все ніби ворушилося, переверталось і тріщало. "Це кінець. Я, мабуть, вмираю. Ось так, проживши довге життя, я ні разу не бачила Сонця!"
За кілька днів її біла в цяточку шкірка тріснула - і те, що вже довгий час ворушилося вийшло назовні. "Я вже померла", - подумала Квасолинка.
Але ні, вона ж не перестала ні дихати, ні думати, а навпаки спрагло вбирала воду... І росла!
Минуло ще день чи два і на поверхні землі з'явився маленький паросток. "Невже це я?" - аж не вірилося Квасолинці.
Щось тепле, сяюче і величне дивилося на неї з фіалковоблакитного неба, ніжно пестячи золотавими променями. "Ти хто?" - "Я Сонце." - "Сонце! Яке ти гарне! Як же я хотіла тебе побачити! Дякую, що зігріваєш мене! Дякую, Сонечко!"
Сонечко всміхнулося Квасолинці, а вона простягла до нього рученяталисточки і трішечки підросла.
Зоряна ЖИВКА
Дитяча енциклопедія
Природа
Сніжинки
Сніжинки - це замерзлі крапельки води. Коли дуже холодно, краплинки води у хмарах замерзають і стають крижинками. Якщо ти подивишся на сніжинки у збільшувальне скло, то побачиш химерні узори з льоду. У тиху погоду сніжинки особливо гарні. А коли дме сильний вітер, то обламує їхні чудові різьблені промінчики. Коли мороз слабкий, то сніжинки збиваються у кульки, і тоді люди кажуть, що з неба сиплеться КРУПИЦЯ. А коли вітер вологий, сніжинки ліпляться одна до одної, то люди кажуть, що падає ЛАПАТИЙ сніг.
А ти знаєш, чому в мороз сніг рипить під ногами? Бо коли ми ідемо по снігу, то під важкістю наших кроків у сніжинок ламаються їхні промінчики.
Олена Франкевич
Чому буває день і ніч?
Дужедуже давно люди думали, що вся земля з річками, лісами, горами та селами стоїть, наче величезна тарілка, на спинах трьох китів. А ті кити плавають у безмежному океані. Багато сміливих мореплавців рушали на пошуки краю землі, щоб подивитися на цих китів. Але, звісно, нічого не знайшли. А знаєш, чому?
Тому що наша Земля кругла, як повітряна кулька. Вчені її так і називають - Земна куля. А ще вона крутиться навколо своєї вісі. Вісь - це уявна пряма лінія, яку можна провести через середину земної кулі. Земля крутиться і повертає до Сонця то один свій бік, то другий. І коли Сонце освітлює один бік Землі, там - день, а на другому, неосвітленому боці, - ніч.
Олена Заміховська
Туман
Туман - це така хмара, але на небі, а на землі. Народилася і не змогла піднестися вгору. Крли над землею зависає туман, то пілоти кажуть: погода нелітна. В туман літаки з аеропорту не вилітають. А машиністам поїздів, водіям автобусів та автомобілів, яких туман застав у дорозі, дуже важко. Їм потрібно бути вкрай уважними і обережними.
І пташкам важко. Ті, котрі летять до вирію, під час туману можуть заблукати. Тому вирушати у путь краще у гарну і ясну погоду.
Написала Наталя Партика
ЛІЧИЛКИ
Варвара Гринько
Джміль, оса та бджілка
От і вся лічилка.
* * *
Літо, спека, бо жнива.
В житі зайчики, аж два.
- Де ми будем, брате, жити,
Як покосять в полі жито?
- Раз, два - та й тікати
Буде нас стіжок ховати!
Раз, два - та й зима...
В ліс втечемо - нас нема.
* * *
Сидить дід на кілку,
Курить люльку табаку,
А бабулялебедуха
Незлюбила того духа,
Раз, два, три - жмури!
* * *
Летіла лелека,
Летіла здалека,
Та й сіла на хаті
Зірки рахувати.
Не їла, не спала,
Всю ніч рахувала,
А вдосвіта збилась,
Зоря покотилась,
Упала додолу
На піжмурці в колу.
* * *
Гулігулігулі,
Такі очі, як моргулі.
Чинкичинкичинки,
Такі очі, як мисчинки.
Чатачатачата,
Такі очі, як горнята.
Усмішки
Ощадлива дитина
- Тату, пригадуєш, ти обіцяв мені 100 доларів, якщо я з гарними оцінками закінчу начальний рік?
- Так, так, звичайно. Ну то як твої справи?
- Вітаю тебе, тату. Ти заощадив 100 доларів!
Пряма залежність
Після циркової вистави мама вирішила зайвий раз прочитати мораль доньці:
- Якщо собачки, мавпочки і поні так добре слухають дресирувальника, то ти, доню, повинна бути ще слухнянішою.
- Звичайно, мамусю, але все залежить від дресирувальника.
- Не розумію. Яка тут залежність?
- Пряма. Адже ти забуваєш давати щось смачненьке за кожен мій добрий вчинок.
У якій школі?
- Що ви сьогодні робили у школі, Миколко? - запитала бабуся.
- У нас була хімія. Учитель пояснював, з чого складається вибухова речовина.
- Дуже цікаво! А що ви робитимете у школі завтра?
- У школі? У якій школі, бабусю?
Незаперечливий доказ
Учитель:
- Ти можеш довести, що вода притягує електрику?
Учень:
- Так. Щоразу, як я купаюся, дзвонить телефон.
Закінчився бензин
- Іванку, ти бачиш вертоліт?
- Так.
- Я зауважив, що він уже хвилин десять висить у повітрі непорушне. І як йому це вдається?
- Напевно, у нього закінчився бензин...
Загадки
Задзвеніли струмки, прилетіли граки.
У вулик бджола перший мед принесла.
Хто скаже, хто знає, коли це буває?
(Весна)
Що повернути не можна? (Час)
Вчора було, сьогодні є і завтра буде
(Час)
Водяні майстри
Будують будинок без сокири
(Бобри)
Зробив дірку, вирив нору.
Сонце сяє, а він не знає
(Кріт)
Хто на собі свій будинок носить?
(Черепаха)
Господар лісовий
Навесні прокидається,
А взимку засинає
В хатинці сніговій
(Ведмідь)
Хвіст пухнастий, хутро золоте,
У лісі живе, курей в селі краде
(Лис)
Попід ліжко у куточок
покотивсь м'який клубочок.
Та з'явились очки, ротик.
Не клубочок це, а ...
(Котик)
Першим прокидається,
з сонечком вітається.
Ген, аж на сусідні села
лине пісенька весела.
(Півень)
Замість носа- п'ятачок,
замість хвостика- крючок.
Вмить калюжу віднайде,
ще й сімейство приведе.
(Свиня)