Передвиборна програма Януковича умістилася на восьми аркушах, а Тимошенко змогла змалювати своє бачення майбутнього країни всього на семи. Проте смислових блоків у Юлії Володимирівни цілих дев'ять, а у Віктора Федоровича - лише сім. Ці відмінності між програмами кандидатів є чи не найістотнішими, адже в решті вони відрізняються лише формулюваннями. Нечисленні винятки при цьому тільки підтверджують правило: щоб продукт, зокрема політичний (кандидат в президенти) мав успіх на ринку (виборчому), без невеликих відмінностей від товаруконкурента не обійтися.

Відразу зауважимо, що свою увагу, аналізуючи програми, ми зосередили на кількох блоках питань: державне управління і система влади, соціально­економічні реформи, гуманітарна сфера і зовнішня політика плюс держбезпека. В цілому, обидві програми справляють відштовхуюче враження своєю хаотичністю, тому середньостатистичному виборцеві розібратися в них об'єктивно буде дуже непросто. «Главред», керуючись найкращими спонуками, вирішив допомогти їм у цьому. Почнемо.

Обидві програми починаються з обширних преамбул, які в загальних словах окреслюють бачення кандидатами ідеального устрою України і указують винних в тому, що країна від цього ідеалу безмежно далека.

Головні вороги народу в уявленні Тимошенко - зруйнована політреформою вертикаль влади і якісь абстрактні «олігархи», Янукович у свою чергу клеймить не менш абстрактну «помаранчеву владу». Природно, швидка розправа над означеними недругами, за обіцянками кандидатів, неодмінно приведе до того, що життя українців стане ситим і благосним. Як саме це відбудеться, кандидати без особливої конкретики розкривають у наступних розділах своїх програм.

Наприклад, Тимошенко туманно обіцяє перетворити референдум на «дієвий інструмент народовладдя». Положення про ухвалення нової Конституції за допомогою плебісциту, обіцяне напівлегендарним «Українським проривом», з нинішньої програми Тимошенко зникло.

Зате в нову програму Юлії Володимирівни «Україна переможе. Україна - це ти!» з «Прориву» перекочувала обіцянка обирати суддів народом. Більш того, на цих виборах Тимошенко вже обіцяє зробити суддів фінансово незалежними і надати громадянам право ініціювати дисциплінарні справи проти «нечесних» суддів. Ці, на перший погляд чудові ініціативи, зрештою виявляються вельми сумнівними. По­перше, народ вже й без того обирає народних депутатів, проте до поліпшення якості державного управління це чомусь не приводить - немає гарантії, що з суддями не буде так само. По­друге, фінансова незалежність суддів - це що? Переведення їх на самоокуповування, як у відомому анекдоті про міліціонера, що отримав табельну зброю і «крутися, як хочеш»? По­третє, якщо українці дістануть право ініціювати справи проти суддів, то ті ж суди просто потонуть в морі позовів - адже в очах звичайного громадянина «нечесним» є будьякий суддя, що ухвалив рішення, яке не задовольнило цього громадянина.

Змінилася і позиція Тимошенко відносно принципу обрання депутатів. Якщо раніше Юлія Володимирівна відстоювала жорсткий контроль партійної верхівки за нардепами всіх рівнів, то тепер обіцяно повсюдно упроваджувати відкриті списки.

Тимошенко пропонує надати органам місцевого самоврядування право формувати власні виконавські органи. Про те, як при цьому виглядатиме вся система місцевої влади, не згадується більше ні слова.

Натомість із завидною постійністю Тимошенко обіцяє, у разі перемоги на виборах, ввести довічну відсидку для всіх чиновників­корупціонерів. Підкреслимо, що за час перебування у владі ніякої ініціативи в цьому напрямі глава уряду не проявляла.

Реформам системи державного управління в програмі Януковича відведено рівно в чотири рази менше рядків, ніж у його головної конкурентки на виборах. Лідер опозиції обіцяє лише «децентралізацію влади» і «розширення повноважень місцевого самоврядування». А ось від обіцянки встановити виборність суддів народом, даної Януковичем на виборах 2007 року, лідер опозиції відмовився.

У економічній сфері Тимошенко обіцяє зменшити податкове навантаження і скасувати окремі податки як такі (які саме, не уточнюється). Що характерно, ці посили явно йдуть врозріз з практичною діяльністю глави уряду - Тимошенко регулярно рапортує про збільшення податкових зборів і перманентно намагається змусити підприємців платити податки наперед.

Понад те, обіцяно багато: розвиток наукоємких галузей промисловості, зменшення кредитних ставок до «європейського» рівня, впровадження енергозбережних технологій, розвиток нетрадиційних джерел енергії, створення мережі сільськогосподарських кооперативів, закріплення землі за тими громадянами, які на ній працюють, розвиток сільської інфраструктури. Окремим пунктом - посилення можливостей України як транзитної держави, спорудження нових нафто­ і газопроводів, нових НПЗ.

А ось два моменти програми Юлії Володимирівни викликали у «Главреда» іронічну усмішку. Перший з них - кредитування бізнесу на довгостроковій основі - на 10 років (Тимошенко не знає, що кредитувати бізнес можна в будьяких формах і на будьякі терміни, за згодою боржника і кредитора?) Другий - позбавлення чиновників «права надавати зайві ліцензії і дозволи, проводити безпідставні перевірки» (виходить, це право у них зараз є?).

Соціуму Тимошенко обіцяє в повному обсязі виплатити втрачені в Ощадбанку СРСР вклади населення впродовж трьох років. При цьому обіцянка піти у відставку через два роки, якщо вклади не будуть повернені, озвучена у вересні 2007го, благополучно забута. Крім того, намічено запровадження спеціального податку на розкіш (у програмі Юлії Володимирівни, що віддає перевагу «Луї Віттон» перед продукцією фабрики «Дана», це видається як мінімум комічно); встановлення розміру стипендії на рівні прожиткового мінімуму; допомога сім'ям, в яких є інваліди, на рівні 2000 гривень на місяць і пенсія - не менше 60 % середньої заробітної плати за час роботи.

Як бачимо, Тимошенко своєю програмою явно намагається створити серед виборців імідж своєрідної Батьківщини­матері, яка щедрою рукою одаряє благами всіх страждущих. Досить лише уважно вчитатися в саму назву її передвиборної програми - «Україна переможе. Україна - це ти!». Адже спершу піарники Тимошенко наполегливо навіювали українцям, що «вона» - це Юля, згодом виявилось, що «вона» - це Україна. Тепер від абсолютистських замашок а­ля Людовик XIV (знамените «Держава - це я!») вони перейшли до обожнювання чинного глави уряду у дусі пантеїзму: якщо Тимошенко і країна - одне й те ж саме, так само як і країна і громадянин, то елементарна логічна операція приводить нас до висновку, що частина Тимошенко існує в кожному з українців. Така заявка, м'яко кажучи, лякає. Добре, що поки що ніяких практичних рекомендацій щодо проникнення в розум, душу і совість окремо узятого громадянина технологи ЮВТ поки що не придумали.

Значно матеріальнішою є обіцянка заснувати довгострокове іпотечне кредитування під 2-4 % річних, яка перекочувала з «Прориву». По факту, це означає можливість купівлі українцями квартир під порівняно низькі відсотки, що не може не вітатися. Але знову­таки, за рахунок чого держава буде це фінансувати, не вказано.

Економічний блок програми Януковича починається гучною обіцянкою за десять років ввести Україну в топ­20 найрозвиненіших країн світу (нагадує тональність «Українського прориву»). Домогтися цього нинішній лідер опозиції планує за рахунок «дієвої інвестиційно­інноваційної моделі розвитку», проте механізм її побудови не роз'яснено.

Янукович, як, втім, і Тимошенко, обіцяє розвиток інфраструктури сільської місцевості, юридичні гарантії захисту земельних паїв та інше.

Скопійованою з програми ПР зразка 2007 року є обіцянка прийняти новий Податковий кодекс, забезпечити податкові канікули малому і середньому бізнесу на п'ять років, зменшити ПДВ і податок на прибуток.

Глибину економічних пізнань лідера опозиції характеризує обіцянка компенсувати відсотки по кредитах інвесторам сільгосппроектів. Цілком очевидно, що у такому разі банки цих кредитів видадуть величезну кількість, а самі селяни з радістю їх візьмуть. Внаслідок цього в держбюджеті планово утворюється величезна дірка.

Соціальні обіцянки Януковича відрізняються від подібних тимошенківських лише косметичними змінами. Лідер ПР планує ввести «антикризові» продуктовий і медичний кошик (цікаво, Віктор Федорович прогнозує кризу на весь час свого перебування при владі?). Але навіть цей нюанс меркне порівняно з феєричною обіцянкою довести чисельність населення країни до 50 млн. громадян вже в 2020 році (явно всупереч локальним і глобальним демографічним тенденціям). Хто саме виконуватиме цю обіцянку, і які каральні заходи застосовуватимуться за її невиконання, в тексті програми передбачливо не указується. Янукович також обіцяє підвищити виплати на народження дітей, а ще підтримувати їх під час дорослішання: дітям від трьох до тринадцяти держбюджет виділить цілих 250 грн., старшим - аж п'ятсот. Лідер ПР обіцяє продовжити політику підвищення соціальних стандартів та іпотечне кредитування не більш ніж під 7 % річних.

Тимошенко обіцяє кожному українцеві можливість доступу до Інтернету, остаточний перехід на систему зовнішнього незалежного тестування випускників, організаційну і фінансову автономію школам і вишам, однією пропозицією згадується про підтримку науки. Цікаво, фінансова автономність шкіл у розумінні Тимошенко - це можливість самостійно розподіляти отримані «зверху» кошти чи підтримка шкіл за рахунок добродійних внесків і добровільних пожертвувань (по факту - узаконення корупції)?

Кажучи про «родзинки» програми, не можна обійти увагою нововведення, що стосується ЗМІ. Так, Основам редакційної політики пропонується надати статус закону. Враховуючи той факт, що закони може приймати виключно парламент, уніфікований підхід до інформполітики всіх мас­медіа в країні насторожує. Поки що поняття «демократія» журналісти і влада трактують вельми порізному.

У сфері охорони здоров'я глава уряду обіцяє створення системи лікарняних кас, контроль за якістю і цінами на ліки, забезпечення лікарень сучасним устаткуванням.

Не дуже оригінальний у цьому плані і Віктор Федорович. Конкретні обіцянки передбачають збільшення квоти бюджетних місць у вишах до 75 % і входження мінімум трьох українських вузів за 10 років у світовий топ­500 (чому узяті саме ці цифри - незрозуміло). Найістотнішою відмінністю програм Януковича і Тимошенко в галузі освіти є відмова від зовнішнього тестування випускників, які вступатимуть до вишів за шкільними атестатами. Думається, однією цією обіцянкою Янукович може переманити до себе всіх вчителів України - за такого підходу вчителі знову зможуть безперешкодно отримувати від батьків хабарі в обмін на гарні оцінки дітям. У питанні медзабезпечення Янукович обіцяє довести фінансування охорони здоров'я до 10 % ВВП.

Кумедно, що в програмі Януковича є пункт, явно запозичений ним з програми чинного глави держави - про встановлення інституту сімейного лікаря. Не відмовився Янукович від однієї з найбільш спірних передвиборних обіцянок - надати російській статус другої державної мови, під заяложеним гаслом «Дві мови - одна країна!»

У свою передвиборну програму Тимошенко включила пункт про входження України в Євросоюз, але після того, як ми побудуємо Європу в Україні». Втім, до систем колективної безпеки Тимошенко обіцяє приєднуватися тільки після рішення референдуму. Недивно, що Юлія Володимирівна продовжує обіцяти перехід до повністю професійної армії - проте зараз ніяких конкретних термінів вже не називає.

А ось Віктор Федорович конкретніший - скасувати призов він обіцяє вже в 2011му.

Від гарантованого утримання молодших офіцерів на рівні 2000 грн. в місяць, що згадувалося в програмі «регіоналів» в 2007му, Янукович відмовився, натомість обіцяє їм отримання житла впродовж першого року служби. Зовнішня політика, за Януковичем, повинна грунтуватися на збереженні позаблокового статусу України, ні про євроінтеграцію, ні про якісь союзи з північносхідним сусідом в його програмі немає ні слова, просто пропонується дружити з усіма.

Проаналізувавши зміст і форму викладення обох програм, «Главред» дійшов висновку, що власне політичними програмами (у розумінні документа, яким політик керуватиметься після приходу до влади) вони не є. У українських реаліях, образно кажучи, програма є не інструкцією для виборця з використання політика, а керівництвом для самого політика з експлуатації виборця. Наші передвиборні програми - своєрідний політтехнологічний «темник», набір обіцянок, якими політики ще багато разів пудритимуть мізки електорату. І це не може не засмучувати.