Він взагалі мене не знає. Я колись знав його батька і допоміг йому суто полюдськи.

Будучи мером, я організував відпочинок йому і його друзям з колишнім директором м'ясокомбінату.

Я таким людям не телефоную і нічого не питаю.

Мені ніхто не допомагав, і я про це нічого не знав. Коли я дізнався, що ці люди мене підтримують, я з ними переговорив.

А мене нічого не дивує в цьому житті.

Ви - така молода, вродлива і відразу питання: «Де узяв гроші?».

В Україні відразу починають говорити про гроші. Ви краще запитайте мене, як я на Говерлі катаюся на гірських лижах, як мої друзі з усього світу до мене приїздять. Не переходитимемо відразу до грошей, я не люблю це питання. А ви запитали вже в Януковича, Тимошенко, звідки у них гроші?

Я нічого не приховую, в декларації все написано. Вони приховують: у них немає ні будинку, ні майна, а такі шоу збирають, такі бригади до ІваноФранківська приїхали, що я здивувався.

А я не їм і не п'ю.

Мені допомогли мої друзі з усього світу, мої односельці, мої родичі. Переважно, мої друзі. Останній дзвінок був з Москви від Геннадія Хазанова.

Коли я був мером Яремча, Геннадій Хазанов з дружиною Златою були у мене в гостях. Я був близько знайомий і неодноразово проводив час у колі Володі Висоцького. І він мені сказав: «Ты вышел ростом и лицом, спасибо матери с отцом».

Я думаю, якщо я його попрошу, він приїде.

Олігархів немає. Це мої друзі з усього світу: з Чехії, Німеччини, Чикаго, України, Білорусі, Молдови, Узбекистану, зі всього колишнього Союзу і світу. Мені дзвонив колишній голова Держплану Узбекистану. У Інтернеті він побачив моє прізвище і відразу ж зателефонував. Ми разом працювали в Білорусі: я - постійним представником України, він - Узбекистану.

Це у них треба запитати. З Інтернету. Моє прізвище швидко розійшлося.

Глянув і побачив. Чому я не кажу, що Буш мені допомагав, - тому що цього не було. Я кажу тільки те, що було. Наприклад, В'ячеслав Кебіч, колишній прем'єр­міністр Білорусі, - мій близький друг. Він два роки разом з дружиною Галиною відпочивав у мене в Яремчі. Принцип мого життя приносить плоди: у спілкуванні сила людей.

Ось ви знову починаєте. Ви не ображайтеся: ви поводитеся як слідчий, а у мене бунтарська душа.

Я нічого не пишу, у мене найважливіше - це слово.

Відпочинок я не обіцяю, тому що я в Яремчі вже не працюю. Але якщо приїдуть - відпочинуть, у мене там є будинок, який записаний у декларації, а в дружини - маленька «хатинка» і 24 сотки землі.

Я не збираюся продавати пов'язки замість 50 коп. по 5 грн..

А чому уряд не вжив заходів, щоб запобігти грипу в країні, і зробив на цьому політичну рекламу? У ІваноФранківську за перший тиждень ціна пов'язок в аптеках зросла з 5 копійок до 5,5 грн. Хтось повинен регулювати ціни? Я б міг сказати, що частину своїх заощаджень віддам на боротьбу з грипом, як деякі кандидати. Але скільки вони віддадуть: гривню чи один мільйон? Я людина конкретна.

22 грн. 75 коп. Я тільки відкриваю рахунок.

Борди в Києві - 12 чи 16 штук - зробили мої друзі, і вони ж їх розмістили. І навіть мене не повідомили. У нас такі стосунки, що вони навіть не питають, скільки я їм дам за це, яку посаду. Це мій принцип життя: світ тримається на чесних і порядних друзях. А ви заздрите, що у мене так багато друзів?

Ось я вам і бажаю, щоб у вас було стільки друзів.

Сам придумав.

Друзі. Я сам непоганий політтехнолог: ми можемо з вами поспілкуватися, наприклад, про соціалістів­утопістів - СенСимона, Фейєрбаха, Робеспьєра.

Я сам черпаю все це від людей. Мене батьки всього навчили, а старші люди були дуже мудрими людьми. Вони - люди від землі, без технікумів та інститутів могли такі поради дати, такі технології, що нинішнім до них далеко.

Я ще не порахував. Давайте я порахую, і пізніше вам скажу.

Поки ніхто нічого не платить. Я ще масштабної виборчої кампанії не розпочав, тому що я до останньої миті не знав, знімуть мене з реєстрації чи ні.

Я сам юрист, причому таких юристів навіть у Києві мало. Посол Австрії, будучи в Прикарпатті тижнів два тому, мене запитав: «Хто ви за освітою, пане Василь?». Я кажу: «Юрист». Тоді він далі запитав: «А хто ви за фахом?». Я відповідаю: «Комбайнер. Куди мене посилали, там я і молотив». Був юристом, заступником мера, потім мером, постійним представником, працював в МЗС, начальником митниці тощо.

Я не проти Тимошенко і не проти когось конкретно: я проти всіх, хто сьогодні довів нашу державу до прірви, хто вкрав заводи і розпродав наші землі.

Я вам даю гарантію, що я буду в другому турі і буду президентом.

Я не знаю, хто її електорат. Є виборці - український народ, якому, як і мені, набридло терпіти. Я виказую їх волю і сподіваюся на їх здоровий глузд. Я вважаю, що на першому місці має бути економіка, потім - політика. Ви зараз почнете мене критикувати за ленінські слова, що «політика - це концентроване вираження економіки». Але ми це забули. Не довгими язиками і мітингами славилася наша країна, а мозолястими руками і мудрими головами.

Я пропоную навести лад. До чого ми дожились: цукор купуємо в Білорусі, де піщана земля, самі ліси, немає такого родючого чорнозему. Але там президентом держави став простий директор колгоспу - Олександр Лукашенко.

Кількість людей, які проти всіх, не зменшиться, а збільшиться до дня виборів. Пригадаєте потім мої слова. Люди хочуть нормального життя. І ми зробимо в Україні Швейцарію - це перша країна, де я побував за кордоном.

Як юрист, я не маю права говорити про конкретику: не спійманий - не злодій. Презумпція невинності у нас існує багатогранно, але диференційовано. У нас невинними стають переважно депутати, наближені, куми і так далі. Презумпція невинності, як і винності, мусить бути єдина для всіх. Навіщо було нашому Президентові Віктору Ющенку проголошувати гасло, що «Закон один для всіх», якщо він не діє.

Мене з ним познайомив покійний друг Гетьман. У 2004 році, як і всі люди, я підтримував Віктора Андрійовича, а потім розчарувався в ньому. І взагалі, боротьба з хабарниками - глибока філософська тема. Мене кримінальному праву навчав професор Гофман, якого Сталін засудив до страти, а перед війною він був генеральним прокурором Білорусі. Так от він був прихильником публічної страти.

Я не хочу сказати, що я прихильник такої міри покарання. Є два шляхи - забороняти і не створювати чиновникові умови, щоб він брав хабарі. Коли я балотувався в мери ІваноФранківська, як президент Торговельнопромислової палати ІваноФранківська, у нас вкрали машину Chevrolet Niva. Я через 5 хвилин подзвонив через приймальню губернатора сьогоднішньому начальникові УВС Кузнецову. Я півтори години прочекав, ніхто не приїхав. Машину так і не знайшли. Я п'ять разів оголошував по радіо: не треба мені машини, не треба грошей, які там були, віддайте записник, де рукою Висоцького було написано: «Позовите на бой, позовите на бой, позовите туда, где не годен другой». І підпис - Володя Висоцький. Ніхто не віддав. Машину не повернули. Потрібно запроваджувати таку норму: не знайшла міліція машину протягом півроку, повинна повернути потерпілому гроші. І не державні, а свої.

Ви не смійтеся. Я на 100 % упевнений, що це зроблено під «дахом» ДАІ. Я написав сьогоднішньому голові Верховної Ради Володимиру Литвину три листи з викладом мого бачення, як треба формувати парламент, місцеві ради.

Наша найбільша помилка - Верховна Рада «понаписувала» закони під себе. До сьогоднішнього дня немає закону про президента, про парламент. Я як людина з юридичною освітою, як комбайнер в юриспруденції, скликала б установчі збори, закрила б фахівців в КончеЗаспі, щоб написати проект Конституції і закони про Верховну Раду, президента. Одних відправив би до Азії, інших до Європи, щоб вивчили тамтешній досвід. А потім на всенародному референдумі прийняв би Конституцію і закони про найвищі органи влади.

Ось тут я б негайно запровадив страту. Публічну!

Ні, я за те, щоб Україна була суверенною, позаблоковою державою. Ми повинні нормально жити з сусідами, як з півночі, так і з заходу. Куди ми поспішаємо? У яку Європу? Нас туди ніхто не бере. Давайте спочатку навчимося порядку: не лише смітити, а й прибирати за собою. У Яремчі я домігся того, щоб кожен громадянин підмітав від свого двору і до дороги. Я сьогодні сам підмітаю біля свого будинку в ІваноФранківську. Нам треба навчитися сортувати сміття. Ми тут повинні зробити Швейцарію.

Якщо прийдуть люди від землі, вони думатимуть не про себе. Була раніша така комсомольська пісня: «Раньше думай о Родине, а потом о себе». Ми сміємося з цього. Але прийшли псевдодемократи до влади і почали думати про себе, а не про народ. Всіх, хто сьогодні при уряді, треба міняти від до низу верху.

Знайдуться. Багато професіоналів викинуто за борт.

Я не збираюся з Олешкова тягнути до Києва людей, які управлятимуть державою, як хтось привіз із собою з Хоружівки. Управлятимуть професіонали, патріоти і умільці цієї справи. Їх багато.

Такий, як і всі мови. Чому ми комусь повинні давати перевагу? Українська мова має бути державною. Ті, хто хочуть працювати в уряді, повинні знати державну мову. Через півтора місяці після того, як закінчилися повноваження Кучми, мені подзвонив шеф його протоколу Жора Чернявський, нині посол в Італії, і каже: «Давай відвідаємо діда - Леоніда Кучму». Я був тоді в Чехії, а Кучма - в Карлових Варах. Мій син Олег попросив: «Тату, давай поїдемо, я ніколи не бачив живого президента».

Ми говорили з Кучмою дві години. Знаєте, що він сказав моєму синові? «Ні хрена я твоєму батьку за десять років президентства не допоміг. Але він у тебе така людина, що руку дружби подає, коли ти вже не на коні».

У мене немає жодних державних нагород: ні радянських, ні українських, але для мене це найдорожчі слова. Ви доживете до мого віку, щоб вам так сказав колишній президент при ваших дітях.

А хто, коли не я?

Хто, Супрун? Чи Пабат, який подав на мене до суду, незважаючи на моє добре ставлення до його батька?

Я ні за кого не закликатиму голосувати. Я упевнений, що вийду в другий тур. Ви не смійтеся: ми зустрінемося з вами після першого туру. Поглянемо, що ви тоді будете робити: сміятися чи плакати?

Ні. Я - людина неконфліктна. Я на вас теж не ображатимуся: 100 %, що я вийду в другий тур.

Пораджуся з народом. З тими, хто мене обирав. До речі, коли жінка виходить заміж, вона теж міняє прізвище. Запитайте в Тимошенко, Супрун: вони міняли прізвище?

Я поміняв прізвище не тому, що став кандидатом, а щоб висловити думку великої кількості людей, які проти всіх. Їм залишилося недовго терпіти - близько 65 днів. Раз у раз цих людей стає більше.

Де ви візьмете людей для роботи в комісіях. Хто будуть ваші довірені особи на виборах?

Я ще не оговтався від судової тяжби. Мороза в ЦВК реєструють за шість хвилин, а мене - за 48 хвилин. На сільського мужика хіба це не впливає? Я сказав Комісії, що я на них не ображаюся. Мене і в колгосп лише з третього разу прийняли. Я з понеділка починаю працювати. Але концерти із зірками я не організовуватиму.