Та щоб там не вщухало, саме відчутна пауза дозволяє підняти голову, оглянути «поле бою» і спробувати осмислити все, що відбувалося в Україні останнім часом, принаймні у листопаді. Як колишній викладач маркетингу (читав цю дисципліну на зорі ринкової перебудови в Україні років з 25 тому), запрошую вас подивитися на минулі процеси саме під кутом зору цієї універсальної науки. Гляди - і побачиться при цьому щось нове, або більш глибоке.

Політичний ринок України

З точки зору маркетингу політична арена України є по суті ринок, що являє собою сукупність усіх покупців певного типу товару та послуг, як наявних реально, так і потенційних. І цим специфічним товаром є політик, або політична сила, найсильніші чи найамбітніші з яких у даному контексті є ринковими претендентами, що розвиваються, активно борються за збільшення своєї частки на ринку, лідирують у політикумі. Також у цьому полі можна вирізнити ринкових послідовників, які прагнуть втримати свою частку, тобто сегмент електорату, особливо не «розгойдуючи човен», бо розуміють - це їм поки що (або ж і взагалі) не вдасться.

Вибори - а особливо президентські - надзвичайно збурюють політичний ринок і примушують ворушитися не тільки середняків-послідовників, але і «легковаговиків» -аутсайдерів. Що вже говорити про «важковаговиків», які разом зі своїми штабами і командами поставлені у таку ситуацію, що їм конче потрібно придумати і реалізувати виграшну ринкову стратегію - тобто сукупність маркетингових заходів, за допомогою яких політичний суб'єкт має намір досягнути запланованих обсягів впливу на електорат, підвищити свій рейтинг до переможного і тим забезпечити для початку своє лідерство у перегонах, а потім і перемогу.

На політичному ринку України можна виокремити ринок пасивний - тобто ідеї, позиції, програмні положення, месиджі, які погано сприймаються електоратом і не приносять політикові рейтингових балів, і ринок активний - тобто той ідейно-піарівський комплекс, який активно «торгується» на кожних виборах і приносить політикові чи політсилі успіх.

До таких комплексних тем дружно кидаються різні політичні сили з намаганням якщо і не перехопити тему у конкурента, то, принаймні, її також поексплуатувати.

Причому, для кожного сегменту електорату такі теми свої. Наприклад, Янукович та ПР активно «торгують» темою другої російської мови, Симоненко та Компартія - темою капіталістичного знущання над народом, Ющенко та «НУ-НС» - темою зняття депутатської недоторканності, а також темою української незалежності, Ю.Тимошенко - темою справедливості тощо.

Вираз «торгують» тут, звичайно, умовний. Хтось з читачів може обурено заперечити - як, хіба тема незалежності чи українських інтересів є темою політичних чи електоральних торгів?

Таким відповім - по суті своїй теми незалежності, свободи, демократії, справедливості, мови, культури є цінностями, якими торгувати ні під яким «соусом» не можна, бо то є великий гріх і зрада. По суті, це так, як би воно мало бути. Але чи так є в сучасній Україні? Хто з читачів, поклавши руку на серце, покаже нам того сучасного політика в Україні, котрий готовий боронити ці цінності, не шкодуючи і життя свого? Хто піде за свої переконання (не дай Бог, звичайно, але...) на довічну каторгу, як Калнишевський, до розпеченого казана, як Наливайко, чи на палю та інші нелюдські тортури - як сотні лицарів України багатьох віків та епох?

Боюся, найвищих вимог до себе наші політики не витримають. Хтось з цих політиків є більше, чи менше переконаним у тих ідеях та позиціях, які він наполегливо доводить до електорату. Хтось цинічно бреше, хтось вміло «розводить» виборців, хтось напівобманює, хтось майже каже правду...

Хоч вбийте мене, я, як і мільйони інших українців, не повірю, що серед сучасних вітчизняних політиків є хоч один, хто готовий покласти голову на плаху за свої переконання. Останні роки показали нам такі компроміси, такі політичні викрутаси, такі переміни поглядів та команд, таку безсоромність у самозбереженні та гонитві за владою, майном, грошима, що кришталевої чистої віри нема ні у кого з нас ні в кого з них.

Тому ринкові категорії для характеристики сучасних політичних процесів та поведінки політиків з їх політсилами тут, на превеликий жаль, бачиться не тільки прийнятними, але інколи і єдиними.

І серед групи провідних політиків проявилися такі, які найактивніше прагнуть застосовувати різноманітні технології - маркетингові, політико-психологічні тощо - з метою цілеспрямовано сформувати так званий ринок аукціонний - тобто такий, на якому покупцем стає той, хто пропонує за товар найбільшу ціну. Але просто так ніхто з виборців, так би мовити, не захоче «платити» більше, тобто не додаватиме симпатій та довіри політику просто так. Тому виборця, тобто політичного «покупця» потрібно простимулювати, щоб він одразу став активнішим і, вже не вагаючись, «купував» те і тих, хто хитромудро придумав його стимулювати.

Вибори у нас настільки почастішали, що традиційні програмні засади та теми, пройшовши декілька підряд виборчих циклів, вже подекуди стали заяложеними. Від частого повторення набагато менше спрацьовують, а то й зовсім не діють на свідомість людей ті положення та меседжі, які раніше спрацьовували і приносили голоси виборців. Тричі обдурені усіма виборці вже мляво «клюють» на євроінтеграцію, на другу державну мову та дружбу з Росією, на справедливість, за яку варто боротися, за зняття депутатської недоторканності, на розкрадання держави, на бідність населення, на розвиток мови з культурою і т.д. і т.п. - якщо вони не остаточно деградовані.

Все вже проговорено, все вже по сто раз обіцяно, нічого з цього ніким не зроблено.

От свідомість електорату вже стала до межі «перевантажена», розумом люди у масі своїй нічого вже не сприймають і ні у що не вірять.

Що ж, вирішили деякі політики за порадами певних технологів, - не сприймає свідомість, нехай сприйме підсвідомість. Так обрали наступне поле битви за симпатії виборців - людську підсвідомість.

А що у цій підсвідомості найсильніше може рухати людиною? Відповідь проста - страх, сильне, неусвідомлене почуття, яке здатне активізувати і найпасивнішого, збити з душевної рівноваги і найспокійнішого. Але як той страх розбудити, активізувати, примусити вийти із «льоху» людської психіки на поверхню і перетворити у головний мотиватор поведінки?

Вихід очевидний - треба чимось налякати, причому сильно і великі маси людей, і, тим самим, «різко «простимулювати» їх до «купівлі» залежалого політичного товару.

Традиційно політичний ринок України поділено на певні сегменти - тобто групи політичних «покупців», які однаково реагують на певний набір спонукальних стимулів маркетингу. Останні 6 -7 років склалася стійка сегментація вітчизняного політичного ринку - тобто відбувся розподіл ринку на окремі групи «покупців» із загальними вимогами, характеристиками або поведінкою, яким потрібні певні види товарів, або особливий маркетинговий комплекс. Серед них є мудрі, свідомі виборці, а є й такі, що очікують тільки подачок та обіцянок, тому дивляться на політика та його старі рекламні трюки, як, вибачте, баран на нові ворота.

Найстаріші з них - це національно-демократичний та посткомуністичний сегменти. Перший дробився в різні роки на різні підсегменти - лівий, тобто Компартію, Соцпартію, ПСПУ Н.Вітренко, тощо, аж поки не став складатися сьогодні у нетривкий «Лівий блок» на підтримку кандидата у Президенти комуніста П.Симоненка. Лівий ринковий сегмент доволі стійкий, і без вагань голосуватиме за комуністичного ватажка, який продовжує доволі успішно, хоча й у форматі ринкового послідовника-середняка «продавати» своєму електорату доволі таки давній політичний «товар». Хоча один із сайтів уїдливо показав і стверджував, що П.Симоненко носить окуляри за 500 доларів, і годинник майже за 20 тисяч доларів, їздить на дорогій іномарці, йому все ще вдається перед своїм електоральним сегментом поставати у ролі захисника народу проти олігархічних кровопивць і «буржуазних політиків» типу Ющенка, Тимошенко, Януковича, з якими, тим не менше, Симоненко періодично вступав у різні угоди та союзи - як пліткують, не просто так.

Лівоцентристська частина посткомуністичного електорату сегментувалася у виборців Кравчука-Кучми-Януковича і склала виборчий актив так званих «партій влади», найбільшими з яких були НДП, блок «За ЄдУ» та нині ПР. Що цікаво, навіть, перебуваючи у відставці, очільник ПР В.Янукович у суспільній свідомості не може міцно закріпитися у статусі лідера опозиції. Він і зараз сприймається не стільки як опозиціонер, скільки владоможець, що тимчасово опинився без роботи, як представник того напрямку, який іде від владної системи кучмізму, власне політичним правонаступником Кучми, хоча й різниться від того. І той же сегмент, що колись 10 років поспіль «купував» політичний «товар» Кучми, тепер купує «товар», тобто ідеї, позиції Януковича. Сегментація електорату тут відбулася за доволі чітким географічним принципом.

Дробився і національно демократичний сегмент - на Рух, УРП, інші дрібні партії, поки у 2002 році не об'єднався у Блок Віктора Ющенка «Наша Україна», який і привів до перемоги свого лідера на президентських перегонах 2004 року. Але вже з 2005 року почався, висловлюючись мовою ядерної фізики, період напіврозпаду «НУ». Спочатку від неї відділився «БЮТ», потім приєдналась «Народна самооборона», затим вона ж разом з Рухом та практично усіма іншими партіями цього спрямування «перетекла» до БЮТ.

А що ж за цей час відбувалося з електоральним сегментом так званого «помаранчевого» електорату? Він коливався, як то кажуть разом з «лінією партії», точніше, партій. У 2003-4 роках цей сегмент згуртувався навколо Ющенка, а з 2005 року почав поступово звертати увагу на інші, переважно більш рішучі та вольові,постаті. Так виникла на цьому полі фігура Юрія Луценка, так тут «попасся» добряче і Яценюк, тут же потроху «відщипує» свою електоральну «травичку» і чинний Президент - але вже на доволі вузькому фрагменті колишнього «свого» сегменту.

Але безумовним на сьогодні фаворитом цього сегменту електорату є Юлія Тимошенко. Її лідерство на помаранчевому полі явне, але не стовідсоткове. Оскільки у погоні за Януковичем у Прем'єрки кожен відсоток рейтингу на суворому обліку і рахунку, то можна не сумніватися, що вона найбільше з усіх політиків стурбована тим, щоб так «простимулювати» виборців, так їх розворушити, щоб виник не просто додатковий попит на пропоновані нею політичні «товар та послуги», але попит ажіотажний.

Тому й пов'язують її ім'я (наскільки справедливо - то інше питання) з цілою вервечкою послідовно вкинутих у інформаційний простір України загроз - реальних та певним чином віртуальних. Серед цих тем останнім часом лідирують криза та грип.

В обох випадках поведінка Юлії Тимошенко була схожою У першому - вона спочатку впевнено стверджувала, що криза Україну обійде, бо ми не так включені у світову систему економічних зв'язків, а потім, коли криза грянула, Прем'єрка з такою силою забила у дзвони, так почала страхати народ, що всі з нею мовчки погодилися - так, напевне, єдиний вихід для врятування нашої економіки від кризи є позички МВФ, замороження рівня соціальних виплат та зростання цін і тарифів.

У другому випадку сценарій повторився один в один. Спочатку вона відкидала усі розмови про каліфорнійський грип, навіть заявила: «У нас сьогодні розповідають, що є епідемія свинячого грипу. Це неправда. Просто дивно, що політики та чиновники використовують такі фрази. У нас епідемія звичайного грипу, яка супроводжується невеликою кількістю, з'ясованих лабораторно, випадків каліфорнійського грипу».

Але іншим разом у спеціальному телевізійному зверненні до українського народу, яке мало велетенську аудиторію, не моргнувши оком, проникливо сказала: «Дорогі мої співвітчизники! На 21:00 31 жовтня офіційно встановлена наявність 14 хворих на «каліфорнійський» грип на території нашої держави. Це дуже небезпечне захворювання, яке може загрожувати життю людини. Враховуючи можливість смертельних випадків внаслідок цієї хвороби, Уряд України, як і ВООЗ вирішив оголосити найвищий рівень епідеміологічної небезпеки».

Уявіть собі, читачу, що ви є пересічним українським телеглядачем, увечері увімкнули телевізор, і слухаєте ось такі слова глави свого Уряду (цитую вибірково):

«Для застосування найрадикальніших дій щодо недопущення цієї інфекції Уряд прийняв такі рішення:

• припинення роботи навчальних закладів всіх рівнів на три тижні;
• заборона проведення будь-яких масових заходів;
• введення жорсткого «масочного режиму»; посилення протиепідемічних режимів...
• введення щоденного моніторингу за епідпроцесами на всій території країни,

Вжиті урядом заходи дуже жорсткі. Але не лякайтеся...».

Уже вкрай насторожені, а то й перелякані після цих слів телеглядачі (а це майже вся доросла Україна) слухали далі, що «Ми почали готуватися до можливої пандемії ще у квітні місяці, коли виявилися перші випадки цього захворювання в світі. Саме тоді наш Уряд виділив 50 млн. гривень для закупівлі ліків, дезінфекційних засобів, діагностичного та лікувального обладнання... Ми завезли в Україну 37 спеціальних стаціонарних лабораторій для здійснення достовірних аналізів - по одній-дві на кожну область... Ми крім того забезпечили лікарні в областях необхідними безкоштовними ліками для хворих на «каліфорнійський» грип, підготували 11 мільйонів метрів медичної марлі для пошиття масок - для всіх людей в Україні...Уряд з Резервного фонду виділив іще 500 мільйонів гривень. Ми закупили велику кількість медичних масок, які дозволяють захистити людину, і почалося розвезення в необхідній кількості цих медичних масок у всі регіони України».

Тут дехто вже полегшено видихнув - Вона працює! Слава Богу, не все так страшно, заходи здійснюються, усе під контролем.

Проте, телепромовниця, не зводячи проникливого погляду з кожного телеглядача, продовжувала, змішуючи ніжні нотки у голосі з металевими: «Щоб подолати епідемію - потрібна допомога і від вас. Всі країни припиняють епідемії, вдягаючи медичні маски. Будь ласка, в транспорті, на роботі, вдома - вдягніть маску. Якщо ви зможете власноручно пошити медичну маску собі, своїй родині, сусідам, чи знайомим - це буде вже дуже велика допомога країні».

Після цих слів якось у свідомості багатьох глядачів трапилася психологічна ломка - чекайте, як це - завезли 11 млн. метрів марлі, потім ще закупили, а тепер усі мають ще самі шити собі, родичам, друзям і навіть сусідам та знайомим? А кому ж тоді шитимуть та продаватимуть оті оголошені мільйони масок? Хіба в Україні після такого масового самопошиву, до якого закликала Прем'єрка, залишаться ще «безмасочники»?

А Прем'єрка продовжувала: «Ще раз наголошую, забезпечення громадян медичними масками - це однин з основних заходів профілактики поширення епідемії грипу».

Як ви думаєте, шановний читачу, через місяць після цього калатання у дзвони, після оголошення про мільйони метрів марлі та купівлі державою сотень тисяч готових масок, після всенародного самопошиву - є хоч у одній українській аптеці хоч одна марлева маска? Правильно, не було, нема і, ймовірно, не буде. А як ви думаєте, страх підчепити грип без маски був? Правильно, у багатьох він з'явився одразу ж після наполегливих телерекомендацій глави Уряду і тримався доволі стійко тижня зо три. У багатьох ще й досі залишився. А як ви думаєте, читачу, через скільки і по якій ціні з'явилися в аптеках широко розрекламовані Прем'єркою (про що я писав у позаминулому числі газети) як єдині ефективні ліки проти каліфорнійського грипу таблетки «Таміфлю»? Правильно, по оголошеній ціні в 67 гривень ніхто їх не бачив, а почали подекуди зустрічати в аптеках та на ринках по декілька сотень і тисяч гривень за упаковку. А як ви думаєте, читачу, чи могли люди після цього телевиступу Прем'єрки купити собі в аптеках щось інше протигрипозне, або імунозміцнююче? Правильно, не могли і досі не можуть. Полиці аптек спустошилися миттєво і глобально, як після урагану.

Ось погляньте на цю світлину: якийсь покупець з політичним почуттям гострого гумору дописав внизу під оголошенням у аптеці своє знущально-обурливе резюме. Чи справедливе воно? Чи винні у тому, що сталося, конкретні особи. і хто саме - Тимошенко, Ющенко, Верховна Рада, Кабмін, опозиція, ще хтось?

Сьогодні багато хто в Україні питає себе - а як же це так вийшло, стихійно, чи все-таки навмисне? Якщо навмисне, то хто за всім цим стоїть? Хто є тим головним Маркетологом, який спроектував, організував, розгорнув, а зараз поволі згортає цілу систему політико-маркетингових заходів, які так струснули наше суспільство? Хто вони? Політики? Тоді хто саме? Виробники ліків? Які? Дилери-торгівці, власники мережі аптек? Знову ж таки - хто? Хто так збурив суспільство, хто посіяв таку паніку, хто з цього мав зиск і який саме - політичний, фінансовий?

Взагалі-то, до усіх розглянутих нами процесів, за останні три тижні встигло долучитися чимало народу - про що свідчить ось цей сатиричний колаж. Не залишилася в стороні і законодавча влада, яка визначена на іншому колажі доволі жорстко. Всі один одного викривають та звинувачують, але ж суспільству треба усвідомити - що з ним прагнуть робити, якими методами, хто і з яким підсумком. Про це поговоримо у наступній статті.