rss
12/10/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ У Чикаго встановлено пам’ятник Першому Патріархові УГКЦ

22 листопада 2009 року, на церковному майданчику перед собором св. Володимира й Ольги в Чикаго відбулося відкриття й посвячення пам'ятника Першому Патріархові Української Греко-Католицької Церкви Кардиналові Йосифові Сліпому. Було це більше, ніж унікальна подія. Можна сказати - подія історичного значення, бо це вперше на американській землі був воздвигнений пам'ятник на честь великого релігійного достойника Української Греко-Католицької Церкви 20-го століття. Робота митця - скульптора Євгена Прокопова з Києва, - грандіозний пам'ятник заввишки більше трьох метрів, встановлений на гранітному постаменті. В одній руці Патріарх Йосиф тримає Хрест - символ вірності Христовій церкві, а в другій - жезл, символ патріаршої влади. У гранітній постаті, Патріарх звертає на себе увагу духовного провідника, пастира, проповідника-учителя, який проповідує і доносить нам Господню істину, що міститься у Святому письмі, представленому у відкритій книзі, що є частиною скульптурної композиції

Цей пам'ятник міг бути встановлений у будь-якому місті діаспори, у будь-якій країні. Адже вийшовши на волю, Патріарх Йосиф не відпочивав серед рівних собі у Римі - він подорожував всіма континентами, відвідуючи великі й малі українські громади. Він двічі відвідував вітряне місто Чикаго. І саме тут 28 липня 1968 року заснував парафію св. Володимира й Ольги, яку посвятив через п'ять років, під час свого другого візиту. Тож, можливо, тому й личить, щоб пам'ятник Патріархові Йосифові Сліпому на американській землі стояв саме в Чикаго, напроти собору, для якого він був засновником і хресним батьком. І, мабуть, саме парафія св. Володимира і Ольги повинна була бути тією релігійною спільнотою, яка мала б подбати про належне вшанування Першого Патріарха Української Греко-Католицької Церкви. Виходячи з цих міркувань, треба підкреслити, що парафія свій обов'язок виконала. Їй за це честь і слава!

Минає 25 років з того часу, як Патріарх Йосиф відійшов у вічність до Всевишнього. На цій землі з нами він провів ті роки 20-го століття, що були найважчими для нашого народу і нашої Української Греко-Католицької Церкви. І в ці жахливі роки Патріарх Йосиф був для нас світочем, надією, духовним Батьком, який наповняв нас вірою у перемогу добра над злом. Він неначе був посланцем Божого провидіння для нас, і пройшов тернистий шлях, готуючись сповнити призначену для нього місію.

Title
 

 

 Title

 

Згадаймо коротко його нелегкий шлях, який, можливо, направив його на дорогу змагань за помісність нашої Церкви. Свою початкову освіту молодий Йосиф здобував тоді, коли Галичина була безправною частиною Австро-Угорської імперії. Тайну Священства прийняв 30.9.1917 року з рук Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького в час воєнних подій Першої Світової війни. І не за найкращих обставин в часи першої большевицької окупації Галичини 22.12.1939 він був рукоположений в єпископський сан з правом митрополичого унаслідування. 1.1.1944, після смерті Митрополита Андрея, стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком українського народу на рідних землях і для нас в еміграції. 11.4.1945 він був заарештований комуністичним режимом Російської імперії і засуджений на 8 років ув'язнення, до якого згодом додали ще три. Всього він відбуває 18 років каторги на засланні в сибірських таборах. Фізично зморений, з обмороженими ногами, на 71-му році життя, завдяки старанням Папи Івана ХХІІІ та інших, виходить на волю. Опинившись у вільному світі, об'єднує український єпископат в Синод Української Церкви, а в 1975 році приймає титул Києво-Галицького Патріарха. І хоч з політичних причин Українська Греко-Католицька Церква до сьогодні ще не удостоїлася офіційного визнання за нею патріархального устрою, ми, однак, Патріархат маємо, бо він визнаний українським Божим людом, а офіційне визнання - це вже тільки формальність і питання часу.

 

Title 

 

Title 

 

 Title

 

Title
 

 Починаючи з 1975 з кожним роком зростала кількість парафій, котрі під час святих Літургій споминали Главу нашої Церкви Йосифа як Патріарха, а відтак його наслідника Мирослава-Івана. Тепер, разом з Україною, споминають як Патріарха теперішнього Главу нашої Церкви Любомира Гузара. Ми сьогодні вдячні Блаженнішому Йосифові Сліпому, що мав відвагу і мужність домагатися належних прав для нашої Української Греко-Католицької Церкви, ставлячи вимогу надання їй патріархального устрою - статусу, яким користуються інші східні церкви візантійського обряду. Як колись у цього релігійного достойника нашої УГКЦ, Ісповідника віри Христової, була відвага прийняти титул Патріарха, так одного дня знайдеться відвага в України на Акт, який надасть всі ознаки самоврядування, і тоді наша Українська Греко-Католицька Церква стане Помісною, з завершеним патріархальним устроєм, рівною між рівними, визнана всіма.

Пам'ятний день відкриття та посвячення пам'ятника Першому Патріaрхові Української Греко-Католицької Церкви Йосифові Сліпому почався Божественною Святою Літургією, яку служили о. архимандрит Іван Кротець, парафіяльні отці - о. Олег Кривокульський, о. Ігор Кошик, о. Іван Костюк та гість з Едмонтону (Канада), о. митрат Михайло Ковальчик, який виголосив проповідь. Звертаючись до теми Святого письма, проповідник говорив, що люди часом потрапляють в ситуацію безнадійності. „Побожна людина у таких ситуаціях не сміє піддаватися - говорив проповідник. - Часи постійно міняються, і треба завжди мати мету, дотримуватись своєї позиції". Як приклад, він назвав Ісповідника віри Патріарха Йосифа.

Церква була заповнена по вінця, а чудовий спів злучених хорів „Прометей" та „Благовість" під дириґентурою Романа Андрушка підсилював святковий настрій богомольців.

 

Title 

 

 Title

 

Title 

 

Title 

 

Особливим моментом цього пам'ятного дня було відкриття та посвячення пам'ятника Патріархові Йосифові. Площадка перед собором св. Володимира й Ольги була заповнена богомольцями, що вийшли з церкви, та численними гостями, що долучилися, щоб взяти участь в цій неповторній події. Склалася чудова картина - багато Божого люду, процесійний вхід на площадку молоді в національних строях з релігійними символами та церковними коругвами, котрі стали півколом біля пам'ятника. Півгодинний молебен був «Молитвою за прославлення Слуги Божого Патріарха Йосифа Сліпого», під час якого слова 14-го Псалма торкалися глибин людських сердець. В них говорилося: „Господи, хто може жити в оселі Твоїй? - Той, хто ходить непорочно і чинить правду... Той, хто не улещує язиком своїм... Не чинить ближньому своєму зла... Хто так чинить, той не захитається повіки."

Акт посвячення завершив Преосвященний Владика Іннокентій за участю численних отців всіх парафій УГКЦ та отців гостей з православних церков. З великою увагою присутні прислухалися до слів Преосвященного владики, який молився: „Пресвята Тройце, слава і хвала Тобі за ласки, уділені Пастирю Української Греко-Католицької Церкви, Слузі Божому Йосифові Сліпому, і за те, що в ньому Ти дала нам світлий зразок непохитності у вірі і геройської витривалості, оборонця твоєї переслідуваної Церкви, і правдивого свідка розп'ятого Христа продовж вісімнадцяти довгих років сибірської каторги."

Під час особливих подій буває, що трапляються незрозумілі явища, походження яких важко пояснити. У дві, чи три хвилини після того, як відкрили пам'ятник на честь Патріярха, вгорі, на синьому небі, люди побачили три хрести на південно-східному небосклоні. На підтвердження цього явища дивіться світлину, яку я зробив.

Святковий бенкет був останньою частиною дійства з нагоди посвячення пам'ятника Патріархові. Його відкрив перший радник Олег Караван, який коротко розказав про те, як здійснювався задум події, свідками якої ми були сьогодні. Ведучою програми була Атя Пілецька-Декайло.

За нашим християнським звичаєм святковий бенкет почався молитвою „Отче Наш", яку проспівав хор „Благовість" під диригентурою Олени Новик-Балабан. Зворушливим номером святкової програми був показ прозірок та короткометражного фільму з життя патріарха Йосифа і його відвідин нашого міста, режисером якого були Мотря Мельник та Марія Климчак. Звукова доріжка - Марії Климчак. Емоційне враження справив голос Патріарха, виступи якого були використані у фільмі. Відтак Хор „Благовість" проспівав молитву „Хресту Твоєму" П. Гончарова та „Кантату в честь Патріарха Йосифа" А. Гнатишина.

 

Title

 


Title 

 


 Title

 

З увагою присутні прослухали виступ Владики Інокентія, який не старіється і завжди ділиться зі своїми слухачами думками глибокого релігійного змісту. До речі, Владика Іннокентій був рукоположений в єпископський сан Патріархом Йосифом. Відтак слідували привіти. Від Фундації Спілки „Самопоміч" вітав присутніх Олег Караван, складаючи пожертку на покриття коштів пам'ятника на суму 7,500 дол., а від „Фундації Спадщина" - Юліян Куляс, передаючи пожертву в сумі 5,000 дол. Як пізніше було проголошено, прицерковне сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці також жертвувало 5,000 дол.

Привіт о. Віктора Полярного з православної церкви св. Андрія КП викликав у присутніх багаторазові теплі оплески. Отець Вікор говорив про важкий шлях Української Православної Церкви до досягнення помісності. І це перекликалося із шляхом Української Греко-Католицької Церкви. „У нас спільне коріння і спільний обряд" - говорив отець, а коли торкався певних проблем стосовно її автокефалії, то це нагадувало нам - католикам - наші змагання за паріархальний устрій. Було також багато теплих письмових привітів від різних осіб та організацій, які відчитала ведуча. Вона також зачитала заяву конґресмена Квіґлі, який вніс до Конґресового рекорду запис з докладним життєписом Патріарха Йосифа.

Спогад, яким поділився з присутніми поет Володимир Ковалик, спів'язень тоді ще Митрополита Йосифа у Мордовських таборах на засланні, відтворив картину гірких днів, які доводилося переносити Ісповідникові у важких умовах життя. І згадка про те, що Митрополит вів себе мужньо, навіювала нам відчуттям величі цієї непересічної духовної людини. Не дивно, що цю духовну людину з появою на волі, як дехто розповідає, зустрічали високопоставлені особи як святця, в якого просили Божого Благословення. Після виступу пана Ковалика Вокальний Ансамбль при парафії (художній керівник - Богдан Герявенко) виконав „Блажен муж, бойся Господа" - 28-ий концерт Д. Бортнянського.

Святкове слово виголосив о.митрат Михайло Ковальчик. Важко передати скорочено ті думки, якими ділився доповідач. Він говорив про Патріарха (він був висвячений на священика Патріархом), як про духовну особу, яка знала куди прямувати. І хоч дорога була терниста, важка, Патріарх не зломився, бо мав перед собою ясну мету - працювати на добро рідної Української Греко-Католицької Церкви та рідного народу. Його гаслом було: „Єдність Церкви і народу", а мету для Церкви і народу він виклав у своєму „Заповіті", яке залишив для нас.

Завершенням святкової гостини був виступ о. Архимандрита Івана Кротця. Будучи студентом у Римі, о. Кротець мав нагоду бачити Патріарха зблизька, в щоденному житті. Говорив о. Кротець про Патріарха, як про доброго батька, який піклувався студентами, турбувався про умови їхнього життя. Був добрим до студентів, був добрим господарем, любив дисципліну. На кінець о. Кротець подякував Комітетові посвячення пам'ятника під проводом Тараса Матвіїва за проведену працю. Висловив подяку і багатьом іншим, що працювали над завершення шляхетного діла - встановленням пам'ятника Патріархові Йосифові біля собору, Хресним батьком якого він був.

Молитвою за Патріарха завершили подію, яка матиме історичне значення. Віримо, що колись наша Церква стане офіційно патріаршим устроєм, і кожен, що проходитиме біля цього пам'ятника скаже: "Це пам'ятник тому, котрий розпочав святе діло".

Світлини автора.

Сила материнської молитви

Поети в боксерських рукавичках: що таке “слем”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com