Про ледачу дівчину

Бу-ли со-бі чо-ло-вік та жін-ка, і бу-ла у них од-на доч-ка.

Во-на бу-ла ду-же гар-на і вже й ве-ли-ка, а-ле ні-чо-го в них не ро-би-ла, бо ні-чо-го не вмі-ла, а тіль-ки в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.

Си-дить со-бі, ко-ли-шеть-ся з ран-ку до по-луд-ня, по-тім злі-зе, на-їсть-ся і знов ко-ли-шеть-ся. От до-рос-ла во-на вже до то-го, що при-йшли до не-ї сва-ти. А бать-ки ка-жуть:

- Що ж ї-ї сва-та-ти, во-на ж у нас ні-чо-го не вмі-є!

- Як це не вмі-є?

- А так! Во-на тіль-ки вмі-є в ко-лис-ці ко-ли-ха-ти-ся.

А дів-чи-на ж гар-на бу-ла. Же-них по-ди-вив-ся та й ка-же:

- Ні-чо-го, візь-ме-мо. Не вмі-є, то на-вчить-ся.

- То бе-ріть ра-зом з ко-лис-ко-ю!

Взя-ли во-ни ї-ї ра-зом з ко-лис-ко-ю, від-гу-ля-ли ве-сі-лля.

А піс-ля ве-сі-лля во-на од-ра-зу стриб у ко-лис-ку й да-вай гой-да-ти-ся!

На дру-гий день бать-ко- све-кор ра-но став роз-по-ді-ля-ти ро-бо-ту:

- Ти, си-ну, і-ди на тік мо-ло-ти-ти, а ти, ста-рень-ка, ста-вай ко-ло пе-чі, а я пі-ду во-за ла-ди-ти.

А до не-віст-ки ні-чо-го не ка-же, во-на со-бі ко-ли-ха-єть-ся. Як при-йшов ве-чір, по-схо-ди-ли-ся у-сі до ха-ти. Бать-ко й ка-же:

- Ну, я нинь-ки во-за по-ла-го-див, а ти, ста-рень-ка, що зро-би-ла?

- А я ось хлі-ба на-пек-ла, їс-ти зва-ри-ла, в ха-ті по-за-мі-та-ла...

- А ти, си-ну, що ро-бив?

- А я на то-ку жи-то по-мо-ло-тив.

- А ти, доч-ко, що ни-ні ро-би-ла?

- Ні-чо-го,- ка-же,- я в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.

- Ну,- ка-же бать-ко до ма-те-рі і си-на,- ви сьо-год-ні за-ро-би-ли ве-че-рю, їж-те. А ти, не-віст-ко, не за-ро-би-ла, ко-ли-хай-ся со-бі і да-лі.

Та й не дав їй їс-ти.

Шко-да си-но-ві ста-ло сво-є-ї жін-ки. Взяв він ку-сень хлі-ба та й хо-тів схо-ва-ти за па-зу-ху. А-ле бать-ко по-ба-чив:

- Ку-ди це ти хліб бе-реш?- пи-та-є.- Ти що, з'ї-си йо-го? Ні-чо-го не від-по-вів йо-му син.

На дру-гий день бать-ко зно-ву роз-по-ді-лив ро-бо-ту і зно-ву всі ро-зі-йшли-ся. Ос-та-ла-ся в ха-ті тіль-ки не-віст-ка- си-дить в ко-лис-ці, гой-да-єть-ся. Ко-ли чує- в пе-чі ка-ша бі-жить, і так смач-но пах-не! Во-на то-ді ви-ско-чи-ла, по-мі-ша-ла ка-шу і лож-ку об-ли-за-ла- та й знов у ко-лис-ку! І про-ко-ли-ха-ла-ся ці-лий день.

Вве-че-рі знов по-схо-ди-ли-ся. Бать-ко всіх пи-та-є, хто що ро-бив, і про-сить ве-че-ря-ти. Пи-та-є й мо-ло-ду не-віст-ку:

- Що ти сьо-год-ні ро-би-ла, доч-ко?

- А я в ко-лис-ці ко-ли-ха-ла-ся, а-ле як в пе-чі ка-ша біг-ла, то я зліз-ла, по-мі-ша-ла й лож-ку об-ли-за-ла.

- То ти, доч-ко, стіль-ки нинь-ки з'ї-ла, скіль-ки за-ро-би-ла! І знов не дав їй ні-чо-го їс-ти.

За-ду-ма-ла-ся то-ді не-віст-ка: що ж то во-но бу-де? Ду-ма-ла, дума-ла та й на дру-гий день по-ча-ла за-мі-та-ти ха-ту. А як за-ме-ла, то пі-піла до кри-ни-ці по во-ду. А вве-че-рі бать-ко ї-ї вже по-са-див за стіл.

Так по-ма-лень-ку, по-ма-лень-ку ста-ла во-на вчи-ти-ся до ро-бо-ти. А зго-дом ка-же до бать-ка:

- Та-ту, да-вай-те, по-ру-ба-є-мо ко-лис-ку, я вже не бу-ду в ній ко-ли-ха-ти-ся, бо бу-ду все ро-би-ти.

По-ру-ба-ли во-ни й спа-ли-ли ту ко-лис-ку.

Так бать-ко при-вчив ле-да-чу дів-чи-ну до пра-ці.

Казочка про зайчикову знахідку

Iван АНДРУСЯКЖив собі Зайчик - вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, - аж раптом надибав зернятка оці...

З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.

- Ото вже роззява! - наш Зайчик шепче.

Та бачить - на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку - зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з'їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав:

- Завтра у зупку вкину. Може, якась це заморська приправа, тож зупка в мене вийде на славу.

Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив:

- Це не годиться в суп! Гірчить у роті, ще й аромату від цього нібито й небагато. Не варто ними псувати страву. Краще я посаджу їх - цікаво...

А був наш Зайчик - варто сказати - трішечки, знаєте, лінькуватий. На грядці в нього все більше пусто - легше купити моркву й капусту, аніж лопатою лапки трудити, і спинку гнути, й воду носити...

А тут його раптом як підмінили. Мов додалося в Зайчика сили. Грядку копає хвацько, на славу! Що за зернятка - дуже цікаво...

Іде Лисичка й хитро жартує:

- Уже базарчик тебе не рятує? Матимеш власну моркву й капусту. Дуже смачненькі зайчики тлусті...

Зайчик від неї сховався до хати. Каже:

- Не зможеш мене наздогнати. Лапки у мене прудкі - не загину. Сію на грядці заморську рослину.

Каже:

- Достатньо її скуштувати - і зайчики зможуть навіть літати!

Вовчик іде і сміється:

- Зайчиську! Вже по капусту бігать неблизько? Вже тебе ніжки далеко не носять? Буде вовчатам страва хороша...

Зайчик й від нього шмигнув до хати:

- Будуть вовчата лапу смоктати! Ой, не діждешся - так просто не згину. Я сію на грядці заморську рослину. Досить листочок її скуштувати - і зайчики зможуть навіть літати...

Зайчик забув свої лінощі й пустощі. Грядки заклав і морквяні, й капустяні. Тільки ж була особливо красива та, де зростала заморська рослина.

Зайчик її поливав усе літо, й під осінь на грядці виросли... квіти!

Всього лише квіти...

Подумаєш - свято! У лузі такого добра багато. Стільки трудитись - і в нагороду всього лише квіти, жодного плоду...

Іде Лисичка:

- Певно, Зайчиську, ти по насіння бігав неблизько. І праці до цього доклав багато. Можна й завити - не те що літати...

Вовчик єхидно:

- Зайчику милий, а покажи-но, де твої крила?

Зайчик їм каже:

- Смійтесь, хоч лусніть! Ви сподівались, що буду я тлустий, бігать не зможу. Відійду від хати - і вам буде легко мене впіймати. Працею ж я тренувався все літо! Бігаю так, що не треба й летіти. А щодо квітів... На те й краса є: помилувався - й душа аж літає.

Літо минуло. Ось уже й осінь. Ось уже й школа, як кажуть, на носі.

Виглянув Зайчик якось із хати, бачить - до нього йдуть лисенята. Йдуть і несуть по великій морквиці.

- Це тобі, - кажуть, - від мами гостинці. Квітів букетик мама просила. В тебе, казала, дуже красиві.

Дивиться Зайчик - ось і вовчата. Кажуть:

- До тебе послав нас тато. Він передав ось кілька капустин. Квітів букетик просить один, хоч би й найменший, хоч небагато. Завтра нам вперше до школи, на свято...

Зайчик радіє.

Раді і діти.

Навіть вовчиськам потрібні квіти!

Усмішки

Психолог розмовляє з клієнткою про виховання сина:

- Здається, Ви виховуєте його занадто суворо.

- Чому?

- Коли я спитав, як його звати, він відповів: Вова Перестань.

***

- Івасику, у вас є корова?- питає вчитель.

- Є.

- То розкажи, як вона виглядає.

- А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забили дошками.

***

- Бабцю, пам'ятаєш ти казала, що за зло треба платити добром?

- Так це правда.

- Тоді дай мені на морозиво, бо я побив твої окуляри.

***

Переглядаючи щоденник, тато питає сина:

- Івасю, знову двійка з історії?

- Нажаль, татусю, ти ж знаєш, що історія любить повторюватився.

***

Вчителька - Вовочці:

- Вовочка, чому у тебе в диктанті такі ж помилки, як і у твоєї сусідки по парті Сидорчук?

- Так у нас же ж одна вчителька, Марія Іванівна!

***

Маленький хлопчик довго розглядає свою нову сестричку:

- Дуже маленька і деталей не вистачає. От батьки жмоти, напевно, на "секонд хенді" купили...

- Що ви сьогодні робили у школі, Миколко? - запитала бабуся.

- У нас була хімія. Учитель пояснював, з чого складається вибухова речовина.

- Дуже цікаво! А що ви робитимете у школі завтра?

- У школі? У якій школі, бабусю?

Після циркової вистави мама вирішила зайвий раз прочитати мораль доньці:

- Якщо собачки, мавпочки і поні так добре слухають дресирувальника, то ти, доню, повинна бути ще слухнянішою.

- Звичайно, мамусю, але все залежить від дресирувальника.

- Не розумію. Яка тут залежність?

- Пряма. Адже ти забуваєш давати щось смачненьке за кожен мій добрий вчинок.

Учитель:

- Ти можеш довести, що вода притягує електрику?

Учень:

- Так. Щоразу, як я купаюся, дзвонить телефон.

Лічилки

Маленькі лічилки

В полі - маки

В небі - граки

Завелися в річці раки

Стали раки воду пити -

Виходи, тобі водити

***

Ерліки-перлики,

червоні ґудзички,

хто випав,

тому бенц

***

Їхав їхав хлоп хлоп

на конику гоп-гоп,

а за хлопом пан пан,

на конику сам сам,

а за паном жаб-жаб,

за коником плиг-плиг,

а за жабом жабенята,

погубили портенятаЛічилка
про кота Марка

Ой ти, коте Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не купуєш, не торгуєш,

Тільки робиш сварку.

Гадул, гадул, га дулька

Гадул, гадул, га дулька,

Десь там моя зозулька,

По полю літала

Пір'ячко збирала,

Вию, вию, завиваю,

Кого хочу вибираю.

Попіл, попіл, попільниця

Попіл, попіл, попільниця,

А де ж наша зозулиця?

Понад морем літала,

Синім оком кивала,

А ти, Київ, не кивай,

А із города тікай!

Загадка

По лужку та полонині

все мандрує в кожушині.

Навіть влітку одяганку

не лиша вона на ґанку.

(Вівця)

Українські народні дитячі ігри

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні:

Десь там, десь там подолянка була,

Десь там молоденька була,

Отут вона впала,

До землі припала.

Устань, устань, подоляночко,

Промий очки, як скляночки,

Та візьмися в бочки,

Та поскачи скочки.

Скачи, скачи понад бродом,

Як рибонька попід льодом.

Візьми собі панну, которую крайню,

Візьми собі паничка, которого крайничка.

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.

Діти стають у коло, беруться за руки й співають.

Посередині "грушка" - хлопчик або дівчинка.

Як послала мати грушки садити.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

ЯК послала мати

Грушки поливати.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

Як послала мати

Грушки доглядати.

Моя грушка отака, отака,

Бийте, дівки, гопака, гопака.

Як послала мати грушки трусити.

Моя грушка отака, отака,

Бийте дівки, гопака, гопака.

При цьому "грушку" починають трясти, потім піднімають угору.