Українці рішуче засвідчують: Голодомор 1932-1933 рр. визнати геноцидом українського народу

Київ, Хрещатик, листопад 2006 р.

Президент України Віктор Ющенко назвав ухвалення Верховною Радою Закону "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні "історичним рішенням". При цьому голова держави наголосив, що "воно не спрямоване проти когось", а лише "повертає українцям національну пам'ять про ті 10 мільйонів невинно убієнних у 1932-1933 роках".

На перший погляд, складається враження, що із прийняттям згаданого Закону в Україні перегортається чорна сторінка історії під назвою "Голодомор".

Але чи не зарано? Чи усі крапки над "і" розставлені?

Власне, сам Президент, як ініціатор прийняття Закону й один із небагатьох політиків, що виявив послідовність у відстоюванні історичної правди, був змушений визнати, що в остаточному варіанті враховано не всі його пропозиції, зокрема щодо "юридичної відповідальности осіб, які заперечують факт Голодомору". Віктор Ющенко пообіцяв, що зробить все від нього залежне, "щоб ця норма знайшла відображення в українському законі про голод 1932-1933 років".

Яким чином Президент має намір цього домогтися - поки що не відомо, але очевидним є те, що перегортати сторінку української історії під назвою "Голодомор" таки зарано.

Крім внутрішніх аспектів, пов'язаних із застосуванням механізмів щодо юридичної відповідальности за заперечення Голодомору, існує також зовнішньополітичний аспект цієї проблеми. Так, чимало парламентів зарубіжних країн уже визнали Голодомор актом геноциду українського народу. Натомість Російська Федерація як спадкоємниця колишнього Радянського Союзу, тобто країни, що розв'язала небачений терор проти українського народу в середині минулого сторіччя, відмовляється це зробити. Таким чином, ухвалення Верховною Радою Закону про Голодомор відкриває нові можливості для влади у питанні міжнародного врегулювання проблеми, яка для українців вимірюється мільйонами жертв та невимовним стражданням нації.

Нагадаю, що відповідно до Європейської конвенції 1974 року злочини проти людства, в тому числі й геноцид, не мають термінів давности, а отже, українська сторона має всі підстави на міжнародному рівні домагатися відновлення історичної і національної справедливости стосовно українців - жертв Голодомору. У зв'язку із цим ніхто не може заперечити відповідальність Росії за скоєний у 1932-1933 роках злочин, а також законність домагання від неї відповідних компенсацій.

У новітній історії існують прецеденти, які треба добре вивчити для максимального відстоювання національних інтересів у питанні Голодомору. Йдеться про єврейський Голокост та геноцид 1915 року, що його вчинили турки проти вірменів.

Що стосується єврейського геноциду, то, як констатують в Українському центрі вивчення Голокосту, євреї, які постраждали від фашизму, щомісяця одержують від Німеччини виплати в розмірі близько 250 євро. Починаючи із 1993 року виплати також почали отримувати жертви Голокосту, які проживають на території колишнього Радянського Союзу, в тому числі й в Україні. Мало того, у 2000 році парламент Німеччини - бундестаг - визнав свою політичну й моральну відповідальність перед жертвами націонал-соціалістичних переслідувань, ухваливши федеральний закон про утворення Фонду "Пам'ять", відповідальність і майбутнє", перед яким стоїть завдання здійснювати "виплати колишнім підневільним працівникам і потерпілим від іншої сваволі в роки націонал-соціалізму".

Німці постійно наголошують, що матеріальні компенсації здійснюються ними добровільно, зважаючи на притаманний їм гуманізм. Можливо, й справді, німці - великі гуманісти, але - не альтруїсти. Загальновідомо, що Німеччина погодилася на компенсації лише завдяки масованому тиску міжнародної спільноти, зокрема США та інших великих держав, які ініціювали тисячі судових позовів від імени жертв Голокосту.

Після утворення у 1948 році держави Ізраїль інформування громадськости про злочини нацистів проти євреїв ведеться на державному рівні. Масштаб і ефективність цієї кампанії сягнув таких розмірів, що кнесет - парламент Ізраїлю - змушений був на одному із своїх засідань розглянути питання про моральний аспект прийняття від Німеччини відповідних компенсацій.

Інший приклад - геноцид проти вірменів, у результаті якого турки знищили півтора мільйона ні у чому не винних людей. Вже у цьому році американська страхова компанія "Нью-Йорк Лайф" та французька "Акса" розпочали виплату компенсацій родичам жертв, майно яких було застраховане ще до початку "великої різанини" в Османській імперії. Зрозуміло, що компенсації вірменам надаються не лише із співчуття до них, а передусім тому, що Вірменія впродовж багатьох років провадила системну й цілеспрямовану роботу щодо визнання міжнародною спільнотою вірменської трагедії геноцидом та необхідности відповідного відшкодування його жертвам.

У будь-якому разі досвід із Голокостом та трагедією вірмен у 1915 році засвідчує, що геноцид може бути не лише засуджений світовою спільнотою, а й цілком можливо добитися компенсацій від його ініціаторів та натхненників.

Як у подальшому можуть розгортатися події в контексті ухвалення парламентом Закону "Про Голодомор 1932-1932 років в Україні"?

Без сумніву, сам факт ухвалення такого Закону створює потрібні юридичні підстави для того, щоб Україна порушила перед Росією питання про матеріальні, а можливо, й інші форми відшкодувань чи компенсацій за вчинений нею злочин. Проте не слід забувати, що майже половина українського парламенту не підтримала Закон про Голодомор, оскільки не вважає його геноцидом. Не треба забувати й те, що проти ухвалення Закону про Голодомор як геноцид виступили не просто провладні фракції, а й найвпливовіші проросійські сили, де є чимало політиків, яким інтереси Росії дорожчі за історичну пам'ять України. Це свідчить про те, що в суспільстві, на жаль, ще не має єдности стосовно цієї великої трагедії, а тому питання відшкодувань та компенсацій може стати неактуальним. Але це - сьогодні. Завтра усе зміниться, адже суворе правило життя, що за все приходить час розплати, ще ніхто не відмінив.