Півстоліття тому Ярослав Стецько у статті "Дві революції" писав: "Коли впаде червона Москва, на Україну сунутиме нова "демократична" чи якась інша НТС-Росія. Її перемогти можна лише армією".

Ще раніше колишній головнокомандувач збройних сил Півдня Росії, генерал-лейтенант Антон Денікін напрочуд точно й концентровано сформулював політичне кредо Москви щодо Києва: "Ніколи, звичайно, ніколи ніяка Росія, авторитарна чи демократична, республіканська чи монархічна, не допустить відторгнення України".

Пригадаймо деякі віхи російсько-українських стосунків на зламі тисячоліть.

Травень 1992-го. "Ця країна може жити тільки при екстремальних ситуаціях: від диктатури до анархії і знову назад до диктатури", - так змалював майбутнє Росії в інтерв'ю журналові "Штерн" колишній начальник 1-го Головного управління КДБ СССР Леонід Шебаршин - людина, без перебільшення буде сказано, втаємничена в багато залаштункових справ Кремля.

"Правда, при нинішній розкладці політичних сил, при президенті Кравчуці і Єльцині великомасштабна російсько-українська війна все ще здається неможливою. Але політична рівновага не вічна, і тим більше не вічні політики" ("Известия", 28 марта 1992). "Таке враження, що всі готуються до війни один з одним. Звичайно, "готуються" - це сказано дуже різко. Але вже одне те, що цей прогноз вимовляється вголос, означає: вірогідність бойових дій між членами Співдружності зовсім не виключається" ("Известия", 15 квітня 1992).

Коли Україна заявила про своє природне право мати національне військо, на сторінках "Независимой газеты" з'явилося інтерв'ю з тодішнім першим віце-прем'єром України Костянтином Масиком, який заявив: "Єльцин обговорював з військовими можливість ядерного удару по Україні" ("Независимая газета"- 1991. - 24 жовтня; Вечірній Київ. - 1991. - 21 жовтня; Московские новости. - 1991. - № 42; Молодь України. - 1991. - 29 жовтня). Реакція Бориса Єльцина на це інтерв'ю не забарилась: "Я обговорював цю можливість з військовими, і для неї немає технічних можливостей" ("Известия", 25 жовтня 1992).

Тодішній впливовий лідер опозиції в російському парламенті Сєргєй Бабурін у розмові з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Росії Володимиром Крижанівським однозначно заявив: "Або Україна знову возз'єднається з Росією, або - війна"... І якщо не пройде нове возз'єднання, конфлікти між Україною і Росією будуть завжди" ("Известия", 27 травня 1992). Як у воду дивився "старший брат".

Ще одне відлуння з недалекого минулого: "Росія повинна обов'язково впливати на становище російськомовного населення в інших країнах". Ця сентенція/вказівка Бориса Єльцина була оприлюднена в "Комсомольской правде" 27 травня 1992 року. Донині Кремль керується порадою Бориса Ніколаєвіча.

8 січня 1992 року в телепрограмі "Без ретуши" один із російських державних мужів Анатолій Собчак нічтоже сумняшеся заявив: "Не можна допустити,щоб Україна створила армію, інакше вона пустить її в хід. Це загроза для людства".

Через три місяці депутати Ярославської обласної Ради звертаються з відкритим листом до російського парламенту: "Україна прагне завести армію і вже силою зброї не допустити повернення Росії на її землі" ("Московские новости". 1992. - № 17).

У травні 1992 року Президент Леонід Кравчук в інтерв'ю італійській газеті "Стампа" цілком слушно зазначив: "Припустимо, що ми вивеземо з України всю ядерну зброю і станемо без'ядерною державою. Ми цього й хочемо. Але які будуть гарантії нашої безпеки? Безпеку Німеччини, наприклад, гарантує НАТО. Хто ж буде гарантувати безпеку України? Росія? Можливо, ми й були б згідні на це, але Росія постійно пред'являє нам територіальні претензії".

І що ж? Не отримавши жодних гарантій щодо безпеки України, її керівництво дало команду вивозити із випередженням графіка тактичну ядерну зброю на територію північно-східного сусіда, відомого своєю непередбачуваною поведінкою, забувши застереження Лесі Українки: "Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці..."?

У липні 2008-го Леонід Макарович Кравчук зрезюмував, що в Європі інших структур, крім НАТО, котрі могли б захистити Україну, сьогодні не існує. "Сьогодні переконався, що це ілюзія (позаблоковий статус. - О.Р.) й Україна повинна мати захист своїх корінних інтересів, своєї незалежності та своєї територіальної цілісності" (День, 15 липня 2008).

І справді. Тодішній міністр оборони Юрій Єхануров повідомив, що з бюджету на армію виділено 9,9 мільярда гривень, що становить 1,03 % від ВВП (найнижчий показник за роки незалежності), тим часом Росія віддає на армію 7 % ВВП, Туреччина - 4,9 %, Румунія - 2,2 %...

Восени 2008 року Українське військо у порівнянні з арміями 150 країн світу за чисельністю займало 13 місце, за витратами військового бюджету на одну особу перебувало на 125 місці (на одного військовослужбовця ЗС України припадало $1,9 тис. витрат, у Польщі - $14 тис., у США - $22,5 тис.).

Серпневі події 2008 року в Грузії примусили Президента України заговорити про збільшення асигнувань на українське військо. Але. Нині ситуація ще погіршилася. По суті стала катастрофічною. Переважна більшість технічно складних комплексів уже вичерпала свій ресурс: до 80 % основної номенклатури ракетно-артилерійського озброєння; до 85 % зенітно-ракетних комплексів; до 55 % винищувачів та літаків-розвідників; до 60 % бомбардувальників; до 20 % штурмовиків від їх штатної кількості; 84 % кораблів; 61 % автомобілів є непридатними для використання (дані взяті з виступу В'ячеслава Білоуса, голови Спілки офіцерів України на науково-практичній конференції 25 жовтня 2008 року в місті Львові).

У лютому 2009 року прес-служба Міністерства оборони оприлюднила заяву, в якій констатувалось, що структура видатків на оборону в поточному році засвідчує, що цей бюджет є "бюджетом проїдання" і призведе до руйнації Збройних Сил. Так, цьогорічна сума становить 0,83 % валового внутрішнього продукту (вважається, що фінансування ЗС на рівні менше 1 % призводить до руйнації війська), що порушує вимоги українського законодавства, за яким на потреби війська передбачено 3 % ВВП. По суті заблоковане переозброєння української армії. Відомі кричущі випадки відключення електрики стратегічним військовим об'єктам за борги (за повідомленням ТСН, у січні через борги від електропостачання було відключено понад 70 стратегічних військових об'єктів, серед яких, зокрема, були бази протиповітряної оборони). Та, незважаючи на кричущі факти браку коштів для потреб Збройних сил, прем'єр-міністр Юлія Тимошенко 18 лютого цього року спростувала заяви військовиків про недостатнє фінансування Збройних Сил України, звинувативши високопосадовців Міноборони у фінансових зловживаннях.

Позиція більш ніж дивна. Цитую уривок із виступу Анатолія Гриценка, голови Комітету ВР України з питань національної безпеки і оборони у програмі "Свобода слова" на телевізійному каналі ICTV 31 серпня 2009 року: "Ось останні дані, три дні тому я перевірив сухопутні війська. Бойова підготовка об'єднаних сил швидкого реагування - скільки, ви думаєте, виділили? Нуль. Закупка, ремонт, відновлення техніки для сухопутних військ - скільки, ви думаєте? Нуль. А в бюджеті - і це закон - записані конкретні цифри. Пускай занижені по відношенню до того, що хотіло Міноборони, але навіть вони фінансуються на нуль. Саме тому тут питання відповідальності, а насправді - безвідповідальності уряду".

Все це нагадує спланований саботаж, спрямований на ліквідацію українського війська. Армія фактично обеззброєна. На порозі професійна деградація особового складу Збройних Сил, які не зможуть гарантувати безпеку держави в разі зовнішньої агресії. Тим часом газові домовленості з Росією, підписані 18 січня цього року, по суті є міною уповільненої дії, закладеною під нашу суверенність. Цілковиту слушність має Анатолій Гриценко, який звертає увагу на загрозливі для нашої державності факти: "Нам зараз Міжнародний Валютний Фонд диктує, а прем'єр розкрила йому бюджет. Диктує, які податки, які тарифи... Нам Рада Європи, Євросоюз диктує... Президент Румунії диктує... Президент чи прем'єр Росії нам щось може розказувати".

Якщо Верховна Рада не спроможна належним чином забезпечити фінансування потреб Збройних Сил (Кабмін також, по суті, самоусунувся від прийняття невідкладних заходів з метою порятунку війська) у такому разі український народ має сказати своє слово, має розпочати збір коштів на порятунок армії.

Треба врятувати. Армію. А відтак державно-демократичну організацію, ім'я якій - Україна. Бо, як цілком слушно нещодавно зауважив Віктор Ющенко, упродовж одного дня може виникнути ситуація, коли "ніхто не буде панькатись з цією нацією, з цією демократією, з якоюсь незалежністю".

Вагомим доброчинним внеском для потреб українського війська можуть стати, на мій погляд, нереалізовані кошти численних кандидатів на пост Президента. Йдеться про грошові застави у розмірі 2,5 мільйона гривень кожна, які бажаючі обійняти президентське крісло мають внести до державної скарбниці. А, може, українські олігархи вже давно хочуть, але ніяк не наважаться, влаштувати доброчинний аукціон на потреби Збройних Сил України? А може слід започаткувати спеціальну військову лотерею (державну позику?) на розбудову Збройних Сил України? Принаймні в СССР такі заходи були доволі ефективними.

І наостанок мудра думка В'ячеслава Липинського: "Кожна демократія в чистім виді, така, як наша сучасна демократія українська - це організм без спинного хребта. Спинний хребет кожної державної, а отже, й державно-демократичної організації - армія".

За повідомленням кореспондента УКРІНФОРМ Яни Лемешенко, Президент України не підпише бюджет на 2010 рік, що передбачає фінансування армії у 8,3 млрд гривень. Про це Віктор Ющенко заявив під час прес-конференції 30 вересня. "Це бюджет розвалу Збройних сил України", - підкреслив він. Глава держави сказав, що він уже висловлював свою позицію з цього приводу Прем'єр-міністру, а зараз хоче висловити й депутатському корпусу. "Це не бюджет ЗС України як незалежної держави, це дискредитація солдата, офіцера і оборонної функції держави", - зазначив В. Ющенко. Менше одного відсотка ВВП - це фінансування Міністерства оборони України, яке передбачено на наступний рік. Такого показника не має жодна сусідня країна. "Я буду вимагати радикального перегляду підходу до фінансування Збройних сил", - наголосив Президент.