Cаме так можна охарактеризувати життєвий і творчий шлях унікального українського художника, який пожертвувавши своїм особистим щастям заради покликання, збагатив мистецьку спадщину оригінальними роботами у стилі модернізму, абстракціонізму та іконопису. Сповнений пошуку відповідей на життєстверджуючі запитання, він зумів увіковічнитись у часі, віднайшовши в собі філософа, який промовисто говорить з усіх його полотен. Мова йде про неповторного митця Андрія Коваленка, який, на жаль, 20 років тому відійшов у небуття, залишивши після себе колекцію прекрасних полотен, які змушують зупинитись, мимоволі замислитись, зробити невеличкий екскурс у минуле та в іншому ракурсі побачити сучасність.

8 листопада у стінах Українського Інституту модерного мистецтва відбулася виставка творчих робіт митця Андрія Коваленка під назвою "Спогади". Тут представлені полотна, які демонструють різні періоди творчості художника, починаючи від ранніх робіт, виконаних аквареллю під час проживання у Бельгії, закінчуючи більш пізнішими творами - іконами у візантійському стилі, що були створені із сміття. Більшість полотен, які експонуються на виставці, зібрані із двадцяти приватних колекцій. Теперішні їх власники люб'язно погодились допомогти в організації експозиції заради вшанування пам'яті улюбленого митця.

Творча спадщина Андрія Коваленка - це результат його великого життєвого досвіду, насиченого постійними змінами, руйнуванням соціально-політичних структур та пошуком істини. Він родився на початку бурхливого 20 століття, 17 жовтня 1913 року у славному місті Запоріжжі. З дитинства малий Андрій захоплювався колоритною українською народною творчістю і ремісництвом. Ті, хто добре знали великого художника, розповідають, що Андрій Коваленко часто згадував маленьку гончарську майстерню, яка знаходилася поблизу його домівки, де виготовляли необхідні для щоденного вжитку посуд, горшки, глеки, збанки, які потім обпалювали у печі та розмальовували різноманітними візерунками. Кожного дня він навідувався до гончарні, зачаровано спостерігаючи, як під віртуозними пальцями майстрів народжується маленьке диво зі звичайної глини. Саме в один із таких моментів він твердо вирішив стати творцем у царині мистецтва.

Понад усе на світі Андрій Коваленко прагнув бути самим собою та розповідати людям правду через призму своїх полотен. Але, на жаль, неординарний творчий вияв художника був обмежений комуністичною системою освіти. Він відчував себе наче птах, якому не дозволяють літати. Відтак, зрозумівши усю абсурдність цієї ситуації, у 1943 році емігрував у Німеччину, а через 13 років подався у США, в Чикаго, де жив до кінця свого життя. Серце неповторного митця зупинилося у віці сімдесяти п'яти років.

Творчий доробок майстра - надзвичайно різноманітний та неординарний у своєму прояві. Ранні роботи Андрія Коваленка були писані в основному під впливом трагічних подій Голодомору та Сталінських репресій. Полотна того часу здаються невимовно важкими від наявності темних кольорів та масивних ліній. Вони випромінюють біль, сум та страждання, які не так давно пережили наші предки.

Наступний творчий період автора, який припадає на його життя в еміграції, вражає протилежністю сюжетів та емоцій. Будучи під впливом нових естетичних горизонтів, Коваленко почав експериментувати у такому напряму як "кубізм", відтак кольори його сюжетів ставали все яскравішими, а композиції - складнішими. Але, не зважаючи на новий напрямок, художник не зумів остаточно позбавитись важкого багажу минулого. У своїх нових роботах він часто повертався до ностальгічних сцен з українського фольклору, знову торкаючись знайомих сюжетів болю і втрати.

Протягом останніх років життя творчість Андрія Коваленка досягла нового експериментального рівня, який умовно називають "Красою під ногами". Митець перейшов до створення християнських ікон у візантійському стилі, використовуючи для цього предмети повсякденного побутового вжитку, які знаходив поблизу смітників, або просто під ногами. Художник вважав, що красу можна знайти скрізь, адже вона є абсолютною та всюдисущою. Це може бути звичайна хмаринка в небі, або пожмаканий папірець, непомітно викинутий чиєюсь рукою. Дивлячись на ікони, які вийшли з-під рук Коваленка, не одразу помічаєш, з чого вони створені, лише трохи придивившись та підійшовши ближче, на декілька секунд застигаєш у подивові. Але вже через мить подив та легкий шок зникають без сліду під впливом чистого спокою та особливої аури, яку вони випромінюють.

 Полотна митця, які представлені на виставці, вражають різноманітністю сюжетів, але є в них дещо незриме - це глибина занурення, з якою автор пірнає, аби зрозуміти ту чи іншу проблему та сила і точність з якою він її висвітлює. Кожна його робота розповідає певну історію, яка мала місце у житті окремої людини чи цілого народу загалом. Саме це робить його картини такими живими та справжніми.

 Орест Гриневич, близький товариш митця, який завітав на виставку, зазначив, що впродовж усього життя Андрій був надзвичайно самотньою людиною. Він повністю присвятив себе мистецтву, відтак, ніколи не ступив на "рушничок щастя" та не відчув радість батьківства. Єдиною його родиною, за словами пана Ореста, були українські емігранти, які згуртувались навколо нього великою громадою. " Мій приятель був дуже скромною і замкнутою людиною, - розповідає Орест Гриневич, - але водночас він проявив себе як великий активіст у своїй громаді, безвідмовно допомагав в організації різноманітних акцій, тощо. Андрій Коваленко не прагнув досягти багатства та розкоші, натомість хотів лише бути самим собою і займатися улюбленою справою. На щастя, йому це вдалося. І ті, хто мали нагоду знати його особисто, назавжди опинилися під впливом його багатогранної творчості, доброго серця і безмежного таланту".