На думку Арсенія Яценюка, кандидата у президенти, ситуація навколо епідемії грипу в Україні є нічим іншим як політичною технологією. "Фактично - це є частиною політичної кампанії", - заявив молодий політик 2 листопада у програмі "Свобода слова" на телеканалі ICTV. Він слушно зауважив, що найлегше керувати заляканими і бідними людьми. "На це зараз спрямована вся державна машина - маніпулювати людьми". Цей висновок Арсенія Яценюка звучить цілком резонно у контексті почутого і побаченого за останній тиждень.

Чи була оприлюднена статистика минулорічних захворювань на грип і пневмонію (наскільки нині рівень смертельних випадків перевищує летальний поріг у минулому?), яка дозволила б пересічному громадянинові самостійно зробити висновок щодо рівня загрози власному здоров'ю.

Тим часом несамовита "турбота уряду" про співвітчизників лише посилює різноманітні фобії, нагромаджує страх. Розмах і специфіка нинішньої інформаційної кампанії, просякнутої "піклуванням" про здоров'я співгромадян перетворились на банальне залякування населення. Кому це вигідно?

Але ми навіть не про це. Закони мислення, закони обробки інформації і прийняття рішення спільні для всіх інтелектуальних систем- байдуже, велика система чи мала, людина це чи тварина або комп'ютер. Страждання Отелло, Арбеніна, Гамлета, страждання людства, яке метушиться в пошуках істини, підозрілість Івана IV, Сталіна і страждання собаки- "суперечки" травного і оборонного рефлексу- в знаменитих дослідах фізіолога Івана Павлов (коли тварина не в змозі відрізнити овал від кола), мають одну і ту саму природу- стан невизначеності, викликаний поєднанням двох факторів: необхідністю прийняття рішення і дефіцитом інформації, потрібної для виконання цієї операції.

Так, у собаки розвивається типовий невроз (тварина виділяє слину на овал або може відсмикнути лапу при показі кола): собака втрачає сон, апетит, відчуває страх, у неї вилазить шерсть і навіть може розвиватися патологія внутрішніх органів. Інакше кажучи, невроз виникає тоді, коли прийняття рішення неможливе чи утруднене внаслідок невідповідності потужності інтелектуальної системи до складності поставлених завдань. Це типовий стан крайньої невизначеності, викликаний дефіцитом інформації.

Виникнення невизначеності у прийнятті рішення супроводжується появою страху. Страх- це насамперед відсутність можливості прийняття рішення в ситуаціях тієї чи іншої складності. Згадаймо, як перелякався Робінзон Крузо, який, ідучи берегом моря, несподівано зауважив на піску відбиток босої людської ноги? Розгублений і перестрашений, славетний самітник втратив сон- він наполегливо аналізував факт появи загадкового сліду на безлюдному острові і ніяк не знаходив прийнятного пояснення.

Зрештою, відомий російський політолог Сергій Кара-Мурза у книзі "Манипуляция сознанием" на численних прикладах переконливо демонструє роль державної машини у маніпулюванні свідомістю людей як технологією панування.

Але вернімося "до наших баранів"- епідемії A/H1N1 (?). У системі технологій маніпулювання свідомістю важливе місце займає технологія блефування. Це особливий різновид дезинформації, яка на основі неправди має переконати когось в тому, що бажане, але неіснуюче, існує. Інакше кажучи, йдеться про штучний, наперед продуманий обман людей за допомогою агресивного впливу на громадську думку. Одним із найпоширеніших елементів технології блефування є сценарій "ефекту драматизуючого впливу". У даному разі можемо говорити про цілеспрямований вплив на таку інстинктивну форму свідомості як самозбереження - цілком природний людський страх захворіти й померти.

Застосовуються різноманітні психологічні чинники (навіть міфи й небилиці поширюють) аби викликати депресію, створити емоційний дискомфорт і примусити людину думати алогічно, відтак нераціонально оцінювати інформацію.

Найуживанішими прийомами напівблефу є замовчування- передавання неповної справжньої інформації, фальсифікація- передавання завідома помилкової інформації (фальшиві заяви і спростування, фабрикація фактів тощо), напівправда- змішування правдивої інформації з помилковою, дезорієнтування- аби відвернути увагу від суті питання, передають справжню або помилкову інформацію, яка не стосується реальної справи. У результаті налякані люди переповідають один одному всілякі чутки, називають суперечливі цифри, висновки і рекомендації.

У цьому легко переконатись, порівнявши/зіставивши заяви прем'єр-міністра, міністра охорони здоров'я та його заступників, головного державного санітарного лікаря та інших держслужбовців про причини і масштаби пандемії в Україні.

"Такий вплив на психіку через нагнітання ситуації в країні призведе до того, що зростатиме захворюваність на інсульти та інфаркти. Чому ніхто не говорить, що кожної години в Україні помирає 20 людей, щодня - близько 2 тисяч? Із них 64 %- через серцево-судинні захворювання" [Микола Поліщук, голова Національної ради з питань охорони здоров'я при Президентові України].

І насамкінець. Народний депутат, член фракції "НУНС" Іван Стойко, приміром, переконаний, що прем'єр-міністр Юлія Тимошенко знала про початок епідемії грипу, проводячи з'їзд на Майдані: "На Тернопільщині вже 21 жовтня було оголошено карантин. Тому не знати цього було неможливо. Тимошенко всупереч здоровому глузду зібрала Майдан. Мне дивує те, що вона свідомо знехтувала здоров'ям людей".

Голова СБУ Валентин Наливайченко в інтерв'ю газеті "Сегодня" 4 листопада заявив, що Служба безпеки за 10 днів до заяв про входження України в епідемію "свинячого грипу" інформувала Кабінет міністрів і РНБО про загрозу, що насувається...

То в чому ж річ? Невже хтось застосовує "активні заходи"? Леонід Шебаршин, колишній керівник ПГУ КГБ СССР, визначає поняття "активні заходи" ("активные мероприятия") як переважно таємний вплив на події шляхом використання дезинформації: "Кількадесят досвідчених й інтелігентних осіб, які спеціалізуються на політичних, військових чи економічних проблемах, віднаходять вразливі місця в позиції (...) опонентів (...), знаходять чи винаходять факти (винаходять дуже правдоподібно), оприлюднення яких поставить опонента в складне становище, змусить виправдовуватись, шукати винуватців у власному таборі, втрачати упевненість на переговорах. (...) Усе виглядає цілком природно, жодних доказів немає- громадськість, преса, законодавці втрачають довіру до політиків".