З 23 по 26 жовтня 2009 року Його Святість Патріарх Київський і всієї Руси-України відвідав з візитом парафію св. Андрія в Блумінґдейл на передмісті Чикаго. Провід парафії св. Андрія зустрів Главу Української Православної Церкви КП з хлібом і сіллю на летовищі, а на другий день вітав біля свого храму. Під час відвідин Його Святість Патріарх молився з вірними парафії та гостями за померлих від голодної смерті біля пам'ятника жертвам Голодомору, біля нагробників воїнів за Незалежність України, служив Божественну Святу Літургію і посвятив мозаїку Святих Української Православної Церкви, яка прикрашатиме храм св. Андрія. На честь Патріарха був проведений святковий бенкет за участю парафіян, численних гостей та представників громадських організацій. Після офіційних врочистостей я мав велику честь зустрітися з Його Святістю Патріархом і провести з ним розмову-інтерв'ю.
Вітаю Вас, Ваша Святосте, з вашим візитом до нас за океаном. Ваша присутність викликала піднесення духу у всіх нас. Ми переживали радісні хвилини, коли молилися з Вами до Всевишнього і слухати ваші духовні науки. А тепер дозвольте кілька запитань.. Цього року Україну відвідав новоінтронізований Патріарх Кирил - Глава Російської Православної Церкви, який до свого титулу ще додає "і всієї Руси". За офіційною заявою - це, ніби, мав бути душпастирський візит. Однак багато його таким не вважають, помічаючи в ньому політичні підтексти. Ваш коментар.
- Дійсно, ми вітали приїзд Патріарха Кирила до України, тому що в Україні знаходиться частина його пастви. І він заявляв, що його візит має чисто пастирський характер. Але, як ми переконались, він був не настільки пастирським, скільки візитом політичним. І політичність його візиту ми побачили в його заявах. Кирил сказав, що відчуває себе в Україні як вдома, що він не іноземець для України. Він, російський громадянин, заявляв, що Україна і його держава, що "це - мій народ". Він говорив про святу Русь - Росію, Білорусію й Україну - як єдине ціле. Тобто в цих його висловлюваннях Україна зрозуміла, що він хоче об'єднання Росії, України і Білорусії в єдину державу.
Тому ми і народ український побачили в ньому якраз політичного діяча, який приїхав під виглядом пастирського візиту для виконання чисто політичних намірів. І його, як церковного діяча, російська преса охарактеризувала так: "Він насамперед дипломат, бізнесмен, політик і Патріарх". Тобто, як Патріарх, він на останньому місці. Але я повинен сказати, що він активно буде діяти в напрямку єдності всього московського Патріархату, включаючи і Україну. А оскільки зараз в Україні відбувається розшарування в Московському Патріархаті, і є багато духовенства та єпископів, що хочуть відійти від Москви і об'єднатись в єдину помісну православну церкву, то цього не хоче Патріарх Кирил. Тому його завдання - єдність церкви, але під цією єдністю церкви він має на увазі не ту єдність, що її проповідує православна церква - єдність у православній вірі та у християнській любові. Він має на увазі єдність адміністративну. А нам ця єдність не подобається, тому що ми такої не хочемо. Коли Кирил повернувся до Москви, то зробив ще одну помилку: він поїхав одразу з аеропорту в Кремль до президента Медведєва. А це значить, що він поїхав звітуватись. Саме так у нас в Україні охарактеризували цей вчинок. Бо коли б він приїздив в Україну не з політичним візитом, а церковним, то він повинен був звітувати перед Синодом, а не перед президентом. Якщо він звітує перед президентом, то він звітує про політичний візит, а не церковний. Проте патріарх Кирил відчув в Україні, що Україна його не хоче.
Патріарх Кирило міг здійснити свій перший "духовний" візит до іншої країни, наприклад, до Білорусії. Чому, на ваш погляд, він вибрав Україну?
А тому, що Україна для Російської церкви має набагато більше значення ніж Білорусія. В Україні пастви набагато більше, духовенства й єпископату теж. На сьогодні Українська Православна Церква МП має 54 чи 58 архиєреїв, 44 єпархії і більше десяти тисяч парафій. Це означає, що вона набагато перевищує Білоруську Церкву, і якраз від Української Церкви залежить - буде Російська церква великою в порівняно з іншими православними церквами, чи не буде. Це залежить від України. Якщо Українська буде з Московським патріархатом, то це буде найбільша церква. А тенденція в Україні є на вихід із московського патріархату. Тому він приїхав укріпляти єдність Українського Православ'я з Російською церквою.
Від якогось часу була ініційована зустріч для розмов представників трьох православних юрисдикцій в Україні. Хто їх ініціював, на якому рівні, і чи можна говорити про будь-який прогрес в цьому напрямку?
Ініціатива була від нашої Церкви. Але не цього року. Вже декілька років ми звертались до керівництва Української Православної Церкви МП про початок діалогу на предмет утворення єдиної Помісної Православної Церкви. Але цьому нашому (новому) початку підготовки до діалогу сприяв приїзд Патріарха Кирила. Яким чином? А тим, що Українська Церква відчула, що Патріарх Кирил хоче поступово позбавити Українську Православну Церкву самостійності і незалежності. Позбавлення цієї самостійності полягає в тому, що тепер українські архиєреї мають можливість через голову свого предстоятеля звертатися із скаргами до Московського Патріарха, з одного боку. Це сталося ще при покійному Патріархові Олексієві. З другого боку, вже патріарх Кирил ввів у Московський Священний Синод тимчасовими членами українських єпископів. А це вже порушення статуту Ураїнської Церкви, і теж є відхід від самостійності і незалежності. І тепер останній крок, якщо він зробить, а це вже позбавлення всієї самостійності, якщо призначення нових єпископів буде узгоджуватися з Москвою, і відкриття нових єпархій теж буде узгоджуватись з Москвою, то Українська церква остаточно втратить свою самостійність і незалежність. Так от ця боязнь втратити свою самостійність і незалежність підштовхнула їх іти на контакти з Київським Патріархатом. І тому відбулася перша зустріч. До неї весь український народ віднісся схвально, бо нарешті церкви можуть об'єднатися в єдину Помісну Українську Церкву. Ось що спонукало до початку підготовки до діалогу.
Дехто вважає, що Українська Православна Церква МП в Україні - це аномалія. Називають її і її провід п'ятою колоною, а тому, дехто вважає, що вона повинна перейменувати себе на Російську православну церкву.
Такий настрій і підстави для цього є. Але керівництво Української Православної Церкви не хоче бути ні п'ятою колоною, і не хоче бути залежною від Москви. І тому, коли вони побачили, що в Україні є потужна Церква - Київський Патріархат, і що він не зникне, то це їх спонукає іти на контакт з нами, і на майбутнє об'єднання в єдину Православну церкву.
За законами України, церква в Україні - аполітична. Але ж ті самі люди водночас є громадянами держави і вірними духовного об'єднання, яким є Церква. Що таке духовне об'єднання, як Церква, може внести позитивного у виборчий процес, який щойно розпочався?
Всі церкви в Україні відокремлені від держави. Вони за законом України, не мають права втручатися в політичне життя, тобто, ми не можемо втручатися в цю передвиборчу політичну кампанію. Але церква не може стояти осторонь, коли йде мова, бути чи не бути українській державі, і хто буде очолювати її, який президент, чи проросійського напряму, чи буде президент, який буде відстоювати незалежність України і її державність. Виходячи із цих постулатів, наша церква буде підтримувати ті політичні партії, які відстоюють українську державність. Не має значення, що цих партій багато. Але якщо вона (партія) відстоює українську державність, то наші віруючі, як громадяни, будуть підтримувати саме таку. Це будуть різні партії, але одного спрямування - на незалежність. І тому ми впевнені, що переможе на цих виборах кандидат, який буде відстоювати українську державність, а не кандидат проросійського напряму. Чому не переможе? Бо в Україні сьогодні уже більше п'ятдесяти відсотків населення свідомо підтримують українську демократію, українську державність. І оці 52 %, серед яких є переважна більшість віруючих Київського Патріархату, не дозволять бути в Україні президентом людині інших політичних поглядів.
Сьогодні політична атмосфера між різними гілками влади в Україні не є найкращою. Як духовний провідник нації і народу, в чому Ви, Ваша Святосте, вбачаєте причини такого стану?
Причин декілька. Одна із причин те, що Росія має інформаційний вплив на Україну. Це перше. Друге - в Україні існують політичні партії проросійського напрямку, які теж діють. Існує Українська Православна Церква МП, яка теж має вплив. Так щось оці різні політичні і духовні сили сприяють тому, що в Україні таке протистояння. Я би ще додав, що це протистояння не стільки реальне, наскільки все це показове. Російським засобам масової інформації вигідно показати Україну такою державою, яка не може сама себе впорядкувати, організувати і захистити. Але це - неправда. Ось, коли Патріарх Кирил приїхав, він побачив, що українське суспільство може себе організувати і захистити. І не треба забувати, що після Другої Світової війни, після перемоги над фашизмом, 10 років УПА боролась з радянськими спецслужбами, правоохоронними органами за самостійність України. 10 років їх не могла подолати держава, яка вийшла переможницею в ІІ Світовій війні. Оці політичні сили і сьогодні існують, і є гарантією, що ніякі ворожі сили не зможуть знищити українську державність. А головне, наша надія - Бог. Бог дав нам незалежну державу, тому наша надія на Бога. Бог все може зробити.
Ваша Святосте, тому два роки я мав щастя зустрічатися з Вами в Києві й провести з вами розмову. Ви тоді займалися великим проектом - виданням святого письма й релігійної літератури на українській мові. Що досі було зроблено, і які плоди приносить ця ваша праця?
Справа в тому, що українська церква, як українська, не може існувати, якщо не буде Біблії на українській мові, не буде книг богослужінь на українській мові, не буде творінь святих отців українською мовою. Тому на сьогодні ми зробили новий переклад Української Біблії, яка прийнята всіма церквами - і православною, і греко-католицькою, і римо-католицькою, і протестантською. Це Біблія, яку видали вже майже 10 років тому. Ми переклали майже всі Богослужбові книги, переклали 8 томів життя святих, 5 томів добротолюбія. Зараз займаємось перекладом творінь святих Отців. Уже видали 2 томи Івана Золотоустого. Я думаю, що й надалі ми будемо йти цим шляхом. Тобто це є та духовна основа для Української Православної Церкви. Богослужіння на українській мові, яке звершується в храмах Київського Патріархату вже ніколи не буде змінено на російську чи на церковно-словянську мови. І тому я вважаю, що це є той шлях, яким повинна іти наша церква для того, щоб бути українською церквою. Бо якщо ми не будемо мати святе письмо, богослужбову літературу українською мовою, то ми будемо залежні від російської церкви. А ми вже і в цьому відношенні незалежні.
Ваша відповідь, Ваша святосте, веде мене до наступного і останнього питання, а саме: прийнято говорити, що молодь - це наше майбутнє, майбутнє народу й нації. Як можете охарактеризувати сучасне молоде покоління в Україні.
Звичайно, що молоде покоління в Україні різне. Але характерним є те, що великий процент молоді повернувся до церкви. І ви можете зараз бачити її в православних храмах, в основному КП, тому що до МП переважно більше ходить старого покоління, а до КП навпаки - молоде покоління. Це молоде покоління приходить в храм, приходить цілою сім'єю - чоловік, дружина і діти. В нас існують недільні школи для релігійного просвітництва, викладається в школах християнська етика, правда не в усіх школах, але якщо взяти Західну Україну - то там майже у всіх школах християнська етика викладається. А це є свідченням того, що релігійне життя в Україні, в порівнянні з іншими європейськими державами, стоїть на багато вище. Ми можемо тільки сперечатися з Польщею, з католицькою церквою, бо там теж релігійна активність висока. У нас за роки незалежності побудовано більше трьох тисяч тільки православних храмів. А це свідчить про те, що народ і молоде покоління хоче мати в своєму місті, в своєму селі храм Божий. Бо якщо в скрутних економічних умовах будуються храми - це значить, що народ на перше місце ставить духовні цінності а не матеріальні.
Ваша Святосте, щиро дякую за розмову. Бажаю щасливого повернення в Україну. І хочу додати, що ваш приїзд до нас вселив нам віру в краще майбутнє нашого народу, і вірю, що Господь Бог, до якого ми молилися разом з Вами за жертви голодомору, за українських воїнів, і наш український народ, що Він нам допоможе.
лист до редактора
версія для друку
