rss
04/21/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Політико-психологічні позиції кандидатів на старті: другий ешелон

B статті, опублікованій позаминулого числа нашої газети, я розпочав аналіз стартових позицій кандидатів у президенти України на момент початку виборчих перегонів. Сьогодні продовжу розгляд, акцентуючи увагу на політико-психологічних аспектах, оскільки певна суто новинна інформація у читачів уже є. Суспільство увесь цей час разом зі ЗМІ активно обговорюють персони кандидатів, і, зазначу, що ще ніколи не було такої масової іронії стосовно претендентів. Останніми роками політичні табори та їх лідери настільки безжально "роздягали" та заплямовували своїх конкурентів, настільки при цьому "роздягалися" та заплямовували самі себе, що у підсумку постали перед громадськістю шеренгою своєрідних "голих королів". Тож не дивно, що довіра до таких політиків падає, скепсис зростає, що і породжує саркастичні реакції на їх пафосні слова, заклики, рекламні слогани та інші спроби впливу на електорат. Сьогодні пародій, жартів, "підколів", передражнювань, карикатур щодо кандидатів на найвищу посаду не менше, ніж їх фотографій.

 

 

 

 

 

 

Title 

Третій не зайвий

Перші два головні фаворити президентських перегонів - В.Янукович та Ю.Тимошенко розглядалися у попередній статті. Третім за рейтингом йде Арсеній Яценюк. Він уже був окремим предметом моєї уваги у матеріалі, присвяченому його незвичайній, трохи шокуючій рекламній кампанії (див. статтю "Країну врятує... Арсеній?" від 09/24/2009). Що ж змінилося за минулий місяць?

Жовтень показав, що спад рейтингу Яценюка не був випадковим. Рекламні гасла молодого кандидата на кшталт "Продуктивне село", "Боєздатна армія" тощо не тільки не принесли йому жаданої популярності, але й практично остаточно вивели з числа претендентів на вихід до другого туру виборів.

Title 

Жарт цього пародійного колажу на рекламу Яценюка виявився пророчим - до листопада рейтинг претендента № 3 не дотягнув. На початку офіційного старту перегонів Яценюк та його команда виглядають дещо розгубленими. Коли порівнюєш інтенсивну телерекламу Яценюка весни-літа та літньо-осінній "залп" його дивно-кольорових біллбордів з нинішньої рекламною заминкою, починаєш думати, що Арсеній Петрович, дійсно стартанув зарано (дехто навіть говорить про фальстарт) і зараз, напевне, гарячково шукає нових ідей та рекламних "ходів", щоб спробувати повернути собі весняний рейтинг. Нагадаю, що тоді відставання його від Юлії Тимошенко було у межах декількох відсотків і багато хто заговорив про реальну ймовірність виходу молодого претендента до другого туру.

Така ситуація була взагалі на користь, передусім, електорату (бо з'явилась хоч якась альтернатива двійці фаворитів) і самим фаворитам (бо примушувала їх активізувати свої кампанії). Тому і третій тоді був не зайвим. Але, проваливши рекламно-біллбордівську кампанію, Яценюк станом на сьогодні фактично став зайвим. Двійко лідерів згідно результатам соціологічних досліджень, відірвалися від нього надто далеко. Сам Яценюк пробує заперечити ці дані, стверджує, що його рано списувати з рахунків, що насправді його популярність більша, і голосування це покаже. Проте, звучить це не досить переконливо, і у суспільстві починає панувати думка, що свій цьогорічний шанс пан Арсеній по суті втратив.

При цьому загальна оцінка фігури Яценюка діаметрально протилежна. Одні вважають, що він є у політиці чи то технічним кандидатом, чи то взагалі мильною бульбашкою, інші вважають його перспективним політиком, час якого може наступити вже наступного циклу виборів. З політико-психологічної точки зору ясно, що спроба побудувати свій імідж на ідеї сили провалилася, оскільки не відповідала ні зовнішності молодого інтелектуала, ні сталому прізвиську "Кролик Сеня", яке міцно закріпилося за ним. Умовно кажучи, скільки б "кролик" не супив брови, чи робив рішучий вираз обличчя, левом він не виглядатиме і не сприйметься. Звучить трохи образливо, але ж я тільки навожу оцінки та прізвиська, які широко гуляють вітчизняними ЗМІ та в коридорах влади. З ними можна категорично не погоджуватися, але враховувати потрібно - хоча б задля того, щоб переконливо долати.

Думаю, що Яценюкові і не треба виглядати грізним та рішучим, у нього є інші козирі, передусім інтелект та знання, швидкий розум та цікава швидка кар'єра. Але він вирішив спиратися на інше і, вочевидь, послухавши піарників, помилився.

Проте до виборів є ще два з половиною місяці і теоретично Яценюк ще може активізуватися.

 

Червоний "мачо"

Голова Компартії Петро Симоненко ніяких сюрпризів на виборах не обіцяє, та їх ніхто і не чекає. Комуністи мають свій сталий електорат і "законні" 4-5 відсотків, причому складається враження, що від особи комуністичного кандидата це не залежить. Був би на місці П.Симоненка його внутрішньопартійний конкурент Леонід Грач, чи лояльний заступник Адам Мартинюк - підсумок був практично таким же, бо комуністичний електорат голосує не за особистість, а загалом "за комуніста".

Політичні ескапади П.Симоненка щодо капіталістичних кандидатів ні на кого не діють. Свіжих ідей у комуністів, очевидно, нема. Набагато більше розголосу у ЗМІ отримала історія розлучення П.Симоненка, його одруження на молодій журналістці та народження у них дитини. Якщо порівняти масив публікацій та сюжетів, де згадується ім'я керівника Компартії, то левова частка їх стосується якраз особистої історії "червоного мачо". На одному з численних пародійних колажів голлівудська красуня Джулія Робертс міцно обнімає товариша Симоненка, вважаючи тільки його справжнім мачо.

Title 

Комуністичний лідер та капіталістична красуня

Як не дивно, постарілий консервативний комуністичний електорат, вихований на тому, що розлучення чи коханка є "аморалкою", за яку потрібно негайно виключати з партії, вочевидь, пробачить своєму лідерові те, чого їм ніколи не пробачали їх парторги протягом усієї буремної радянської молодості.

Таким чином політико-психологічний портрет П.Симоненка доповнився пікантною деталлю, всі побачили, що твердокам'яні комуністи теж люди, і ніщо людське їм не чуже. Проте на електоральну привабливість комуніста № 1 це не вплине. Уже на старті видно майбутній фініш Петра Симоненка - у другому турі він фактично віддасть голоси своїх прихильників Віктору Януковичу.

 

Необережні сльози

Голова Верховної Ради Володимир Литвин жовтень провів доволі активно. Він багато їздив, зустрічався з людьми, активно коментував політичні події, в тому числі висловлювання та дії своїх конкурентів. Але можна стверджувати, що керманич парламенту зробив за цей час принаймні три помилки.

По-перше, його рекламна біллбордівська кампанія під гаслом "Тільки він..." не принесла очікуваних результатів. Рекламісти Литвина, вочевидь, спрацювали невдало.

Контргасла типу "Тільки він...", "Тільки йому..." тощо викликали скептичну реакцію. Та й колористичне рішення біллбордів не можна визнати професійним. Бляклі кольори, невиразний дизайн, загальна неяскравість картинки мимоволі немов би символізували політичну неяскравість претендента. До того ж, на з'їзді "Народної партії", яка висунула В.Литвина кандидатом у президенти, трапився інцидент, який викликав значний резонанс у ЗМІ і породив чергову хвилю політичної сатири.

А справа була так. Зійшовши на трибуну з'їду для промови, Литвин виглядав схвильованим. Не встигши ще опанувати свої емоції, він отримав прямо на трибуні подарунок - вишитий український рушник, як було сказано пізніше - від матері. Тут загартований політичний боєць раптом не витримав - і явно для усієї зали пустив сльозу. Витерши сльози подарованим рушником, Литвин ще доволі довго не міг почати промови, а, коли врешті заговорив, голос його тремтів від хвилювання.

Цей епізод ще раз підкреслює необхідність продумування наслідків публічної поведінки лідерів. Адже реакція Литвина на з'їзді викликала бурхливу реакцію ЗМІ, причому кількість насмішок явно, хоча й несправедливо, переважала над кількістю співчуття.

Title

Якщо епізод з рушником від матері був задумкою піарників спікера, то Литвин мав бути до нього готовим. І у цьому разі, як дехто стверджує, сльози розчулення були по-акторськи зіграні. Якщо ж команда Литвина вирішила зробити йому сюрприз і подарувала рушника від матері несподівано для нього, то сльози сина можна зрозуміти, проте і реакції конкурентів не слід дивуватися. Адже Литвина було одразу звинувачено у психологічній слабкості, його стали обзивати плаксою, іронізувати і т.п. Але чому не припустити, що для Литвина це був дійсно сюрприз, і рушник від матері у такий доленосний для нього момент як висунення кандидатом у Президенти, став тією емоційною краплею, яка переповнила чашу хвилювання, збуривши рій спогадів?

Політика є річ жорстока, і не слід дивуватися, що у політичних джунглях виживає хижак, а не голуб миру. Але дивлячись на зливу глузувань щодо людської реакції політика, задумуєшся і над тим, а чи уміють наші ЗМІ співчувати, чи все людське їм вже стало абсолютно чужим. Напевне більшість таких сатиричних реакцій, які я наводжу щодо кожного претендента, є акціями конкурентів та їх креативних підрозділів, хоча й самодіяльних придумок ніким не ангажованих авторів виключати не можна, що говорить про втрачену довіру до політики взагалі та конкретних кандидатів у президенти України.

Помилкою ж можна назвати те, що політик навмисно чи ні підставився під безжальність конкурентів та гострі язики незаангажованих сатириків.

Що це так, підтверджує і третя помилка Литвина. На зустрічі з виборцями в Сумській області Литвина запитали, яким має бути президент. На що спікер бадьоро поправив піджака і відповів: "Пишіть портрет. Він перед вами".

Очевидно, за жартівливою формою приховувався і серйозний зміст. Зрозуміло, що Литвин, як і кожен кандидат, вважає не когось із конкурентів, а самого себе найкращим президентом. Однак, знову ця заява викликала зливу іронічних коментарів. І показала - політико-психологічні настрої в Україні зараз такі, що зневірений народ уже майже не сприймає ні щирих реакцій, ні відвертості, ні жодних проявів людської слабкості.

Може саме тому деякі з кандидатів обирають залізний панцир і будують свій імідж як політиків рішучих, вольових, яких ніщо не здатне вибити з сідла.

Литвин не такий за характером, його імідж та політична поведінка характеризуються розважливістю, схильністю до пошуків компромісу, прагненням якось примирити те, що є, можливо, непримиренним. Чи багато голосів може дати така поведінка, коли більшість електорату подумки все ще воює і, усе прощаючи своїм, впритул не хоче бачити чужих і нічого їм не прощає.

Розсварена політиками Україна сьогодні не налаштована вибирати миролюбних. Вона хоче воїна, навіть якщо такий виявиться одягненим у спідницю. Отож українські воїни завбачливо не плачуть, а хто не втримається, той отримає по повній програмі те, що довелося цього місяця отримати Литвину - іронію, насмішки, глузування, все що завгодно, але не розуміння і не співчуття.

Я захищаю цими словами не якогось конкретного політика. Я захищаю людяність у політиці, яку ми втрачаємо на очах, і розумію, що захистити її поки що не вдасться.

 

Сила є. Розум треба?

Відоме прислів'я говорить: "Сила є - розуму не треба". У випадку наступного претендента цього сказати не можна. Сергій Тигіпко є людиною розумною, кваліфікованим економістом, фінансистом, досвідченим менеджером. Пішовши з політики у бізнес 2004 року, він нині повернувся і змагається за булаву. Зрозуміло, що у такій ситуації поверненець не має шансів вийти до другого туру. Проте шанси засвітитися, підготувати собі плацдарм для походу до наступної Верховної Ради він має. І робить це Сергій Тигіпко доволі вдало.

Він теж, не мудруючи лукаво, взяв на озброєння ідею сили, заявляючи зі своїх біллбордів, що Україні потрібен сильний президент. Чи то дякуючи величезній кількості таких щитів, чи то вгадуючи настрої населення, але Тигіпко з нуля піднявся у рейтингових таблицях до 2-3 відсотків, що для його ситуації є успіхом.

Чому ж Яценюку у рекламній кампанії ідея сили зашкодила, а Тигіпку допомогла?

Перш за все тому, що зовні Тигіпко виглядає набагато більш мужнім, і ідея сили пасує йому більше. Середнього зросту, коренастий, з міцним черепом та зосередженим, часто рішучим виразом обличчя і насупленим поглядом він більш природно виглядає у ролі сильного політика.

Проте і така відповідність не рятує Тигіпка, як і усіх інших кандидатів, від іронії громадськості. Його явно постановочний жест, з яким Тигіпко фігурує на усіх своїх біллбордах, вже вистигли висміяти.

Title 

Успіх Тигіпка (а вибороти кожен відсоток рейтингу нині є завданням надважким, з яким не справляються навіть деякі відомі політики) говорить про те, що у суспільстві починає формуватися запит на політика, який би сприймався сильним, але при цьому не був би Віктором Януковичем чи Юлією Тимошенко. Хоча саме з Юлією Тимошенко Сергія Тигіпко поєднують на цьому етапі не тільки думка загалу, але і його політичний інтерес.

 

Свобода для кого?

Лідер партії "Свобода" Олег Тягнибок є одним із найактивніших претендентів. Він не пропускає жодної можливості подати свій голос і засвітитися, і робить це у притаманній йому манері - різко, рішуче, наступально. На сьогоднішній день Тягнибок єдиний, хто презентує на загальнонаціональному рівні ідеї українського націоналізму. Юрій Костенко також говорить про економічний націоналізм, але загалом він виглядає поміркованішим від Тягнибока. Після певного періоду політичного спаду, Тягнибок цього року помітно активізувався. Його "Свобода" виграла вибори до Тернопільської облради, про що ми вже писали свого часу, а тепер усіма силами прагне підтримати свого очільника на перегонах найвищого рівня.

Поки що електоральна вага Тягнибока в масштабах України є невеликою - декілька відсотків. Проте, його послідовна лінія на захист прав українців знаходить відгук по мірі того, як цим самим українцям стає все важче жити. Потроху зростає число людей, схильних повірити Тягнибоку. Зростає і число критиків та скептиків, які бачать за фасадом позиції лідера "Свободи" раціональний розрахунок на голоси правого націоналістичного спектру, які у багатьох європейських країнах складають невеликий, зате стабільний відсоток, достатній для проходження до свого парламенту.

Ось так ці скептики пародійно обігрують основний логотип політичної сили Тягнибока:

Title 

Час покаже, чи виросте Олег Тягнибок у одного із провідних загальнонаціональних лідерів, чи залишиться на периферії політичного життя України. Поки що його намагання переконати, що на свободу та першочергові блага в Україні мають право етнічні українці, а потім вже всі інші національності, великого рейтингу йому не приносять. Більшість етнічних українців схиляється на сьогодні не до Олега Ярославовича, а до Тимошенко, Яценюка і певним чином Ющенка. Хоча електоральний сектор Тягнибока і його "Свободи" існує і має перспективу розширення.

Поряд з Тягнибоком боротиметься на правому фланзі і лідер УНП Юрій Костенко, якому я не присвячую окремого параграфу, оскільки він знаходиться частково у тіні Ющенка, частково перегукується з Тягнибоком і навряд чи зуміє чітко відокремитися у виразну фігуру з оригінальною позицією.

 

Перший непрохідний

Саме так охрестили ЗМІ кандидата у президенти Анатолія Гриценка. Екс-міністр оборони, висуванець Ющенка на певному етапі повторив шлях багатьох членів ющенківської команди. Ні, Гриценко не перейшов відкрито до стану суперниці Президента, він обрав свій шлях, вирішивши самотужки боротися за булаву. Для такої боротьби у А.Гриценка не було двох основних умов - коштів та команди. Зате була третя - особиста позиція політика та людини. Недарма організація, яку заснував Гриценко, називається "Громадянська позиція". І ця позиція подобається багатьом людям. Відзначають чесність та принциповість Гриценка, його чисту репутацію, переконаність у основних людських та суспільних цінностях. Відчувається, що Гриценко говорить щиро і сповідує те, у що вірить.

Проте специфіка українського електорату у тому, що цих чеснот йому замало. І симпатичний кандидат без грошей не має ані найменшого шансу на успіх у вітчизняного виборця. Цей виборець здатен голосувати за доволі сумнівних, а то й скомпрометованих кандидатів, які уособлюють могутні фінансово-промислові та бюрократично-владні еліти, а бідному, хоча і чесному претенденту максимум може поспівчувати.

Багато хто з кандидатів не має грошей та впливової підтримки, але не зізнається у цьому. А навпаки, надуває щоки, щоб показати, що за ним є потужна міць. Гриценко ж відверто з самого початку просив і просить народ зібрати йому кошти - і на реєстрацію, і на рекламу, і на всю кампанію. Бажаючих допомагати йому на виборах у центрі на місцях він радо вітає, але попереджає, що платити зарплату не зможе. Як реагують ентузіасти, що за ці роки вже розманіжені виборчими заробляннями, читачі можуть здогадатися. Отож і отримує Грищенко відповідну суспільну реакцію. Недарма саме йому пересмішники присвоїли цей іронічний титул - офіційно непрохідний. Вони підкреслили цим, що людина, яка намагається відверто заявити про те, що його не підтримують ніякі і передусім брудні гроші, шансів не має.

Title 

Відвертість Грищенка є уроком для багатьох початкуючих політиків. Вони починають розуміти, що чесна бідність - це далеко на така характеристика, яка допомагає у політиці, принаймні українській. Отож виглядають собі грошовитого покровителя, заплющуючи очі на походження його капіталу. Так є у всьому світі, так стало і у нас.

Принципова безпринципність, або "всі брешуть, а вона свята"

Юлія Тимошенко є настільки яскравою жінкою в українській політиці, що інколи складається враження, що вона єдина серед політиків-чоловіків. На це було вказував і біллборд "Вона...". Проте жінки є, у тому числі і серед кандидатів у президенти. Одна з них - Інна Богословська - має таку політичну біографію, яка може слугувати ілюстрацією для книжки про політичне перекотиполе.

З'явилась ця активна харківська юристка у полі зору громадськості спочатку у 1998 році, обравшись до Верховної Ради України в мажоритарному округу. Як партійний діяч вперше проявила себе у 2001 році, очоливши маловідому Конституційно-демократичну партію (КДП), потім у виборчому проекті "Команда озимого покоління", яке підтримував та фінансував, згідно чуток, зять Кучми Віктор Пінчук. Програвши з "Озимим поколінням" на виборах до Верховної Ради 2002 року, створила та очолила партію "Віче". Після програшу з "Віче" на виборах до ВР 2006 року раптом перейшла до Партії регіонів, за чиїм списком та ще й у складі чільної п'ятірки списку знову обралася, нарешті, після двох провалів до ВР.

На кожному етапі своєї діяльності вона дуже емоційно, навіть, з деяким надривом, прагнула переконати громадськість, що даний проект (КДП, Озиме..., Віче) є саме тим, що потрібно Україні, і кожен раз після провалу з легкість перефарбовувалася у кольори нового проекту. Ставши регіоналкою, вона цілком забула про попередні запевняння, що єдино потрібними Україні є КПД, "Озиме...", чи "Віче" і почала з тією ж експресією запевняти народ, що "Ми, Партія регіонів і тільки ми..." (далі читач сам може дописати - найкращі, найпрофесійніші і т.д. і т.п.). Тисячі найхвалебніших слів вона присвятила "нашому лідеру", тобто Януковичу, і чого тільки йому не приписувала - і все це у найкомпліментарніших виразах.

Здавалося, після усіх поневірянь у своїх попередніх штучних політпроектах Богословська знайшла, нарешті, свій надійний політичний прихисток на довгі роки.

Аж ось раптом Богословська у травні цього року з тріском виходить з ПР, оголошує їх та їхнього лідера не буду казати ким і виливає на голови своїх вчорашніх однопартійців та їх уже, виявляється, не прекрасного лідера, усе, що виливається у подібних випадках.

При цьому Богословська заявляє про свій намір балотуватися у Президенти самовисуванням. Але через певний час перше здивування громадськості та журналістів змінилося іронічними посмішками, коли Богословська почала заявляти, що її головна мета - перешкодити, як це вона формулювала, "тимошенничеству", і що вона готова битися з Тимошенко..

Коли стала зрозумілою її спеціалізація на цих виборах - а саме "мочити" Юлію Тимошенко - то виникли і питання - а чи її вихід з лав ПР не був такою собі спецоперацією, щоб розв'язати їй руки для антитимошенківської риторики?

Відверто скажу, що ця виборча технологія - виставляти проти основного конкурента-жінки також жінку, яка буде її нещадно критикувати - є вже доволі застарілою і малоефективною. Якщо Богословська дійсно є зброєю Януковича і має критикувати Юлію Тимошенко у стилі "нижче плінтуса" (чого не може собі дозволити респектабельний кандидат Янукович), то вона не тільки не відбере відсотки у пані Юлії, але й може навпаки, викликати своїми нападками обурення частини електорату. Адже навіть у довідковій літературі про Богословську є дивовижне повідомлення (цитую): "Автор політичної технології "Всі брешуть- тільки одна я свята", яку широко застосовує під час виступів на українських телеканалах".

Title

Отож не дивно, що до цієї кандидатури відношення ЗМІ та громадськості відповідне.

 

Шанси Президента

Сьогодні я не буду розлого писати про стартові шанси Віктора Ющенка. Частково тому, що Ющенкові присвячено багато матеріалів нашої газети, у тому числі і моїх статей.

Читачеві у цілому зрозуміла ситуація, у якій знаходиться чинний Президент України перед спробою вдруге обійняти цю посаду. Думаю, десь у кінці року варто буде присвятити цьому кандидатові окрему статтю, у якій більш ґрунтовно проаналізувати його потенціал та порівняти зроблене з обіцяним.

Поки що ж зафіксую головне: чинний Президент Віктор Ющенко сьогодні наприкінці першого терміну свого правління стартує у перегонах з приблизно таким же результатом, який мав Президент Леонід Кучма у кінці свого правління. Тоді суперпопулярний лідер опозиції Ющенко називав той маленький рейтинг Кучми жалюгідним і наполягав, що це є кричущим підтвердженням небажання народу жити далі за Кучмою та в кучмізмі.

Зараз Ющенкові, який опинився у ситуації Кучми-2004, треба уяснити собі та пояснити людям, чому він стартував у 2004 році з рейтингом у 25 %, а фінішує 2009 року з кучминим рейтингом у декілька відсотків.

Чи уяснить собі причину Ющенко, чи вже зробив це та просто про те мовчить? Якщо уяснив, то як зрозуміти його заяву, що він стане вдруге Президентом? Чи є на це електоральні підстави? Чи можна уявити, що на день голосування рейтинг Ющенка перевершить рейтинги Януковича або Тимошенко? Ні, такого уявити собі жоден раціональний аналітик не в змозі.

То може тут якісь інші, ірраціональні підстави? Може Ющенко знає те, чого ще не знаємо ми? Яке диво може вдруге привести Ющенка на престол?

Дива, яке вдруге посадить Ющенка у президентське крісло, уявити собі неможливо. А ось диво, яке може за певних умов залишити нинішнього очільника держави у його кріслі і після січня 2010 року, деякі уявити пробують.

Пробують - і приходять до думки, що одним із ймовірних сценаріїв розвитку подій може стати зрив виборів. Шлях до цього один - оголошення надзвичайного стану. Механізми - створення нової парламентської більшості за рахунок ПР, БЮТ, Блоку Литвина та переважної частини фракції "НУ-НС". Ця новоутворена більшість оголошує про своє створення та відправляє чинний Уряд у відставку, а потім висуває нову кандидатуру на Прем'єра - наприклад, М.Азарова, В.Гайдука, Ю.Єханурова тощо. За цю кандидатуру голосують і новий Уряд терміново формується. Або не формується.

По-перше, Юлію Тимошенко голими руками не взяти, навіть відправивши її у відставку. У неї є МВС на чолі з поки що відданим їй Ю.Луценком. І теоретично можна уявити оточений щільним кільцем оборони внутрішніх військ чи якихось ще міліційних підрозділів Кабмін, у якому безвихідно працює Уряд на чолі з Прем'єркою Тимошенко.

Подібне ми вже бачили 2004 року, тільки мова йде про приміщення не Уряду, а Адміністрації Президента. І оборона була і наміри штурму були, і Україна стояла тоді на межі кривавого конфлікту. Слава Богу, Господь милував, а люди одумалися.

По-друге, Тимошенко у змозі підняти таку хвилю протесту, що другий Майдан створиться навколо Кабміну і ще де завгодно, і жива стіна людей не дасть ні армії, ні іншим силовим структурам штурмувати Кабмін, щоб силою вигнати Тимошенко.

І тоді, теоретично припускаючи, країна може почути скандування десятків тисяч голосів. Тільки гасло вже буде не "Кучму геть", а зовсім з іншим прізвищем!

Чи можна навіть подумки припустити, що Ющенко разом з Януковичем зрозуміють: свою конкурентку поодинці їм не подолати і єдиний для них вихід - діяти разом, домовившись завчасно про розподіл посад та розмежування сфер і територій впливу? Чи може Ющенко піти на такий зговір з ПР, у якому він звинувачував Юлію Тимошенко, стверджуючи, що вона з Януковичем хоче поділити країну на двох

Що б не пророкували політичні ворожки сьогодні, головне у тому, що Україні потрібні не хаос і сутички у боротьбі окремих персон за владу, а спокій, конституційний порядок, законні вибори, їх чесне проведення і завершення та визнання підсумків учасниками і суспільством.

Title 

Чи є у цьому правда? Час покаже.

Це єдиний сценарій, який дозволить учасникам перегонів залишитися в історії України відносно порядними діячами і не в чорному світлі. Все інше - від лукавого і шлях до ганьби. Хочеться вірити, що жоден сценарій зриву виборів не буде зреалізовано, у чиїх би гарячих головах він не народився б. Вибори мають відбутися хоча б задля зміцнення демократичних традицій в молодій державі. Інша справа - чи принесуть ці вибори Україні те, що їй потрібно?

Але це є тема окремої ґрунтовної розмови.

P.S. Можливо, тижні зо три я не зможу надавати нові матеріали у зв'язку з поїздками. Сподіваюся, що цей час мине для усіх нас і України без тривог.

1 листопада 2009 року. Адреса для відгуків та спілкування: [email protected]

Криза як спосіб виживання США?

Діагноз: виборча технологія?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers