Гуцульські коні- одна із старовинних порід в Україні. Її розведення зосереджено в гірській та передгірській зонах Закарпатської, Львівської, Івано - Франківської та Чернівецької областей. Ця порода здавна мала попит. Німець Гакет у своїй книжці, написаній 1789 р. наводив факти закупівлі у гуцулів коней для австрійського війська. Кращих кобил для розплоду закуповувала Угорщина і Люксембург. Але ще більшу увагу гуцульські коні привернули до себе під час І Світової війни, коли через затяжні бої в Карпатах військові змушені були замінити своїх коней на гуцульських.

Треба визнати, що відродженню гуцульського коня багато в чому посприяв польський уряд, який після І Світової війни, вбачаючи кризовий стан у розведенні цієї цінної породи, зумів не тільки зберегти, розмножити, а навіть поліпшити її. Починаючи з 1925 року, щорічно у Косові, Устеріках і Верховині організовувалися виставки гуцульських коней. Там відбувався ветеринарний огляд і видавалися рекомендації щодо правильної годівлі та утримання. Населення було в цьому зацікавлене, тому що за найкращих тварин уряд давав нагороди грішми.

Можна сказати, що стихійно. Потім уже фахівці прибавляли крові і окультурювали. Багато вчених вважають, що гуцульський кінь є прямим нащадком тарпана- лісового і степового дикого коня мишастої масті (кольору), який довго зберігався на Півдні Росії, а зараз повністю знищений. Також схиляються до думки, що родоначальник типу тарпана заклав основу східних порід, тобто арабського коня і коней класичної давнини. Мотивують це тим, що більшість ознак домашнього коня схожі на ознаки тарпана. Щодо гуцульського коня, то його близькість до тарпана доводять фактами великого поширення серед них мастей диких порід - мишастої, буланої, солової. Гуцульську породу коней, без сумніву, можна віднести до старовинних, тому що зустрічаємо відомості про них ще з 1603 року. Не виключено, що ця порода має змішане походження внаслідок складного процесу породоутворення. Міграція коней пов'язана з війнами і мирним переселенням народів, а також свідомим завезенням на інші землі для вдосконалення порід. Під час татарського походу на Гуцульщину було завезено тарпана і навіть коня Пржевальського. Більшість фахівців вважають, що початковою формою утворення гуцульського коня були коні з Монголії і навіть норійські коні, які були завезені сюди ще в часи Римської імперії. З культурних порід на гуцульську породу вплинув арабський кінь, який потрапив сюди під час турецької навали і частих воєн. Від них кінь успадкував міцність і сухість конституції, добрий норов, послушність, витривалість і невибагливість до годівлі, здатність адаптуватися до складних умов. Були спроби поліпшити гуцульського коня іншими породами. В Закарпатській області, починаючи з 20-х років, для парування використовували жеребців- плідників чистокровної верхової породи. Але значного ефекту не отримано. На створення гуцульської породи суттєво вплинули природно-кліматичні, фізико-географічні, соціально-економічні фактори, а також умови годівлі та експлуатації.

По-перше, висота у холці: у кобиломатки до 1.32 - 1.36 мм, а в жеребця до 1,38 - 1,40 мм. Цей кінь низькорослий, гармонійної будови. Має Темні смуги по хребті і на передпліччі, на передніх ногах і на лопатці. Ці ознаки якраз говорять про те, що він прямий нащадок диких коней. Щодо будови тіла, то задня частина зрізана. У ваговозів, наприклад, роздвоєний клуб, а тут округлий і прямий. Це допомагає коневі в русі по гірській місцевості, адже при хотьбі йому легше відштовхуватися ногами у складних умовах і не тягне назад. Масть такого коня-різна, а найбільше гніда різних відтінків, ворона, гнідоряба або вороноряба. Я навіть найшов одну кобилу у Верховині сіро-рябої масті. Це велика рідкість. Дуже рідко зустрічаються білі і сірі коні. Часто у жеребців і кобиломаток буває пишна грива на два боки і пишний хвіст. На відміну від Гуцульщини, де цих коней використовують на польових роботах, у Польщі переважно використовують для кінного туризму. У польській літературі читав, що це є відмінний сімейний кінь, добре впливає на розвиток дитини, виховує любов до тварини, доброту і милосердя. І головне, що він невибагливий ні до годівлі, ні до утримання. Знаємо, що на Гуцульщині взимку дають переважно сіно і воду. І попри це він має непогані відгодівельні якості. Якщо він активно задіюється на роботі, а іноді буває неякісне сіно, то навесні можна побачити, що вони низької вгодованості, а коли виходить на пасовисько, то буквально за якихось 2-3 тижні блистить. І при такій неякісній годівлі може виконувати складну роботу. Норовисті коні трапляються рідко. Але це не є вроджена вада- вона залежить суто від господаря: якщо він нервовий і десь його бив, то кінь теж буде такий. Ці коні дуже щирі в роботі, але потрібно знати межу у їх використанні, бо легко зіпсувати тварину.

Великий попит на цих коней став після розпаду колгоспів. Техніку використовувати у гірській місцевості складно, а ділянки роздрібнені. Тому поголів'я коней збільшилося.

У Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях. До 1992 р. були племінні ферми і колгоспи, а також лісгоспи, які займалися цим. Але згодом колгоспи були ліквідовані, а з ними були знищені і племінні ферми: частину коней роздали людям, а жеребців було скастровано. Коли я закінчив аспірантуру, захистився і прийшов на Гуцульщину, попав якраз на той стан, коли племінних ферм уже не було і треба було якось збирати по голові з того, що залишилося, аби зберегти генофонд і вести селекційно-племінну роботу. Було багато листів - звернень у різні інстанції. Пішла нам назустріч Академія аграрних наук і створили при Коломийській племстанції, де я тоді працював, проект "Формування гуцульської породи коней в українських Карпатах". Було непогане фінансування, заплановано будівництво кінного заводу. Але криза набрала розмаху і багато кінних заводів закрилося.

Згодом створили ще один проект при Академії аграрних наук. Його суть полягала в тому, що при чистопородному розведенні мав бути допущений факт імбривінгу (родинного спаровування). І помічено, що може бути ефективний процес розведення, якщо прилити крові диких коней Прживальсько, оскільки цей кінь досить витривалий, може переносити температуру + 50 і - 50. Ідея була підтримана науковцями. Я навіть завіз з Асканії Нової чотирьох коней (три жеребці і кобиломатку), але були допущені певні помилки при транспортуванні, а це було влітку при 30-градусній спеці в індивідуальних клітках, тому коні захворіли на легені і загинули. Ця програма не мала свого продовження. Але процес збереження гуцульської породи коней тривав. Пізніше я створив у Косові дослідне господарство "Прикарпаття" при Прикарпатському інституті агроекології і технології. Але складні економічні умови зарізали цей проект.

Відомий у наших краях бізнесмен Анатолій Попадюк побудував сучасну конюшню у с. Лісна Слобідка Коломийського району, де має вже 36 коней гуцульської породи. На високому рівні налагоджена селекційно-племінна робота. Нещодавно було створено у фермерському господарстві "Заріччя", що в Рожнові Косівського району племінну станцію "Племрепродуктор" з розведення цієї породи. Минулого року придбав одну пару коней Івано-Франківський парк ім. Т.Шевченка. Також минулого року придбав двох лошат підприємець зі Сколе, що на Львівщині. Він має у гірській місцевості своє господарство, хоче використовувати коней у туризмі. Тобто запит є. Недавно дзвонили з Києва. Там також роблять племрепродуктор, навіть є якісь манежі чи іподром, мають чистокровних коней і хочуть ще гуцульської породи.

У 2001 році ми вийшли на Міжнародну благодійну фундацію зі США "Хайфер Проджер Інтернешнл". З її допомогою був відкритий перший проект з відродження зникаючих порід тварин на Гуцульщинві. За рахунок коштів цієї акції було роздано 30 кобиломаток гуцульської породи громадянам у приватний сектор і кожен, хто її отримав, мав спарувати з чистопородним жеребцем, виростити і перший приплід жіночої статі і в дворічному віці передати ближньому задармо і тоді ця кобила залишається його власністю. Крім того фундація допомогла годівлею, давали міндобриво для покращення сінокосів, пасовищ, ветеринарні препарати, науково-консультаційні послуги. В рамках проекту було проведено багато тренінгів.

Є вже і в нас. Було зауважено ще раніше, що кінь має позитивну біоенергетику і температуру тіла вищу від людської. Це використовується при хворобах опорно-рухового апарату і надзвичайно високі результати при реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч. Нещодавно був створений селекційний племконецентр у Сваляві Закарпатської області при санаторії "Квітка полонини". Там є племінна ферма. І зафіксовано прекрасні результати лікування на конях.

У Косові є готельно-ресторанний комплекс "Легенда Карпат", але там використовують коней у туризмі. Зрештою, в туризмі гуцульських коней використовують практично по всій Гуцульщині, навіть поодинокі господарі, адже на цьому можна добре заробити, набагато більше як на лісорозробках чи інших роботах. Туристи мають вибір: їзда верхи, на бричках, а взимку на санях.

У цієї породи непогані швидкісні і спортивні якості. Гуцульський кінь здатний на перехід по колоді, верхові скачки, перескакування через жердину тощо. У 2006 р. я вперше провів спортивні змагання між гуцульською порподою коней і решта порододами. І ми побачили, що цей кінь дуже добрий на перешкоди. Звичайний кінь ніяк не міг перейти по колоді, майже годину його мордували, а гуцульський перейшов з першого разу. Гуцульські коні розумні і легко піддаються тренуванню.

Гуцульський кінь є значно дорожчий. Тому багато людей не дуже зацікавлені- дасть дешевше і візьме простого, який не має документації і не має племінної цінності. Племінний дорослий кінь коштує від півтори до двох тисяч американських доларів. Звичайна неплемінна кобила на базарі наполовину дешевша.

Саме так. Для цього є достатньо ресурсів. Єдине питання, що треба створити державне підприємство, племрепродуктор, бо в умовах підприємця чи фермера важко. Запорукою збреження і розведення є все таки кінний завод. Наприклад в Румунії кінний завод існує ще з 1890 року на полонині, де можна випасати і заготовляти годівлю. У нас проблема з полонинами: далекі не підходять, а ближні уже продані або хтось претендує.