Про зустріч з Народною артисткою України Ніною Матвієнко та Заслуженими артистками України Марійкою Миколайчук і Валентиною Ковальською

 

Ще й сьогодні не всі мої дорогенькі "Лелеки" до краю усвідомили ту надзвичайно щасливу подію, що стала реальною можливістю в їх творчій долі.

 

По дорозі на XVIII-й Міжнародний гуцульський фестиваль, який відбувався в місті Вижниця, що на Буковині, мурманські "Лелеки" у складі 19 осіб майже три дні провели у столиці нашої України, місті Києві. Мені, як багатолітньому голові Громади хотілося зробити для моїх "Лелек" щось надзвичайне. Відтак, маючи приємну телефонну домовленість з Народною артисткою України Ніною Матвієнко про зустріч з нашою громадою, (хай не усією, але ж хоч з творчим її зернятком у складі 19 осіб) я повідомила нашим "Лелекам", що ми їдемо на екскурсійні оглядини українського етнографічного музею імені Івана Гончара.

Ото вже вдався мені той сюрприз! Яка то була несподіванка, зі сльозами радості і захоплення на очах. На моє прохання разом з панною Ніною на зустріч прийшли і її творчі колеги з тріо "Золоті ключі", пані Марійка Миколайчук та пані Валентина Ковальська. Акустика звуку в музеї надзвичайно багата та всеохоплююча. І співало ж для нас таке уславлене тріо "Золоті ключі" - співали втрьох і поодинці. Співали і ми разом з ними, - ой, то хіба можна було сподіватись на таку честь?! Але ж то таки було з нами, та не уві сні, а в радісній та дивовижній реальності! А ще я попросила пані Ніну прийняти "екзамен" у моїх дівчаток, які самі, під звучання пісенного диску, або старенької аудіокасети, захоплено прислухаючись до такого рідного співу пані Ніни, самотужки опанували українські народні пісні, які містить її багатющий репертуар. Було з мого боку й запитання, щодо правильності руху українського сценічного поклону для жінок та дівчат. Сама пані Ніна, коли мені доводилося бачити її на сцені київського палацу "Україна", кланялась мало не до землі, дякуючи своїм глядачам з любов'ю і безмірною пошаною. Пані Ніна, а разом з нею і пані Марічка з панною Валентиною, піднялися з місця, приклали праву руку до грудей і показали, як це потрібно робити... А на словах додали: "Достойно потрібно кланятися, - і як би низько не схиляли ви свої голови, але очима потрібно дивитися у зал, на людей..." Наші "Лелеки" були зворушені і самою зустріччю, і подарунками від таких дорогих і уславлених наших артисток. А це були касети з піснями у їх виконанні та ще декілька цінних книжок, які містять багато цікавої інформації про музей імені Івана Гончара. А ще ж було й телебачення: журналісти охоче хотіли взяти в нас інтерв'ю, бо і нам таки вдалося здивувати і журналістів, і наших зіркових артисток знанням української мови, піснями та знаннями про українську бувальщину.

З жартами і посмішками разом співали і фотографувалися

 

 

Для мурманчан співає тріо "Золоті ключі"

 

Спільне фото на згадку про зустріч в Музеї Івана Гончара

 

 

Наприкінці зустрічі я сказала своїм дорогим "Лелекам" так: "Вчіться бути високими в культурі виконання пісень і, в той же час, земними і досяжними для людей, - такими як наші дорогі пані Ніна Матвієнко, пані Марія Миколайчук та пані Валентина Ковальська".

 

Я побажала нашим дівчатам, аби жоден зірковий хробак не нашкодив їх творчій вдачі та в стосунках між собою. В той же день нас чекали в Державному хорі України імені Григорія Верьовки, в капелі бандуристів імені Григорія Майбороди та в селі Гореничі, що під Києвом, де ми з натхненням та добрими почуттями радості від попередніх зустрічей дали концерт в творчій спілці з гореничським Народним хором "Калинове гроно".

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА. Мурманськ
Спеціально для «Час і Події»

 

---

Українці невдовзі стануть найбільшою етнічною меншиною в Італії

 

Україні в Італії, кількість яких за останні три роки зросла втричі, незабаром стануть другою за кількістю етнічною групою на Апеннінах після італійців.

За оцінками голови Товариства українців в Італії Олеся Городецького, в цілому в Італії проживає понад 300 тисяч українців. А за даними дослідження сучасної трудової міграції, проведеного фондом Карітас України та Інститутом народознавства НАНУ за 2009 рік, - понад 600 тисяч. Ці приблизні дані включають і заробітчан, які працюють в Італії нелегально.

У вересні певним чином прояснило картину італійське міністерство внутрішніх справ, яке провело велику кампанію з легалізації іноземної робочої сили у своїй країні. Українці подали заявок найбільше - 37 тисяч. Трохи менше - марокканці (36,1 тисяч), за якими йдуть молдавани (25,5 тисяч).

З урахуванням даних Національного інституту статистики за 2008 рік, сьогодні офіційно в Італії перебуває майже 170 тисяч українців. Але навіть за цим показником українська діаспора - одна з чотирьох найбільших в Італії, наступна за румунами (550 тисяч), марокканцями і албанцями (по 200 тисяч). І скоро колишні співвітчизники можуть стати найбільш численною етнічною меншиною у країні - за останні три роки кількість легальних українців в Італії потроїлася. Більше 80 % співвітчизників, що проживають у цій країні, це жінки, які працюють доглядальницями і покоївками, і 80 % - вихідці із Західної України, де порівняно з іншими регіонами ситуація з роботою є найбільш неблагополучною.

До української навали італійці переважно ставляться позитивно. "Українці багато працюють, приносять користь італійцям. На відміну від румунів вони не кримінальна нація", - заявив Кореспонденту один з італійців. Іммігранти в Італії - взагалі група особливої уваги. Італія вважається четвертою країною у світі після США, Канади та Франції за кількістю нелегалів.

Таке прагнення іноземців емігрувати в Італію пояснюється гарним кліматом і високим рівнем життя. "Український вчитель молодших класів трудиться за 70-100 євро на місяць, а в Італії - за 1,6 тисяч євро. Тут така медицина, що ледь живих ставлять на ноги", - розповідає про красу італійського життя Варвара і навіть не думає про повернення на Батьківщину.