rss
01/26/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#368

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Берегиня \ Дивосвіт дитини \ Улюблені казки читаємо по складах

Про неробу Юрка - маминого синка

Ма-мин си-нок Юр-цьо до двад-ця-ти ро-ків і стеб-лин-ки не пе-ре-рвав. Доб-ре їв, пив, гу-ляв, хо-див по се-лу, як па-ва, а бать-ко з ранку до но-чі ро-бив та в ста-рій о-де-жи-ні хо-див. Ю-ра-си-ка в се-лі про-зи-ва-ли пес-тун-чи-ком, цу-ци-ком і як ко-му при-йшло на я-зик. Та бать-ко-ве тер-пі-ння у-вір-ва-ло-ся, і він ска-зав:

- До-сить я ро-бив на те-бе, за-бй-рай-ся з ха-ти, дар-мо-ї-де! І-ди ро-би-ти, як дру-гі люд-ські ді-ти.

Ма-ти пла-ка-ла, а-ле ні-чо-го не по-ма-га-ло. По-кла-ла сво-є-му со-ко-ли-ку в тор-бу со-ло-ни-ни, брин-зи, ме-ду, бі-ло-го хлі-ба та й ска-за-ла:

- І-ди, си-ноч-ку, та ро-зум май, тяж-ко-го не під-ні-май, ни-зень-ко спи-ну не зги-най, хо-ло-до-чок не ми-най.

В до-ро-зі ма-мин си-нок од-но ду-мав: як би то доб-ре жи-ти і ні-чо-го не ро-би-ти?

І-шов він, і-шов лі-сом та й ви-йшов на зе-ле-ну по-ля-ну, ба-чить-на пні дід з бі-ло-ю, як мо-ло-ко, бо-ро-до-ю.

- Що ви ро-би-те, ді-ду?- за-пи-тав Юр-цьо гор-до-ви-то.

- Я, хлоп-че, ні-ко-ли не ро-бив, не бу-ду ро-би-ти, а все доб-ре жив і бу-ду жи-ти.

- А як би й ме-ні не ро-би-ти та доб-ре жи-ти?

- Я то-бі до-по-мо-жу. Дам то-бі од-ну вів-цю. Ко-ли то-бі бу-де треба гро-шей, ска-жеш: "О-веч-ко, по-тря-си-ся". Во-на по-тря-сеть-ся, а з-під хвос-та по-сип-лють-ся гро-ші.

По-дя-ку-вав пес-тун-чик і пі-шов. Зай-шов у се-ло, по-вер-нув у корч-му і по-про-сив їс-ти- пи-ти. А як тре-ба бу-ло пла-ти-ти, сказав: "О-веч-ко, по-тря-си-ся". О-веч-ка по-тряс-ла-ся, і по-си-па-ли-ся гро-ші. Корч-мар хит-ро по-сміх-нув-ся, а ко-ли гість за-снув як у-би-тий, під-мі-нив вів-цю.

Пес-тун-чик про-бу-див-ся і по-гнав о-веч-ку до-до-му.

- Ну, як, син-ку, скіль-ки за-ро-бив гро-шей?- за-пи-тав бать-ко.

- Ме-ні не тре-ба ро-би-ти, я й так доб-ре бу-ду жи-ти. Ко-ли за-хо-чу- з ті-є-ї о-веч-ки гро-ші бу-дуть па-да-ти,- від-по-вів син і сказав: "О-веч-ко, по-тря-си-ся!" А-ле о-веч-ка й хвос-том не мах-ну-ла. Бать-ко взяв си-на, від-лу-пив доб-ре та й по-слав зно-ву ро-бо-ту шу-ка-ти.

Пі-шов він до ді-да і роз-ка-зав, що тра-пи-ло-ся з йо-го о-веч-ко-ю. Те-пер дід дав йо-му ма-лень-ку шка-тул-ку, я-кій тре-ба ска-за-ти: "Шка-тул-ко, від-крий-ся!"- і з не-ї по-сип-лють-ся гро-ші.

По-вер-нув Ю-рик у корч-му, і тут зно-ву так вий-шло, як з о-веч-ко-ю. До-ма як не про-сив, щоб шка-тул-ка від-кри-ла-ся, а гро-шей не-ма. Ма-ти пла-ка-ла, а бать-ко взяв ко-чер-гу та ви-гнав із ха-ти пес-тун-чи-ка.

Прий-шов він зно-ву до ді-да й по-чав жа-лі-ти-ся, на-рі-ка-ти. Дід по-гла-див бо-ро-ду і ка-же:

- Да-ю то-бі о-цей ма-лень-кий ба-ра-бан. Ко-ли то-бі тре-ба бу-де гро-шей, ска-жеш: "До тан-цю", а як бу-де до-ста- ска-жеш: "Із танцю".

"Те-пер я вже не дам об-ду-ри-ти се-бе корч-ма-ре-ві, на-пе-ред гроші під-го-ту-ю",- по-ду-мав він.

Вий-шов із лі-су і ве-се-ло ска-зав: "До тан-цю". В ту хви-ли-ну з ба-ра-ба-на ви-йшло де-сять ле-гі-нів із ці-па-ми та по-ча-ли не-ро-бу мо-ло-ти-ти, ку-ди по-па-ло. Він ве-ре-щав, пла-кав, лед-ве по-тім ви-мо-вив: "Із тан-цю"- і ле-гі-ні про-па-ли, як під зем-лю.

Піс-ля цьо-го Ю-рик про-кли-нав ді-да всі-ма свя-ти-ми і не-чис-ти-ми.

- Не про-кли-най! І-ди і то-го шах-ра-я- корч-ма-ря по-хрес-ти,-по-чув він зна-йо-мий го-лос ді-да.

Не-ро-ба взяв ба-ра-бан і пі-шов у корч-му. На-їв-ся, на-пив-ся, крикнув:- "До тан-цю!"- і ле-гі-ні по-ча-ли хрес-ти-ти корч-ма-ря. Корчмар ре-ве, стог-не, а Ю-рик ка-же:

- Від-дай о-веч-ку і шка-тул-ку.

- Да-ю, да-ю, па-ноч-ку, лиш не бий-те.

- Доб-ре,- ве-се-ло ска-зав Ю-рик і до-дав:- "Із тан-цю!"- і ле-гі-ні зник-ли.

Від-дав корч-мар о-веч-ку і шка-тул-ку, і ма-мин си-нок, на-спі-ву-ю-чи, пі-шов до-до-му. Не встиг пе-ре-сту-пи-ти по-ріг, як по-хва-лив-ся:

- Аж те-пер я, ма-мо, бу-ду доб-ре жи-ти і ні-чо-го не ро-би-ти.

- Сла-ва бо-гу, Юр-цю,- ска-за-ла ма-ти, а бать-ко по-смі-яв-ся над си-ном.

- Не смій-ся, бо би-тий бу-деш,- при-гро-зив син, а по-тім ска-зав:

- О-веч-ко, по-тря-си-ся!

А о-веч-ка й ву-ха-ми не стри-же. Він роз-сер-див-ся і за-кри-чав:

- Шка-тул-ко, від-крий-ся! Шка-тул-ка сто-їть, як ка-мінь при до-ро-зі.

Бать-ко і сес-три по-ча-ли ре-го-та-ти, а ма-ти сльо-за-ми вми-ва-лась.

- Не ре-го-чіть, за-раз бу-де-те пла-ка-ти,- ска-зав син і про-мо-вив:

- Із бать-ком, із сес-тра-ми до тан-цю.

У-ві-йшло де-сять ле-гі-нів та да-вай пе-рі-щи-ти. А-ле не бать-ка, не сес-тер, а си-на і ма-тір.

Хто зна-є, як дов-го три-вав би цей та-нець, як-би в две-рях не з'я-вив-ся ді-дусь. Він мах-нув ру-Ко-ю, і ле-гі-ні по-сі-да-ли, кот-рий куди. Дід ска-зав:

- Не-ро-зум-на ма-ти, я-ка змал-ку не при-вча-є ді-тей пра-цю-ва-ти. Не-щас-ний той си-нок, що че-ка-є гро-шей від о-ве-чок і шка-ту-лок. Лиш той гро-ші бу-де ма-ти, я-кий лю-бить пра-цю-ва-ти. Як ти кажеш, ма-ти?

- Ой, ой, ой, і я так ка-жу, ді-ду-сю.

- А ти як ка-жеш, Ю-ро?

- Ох-ох-ох, і я так ка-жу, ді-ду-сю.

Дід по-тряс бо-ро-до-ю і зник, а за ним і ле-гі-ні, і о-веч-ка, і шка-тул-ка. За-ли-шив-ся тіль-ки ба-ра-бан.

Ю-ра тиж-день про-ле-жав, а на дру-гий- у-зяв-ся за ро-бо-ту. До-по-ма-гав бать-ко-ві в гос-по-дар-стві, хо-див ро-би-ти в ліс, пус-кав по річ-ці пло-ти з де-рев.

Ча-ро-дій-ний ба-ра-бан і до-ни-ні бе-ре-же чес-ний, пра-цьо-ви-тий Юр-ко. Я не-дав-но чув, як він за-кри-чав "До тан-цю",- і ба-чив, як де-сять ле-гі-нів ці-па-ми вчи-ли лю-би-ти пра-цю од-но-го мо-ло-до-го дар-мо-ї-да.

 


 

Title

 


Дитяча енциклопедія

 

Рідний край

Звідки прийшла вишивка?

Колись давно жили собі два брати Іванко та Назар. І мали вони двох сестричок Марічку та Оксанку. Одного разу дівчаток побачив лютий Змій. Схопив їх і поніс у свою печеру. Сестрички хоч і злякались, але зміркували, як лишити за собою слід, щоби їх могли знайти брати. Вони висмикували нитки зі своїх спідничок: Марічка - з червоної, а Оксанка - з чорної, і кидали на землю.

Не дочекавшись сестер, брати пішли їх шукати. Побачили на дорозі чорні і червоні ниточки, і здогадалися, що то сестри їм знак подають. Так вони довго йшли, збираючи ті ниточки, і нарешті дійшли до Змієвої печери. Вийшов Змій, вогнем плюється, а хлопці й зброї ніякої не мають - лише червоні та чорні ниточки в руках. І враз ці ниточки схрестились між собою і перетворилися на гострі мечі. Злякався Змій, те побачивши, і полетів геть, а хлопці з сестрами повернулися додому.

А мечі знову перетворилися на схрещені нитки. І тими чарівними нитками Марічка і Оксанка вишили хрестом чудо-сорочки. Всі, хто їх одягав, ставали гарнішими і сильнішими, бо ті вишиванки захищали від усього злого.

Відтоді й повівся в Україні звичай вишивати, і де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.

Олена Франкевич

Про козаків-запорожців

Колись дуже давно були в Україні відважні люди, що називали себе козаками. Побудували вони собі фортецю на острові Хортиця, посеред річки Дніпро.

Дістатися до козачої фортеці було нелегко, бо шлях для човнів загороджували Дніпрові пороги - величезні кам'яні брили. А що фортеця була за Дніпровими порогами, то козаки назвали свій край Запорожжям, а себе - запорожцями. Козаки-запорожці захищали Україну від нападів татар і турок, билися з ворогами сміливо й завзято.

 

Українські вояки

Кожний народ, кожна країна завжди мусили себе захищати від ворогів. А якщо країна не могла себе захистити, то її землі загарбували чужинці, людей робили рабами, храми руйнували, книжки палили, розмовляти рідною мовою забороняли. Україна завжди мала своє військо і своїх героїв-захисників, що билися за її волю, не шкодуючи свого життя. Весь світ дивувався з їхньої сміливості, винахідливості, витривалості.

Дуже-дуже давно, коли українська держава називалася Київська Русь, її вояки мали таку зброю: спис, меч, шабля, сокира і лук зі стрілами. А від ворожої зброї їх захищали панцир, кольчуга, шолом, щит.

Діти змалечку знали звичаї свого народу, вчилися бути вірними громаді, шанувати пам'ять про полеглих у бою. Хлопчики мали вміти їздити верхи, веслувати, боротися, влучно кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею. "Борба" та "дужання" були улюбленими забавами хлопчиків.

 

Український віночок

Весна принесла нам сонячне тепло, багато радісних свят і, звичайно, квіти. В Україні є гарний звичай: плести з квітів віночки і дарувати їх тим, кого дуже любиш. Український віночок плели не з усіх квітів. Квіти спеціально вибирали, бо кожна квітка у вінку про щось промовляла, наприклад: волошка - означала ніжність, мак - молодість, мальва - вроду, ромашка - любов.

До вінка прив'язували кольорові стрічки, і кожен колір теж говорив про щось, мав окреме значення: жовтий - сонце, блакитний - небо, синій - вода, річка, зелений - трава, листя, коричневий - земля, червоний - вогонь, любов.

 


НАПЕРЕДОДНІ

 

У ставочку тісно хмарам,

Аж не видно просині.

Ось і осінь незабаром -

Не лякайтесь осені...

Небом пішки йдуть лелеки,

Розминають крилонька:

Теплий край такий далекий -

Знадобиться силонька...

Жаба-мати жабеняті

Звістку втішну кумкає:

"Відлетять бузьки цибаті -

Нас ніхто не схрумкає!"

 

УМКА ЗАМИСЛЕНИЙ

 

Песик Умка кістку хрумка.

В голові у нього думка.

Думка світла. Майже мрія.

Умка думку розуміє.

Думка пахне товстим джмелем,

Що гуде і небо меле.

Думка довга, мов дорога,

Наче клен старий, розлога,

А на смак вона усяка.

Не кажіть, що він кусяка:

Думка в Умки повна змісту.

Думку слід переповісти:

Хай навколо ніч глибока,

Умка наш не стулить ока,

Дочекається до ранку,

У щоку лизне Мар'янку -

Скочить сонній на подушку

І шепне їй "Гав!" на вушко.

Улюблені казки читаємо по складах

Улюблені казки читаємо по складах

Чабанець#2010-03 (01/21/2010)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com