Ретельний аналіз нинішньої ситуації дав змогу дійти невтішного висновку: щоб знайти вихід із кризового становища та запобігти подібним кризам у майбутньому, Україна повинна насамперед розв'язати внутрішні політичні проблеми, які є коренем зла та причиною теперішніх негараздів.

Так, на початку цього року в умовах тиску з боку сусідніх країн урядом України було продемонстровано вибірковий підхід до захисту інтересів України під час підписання газових угод, котрі піддають небезпеці нашу енергетичну незалежність. Водночас належне управління нашими стратегічно важливими активами у цій сфері набуває виняткового значення для усього європейського співтовариства. Потребують вирішення й такі важливі питання, як поліпшення відносин з Європейським Союзом та іншими закордонними партнерами України.

Загострення внутрішньополітичної ситуації в умовах світової економічної та фінансової кризи спричинили падіння ВВП на 22 відсотки, зростання інфляції, нестабільність курсу національної валюти та збільшення заборгованості перед закордонним кредиторами.

Незважаючи на те, що завдяки допомозі міжнародної громадськості Україна змогла уникнути економічного колапсу, ми досі залишаємося у стані глибокої невизначеності.

Ключовим і безальтернативним засобом формування відповідальної й ефективної влади є конституційна реформа. У суспільстві назріла реальна потреба в оновленні Основного Закону, який усунув би суперечності, привнесені в конституційне поле непродуманими і поспішними змінами 2004 року, напередодні президентських виборів.

Як результат, ми отримали основу для жорстких соціальних та політичних конфліктів і нестабільності інститутів влади. Чинна Конституція як продукт політичного компромісу призвела до відчуження влади і народу, стала обслуговувати інтереси еліт, всупереч реалізації національного запиту та прагнень народу. Нам потрібна дієздатна Конституція свобод, яка ефективно гарантуватиме права і свободи людини та громадянина.

У цьому контексті своє завдання як глави держави бачу в тому, щоб на конституційному рівні зробити незворотними ті демократичні перетворення, які кардинально змінили Україну після Помаранчевої революції 2004 року. Переконаний, що оновлена Конституція повинна стати Основним Законом вільного, справедливого та захищеного суспільства, в якому панують право й демократія.

Моя позиція є послідовною і незмінною: оновлення Конституції має відбутися не під когось персонально, не під ту чи іншу політичну силу. Воно повинно ґрунтуватися на політико-правовій потребі суспільства у зміні існуючої системи влади.

Суспільний запит на якісне оновлення системи влади, я як Президент України буду реалізувати у прямому діалозі з громадянами - єдиним джерелом державної влади. Нещодавно мною підписано указ про проведення загальнонаціонального обговорення тексту нової Конституції, внесеної до парламенту на початку цього року. Необхідність започаткувати процес такої громадської експертизи підтвердили численні безуспішні спроби досягти єдності між парламентськими фракціями та органами влади. Саме тому я запропонував, щоб не тільки законодавці, а й весь український народ долучилися до спільної дискусії з цього приводу. Я також запрошую інших експертів та зацікавлені європейські організації прокоментувати проект нової Конституції, який нещодавно отримав позитивну оцінку Венеціанської комісії Ради Європи. Адже він спирається на міжнародний та вітчизняний конституційний досвід, орієнтується на загальновизнані європейські стандарти та вимоги міжнародних угод у сфері прав людини.

Ключові положення оновленої Конституції - створення ефективної системи стримувань та противаг у державному механізмі, розширення політичних прав громадян України, посилення їхніх можливостей безпосередньо впливати на прийняття державних рішень. Зокрема, новелою українського конституціоналізму є запровадження права народної законодавчої ініціативи. Це право передбачене конституціями цілої низки європейських держав: Австрії, Швейцарії, Іспанії, Італії, Польщі, Латвії, Литви та ін., воно діє у 22 штатах США, 20 суб'єктах Російської Федерації, низці федеральних земель ФРН.

Основою політичного режиму за оновленим Основним Законом має бути вільна політична конкуренція та повага до демократичних цінностей.

Принциповим положенням є закріплення міжнародного становища Української держави як невід'ємної частини європейської спільноти.

Нова Конституція повинна стати основою вільного, справедливого та заможного українського суспільства і має базуватися на таких принципах та засадах, як:

- демократичний розподіл повноважень, обов'язків та відповідальності між усіма гілками влади;

- пряме обрання лідерів, підзвітних громадянам;

- забезпечення підзвітності партій виборцям засобом запровадження відкритих виборчих списків;

- скасування депутатської недоторканності від переслідування;

- запровадження двопалатного парламенту, в якому будуть однаково представлені загальнодержавні та місцеві інтереси за допомогою посилення представницької демократії і в якому законодавча діяльність набуде нової якості;

- переорієнтація правоохоронних органів на захист прав громадян та захист законів держави за допомогою позбавлення досудового слідства обвинувального ухилу. Згідно із новою Конституцією, кожний матиме право захищати свої інтереси та подавати позови до Конституційного суду з приводу антиконституційних законів.

І, насамкінець, це має бути Конституція, яка розроблена, схвалена та погоджена людьми шляхом відкритого та прозорого обговорення, що є фундаментальним принципом демократії.

Існуюча суспільна потреба в оновленні владного механізму дозволяє розраховувати на активну, широку, публічну дискусію щодо основних положень проекту змін до Конституції та отримання конструктивних пропозицій, які будуть розглядатися та узагальнюватися. Доопрацювання та уточнення тексту відбуватиметься з урахуванням внесених пропозицій під час його всенародного обговорення.

Впевнений, що українському народу до снаги створення такого закону, який повною мірою відповідатиме національним інтересам України, а не інтересам окремих політиків. За нами - велика традиція. Українська конституція Пилипа Орлика XVIII ст. була одним з перших демократичних законів у світі.

Тільки нова Конституція дасть змогу Україні розвиватися як сильній, демократичній державі, що орієнтується на інтереси людей. Вона закріпить демократичні надбання останніх років й унеможливить повернення нашої держави до тоталітарного минулого. Українською відповіддю на виклики сучасності є посилення демократії як запоруки нашого потужного суспільного й економічного розвитку. Україна як держава, на моє глибоке переконання, має перспективу свого існування лише в контексті демократичного розвитку.

Віктор Ющенко, Президент України

Дипломат Порошенко

Подання Віктором Ющенком нової кандидатури на посаду міністра закордонних справ чекали ще позаминулого місяця. Власне, "Главред" ще в липні писав про те, що інший кандидат на цей пост нинішній посол в США Олег Шамшур не хоче брати участь у цій незрозумілій грі з призначеннями і звернувся до Віктора Андрійовича з проханням відкликати подання на його ім'я. Кажуть, що Ющенко тоді вмовив Олега Владиславовича не виступати публічно з подібного роду заявами.

Здавалося, що Шамшур так і "провисить" як кандидат на міністерську посаду аж до президентських виборів. Віктор Ющенко, схоже, вирішив внести корективи. І це при тому, що в Верховній Раді ключові гравці вже давно з паном Шампуром провели консультації і, здавалося, не мали жодних застережень щодо його персони на чолі одного з ключових міністерств.

Олег Владиславович - професійний дипломат. Його робота в посольстві в США зовсім не робить його проамериканським, як це могло здатися деяким опонентам. Він раніше не менш професійно займався і напрямком співпраці з Європейським Союзом. Шамшур належить до тієї категорії людей, які більше працюють, аніж говорять. Проте, видно, не судилося йому стати міністром...

У самому МЗС давно вже звиклися з роботою без безпосереднього керівника. Володимира Огризка парламент відправив у відставку ще на початку березня. Дипломати вже навчилися якось справлятись зі своїми бідами, спровокованими браком коштів. Міжнародних партнерів спершу дещо лякала відсутність очільника МЗС, а тому деякі з закордонних міністрів оминали Україну. Проте останнім часом звиклися, здається, навіть вони. Володимира Хандогія сприймали як фактичного керівника і самі дипломати, і в уряді, і за кордоном. Один з доказів - недавня зустріч Володимира Дмитровича з російським колегою Сергієм Лавровим (до речі, за останній місяць це вже друга зустріч між ними - при тому, що відносини двох країн розвиваються не найкращим чином, а президент Росії ігнорує заклики українського колеги про зустріч).

"Петро Порошенко? А що тут дивного? Він закінчив Інститут міжнародних відносин. Причому на відмінно. Він давно хотів працювати міністром закордонних справ. Тому нічого нас не дивує", - розповів нам сьогодні один із українських дипломатів.

Щоправда, ще пару місяців тому, коли вперше заговорили про можливий прихід Петра Олексійовича на Михайлівську, українські дипломати поставилися до чуток з недовірою. "Та це щось журналісти загрались в сенсації", - розповідав нам один із дипломатів.

Сьогодні співробітники МЗС можуть говорити що завгодно, однак факт залишається фактом - прихід "чужака" у міністерстві спершу буде сприйнятий з обережністю. Усе-таки він не кар'єрний дипломат, чужа людина для дипломатичної системи. Досі на посаді міністра закордонних справ перебував єдиний "некар'єрник" - Арсеній Яценюк. Утім, і до нього спершу ставилися з часткою недовіри.

Розрахунок Віктор Ющенка у визначенні кандидатури Петра Порошенка уже пояснили політологи, наближені до Банкової. Мовляв, Петро Олексійович - це ідеальний варіант міністра в умовах фінансової кризи. Адже він за освітою - міжнародник-економіст. Саме тому, мовляв, на міністерській посаді зараз потрібна людина не суто з дипломатичними навичками але більше - з торговельними, зовнішньоекономічними. У час кризи потрібно лобіювати інтереси українських компаній за кордоном, дбати про пошук інвестицій, які б не боялися йти в Україну. Власне, менеджерські таланти можуть знадобитися безпосередньо міністерству і українським посольствам за кордоном, співробітники яких у прямому смислі зводять кінці з кінцями. Деякі з представництв перебувають на межі закриття. За інформацією "Главреда", представництво МЗС в одному з обласних центрів взагалі хотіли відрізати від електроенергії через несплати.

Як можуть поставитися до нового призначення в західних країнах? Очевидно, що жодних пересторог до особи Порошенка на Заході бути не може. Він усе-таки вважається людиною Президента, а тому він і впроваджуватиме політику, яку сповідує Віктор Ющенко. А "на західному фронті" навряд чи відбудуться якісь зміни: європейська і євроатлантична інтеграції - попри всі негаразди - залишаються на порядку денному.

Як сприймуть переїзд Петра Олексійовича в міністерське крісло в Москві? Російський експерт Євген Мінченко в коментарі "Главреду" припустив, що все залежатиме не від постаті конкретно Порошенка, а від того, що він робитиме на посаді. "Він не є однозначно зрозумілою (для Росії. - Ред.) із ідеологічного погляду фігурою", - зазначив політолог.

Нагадаємо, на початку 2007 року Петра Порошенка не пустили до Росії - він туди доволі часто навідується, оскільки має в тій країні чималий бізнес. Два роки тому між Україною та Росією була в розпалі війна чорних списків. Петра Олексійовича нібито не пустили до РФ, аби помститися за оголошення Володимира Жириновського персоною нон грата українською владою.

Після того, кажуть, Порошенко бував у Росії - без жодних проблем. Він, до речі, не хотів роздмухувати скандал і в 2007 році. Про інцидент стало відомо лише через те, що один зі співробітників російського посольства в Києва "злив" про це інформацію. Напевно, невипадково...

"Петро Порошенко просто потрапив під гарячу руку Москви. Росіянам потрібен був скандал, потрібно було показати, що вони готові відстоювати свої інтереси. Тому вони вирішили вдарити по самому Президенту Віктору Ющенку, по його найближчому оточенню. Просто із цього оточення і саме в той час до Росії поїхав Порошенко. Йому і довелося опинитися в ролі нев'їзного", - розповів нам один із дипломатів.

І тепер одне з найважливіших питань - чи пройде Петро Олексійович парламентське голосування? Із одного боку, він не мав би викликати таких запитань, як, приміром, Олег Шамшур (депутати тоді зізнавалися, що не знають цього дипломата) - Петра Порошенка у парламенті знають усі. Депутати від Блоку Юлії Тимошенко все пообіцяли підтримати його кандидатуру. Але депутатське слово таке непостійне...