Mайже 50-тисячна екзальтована юрба у центрі Копакабани навпроти "Windsor Excelsior" та історичного "Copacabana Palace", гібриду "Negresco" у Ніцці і "Carlton" у Каннах, перед змонтованою за ніч гігантською сценою, де губились співаки, та величезними екранами, на яких транслювалося голосування у Копенгагені, затамувала подих при оприлюдненні результатів і після повтору португальською вибухнула самбою, "Дивовижним Ріо" і карнавалом у жовтні. І навіть лагідний та ніжний океан цього дня салютував рішенню МОК п'ятиметровими хвилями, феєрверками бризок та сліпучим шумовинням. Рахунок поданих голосів за раундами (учасник з найменшим числом голосів не проходить до наступного туру): 1) Чикаго-18, Токіо-22, Ріо-26, Мадрід-28; 2) Токіо-20, Мадрід-29, Ріо-46; 3) Мадрід-32, Ріо-66 - безперечна перемога Бразилії, прогнозований фаворит Чикаго несподівано відійшов вже у першому раунді (така ж доля, але у другому раунді, спіткала Нью-Йорк у боротьбі з Лондоном за Олімпіаду-2012).

Об'єктивно такий вибір МОК і переконлива перемога Ріо та Бразилії у ритмі самби, попри жорстке лобіювання Чикаго з певним політичним тертям, і свої переваги Токіо та Мадріду (Чикаго мало Барака та Мішель Обаму, Токіо - 4млрд. у банку та нового Прем'єра Юкіо Хатояму і кронпринца Нарухіто, Мадрід - Х.А. Самаранча, Президента МОК на протязі 1980-2000 років, короля Хуана Карлоса і королеву Софію та Прем'єра Ж.Л.Р. Запатеро), можуть бути пов'язані з політичною географією найбільших змагань сучасності - 30 Олімпіад у Європі, 12- у Північній Америці (8- у США), 5-в Азії, 2- в Океанії і жодної у Південній Америці та Африці - Ріо зачарувало МОК і особливо його Президента Жака Роге новими перспективами для 400 млн. енергійних, залюблених у спорт людей на новому, майже незайманому континенті, чекаючих на свою Олімпіаду і єднання із світовою спільнотою, та щирістю, відкритістю і харизмою Лули та Пеле. Невипадковість такого рішення МОК підтвердилась наступним переобранням Роге Президентом на третій термін.

П'ятигодинний бліц-візит Барака Обами до Копенгагена (на допомогу Мішель та Опрі) у месіансько-бізнесовому стилі за відповідного рівня безпеки (надмірність якої викликала невдоволення у місті) з емоційно-особистісною проповіддю на кшталт "Відваги Надії " - "немає нічого, щоб я хотів більше за те, ніж просто пройти кілька блоків від мого сімейного дому з Мішель і нашими двома дівчатками, і запросити Світ знову до Нашого Двору" - не зворушив "вічних олімпійців" (так саме, як і подібні рефлексії-ремінісценції Мішель) на переможні голоси - "Дім, Солодкий Дім" у "Місті Вітрів" над Мічіганом програв Вічному Дому на океанських вітрах під небом Копакабани та Іпанеми у "Дивовижному Місті Січневої Ріки", більш за те - Місто Вітрів звіялось вже після першого раунду.

Барак Обама не став чекати голосування і по презентації одразу ж покинув Копенгаген. Він дізнався за програш Чикаго у першому раунді, дивлячись CNN на борту "Air Force One", що пролітав у цей час над протокою Кабота між Ньюфаундлендом та Новою Шотландією.

Відчуття шоку від цієї звістки охопило усіх на борту і в Білому Домі. Лише після усвідомлення поразки постали питання про візантійську політику МОК. Валері Джарет, перша подруга Мішель Обами ще за часів їх роботи у Медичному Центрі Університету Чикаго, нині старша радниця Президента, що переконала його летіти до столиці Данії, перед цим, як заклинання, порівнювала змагання у Копенгагені з переможними кокусами в Айові. Другий старший радник, Давид Аксельрод по прибутті заявив, що " не дивиться на це, як на приниження Президента та Першої Леді". Втім, інші члени команди відмічають співмірність свойого майже колаптичного психологічного стану наразі і після праймеріз у Нью-Гемпшірі, та на відміну від президентських перегонів, олімпійське голосування було для Обами драмою на один акт без продовження.

Сам Обама, приземлившись у пятницю по обіді, виглядав у Трояндовому Садку стомленим і сумним, зазначивши, що хотів би повернутися із Копенгагену з кращими новинами і описавши поразку ніби якийсь пересічний програш у "дворовому" (pickup) баскетболі: "Одна із найцінніших речей у спорті - це те, що ви можете показати велику гру, проте не виграти".

Бараку Обамі не вдалося повторити "veni, vidi, vici" yслід за Тоні Блером, що допоміг Лондону вибороти Олімпіаду-2012 у останні хвилини перед голосуванням у Сінгапурі, та Владіміром Путіним, який виграв для Сочі Зимові Ігри-2014 у Гватемалі. Імідж його месіанської політичної зіркової могутності за океанами, "найкращий бренд у світі", не справив на членів МОК сподіваного враження та ефекту, як розраховували та запевняли радники.

Сумний "подарунок" на 17-у річницю його одруження з Мішель наступного дня, не кажучи вже за політичний символізм, метафору не тотальної підвладності світу та зовнішні і внутрішні іміджеві втрати - Обами були першою президентською парою в історії США, що особисто "офіційно" лобіювала Олімпійські Ігри для своєї країни.

Своєрідна гіперкомпенсація за програну Обамою Олімпіаду (за жартом голови його штату Рема Емануеля, Осло побило Копенгаген), що, здавалося, прийшла у вигляді Нобелівської премії Миру, нагородження якою останнім часом було дуже контроверсійним і важко збагненним, насправді такою не є, - цього разу нагорода щиро здивувала і дещо пригнічила навіть самого лауреата, бо за визначенням, була авансована за ще не досягнуті зміни та звитяги і за надію на краще майбутнє. У цьому контексті при порівнянні власних здобутків Барак Обама навіть більше міг претендувати на Нобелівку з літератури (книжки "Мрії мого батька" та "Відвага Надії", кожна із "Греммі" за власне читання) і взагалі на абсолютний рекорд людства на усі часи - одночасну перемогу у двох номінаціях! Його кумир JFK вже позаду... З Оскаром може бути трохи складніше - голівудські академіки не менш незалежні, ніж олімпійці, щоправда, Альберт Гор надихає.

Бразильський Президент да Сільва під час своєї зіркової презентації Ріо у Копенгагені виголосив свою пристрасну промову, оперуючи чотирма мовами - португальською, англійською, французькою та іспанською, закликаючи МОК нарешті "принести олімпійський смолоскип до тропічної країни".

Емоційно-психологічно Лула переграв конкурентів - "Інші подають пропозиції. Бразилія пропонує Серце і Душу". Серце і Душа Бразилії здалися світові і членам МОК щирішими та щедрішими за "Запрошення до Нашого Чиказького Двору", а також принаднішими та безпечнішими через вже майже архетипні миттєві психологічні асоціації: Ріо - Копакабана - Карнавал - Найщасливіше Місто на Землі; Чикаго - мафія, Аль-Капоне, "Дон Віто" Дженовезе та інші чиказькі "Робіни Гуди" - отже, як співає Аструд Жільберто - "Лети мене до Бразилії ".

Лула, сяючи від щастя, наголосив, що ця перемога Ріо-де-Жанейро разом з Мундіалем-2014 та Панамериканськими Іграми- 2007 символізує народження Бразилії як великої держави (вже наразі 10-ї економічної потуги світу і 5-ої за прогнозами Світового Банку у 2016), економіка якої завдяки нафті, літакобудуванню та зростаючим нуклеарним галузям не знає кризи і знаходиться на висхідній. "Наш час прийшов. Він прийшов. Ми вже не тільки країна самби, пляжів та футболу... Настав час Бразилії..." Ріо любить вас і чекає на вас на своїй першій, 31-й Олімпіаді.

...Літак відлітав з Міжнародного аеропорту "Антоніо Карлос Жобім" (автор музики знаменитої пісні "Дівчина з Іпанеми") за кілька годин. Здолавши на авто майже за годину якихось кількасот метрів із 20 км, я попрохав водія приїхати за мною завтра і пішки повернувся до "Excelsior" перебронювати квитки та переночувати. Відтак перетнув авеніду Атлантика із закляклими в обох напрямах авто, знову ступив на вируючу Копакабану і пішов по шумовинню до Арпоадору та Іпанеми. Дивно, але, мабуть, вперше, вдивляючись у тисячі радісних, щирих облич та очей, я на мить відчув себе щасливим у натовпі, далеко від України, щиро заздрячи цій нації і цій країні, які мають свою мету і свій шлях. Чи, може, вдруге, як тоді, на передріздвяному Майдані?