У Тимошенкокандидата дуже хороші можливості для виходу в другий тур та і не зовсім вже і погані шанси для перемоги. Згідно з опитуванням соціальних та політичних досліджень Социс, станом на кінець червня 2009 року за лідера БЮТ готові проголосувати 14% виборців проти 22% Віктора Януковича. У Арсенія Яценюка - 11%.

Сьогодні на боці Тимошенко необмежені економічні ресурси, якими глава уряду може розпоряджатись у своїх інтересах через державний бюджет. У неї немає тільки права друкувати гроші і встановлювати податки, якими володіть Національний банк та парламент.

Прем'єр­міністр розпоряджається адміністративним ресурсом: має під своїм повним контролем уряд, міністерства і відомства та їх філії на місцях. А також частково впливає на обласні державні адміністрації, голів яких Президент призначає за поданням прем'єра.

І саме цей адмінресурс може дати їй необхідні декілька відсотків голосів для того, щоб обійти на перегонах Арсенія Яценюка і потрапити до другого туру виборів разом із лідером Партії Регіонів.

Тимошенко підтримує частина українських магнатів, зокрема власник "Приватбанку" Ігор Коломойський та лідер групи "Індустріальний союз Донбасу" Віталій Гайдук. Це разом із доступом до держбюджету забезпечує їй потужні ресурси.

Той же Коломойський забезпечує Тимошенко доступ до рейтингового телеканалу "1+1", інформаційної агенції УНІАН та інтернет­холдингу "Главред". Посада прем'єра також дозволяє безоплатно висвітлювати свою діяльність як на державному радіо і телебаченні.

У Тимошенко є потужна електоральна база в колишніх "помаранчевих" областях. Це і виборці Галичини та Волині, які вважають, що Тимошенко є більшим націоналістом, аніж Ющенко. Також це електорат Лівобережжя та Правобережжя, які досі не можуть визначитись із своєю приналежністю до певної нації та мови і готові передати право такого рішення Юлії Тимошенко.

Зокрема, за даними на червень місяць (опитування КМІС), на заході за неї готові проголосувати майже чверть виборців (24%), в центрі країни - одна п'ята (20,1%), на півдні - майже одна десята (9,2%) і виборців, і навіть є електорат на сході - (3,3% електорату).

Однак головний ресурс Юлії Тимошенко - це вона сама. Людина із яскраво вираженим чуттям влади і волею до неї. Людина, яка вміє долати перешкоди і викручуватись із складних ситуацій. У неї "добре підвішаний язик" та вроджене відчуття настроїв та смаків виборців. А також як жінці їй багато що прощають.

Це все діє на користь Тимошенко даючи їй гарні шанси на проходження у другий тур і певні шанси на перемогу в другому турі. Однак, яким Президентом буде леді Ю?

Для більшості новообраних президентів вигідно розпочинати свою діяльність "з чистого листа". Зокрема, через розпуск парламенту і формування такого його складу, який відповідає розстановці політичних сил на момент власного обрання. Однак, для Тимошенкопрезидента розпуск парламенту невигідний.

Зараз лідер БЮТ - керівник уряду, який несе відповідальність за економічні провали чинної влади, зокрема за відсутність боротьби з економічною кризою. Це вже негативно відбивається на рейтингу її партії та передвиборчого блоку.

У випадку обрання Президентом Тимошенко нестиме відповідальність за всю виконавчу владу, що поведе рейтинг її політичної сили донизу. Тим самим, це забезпечуватиме Партії Регіонів перше місце на позачергових парламентських виборах, і заразом - право на формування уряду.

Така розстановка сил ускладнить для Тимошенко контроль над урядом, а, відповідно, над виконавчою владою. Тому, швидше за все, новий Президент піде на угоду з парламентом, зокрема з "синьо­білою" опозицією. В обмін на обрання нового, підконтрольного їй, уряду або призначення близького до неї в.о. прем'єра вона не буде розпускати чинний парламент.

Натомість, першим кроком Тимошенко стане переформування уряду. Враховуючи значні конституційні повноваження Кабінету міністрів, які не можна змінити без змін до Основного Закону, Тимошенко намагатиметься максимально послабити уряд.

Для цього можлива спроба призначити прем'єром відданого соратника, наприклад, Олександра Турчинова. Однак, він чи інша сильна фігура здатні може почати власну гру. Тому, найімовірніше, на чолі уряду поставлять максимально слабку і декоративну фігуру - лідера якоїсь із дрібних союзних партій, які не мають підтримки в суспільстві і парламенті.

Сам уряд буде децентралізованим і розділеним. Наприклад, перший віцепрем'єр Олександр Турчинов стане куратором усіх силових відомств (Міноборони, МВС і МНС). Григорій Немиря стане самостійним віцепрем'єром і міністром закордонних справ водночас.

Натомість якийсь олігарх, наприклад Віталій Гайдук, стане віцепрем'єром і куратором всієї промисловості та економіки. Також Тимошенко зможе поставити "цілком свого" голову СБУ - Андрія Кожемякіна. Але з огляду на відсутність кадрів для інших силових відомств їй доведеться "ділитись" посадами із союзниками з колишньої "Нашої України".

Наприклад, давши пост міністра оборони Анатолію Гриценку, а Генерального прокурора - Віктору Шемчуку. Однак цих "варягів" врівноважуватиме вірний куратор по силовиках Турчинов.

З чим у нового Президента виникнуть складнощі, так це із заповненням міністерських посад у звичайних міністерствах. Адже професіоналів, а не політиків, для заповнення цих посад у неї немає. Відповідно, ефективність роботи міністерств та відомств та загалом уряду за Президента­Тимошенко буде такою ж низькою, як і тепер.

Децентралізація уряду означатиме передачу значних повноважень з координації діяльності органів виконавчої влади в ближчу до Президента структуру - його Секретаріат. На чолі цього органу Юлія Володимирівна могла би поставити найбільш ефективного "сталінського менеджера" пострадянської України - Віктора Медведчука.

Тим самим вона би передала весь негатив і відповідальність за всі "перегини на місцях" на найвідомішого юриста країни, і отримала би цілком залежну від себе людину - всевладного візира, якому завжди можна надіслати "шовковий шурок".

Маючи в своїх руках виконавчу владу, але не маючи контролю над парламентом із сильною опозицією, білосердечний Президент розширюватиме свої повноваження згідно з ідеями Леоніда Кучми і Віктора Ющенка. Вона організує і проведе всенародні референдуми з приводу змін до Конституції, внаслідок яких Україна перетвориться в справжню президентську республіку.

І зауваження провідного українського юриста Віктор Мусіяки про те, що для зміни Конституцію треба провести не менше трьох референдумів підряд, її не зупинить. Якщо Юлія Володимирівна поставить таке завдання перед собою, воно обов'язково його виконає. Оскільки Тимошенко не та людина, яка зупиняється перед такими труднощами. Особливо, якщо її соратником буде Медведчук, який вже проводив всенародний референдум про розширення повноважень Кучми у 2000 році.

Зовнішня політика України за Президента Тимошенко істотно зміниться. Про вступ України до Північноатлантичного альянсу назавжди забудуть. Існуватиме лише співпраця з НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру". Відповідно, наша армія не буде переходити на стандарти НАТО і західні технології, не буде відповідно фінансуватись.

Так само зменшиться політична співпраця з Грузією, Польщею і Литвою, заснована виключно на симпатії Віктора Ющенка до президентів цих трьох держав. Навпаки, основна увага приділятиметься економічній співпраці з Європейським Союзом і пропаганді казок про можливість вступу України до цієї організації, яка нібито зможе зробити нас багатими і заразом зможе захистити безпеку та незалежність України.

Стосунки з Росією будуть виключно прагматичними. Головне місце у стосунках двох країн займуть проблеми нафти і газу та українського промислового експорту. Для їх вирішення будуть застосовані всі можливості.

Відповідно, якщо Україна отримуватиме дешеві нафту та газ і безконтрольний експорт промтоварів в Росію, то тему виведення Чорноморського флоту у 2017 році не підніматимуть.

Навпаки, Спільно з Росією, Білоруссю та Казахстаном буде створено "зерновий ОПЕК", який поставить під сумнів перебування України у Світовій організації торгівлі.

Питання "реверсу" нафтопроводу ОдесаБроди знімуть з порядку денного. Водночас, задля грошей буде "закрито очі" на провокаційну діяльність проросійських організацій в Україні та скасовано списки осіб "нон­грата" для росіян на зразок Лужкова і Затуліна. Відзначення чергових роковин Голодомору буде дуже тихим і кулуарним.

І, навпаки, якщо можливості отримати дешеві енергоносії для України будуть втрачені, а український експорт зменшуватиметься, Тимошенко займе більш жорстку позицію стосовно РФ. А саме за зразком білоруського президента Олексаднра Лукашенка, ставлення якого до Москви визначається станом білоруського експортуімпорту.

Заходи з енергозбереження у житлово­комунальному господарстві та промисловості, започатковані Тимошенко під час прем'єрства будуть розвиватись і за її президентства. Як і альтернативна та ядерна енергетика.

В цьому ж контексті Україна активно освоюватиме ринки та інвестиції з країн Далекого Сходу і приділятиме увагу енергетичним ресурсам мусульманських держав із Середньої Азії, Ірану та Лівії.

У внутрішній політиці Україну очікуватиме спалах популізму, керований з найвищого поста в державі. А також підйом авторитаризму, спричинений концентрацією влади в одних руках. Влади, яка має підтримку величезної кількості фанатиків, вимірюваної одною п'ятою суспільства, одною з найбільш централізованих партій та вмінням маніпулювати ЗМІ і громадською думкою.

При цьому Тимошенко готова буде йти на реальні поступки і опозиції з Партії Регіонів і з симпатиками з рядів колишньої "Нашої України". Головне, щоб ці поступки не позбавляли її реальної влади і впливу на виконавчу владу.

Така влада спиратиметься на МВС і СБУ, які залишаться чисельними і потужними, задля захисту нового Президента від опозиції та населення.

І, навпаки, українська армія через перекос у державному бюджеті соціальних програм над військовим замовленням буде обмежена в зарплатах, можливостях закупки нової техніки та проведення навчань. Натомість втілення ідеї контрактної армії в розумінні Тимошенко вестиме Збройні сили до скорочення і депрофесіоналізації.

Панування великих корпорацій буде характерною рисою президентства Юлії Тимошенко. З одного боку вона розвиватиме державні корпораціїмонстри, такі як "Нафтогаз", які мають на меті досягнення її політичних цілей. Для цього вона не зупиниться перед націоналізацією приватних підприємств, наприклад обленерго і облгазів.

Стосовно тих олігархів і просто підприємців, які чинитимуть їй спротив, вона буде застосовувати всім відомі "маски­шоу" чи просто "топитиме" їх, доводячи до банкрутства. Так, як це сталось із "Надрабанком", який мав дістатись її ворогу Дмитру Фірташу, чи з компанією "ВанкоПрикерченська", яка належала Ринату Ахметову і мала видобувати нафту коло Керчі.

З іншого боку, вона сприятиме розвитку тих українських та іноземних корпорацій, власники яких служать їй чи її цілям. Так, як це є з групою "Приватбанку" та Ігорем Коломийським. Вони, не звертаючи уваги на російських інвесторів, отримали контроль над компанією "Укртатнафта" з легкої руки Тимошенко. З цієї точки зору, ні до якої розвинутої ринкової економіки і держави західного зразка ми не наблизимось.

Натомість Україна розвиватиметься за зразком корумпованих бюрократичних держав таких як Південна Корея, Японія чи Франція. Такий суспільний лад якраз і випливає із підхопленої БЮТ доктрини солідаризму, яку раніше розвивали фашисти, нацисти і їх соратники­квіслінги із Західної Європи (типу маршала Петена і Франціско Франко), а зараз розвивають неонацисти і ультраконсерватори.