Ми, мабуть, усі пам'ятаємо популярний вислів: "Щорічний огляд у стоматолога і гінеколога - ознака культурної жінки". Однак, коли приїжджаємо до іншої країни, маса проблем, що потребують негайного вирішення, якось відсовують у нашому щоденнику візит до лікарів на подальші строки. Трапляється, що жінки, які емігрували, роками не бувають на оглядах. Деякі з них, які мають легальний статус, зазвичай, відвідують лікарів на вакаціях в Україні. Інші, що не можуть виїхати з США, забувають про необхідність щорічного профілактичного проходження медичного огляду повністю. І грошей шкода, і не знають до кого звернутись - причини різні, виправдання - жодного. Таке ставлення до власного тіла, мабуть, зумовлено тим, що ми ще не звикли нести самостійно відповідальність за власне здоров'я. Раніше, на підприємствах, в установах та організаціях (йдеться про України), медогляд був обов'язковим. Його не любили, але проходили. Корисність таких міроприємств є безсумнівною: більшість захворювань, навіть, важких, успішно лікуються, якщо вони продіагнозовані на ранніх стадіях. Однак така практика породила шкідливу звичку в наших людях - недбале ставлення до профілактики. До лікаря йшли вже тоді, коли заболить. Як не був популярним здоровий спосіб життя серед українців, так і не ввійшов у моду профілактичний щорічний огляд.

Якщо ж поглянути на українську еміграцію до США за останні роки, то можемо відзначити, що значну її частину становлять жінки середнього віку. Саме ця група жінок становить так звану "групу ризику" тих, кого діагностують на рак молочної залози. Тим, кому виповнилось, як мінімум, 35 років, просто не мають права не відвідати гінеколога та мамолога хоча б один раз на рік. Якщо взяти до прикладу Україну, то рак молочної залози діагностується у кожної 5-ї жінки, хворої на онкологічне захворювання. Якщо брати ширші масштаби, світові, то, щохвилини, ця мовчазна епідемія забирає одну жінку. І кожні 35 хвилин ставлять ще один такий діагноз. За тією ж статистикою в США це захворювання значно вище, ніж в Україні(110-120 хворих на 100 тисяч населення, в Україні - 60, 9). Але це - статистика. Ситуація полягає таким чином, що в Америці проводиться велика агітаційна робота по профілактичних оглядах, тому і зафіксована кількість захворювань є вищою, бо вияляються на зовсім ранніх стадіях і успішно лікуються. В Україні, для порівняння, проблема полягає передусім у діагностуванні, що пов'язано із відсутності в населення культури піклування про своє тіло.

Ми всі приїхали з України зі своїми звичками, але перебування в Америці нам дає можливість позбутися найшкідливіших. В тому числі безвідповідального ставлення до власного здоров'я. До нічних кошмарів кожної жінки відноситься не тільки захворювання молочних залоз, а також і гінекологічні проблеми. Зміна середовища проживання дуже сильно впливає на організм і, якщо навіть хтось і не скаржився на здоров'я вдома (що є великою рідкістю), облаштовування життя на новому місція повинно також включати піклування про власне тіло. Запалення яйників, ерозія шийки матки - хто тільки не проходив через це. Щоб не доводити себе до серйознішого стану, обов'язко слід обстежитись у гінеколога. Тим більше, що страшного в цьому нічого немає. Якщо ви не впевнені, що порозумієтесь із лікарем, соромитесь огляду в американців, то один із найдавніших друзів нашої газети - Devon Medical&Dental Center завжди відчинений для вас. Там працює чудовий лікар, Олена Наріжна, яка має великий досвід роботи в Україні, а також чимало років навчання, інтернатури та практики тут, в Америці. Вона відмінно розуміє жіночі тривоги, страхи, а бар'єр, який може виникнути між пацієнткою та лікарем у зв'язку із оглядом, долає турботливим та співчутливим ставленням. В цьому офісі зроблять повний гінекологічний огляд і дадуть направлення на мамографію та ультразвук за потребою. З усією тактовністю лікар розпитає вас про хвороби у вашій родині, щоб визначити до яких захворювань ви маєте спадкову схильність. На огляді у вас візьмуть мазки на цитологічне дослідження, кров та сечу, адже з віком часто виникають розлади в роботі сечового міхура.

Сподіваюся, ми переконали наших шановних читачок у необхідності профілактичного огляду. Якщо ви готові почати піклуватись про себе самостійно, то за подальшою інформацією телефонуйте - 773-274-9100 або завітайте до Devon Medical&Dental Center за адресою: 2710 W. Devon Ave., 3^rd Floor, Chicago, IL 60659.

І будьте здорові!

У нашій рубриці "Здоров'я" ми розпочинаємо друкувати серію статтей відомого українського кардіолога, доктора медичних наук, завідувача кафедри внутрішніх хвороб Медичного інституту УАНМ, Чабана Тараса Івановича. Роками пан Чабан займається проблемами сердцево-судинної системи, артеріального тиску. Він провадить не лише якісне лікування хворих, але й роботу, спрямовану на профілактику цих захворювань.

Професор Чабан Т.І., маючи практичний досвід роботи в інфарктному відділенні лікарні швидкої допомоги, поєднує свої спостереження з науковими дослідженнями і показує роль стресових ситуацій, перенапруження, тютюнопаління, вплив алкогольних напоїв на артеріальних тиск та захворювання, що виникають від цього. Цікавим для звичайного читача буде інформація як можна реально впливати на перебіг гіпертонії.

Артеріальна гіпертензія - один з основних ризиків виникнення серцево-судинної та судинно-мозкової патології та самих небезпечних її проявів - інфарктів та інсультів.

Як правило, про гіпертонічну хворобу, пишуть в наукових виданнях і рідко для широкого загалу людей. Такі статті повинні допомогти нашим читачам дізнатись більше про причини виникнення та протікання зазначених захворювань, а також про те, як їх уникнути.

Увага - Гіпертонія

З 1999 року Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визнала оптимальний артеріальний тиск менший 120/80 мм рт.ст., нормальний - менший за 130/85 мм рт.ст., і високий нормальний - 130-139/85-89 мм рт.ст.

А чому ж так? Звідки ці цифри? - запитає допитливий читач. Справа в тому, що зараз в Європі й Америці проводять багатоцентрові дослідження, і доведено на десятках тисяч людей, що люди, які мають тиск нижчий за 120/80 мм рт. ст. живуть довше, ніж люди з вищим тиском.

У деяких людей тиск, як кажуть, "стрибає". Це означає, що він протягом короткого терміну може швидко піднятися і так само знизитися. Просто є пацієнти, в яких при вигляді лікаря підвищується артеріальний тиск ("реакція на білий халат"). Потрібно переміряти його повторно через декілька хвилин. Можна вимірювати його самому вдома. А найкраще вдатися до моніторингу артеріального тиску протягом тривалого часу. На сьогодні є чітке визначення: артеріальна гіпертензія - підвищення систолічного артеріального тиску до 140 мм рт.ст. і вище або діастолічного артеріального тиску до 90 мм рт ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях (не менш ніж 2-3 рази у різні дні, протягом 4 тижнів).

Більшість пацієнтів тільки приблизно знають про причини підвищеного артеріального тиску в них. Значна кількість людей розуміє, що підвищений артеріальний тиск потрібно лікувати. Не всі хворі з артеріальною гіпертонією усвідомлювали, що їхня хвороба може спричинити інфаркт або інсульт. А от що стосується віку, то більшість людей вважає, що це абсолютно закономірно, і якщо в них після 50-60 років тиск досягає цифр 160-170/90-100 мм рт. ст., і лікувати його аж ніяк не потрібно. Хоча нині чітко доведено, що, не зважаючи на вік, потрібно намагатися тримати тиск у нормі.

Виявляється, що більшість опитаних зустрічалися з випадками, коли, нібито на тлі цілковитого здоров'я, їхні родичі, знайомі, співробітники помирали від інфаркту, інсульту, потім згадували, що у них був підвищений артеріальний тиск, але не лікувалися, тому що почувалися здоровими. Можна навести кілька випад ків: "От, був чоловік міцний, як дуб, а тут взяв впав, та помер". Більшість пацієнтів таки розуміють, що лікуючись, вони би могли довше прожити, але реально не сприймають цього факту, а, може, просто не хочуть вірити в це. Можливо, спрацьовує менталітет: "А, як буде, так буде". Для багатьох людей є дискутабельним поняття про "робочий тиск". Фактично на це налаштовувало питання лікарів: "А який у Вас тиск робочий, тобто такий, при якому Ви почуваєтеся добре?". Це неправильний підхід і зараз у світі не визнається. Тиск може бути нормальним або ненормальним. А більшість пацієнтів можуть себе і так добре почувати певний час - до виникнення ускладнень.

Справа полягає в тому, що чимало гіпертоніків звикають до високого артеріального тиску і, коли починають його знижувати, то в перші дні можуть відчувати слабкість, іноді почуватися гірше, ніж з підвищеним тиском. Тут просто потрібно плавно нормалізувати його і за кілька тижнів організм просто звикне до нормального тиску.

Робити це треба щоденно і на обох руках. Перед вимірюванням артеріального тиску людина спокійно сидить протягом 5 хвилин (бажано з накладеною манжетою), рука лежить на столі. Повітря в манжету нагнітається швидко, при цьому потрібно досягнути значень тиску, що на 30 мм рт.ст. вище від рівня, за якого зникає пульсація променевої артерії. Після цього тиск у манжеті знижують із швидкістю 2-3 мм на секунду. Систолічний артеріальний тиск фіксують за моментом появи тонів, а діастолічний - коли тони повністю зникають. У випадках, коли є явище "нескінчених тонів", діастолічний тиск визначають за 4 фазою - значним ослабленням тонів. Вимірювання артеріального тиску необхідно повторити через 2 хвилини. Якщо результати відрізняються більше ніж на 5 мм рт.ст., рекомендують провести додаткові вимірювання.

На електронних автоматичних чи напівавтоматичних приладах процедура ще простіша. От тільки зважайте - тонометри з манжетою на зап'ястя можуть давати похибки у людей похилого віку, з атеросклерозом, діабетом.

Часто багато пацієнтів вважають причину підвищеного артеріального тиску захворювання нирок. Ці речі можна досить чітко встановити, обстеживши нирки. Як правило, виявлений при ультразвуковому дослідженні пісок, без інших відхилень не може зумовлювати таке підвищення артеріального тиску. До того ж лікар призначить провести дослідження аналізу сечі. Найчастіше всього може бути досить, щоб або визначити наявність хвороби нирок, або її відкинути. За потреби проводять додаткові дослідження. Основні хвороби нирок, що можуть викликати підвищення артеріального тиску - це хронічний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит, полікістозна нирка.

Гіпертонію можуть спричинити й ендокринні захворювання: хвороби наднирників - синдром Іценко-Кушинга, феохромоцитома, синдром Кона, хвороби щитовидної залози, гіпофіза. Вони мають деякі особливості симптоматики і при певному обстеженні встановлюються або ж відкидаються.

Може бути захворювання ниркових або інших судин: вазоренальна гіпертонія, коарктація аорти, гіпертензія в результаті атеросклеротичного враження судин.

У 10-15% випадків можна встановити конкретну причину підвищеного артеріального тиску.

У більшості людей з підвищеним артеріальним тиском (до 80-85%) безпосередньої причини встановити не вдається. Це і є так звана гіпертонічна хвороба (або есенціальна гіпертонія). Чому вона виникає і чому вона так часто зустрічається, особливо в останні роки?

Ми розплачуємося за нашу цивілізацію, за хороші умови життя, за можливість гарно поїсти. Наші предки, коли йшли мандрувати мали у торбині окраєць хліба, шматок сала і цибулину. А подорож пішки могла продовжуватися кілька тижнів. І якщо згадати голодні 30-і роки часів колективізації, війну і післявоєнні роки, то можна зрозуміти підсвідоме бажання людей наїстися "на майбутнє". Причому ця психологія перетворилася вже на культ. Наприклад, більшість людей вважає, що коли людина хвора, їй потрібно добре їсти. Так, дійсно, при деяких хворобах, наприклад, туберкульозі, показана дієта з посиленим харчуванням. Саме люди знесилені голодуванням, непомірною працею або ж одноманітним, неповноцінним харчуванням, мали знижений імунітет та, відповідно, більший нахил до виникнення цих хвороб. Тому, мабуть, так укорінилося бажання дати хворому якийсь ласий шматок. І ми насильно "згодовуємо" його своїм родичам, примушуємо своїх дітей: Їж! А то не одужаєш! І не підеш гуляти на вулицю! І нікого не цікавить, що ця дитина ледве запихає шматки продуктів в себе, і її нудить. І організмові крім того, що потрібно боротися з хворобою, ще треба витрачати енергію не перетравлювання цієї їжі. Деякі дорослі просто переконані, що їсти потрібно багато. І радіють: От уже й з'явився апетит, одужую, слід надолужити втрачене!

Один мій знайомий дідусь, казав: "Що з'їм, що вип'ю - то моє, а решту з собою в могилу не візьму". Виникає така собі певна жадібність людей до їди: більше, більше, більше! Тільки давай, давай побільше! Так ми можемо робити, коли йдуть на весілля, на день народження, де, якщо гості не поїли добре, не порожні тарілки на столах - це нібито кровна образа для господарів. Отже - не поважають! Він в нас навіть нічого не їв! Невже погано приготувала! І хлібосольна щедра господиня дуже переживає через це. І навіть вночі не спить, та шукає причини: чи не образила чимось дорогого гостя, може щось не так приготувала, не смачно, чи може пересолила, чи масла мало дала?

Часто пацієнти просто не зізнаються у своїй пристрасті гарно поїсти не тільки лікареві але й собі: Я багато їм? Та ні! Практично зовсім не їм, і де воно тільки береться? Не розумію! Це, мабуть, в мене якісь порушення обміну речовин є, може хвороба така? Я от майже не снідаю, пообідати не має часу на роботі - тільки кава з тістечком або булочкою з'їм. Ну, а ввечері, звичайно, вже голодна (голодний), то трошки прикладуся, ну, та й то не зовсім сильно, та тільки сковорідку смаженої картоплі, та ще шматок м'яса, та кави.

Далі буде....