Лемківщина - це земля на заході українського обрію, невід'ємна складова всеукраїнської історії. Неповторна краса цього краю вписується у наші душі незабутніми віршами її сина Богдана Ігора Антонича (1909-1937), та кольоровими молитвами Божої дитини Єпіфанія Дровняка (1895-1968), відомого у світі як Никифор. Через роки, наперекір чорній долі, яка у ХХ столітті воронячим крилом накрила лемківські хижі, ці два велетні духу повертаються у свою "країну верховинну". У рамках відзначення 100 ліття від дня народження поета, Український Національний Музей у Чикаго влаштовує літературно-мистецький вечір "Дім за зорею", який відбудеться 2 жовтня о 7-ій годині вечора у приміщенні музею. Одночасно відкривається виставка творів геніального художника-примітивіста Никифора, яка триватиме до кінця жовтня.

Життя митців не менш дивовижне, ніж їх вірші та картини.

Богдан Ігор Антонич народився у мальовничому гірському селі Новиця на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в родині священика. Він з дитинства вслухався у мелодії особливої говірки, якою наділив Бог закоханих у свій край лемків. Першою справжньою вчителькою життя вважав свою няню, яка знала багато легенд та казок, співала пісень, розділяючи з маленьким Богданом дар любові до рідної землі. А згодом, відданий до гімназії в Сяноці, юнак починає писати вірші, спочатку польською, потім українською. Доля привела його до двох учителів, знавця української літератури Володимира Чайківського та навчителя рисунків, українського маляра Лева Ґеца. Вони були тими, хто мали вплив на формування світогляду допитливого Антонича. Залюблений у музику, він грав на скрипці, і навіть мріяв бути композитором. А ще любив малювати...

Никифор Епіфаній Дровняк народився 21 травня 1895 році в с. Криниця. Син глухонімої Явдохи Дровняк, малював природу Лемківщини, її церкви, якби попереджуючи тисячами малюнків недалеке майбутнє, коли над золотими банями українських церков витимуть сатанинські вітри, скидаючи додолу хрести, спалюючи святі образи...Робив це з великою щирістю, засвідчивши своїм життям євангельські слова: "Життя ж наше - на небесах". Випадкова зустріч Никифора з львівським художником Романом Турином стала знаковою для криницького самоука. Його твори побачили у салонах Парижу. 1932 року в паризькій галереї "Leon Marseille" відбулася виставка, зорганізована мистцями "Української групи" в Парижі та українським Національним музеєм у Львові, на якій поруч з творами відомих українських і французьких мистців висіли акварелі нікому ще не відомого Никифора. Цього самого року 105 Никифорових картин показали на виставці малярів-самоуків, яку організувала у Львові Асоціація українських незалежних мистців. Роман Турин зацікавив також свого друга, польського мистецтвознавця Єжи Вольфа, який 1938 року надрукував у часописі "Arkady" першу статтю про мистця із Лемківщини.

Муза української поезії закохала у себе Богдана Ігора Антонича у Львові. Він зустрів її у Львівському університеті, студентом якого став у 1928 році. Антонич настільки опановує літературну українську мову, що після видання другої збірки поезій галичани починають вважати його за наддніпрянця. Безмежні за змістом його вірші покладені сучасниками на музику:

Перша книжка віршів Богдана-Ігоря Антонича, названа "Привітання життя", вийшла друком у 1931 році. Майже одночасно з "Привітанням життя" поет готував збірку лірики під заголовком "Велика гармонія". У 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич став вільним літератором. Його вірші знаходили свого читача через часописи "Вогні", "Дзвони", "Назустріч", "Ми". Він стає редактором місячника літератури і мистецтва "Дажбог" та збірника "Карби". Тоді ж заходами Богдана Кравціва він видав збірку "Три перстені", за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе у ролі мистецтвознавця. У 1936 р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б.І. Антонича "Книга Лева". "Зелена Євангелія" та "Ротації", на жаль були надруковані вже після смерті поета. Не досягнувши 28 років, 6 липня 1937 року поет відійшов у свій "дім за зорею".

Після другої світової війни Епіфаній Дровняк, як і всі лемки Польщі, був приречений на депортацію. Він тричі, хворий і голодний, пішки повертався у Криницю, долаючи відстані понад 700 кілометрів. Після важких злиднів, у1950-х в Польщі було вдруге "відкрито" Никифора. Довелося однак розплатитися за це втратою тотожності - 1962 року місцеві урядники до його імені-псевдоніму додали прізвище Криницький. Виставки творів "польського мистця" Нікіфора Крініцкего влаштовувавали у Франції, Бельгії, Швейцарії, Німеччині, США, Чехословаччині, Ізраїлі, Голландії, Бразилії та інших країнах світу. Лише в Парижі його акварелі виставлялися 14 разів і щоразу мали величезний успіх. Важко було для мешканців самої Криниці уявити, що не від бідолахи Никифора в нагороду за чорну скибку хліба отримували вони малюнок, а від всесвітньо-відомого маляра-примітивіста Никифора Епіфанія Дровняка. 10 жовтня 1968 року Никифор покинув цей світ і відійшов у кращий. Важкі судові процеси з повернення справжнього імені малярові, увінчані успіхом на користь організації "Об'єднання лемків" у 2003 році.

Заміни фото в старому варіанті(там є просто пам'ятник никифору у львові.)

Осягнути всю таїну творчості синів Лемківщини належить майбутньому.