rss
11/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Берегиня \ Дивосвіт дитини \ Дитяча енциклопедія

Рослини

Мандруємо лісами

Ліс - це і дерева, і трава, і гриби, і квіти, і тварини. Але насамперед, ліс - це дерева. Дерево - найбільша рослина, яка найдовше росте. Дерева бувають листяні (тобто мають листочки) і хвойні (мають не листя, а хвою). Залежно від того, які дерева ростуть у лісі, він навіть має різні назви. Наприклад, є ліс листяний (там ростуть листяні дерева), хвойний (там ростуть хвойні дерева) і мішаний (ростуть і листяні, і хвойні дерева). А ще є такі ліси, де ростуть лише однакові дерева. І вони теж мають свою назву.

Березняк - це ліс, де ростуть берези.

Діброва - ліс, де ростуть дуби.

Ялинник - ліс, де ростуть ялини.

Сосновий бір - ліс, де ростуть сосни.

Крім дерев, у лісі ростуть і кущі. Наприклад, горобина - це дерево, бо має один товстий стовбур. А калина - це кущ, має багато тонких стовбурів.

Калина та горобина мають КЕТЯГИ. Кетяг - це пучок ягід чи квітів на одній гілочці.

Скажи, які серед цих дерев хвойні, а які листяні: дуб, береза, клен, ялина, горобина, сосна?

Лютий - останній місяць зими

Весь сніг, що залишився у небі, лютий мусить на землю повимітати. У лютому, коли стоять найміцніші морози, дерева додивляються останні сни, і їхній сон ще міцний і солодкий.

В цей час господарі обрізують гілки дерев, щоб вони краще розросталися навесні та були плодючими. Бо скоро зима пробудиться, і сік заструменить у стовбурах дерев і кущів.

Сунички

Сунички - це трав'янисті вусаті рослинки. Так, вусаті, бо молоді пагінці називаються вусами. І щойно тоненький вусик торкнеться землі, він випускає корінець, і з нього виростає стебло і листочки. Так народжується кущик суничок.

Яблунька на підвіконні

Восени вибери найбільш дозріле зернятко яблука. Візьми горщик із землею. Зроби невелику ямку і поклади зернятко. Прикрий його землею і постав на підвіконня.

Пам'ятай: твоє зернятко проросте, якщо ҐРУНТ, у якому воно лежить, буде теплий і вологий! Тому не забувай поливати землю.

А чи знаєш ти, що відбувається з зернятком у землі? Зернятко набухає від води, і його шкаралупка-хатинка тріскається. З тріщинки виростає КОРІНЕЦЬ. Корінь розгалужується крихітними волосками.

Потім з'являється пагінець - майбутнє СТЕБЛО твого деревця. Воно щодня тягнеться вгору і пробивається з-під землі, щоб привітатися з сонечком і з тобою.

Потім на стеблі виростають ЛИСТОЧКИ.

Твоєму крихітному деревцю потрібне сонечко і водичка. Тому слідкуй, щоб ҐРУНТ був вчасно зволоженим.

Наступної осені ти можеш висадити свою яблуньку у саду чи біля твого будинку.

Написала Наталя Партика

Що таке "город"

Колись давно ні городів, ні садів не було. Важко людям жилося. Щоб прогодуватися, вони мусили збирати у лісі плоди, ягоди, гриби. А потім люди і самі почали садити рослини біля свого житла. Щоб ніхто не затолочив паростки, господар загороджував це місце огорожею. Отже, те, що було загороджено, і називали "город".

Нині при слові "город" ти уявляєш собі грядки з овочами. А в давнину город був і садом, і квітником. Господар маленького клаптика землі намагався посадити біля хати геть усе, що було потрібно для їжі, лікування, краси. Там росли овочі й фрукти, квіти і трави.

Рослини, які люди вирощують для себе, називаються культурними. А рослини, що вільно ростуть у лісі та в полі, називаються дикими.

Олена Франкевич

Розмова у березняку

Ангелятко помітило чорну ворону, яка розмовляла з тоненькою білокорою берізкою в березняку.

- Кар, - сказала ворона берізці, - чому Березень вибрав саме тебе своєю улюбленицею? Тебе, а не мене, я ж така красуня! А як я літаю!

Берізка мовчала, тільки гіллям гойдала. Тут втрутилося Ангелятко:

- Люба поважна вороно, послухай мене. Про берізки кажуть у народі таке: "У берези чотири справи: перша справа - життя прикрашати, друга справа - крик стишувати, третя - хворих зцілювати, а четверта - чистоти дотримуватись".

- Як це? - каркнула ворона. - Я не розумію.

- Зараз поясню. Колись, дуже-дуже давно, не було електрики. А свічки були тільки в церкві та у багатих людей. Вдень світило сонечко, а от увечері? Яке ж життя у домі без світла? От і приходила на допомогу берізка. Вона давала людям трісочку, яку запалювали і ставили на столі.

- Ух ти, а я й не знала! - каркнула ворона. - А як же берізка стишує крик?

- Колись люди їздили возами, підводами. Колеса пронизливо скрипіли, аж у вухах закладало, ніби від крику. Їхати таки возом було нестерпно. І тут ставав у пригоді в'язкий чорний дьоготь, що виготовляли з берези. Дьоготь, наче мастило, змащував вісь коліс і стишував їхній скрип.

- Як цікаво! Тепер у авто деталі теж змащують. Виявляється, про мастило люди знали з давніх-давен. А як береза чистоти дотримувала?

- Колись і мила не було, тож люди милися у лазні, очищаючи тіло віником з березових гілок з листям.Про берізку, її кору, бруньки, листочки можна багато розповідати. Берізку ще називають цілителькою. сік берези багатий на вітаміни. А ще на корі берези писали перші листи, - у ті часи, коли ще люди не придумали паперу.

- Нічого собі! - дивувалася ворона. - Мені так соромно, що я засумнівалася у виборі Березня, адже берізка справді королева лісу і заслуговує на повагу. Я тепер усім про це розповідатиму.

Топчу ряст - Бог здоров'я дасть

Одного чудового весняного ранку на тоненькому стеблі серед зелених листочків розплющили очка квітки примули.

- Боже, яка краса! - захоплено вигукнула Білочка, що сиділа на гілочці дикої яблуні. - Ці квіточки такі чудові, барвисті, а їх листочки нагадують вовну кучерявого баранчика.

- Привіт, Білочко! - привіталося Ангелятко до руденької. - Маєш рацію, листочки цих квіточок справді нагадують баранячу вовну, тому їх і називають у народі "баранчиками". А ще ці красуні мають такі імена: ряст і ключики.

- Ангелятку, розкажи, звідки такі назви? Ти так цікаво розповідаєш!

До Білочки приєдналися й інші жителі старої яблуні - її сусіди: чорний Жук і золота Бджілка. Всі хотіли послухати розповідь Ангелятка.

- Примулу вважали квіткою довголіття, - розпочало Ангелятко. - Пам'ятаєте, одне з її імен - ряст. Навесні був звичай потоптати ряст - тупцяли біля квітів примули, щоб діждатися наступної весни, та при цьому примовляли: "Топчу, топчу ряст - Бог здоров'я дасть!". Саме слово "примула" означає "перша", бо справді розцвітає першою, просто з-під снігу.

- А чому, жу-жу-жу, примулу ключиками називають? - продзижчав чорний Жук.

- О, це інша історія. Є легенда про те, що примула - це ключі від раю, які випали колись із рук апостола Петра. Ці ключі перетворилися на квіти, які й справді трохи подібні до в'язки ключів. Квіти примули бувають різних кольорів. А ще мають цілющі властивості.

- Який все ж таки чудовий Божий світ! - промовила Білочка. - Я який щедрий Бог, що створює цю красу! Треба тільки навчитися її бачити.

- І ще шанувати! - додало Ангелятко.

Поки вони собі розмовляли, на землі розцвітали примули...Написала Наталя Партика

 


 

КАЗКИ

Як вовк кожуха собі шив.

Народна казка

Настав листопад. Холодний вітер зривав листя з дерев, раз у раз падав дощ, а сонечко ховалося за темними хмарами.

Блукав якось вовк лісом, шукаючи, де йому від негоди сховатися. Бачить: дятел довбає дерево, аж тріски на всі боки летять. Він йому й каже:

- Нерозумний ти птах, дятле. Ціле літо дерева лікував, довбав-довбав, працював-працював, а на зиму й хатки собі не збудував.

А дятел вовку відповідає:

- А ти, вовче, найбільший розбійник у лісі, всі тебе бояться, а кожуха на зиму не маєш!

"Справді, - подумав собі вовк, - треба кожуха на зиму справити!" Питає у дятла:

- Порадь мені, дятле, з чого кожуха пошити?

- Та певно, що з овечої вовни, - сказав дятел і полетів у своїх справах.

Пішов вовк до річки, де вівці паслися. Побачили його вівці, злякалися. Виступив наперед старий баран, наставив роги й питається вовка:

- А чого тобі тут треба, вовче?

- Мені вівцю треба, - відповідає вовк, - кожуха собі хочу пошити, бачиш - зима йде.

- Гаразд, дамо тобі вівцю з нашої отари, - каже баран, - тільки ти спочатку ниток добудь, щоб кожуха пошити.

- А де їх взяти?

- Он бачиш - кінь пасеться, насмикай волосу з його хвоста, от і будуть тобі нитки, - відказує баран.

Підкрався вовк до коня і вчепився йому у хвіст зубами. А кінь як хвицне його копитами, аж у вовка в очах потемніло. Завив вовк і кинувся до лісу Так і лишився лісовий розбійник без кожуха.

Переказала Олена Заміховська

 


 

ВІРШІ

Правда ж, мамо, я великий?

Правда ж, мамо, я великий?

Сам взуваю черевики,

Зашнуровую шнурочки,

Сам вбираюся в сорочку,

Сам лице і руки мию,

Сам зачісуватися вмію,

І не плачу я ніколи...

Скоро вже піду до школи.

Марія Познанська

Вони самі винні!

Я завжди обминаю калюжі.

А вони мене люблять дуже.

Я за ручку чемно ступаю,

Я обходжу їх, обминаю,

А вони під ноги пхаються.

А як тупну! Може, злякаються.

А вони собі, знай, хлюпочуть -

В черевички залізти хочуть.

Я не люблю калюж страшенно.

Я завжди ходжу дуже чемно.

Я ж не винен, що їх багато!

Я тримаюся міцно за тата.

Ну, а як вони самі пхаються!

То куди ж я від них сховаюся?!

Оксана Миронович

Уклонюся

Гарна ти, матусю,

люба дуже, мила!

Ти мене ще змалку

звичаю навчила.

І щодня навчаєш,

як любить родину,

мову нашу гарну,

рідну Україну.

Буду українка,

як і ти, матусю,

і за ту науку

я тобі вклонюся.

Катерина Перелісна

 


 

Улюблені казки читаємо по складах

Лисичка та журавель

Бу-ли со-бі ли-сич-ка та жу-ра-вель. О-то й зу-стрі-ли-ся я-кось у

лі-сі. Та та-кі ста-ли при-я-те-лі! Кли-че ли-сич-ка жу-рав-ля до се-бе в гос-ті:

- При-ходь,- ка-же,- жу-рав-ли-ку, при-ходь, ле-бе-ди-ку! Я для те-бе- як для се-бе...

От при-хо-дить жу-ра-вель на лас-ка-ві за-про-си-ни. А ли-сич-ка на-ва-ри-ла каш-ки з мо-ло-ком, роз-ма-за-ла по та-ріл-ці та й при-про-шу-є:

- При-го-щай-ся, жу-рав-ли-ку, при-го-щай-ся, ле-бе-ди-ку! Жу-ра-вель до каш-ки- сту-кав, сту-кав дзьо-бом по та-ріл-ці- ні-

чо-го не вхо-пив.

А ли-сич-ка як у-зя-ла-ся до стра-ви- лизь та лизь гар-нень-ко я-зи-ком, по-ки са-ма всю ка-шу чис-то ви-ли-за-ла.

Ви-ли-за-ла, та до жу-рав-ли-ка:

- Ви-бач, жу-рав-ли-ку,- що ма-ла, тим те-бе й при-го-ща-ла, а біль-ше не-ма-є ні-чо-го.

- То спа-си-бі ж,- мо-вить жу-ра-вель.

- При-ходь же, ли-сич-ко, те-пер ти до ме-не в гос-ті.

- А при-йду, жу-рав-ли-ку, при-йду, ле-бе-ди-ку! На то-му й ро-зі-йшли-ся.

От у-же ли-сич-ка йде до жу-рав-ля на гос-ти-ну. А жу-ра-вель на-ва-рив та-ко-ї смач-но-ї стра-ви: у-зяв і м'я-са, й кар-то-пель-ки, й бу-ряч-ків- у-сьо-го- у-сьо-го, по-кри-шив дріб-нень-ко, склав у глечик з дов-го-ю та вузь-ко-ю ший-ко-ю та й ка-же:

- При-го-щай-ся, лю-ба при-я-тель-ко, не со-ром-ся! От ли-сич-ка до гле-чи-ка- го-ло-ва не вла-зить!

Во-на сю-ди, во-на ту-ди, во-на й бо-ком, і лап-ко-ю, і нав-сто-яч-ки, і нав-си-дяч-ки, і за-зи-ра-ла, і ню-ха-ла... Ні-чо-го не вді-є!

А жу-ра-вель не гу-ля-є: все дзьо-бом у гле-чик. По-ма-лень-ку- по-ма-лень-ку- та й по-їв, що на-ва-рив.

А то-ді й ка-же:

- О-це ж,- мо-вить,- ви-ба-чай, ли-су-ню, що мав, то тим і при-го-щав. Та вже біль-ше ні-чо-го не ма-ю на гос-ти-ну.

Ох і роз-гні-ва-лась же ли-сич-ка! Так роз-сер-ди-лась, що й по-дя-ку-вать за-бу-ла, як го-дить-ся, чем-ним був-ши.

Так- то їй жу-рав-ле-ва гос-ти-на до сма-ку при-па-ла! Та від то-го ча-су й не при-я-те-лю-є з жу-рав-ля-ми.

Дитяча енциклопедія

ЧИТАНКА

Чабанець#2010-03 (01/21/2010)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com