арод збирався спроквола: чи то від спеки лінькувато, чи то від недільного неділа... Тінь давав тільки великий намет біля центрального фонтану, та розлога крона старого каштана, що млів у червневих променях. Загорода навколо сцени під наметом передбачала VIP-місця, а прості стільці, що були поставлені декількома півколами, чекали оркестр. Я була однією з глядачів на спортивній зустрічі команд українських та австралійських молодих боксерів в центрі Івано-Франківська - Вічовому майдані. Мене було запрошено на концерт естрадно-симфонічного оркестру, який мав відкрити змагання. Керує ним Валерій Чикирис. Літній вихідний день, очікуване віртуозне виконання добре відомих естрадно-симфонічних композицій налаштовувало на широкий спектр позитивних емоцій. Я оглянула майдан, який вже заповнювався глядачами, уболівальниками боксу, молодими парами, просто перехожими, що не мали особливих планів на вихідний день, а були приваблені пробними звуками музики. Наш брат, тобто сестра, віддавала належне теплій недільній днині та можливості показатися на чоловічій тусовці. Жінки виглядали так, ніби через пару хвилин - на подіум. Поряд мене русявка у модній блакитній сукні, що раз у раз нахилялася до дитячого візка, де бульбився маленький ковбойчик у відповідному капелюсі і картатій сорочечці, просто сяяла молодістю і материнством!. Її маленьке створіння безперервно вовтузилося, стягало капелюшка, сердито блискаючи материною голубінню круглих від збудження очиць. Тільки тато стоялИ поруч і відсторонено палилИ. Дружині хотілося більше чоловічої уваги, але того поглинула власна значимість, цигарка в прокурених пальцях та ще ті дівчата, що походжали в самій загорожі.Вони дивилися моделями, що їх виставляють на ринг для розігріву публіки, для зміни картинки; радували кокетливістю, симпатичними личками, ніби-то незалежною поведінкою!

...В якийсь момент, коли музиканти ще всідалися, налаштовували на "ля" першої октави скрипки, коли веселий вітер ганяв спеку по майдану, я обернулася і довго вдивлялася в тих, хто стояв навколо, трохи далі і по краях площі мужчин (по більшості, це були вони). Щось у мозку проробило швидкий аналіз і видало інформацію: дивитися не було особливо на кого. Настільки жалюгідне видовище створював дехто, що спирався на бар'єр, який відділяв нас від оркестру, гоноровито тримав пляшки з пивом в руках, можливо, поліруючи горілку, випиту скоріше, палячи сигарети, не задумуючись ні на хвилинку, що навколо - інші, кому немилий сигаретний дим і є неприємною перешкодою для насолоди музикою. Зрештою, паління заборонене в людних місцях. Та й нагода зібрання - свято спорту, здоров'я, музики!

Далі погляд почав оцінювати зовнішній вигляд тих, що зібралися. Так, давненько ці хлопці не бігали за мамонтом! Око, що звикло бачити повні американські спортзали м'язистих струнких чоловіків, які широко посміхаються, виказуючи чисті незакурені зуби, їхні зграбні рухи, понукло від картини руїни української чоловічої плоті! Площа колихалася від велелюдної кількості мужчин, які все підходили, згущували ту масу, в якій переважали два типи облич: одні, здебільшого із загостреними рисами від частого вживання оковитої не кращого гатунку, паління, від негараздів, страху виглядали хворобливими, спитими, старими. Інший тип - молодий мужчина з невиголеною тлустою потилицею, iз зарослими жирком завушшями, з черевцем, яке підтримував з усіх своїх шкіряних сил ремінь. Погляди обидвох різнилися тільки виразами: у першого - запитально - перестрашений і агресивний, інший був стверджувальний і нахабний.

А якже мені не пощастило із сусідом по видовищу! Які хвилі запаху поту здіймалися, коли чоловік, що стояв поруч, піднімав час від часу руки і намагався сфотографувати оркестр. Правда, це не зовсім виходило, бо його оточення, закумарене таким амбре, притискалося до загорожі, трамбуючи передні ряди і затуляючи собою оркестр. Злощасний любитель пива, цигаркового смаку і ворог усіх засобів особистої гігієни налягав на передні ряди, і це вже ставало смішним! Якби ж то не заважало насолоджуватися музикою! Я протиснулася в глибину юрми, в надії сховатися від такого дурману, знайти поглядом здорових, тверезих уболівальників боксу і прихильників естрадно-симфонічної музики, які б не викликали в святковому настрої думку, що багато ще дечого - нездорове серед нас. Йдеться не тільки про залежність багатьох наших мужчин від алкоголю та паління, а й про слівця, що замінили нормальну людську мову в усій її розкоші та чисельності словника на вбогий кавалок суржикового мовлення... Що рухає людиною, коли вона наглухо забуває ту мову маминої пісні, освідчень у найніжніших почуттях, мову, якою писалося в школах, якою сповідаєшся, якої вчиш своїх дітей?

Те, що чуєш у натовпі, надихає тільки на одне - втекти подалі, щоб зберегти ілюзію культури наших чоловіків, або хоча б їхньої елементарної грамотності. Я далеко не є чоловіконенависницею, радше навпаки, та порівняння статей сьогодні в Україні не є на користь сильної. Та, зрештою, і цей соціальний штамп поділу на сильну і слабку статі давно вже став, власне, міфом, бо сила - вона у витримці, у вмінні приймати рішення, у готовності брати на себе найважчі речі, у бажанні захистити, забезпечити. Чи може сучасний український мужчина поставити свій портрет в рамки означених дій?! Господи, твоя воля! Але де чоловіча?

Не буду дошукуватися зараз причин всього названного, напевно їх багато. Хай це роблять аналітичні служби, які творять статистику. Треба просто глянути чоловікам на своїх половинок і оцінити їхні зусилля боротьби з проблемами, моральним та фізичним брудом, їхні жертовність і гумор, відчуття нового часу і готовність до перемін. Та й, зрештою, на зовнішній вигляд. В Україні й досі залишається традиційною охайність жінки, бажання виглядати краще за свої думки і стан гаманця, намагання привернути увагу навіть тих чоловіків, що тільки завдяки її поступливості можуть одружитися і стати батьком. Але і довгий процес виховання дітей є часто-густо понад силу таким чоловікам. Вони ідуть на великі хитрощі, аби скинути свої обов'язки на жінку, батьків, двір...Тим самим обкрадаючи себе в щасті спілкування із своїм продовженням, наверненні його на той шлях, на якому, можливо, втіляться незвершені батьківські мрії. Чим же заповнюється той час, що вивільнюється? Знову - горілочка, пивко, мат-перемат,нарікання на обставини...А ріка життя тим часом непомітно оминає їх і тече далі, захоплюючи в свої соковиті хвилі тих, хто не боїться перекатів її кремнисто-гострого дна, крутих поворотів, а виринає з почуттям перемоги, участі у процесі Божого промислу, недаремності світу Його.

Не дуже вдалий, в плані думок з неочікуваного приводу, день не хотілося завершувати наодинці. Кафе на вулицях Івано-Франківська є такими ж привітними, як на вулицях Парижа.

Ідучи стометрівкою (центральна пішохідна частина міста), хотіла пригасити роздратування швидкою ходьбою, то ж крокувала в одному темпі з молодими людьми, що теж йшли від центру. Обігнати їх - треба підбігати, стишити свої кроки - отже, порушити власний серцевий ритм. Тому все, про що і якими "словами" спілкувалися хлопці, я мимохіть чула. Душа не витримала такої наруги над мовою! Без зусиль зробивши обгін, запитала:

" Хлопці, чи Ви знаєте, що можна, не засмічуючи навколишній простір, висловитися цілком зрозуміло, пристойно і повно? Хочеться вірити, що в школі Ви все - таки вчилися!"

"Вибачте, але я не бачив, що хтось іде за нами!" - сполохався один.

"Та йдеться не тільки про те, що хтось почує, а й про те, що Ви це вимовляєте, Ви принижуєте передовсім свою гідність! Чи знайоме Вам це поняття?"

" Пані, я ще раз перепрошую, але я маю дві вищі освіти, власний бізнес, в мене 20 людей підлеглих!" - тепер вже вони наздоганяли мене, бо я не збиралася вичитувати їм, а тільки дати знати, наскільки це гидко - чути ось такі "шедеври" - і крокувати далі.

"Дуже шкода, в такому разі, що Ви не розумієте проблеми."

Хоча в душі вже вірила, що урок хлопці засвоять. Я попрямувала до "Кімбо", улюбленого літнього кафе, де часом маю сплановані зустрічі з друзями, а ще частіше - несподівані, з цікавими людьми.

Присівши до одного із напівзайнятих столиків, ще "переварювала" все побачене і почуте та знову мимоволі почула діалог в себе за спиною: захоплено обговорювалася цікава для мене тема - бізнес без перешкод. Моє розчарування від перебування серед чоловіків на Майдані почало блискавично танути, бо почула не тільки логічні викладки предмету, а й справжню українську мову, тільки їй притаманні вирази і звороти. Захотілося глянути на носіїв таких знань і вмінь. Обернулася - зовсім молоді люди, які покинули лавки своїх вишів, судячи з усього, якийсь десяток років тому. Не знаю, що там було у моєму погляді, та вибачатися за паління почали одразу, притискаючи недопалки до дна попільнички. Та мене це, чесно кажучи, вже не турбувало: всі ми - не без гріха, хтось терпить і наші недоліки, терпимо і ми; та пробачила враз я їх за тверезий і чистий погляд, за освіченість і явну фаховість, за те, що до мовної криниці вони не ходять вряди - годи, а п'ють її цілющі води повсякчас. Відлягло мені цілковито; надія на те, що не всі чоловіки були на Майдані, почала воскресати, коли вони відчули мою зацікавленість і запропонували зсунути наші столики для подальшої бесіди.Нові знайомі працювали в бізнесі освоєння новітніх технологій. Тут я зрозуміла, як в Україні живуть ті, що намагаються провадити бізнес по-новому, як питання моралі для них є не декларованими, а стержневими; коли засилля рейдерства, корупції, державного рекету тримають сміливців у напівзатягнутому зашморгу. Відкрилися не чуті раніше прірви людських надзусиль боротьби за виживання у власній справі, за право мати гідність у своїй країні і, чого гріха таїти, не завжди це - боротьба із зайдою, швидше із своїм (якраз останнє мені абсолютно близьке по чиказькому варіанту!) Та не бачила я скрухи в словах молодих людей, черпала насолоду у вимальовці перспектив в Україні, зокрема Івано-Франківську. Зачепили теми культурного піднесення як то: аншлаги в музично-драматичному театрі ім. Івана Франка,успішні гастролі за кордоном філармонічного колективу "Harmonia Nobile", захоплюючі вистави у ляльковому театрі, ріст кількості вуличних концертів, колективів, етнографічні фестивалі, цікавинки книжкових крамниць тощо. Хлопці були в курсі майже всього! Бог добрий! Так я була абсолютно винагороджена за свій відчай на Майдані дві години тому.

Розумію розпуку української письменниці Марії Матіос, сама часто буваю в ступорі від аморальності окремих людей, від їхньої недалекоглядної, невдячної поведінки, від нездорового способу життя,ставлення до себе, своїх сімей, навколишньої аури. Виховані на традиційному уявленні місця наших чоловіків в світі, дуже надіємося на відродження їхньої суспільної і сімейної ролі. Сіяти треба, браття, а не рубати! Плекати, а не знищувати! Любити і об'єднувати, а не руйнувати і ворогувати! Тільки коли українці безповоротно стануть до розбудови власного гнізда, незважаючи на всі реакції навколо, вони створять таку силу, з якою шанобливо рахуватимуться інші народи, а не тоді, коли будуть відгавкуватися до всього світу, тим часом у Рідній Хаті ходячи по кісточки у бруді. Вмілий господар, добрий батько, сильний мужчина, надійна опора - пекуча мрія українки сьогодні, чи не так, подруго?!