rss
09/30/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ ПОЗИЦІОНУВАННЯ ЗАМІСТЬ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ (про що хочеться сказати нашим політикам)

"Нам не уникнути, і саме зараз загальної, якщо хочете, всеукраїнської розмови на предмет того, що відбувається в країні"

Голова ВР В.Литвин, 1 вересня 2009 року

Я повернувся до Києва зі своєї кавказької відпустки позавчора, за день до початку нового політичного сезону. Місяць не читав українських газет, не бачив вітчизняного телебачення. Про події в Україні дізнавався виключно з тамтешніх російських ЗМІ, Інтернету під рукою не було. А писали і особливо коментували вони щодо України, як правило, жорстко негативно, іронічно, насмішкувато, звинувачувально. Читаючи та слухаючи російських журналістів, політологів, політиків, хотілося сказати: "Люди добрі, сусідоньки, чому ж ви так погано пишете про нас, чому бачите тільки помилки і не помічаєте хорошого, чому нагнітаєте антиукраїнські настрої серед росіян, чому з кожної нашої "мухи" робите свого пропагандистського "слона"? Під масованим антиукраїнським піаром наростало бажання захистити навіть тих українських політиків, до яких вдома сам відношуся доволі критично. Під кінець відпустки голод на власне українську об'єктивну інформацію, як і патріотичне бажання захистити "своїх" у дебатах з оточуючими мене там простими і непростими людьми-неукраїнцями досягли максимуму.

І ось я з потягу одразу в квартирі "прилипаю" до телевізора, запоєм перечитую наші газети, слухаю наших "провідників нації" та політиків калібром поменше. І з кожною годиною настрій мій падає, бажання когось захистити у гострій полеміці значно зменшується, а то і зовсім зникає. Адже весь день 31 серпня я читав і чув тільки одне: чвари, чвари, чвари. Кожен захищав тільки власні вузькогрупові політико-економічні інтереси, злорадно тішився з помилок та складнощів своїх конкурентів, кожен клявся ім'ям народу. Але неозброєним оком було видно - про народ насправді майже ніхто не думає. Думка одна - як загнати політичного суперника у глухий кут, самому попіаритися на гострих проблемах, набрати чергові рейтингові бали.

А тому увечері, отримавши запрошення від телебаченні та 20 хвилин прямого ефіру, я вже сам аналізував та коментував позиції, дії вітчизняних політиків виключно і гостро критично. На запитання ведучої - що принесе завтрашній перший день роботи нової сесії Верховної ради спересердя відповів: "Нічого доброго". - "Невже ні на що не сподіваєтеся? Може все-таки депутати почнуть працювати?"- продовжувала вона. - "Не сподіваюся, хоча почекаємо завтрашнього дня" - зітхнув я.

І ось цей день настав. Сьогодні, 1 вересня 2009 року чергова п'ята сесія Верховної Ради України шостого скликання стартувала. Що ж ми побачили?

 

Диспозиції перед сесією

Виборча президентська кампанія в Україні, хоча й неофіційно, уже давно розпочалася, а під кінець серпня почала стрімко набирати оберти. Тому й не дивно, що напередодні сесії основні політичні гравці та їх команди наввипередки позиціонували себе перед виборцями та громадськістю кожен однаково - як таких, хто єдиний серед усіх, мовляв, турбується про країну, народ та його кращу долю.

Президент Віктор Ющенко до відкриття сесії приготував конституційну карту - наполегливо закликав депутатський корпус розглянути його проект Конституції України і тим розпочати "ремонт" державного механізму. Відстороненість Президента від практичної політичної підготовки до початку роботи п'ятої сесії Верховної Ради кидається у вічі. Він ні з ким із парламентських лідерів чи фракцій не зустрічається, нікого ні в чому не переконує, як це бувало 2-3 роки тому, коли у нього була своя парламентська сила - "Наша Україна". Тепер вона зведена до мінімуму, втратила більшість свого складу і є маловпливовою. Ті з них, хто перейшов під контроль Юлії Тимошенко, голосують тепер переважно в унісон з БЮТом, Президента критикують, чи, принаймні, не звертають на нього уваги. Жоден з інших лідерів фракцій також не проявляє ні найменшого бажання співробітничати з главою держави.

Отож і залишається Вікторові Андрійовичу "розмовний жанр" - він звертається, закликає, попереджає, наголошує і робить ще безліч суто вербальних акцій. Що ж адресати його спічів, як реагують? Вони діють у стилі відомого кота з байки: "А Васька слухає та їсть...". Тож з жалем констатуємо, що перед сесією позиціонування Президента є слабким і маловиразним, ніяких рейтингових балів в очах електорату воно йому не принесе. Спроби Ющенка подолати імідж "Ні риба, ні м'ясо", діяти енергійніше, жорсткіше, у стилі Тимошенко успіху не мали, він скочувався щоразу до звичного сентиментального стилю "Любі друзі", що й підмітили іронічні критики (див. колаж).

Лідер опозиції та нинішній електоральний фаворит Віктор Янукович позиціонує себе, як захисника інтересів збіднілого народу і вперто наполягає, щоб першочерговим прийняти закон про підвищення мінімальних зарплат. З цією метою ще з кінця попередньої сесії він ультимативно заявляє: або закон про підвищення соціальних виплат, або Партія регіонів блокуватиме трибуну.

Прем'єрка Юлія Тимошенко добре розуміє, що підвищення стандартів життя сприяло б зростанню її рейтингу серед електорату. Але за двох умов: якби це запропонували не ПР і Янукович, а вона і БЮТ, а, по-друге, якби на це в Уряду були кошти. Тому й вперто пручається наполяганням свого основного конкурента та його ПР.

Хоча тут не все так просто. Є інформація (поки що непідтверджена), що кошти при великому бажанні можна нашкребти по урядових комірчинах, тому й, начебто, Юлія Тимошенко сама готувала подібну широкомасштабну ініціативу з підвищення мінімальної зарплати. Готувала, кажуть, у великій таємниці. Але регіонали якось через свої агентурні джерела "пронюхали" про це і випередили Прем'єрку буквально, як дехто стверджує, на тиждень. Якщо це так, то можна собі уявити досаду Юлії Володимирівни, яка після масової роздачі отієї пріснопам'ятної "тисячі" більше не робила помітних акцій по грошовому вливанню у маси. Таку потужну акцію зірвали їй конкуренти! Проте це може бути й чуткою, далекою від істини. Колись узнаємо правду.

Тому Прем'єрка знайшла собі іншу "фішку" - місцеве самоврядування. Останнім часом вона послідовно зробила декілька масштабних організаційних та піар-кроків з посилення контактів з тими, хто здійснює владу на місцях - головами міст, містечок, сіл та селищ. З цією категорією місцевих керівників владний Київ ніколи по суті не рахувався, опустивши їх до рівня безмовних виконавців. А ось Тимошенко вирішила раптом так активно їх підтримати, що це виглядає, як відверте передвиборче загравання.

Хоча ідея Прем'єрки зрозуміла - якби їй вдалося перетягнути на свій бік симпатії місцевої влади, вона тим би зуміла значною мірою нейтралізувати адміністративний тиск, який, як передбачають, Секретаріат Президента задіє під час виборчого процесу. Та печально відомий адмінресурс без підтримки місцевої номенклатури Секретаріату Президента організувати ніяк не вдасться, навіть за допомогою грізних наказів та шаленого тиску - якщо подібне буде. Тому й позиціонує себе Прем'єрка, як єдину захисницю місцевої влади перед байдужим до них Центром. Тому й закликає Юлія Тимошенко на цій сесії у першу чергу прийняти чотири десятки законопроектів щодо місцевого самоврядування.

Лідер фракції Компартії Петро Симоненко продовжує свою антибуржуазну риторику з сильними антипрезидентськими та антипрем'єрськими акцентами, проте відчувається, що готовий до певних маневрів. Йому потрібно поновити перед старіючим комуністичним електоратом свій імідж "захисника народу" у ситуації, коли такими захисниками оголошують себе усі його основні суперники.

Голова Верховної Ради та лідер фракції свого імені Володимир Литвин має своє позиціонування - він виступає захисником повнокровного парламентського законодавчого процесу, відстоюючи Верховну Раду від чергових спроб заблокувати її діяльність чи розпустити на ще одні дострокові вибори. Про це він попередив представників ЗМІ на брифінгу у переддень відкриття сесії.

З таким настроєм і позиціонуванням вищеперечислені основні політ гравці і зійшлися сьогодні у парламентській залі.

 

 Title

 

Відкриття сесії: ритуали без змісту

Відкриття п'ятої сесії за формою та ритуалами було приблизно таким же, як і попередні. Але настрій депутатів був відчутно іншим. Я б сказав, що такої атмосфери прохолодності, навіть байдужості давно не було. Місця, де традиційно сиділи на відкриттях сесій посли іноземних держав та інші поважні гості, були практично порожніми. Президент та Прем'єрка були відсутніми. Журналісти також бродили кулуарами без вогника у очах, неохоче брали якісь інтерв'ю у перших попавших під руку депутатів, які його так само неохоче давали. Та й варто підкреслити, що самі депутати усім своїм виглядом демонстрували, що знають сценарій наперед, нічого не чекають і відверто "відбувають номер".

Коли хористи під керівництвом Анатолія Авдієвського на балконі заспівали гімн України, руку на серце поклали тільки з третина депутатів - переважно "нашоукраїнці" та поодинокі патріоти з інших фракцій. У президії це зробив тільки Микола Томенко, а Лавринович та Литвин стояли, як і регіонали з комуністами та бютівцями - опустивши руки по швах, хоча й губами стиха ворушили, співали начебто.

А далі по регламенту - промова Голови ВР та виступи лідерів фракцій.

 

Виступи: що сказали лідери

Тут температура у залі трохи підвищилася, відчулося пожвавлення. Все-таки було цікаво - хто що скаже, наскільки вдало виступить, чи зуміє гарно подати себе і вцілити у конкурента. Я подумав, що це більше схоже на атмосферу іподрому, ніж парламенту і не здивувався, якби взнав, що хтось з присутніх ставить ставки на найбільш вдалий виступ.

Ось до чого дожилися ми через майже 2 десятиліття незалежності, ось до чого деградував наш політикум, ось до чого звели Верховну Раду! Сумно і гірко це бачити, та що поробиш, змінити поки що нічого не можна.

Також сумним виглядав і перший виступаючий - В.Литвин. Він, зокрема, сказав:

"Ситуація у Верховній Раді України є повним віддзеркаленням того, що коїться в країні. І країна, і Верховна Рада постійно випробовуються на розрив. Країна, як і Верховна Рада, функціонує за інерцією. Країна, як і Верховна Рада, тримається на хаосі. Країну, як і Верховну Раду, групи та політичні сили пристосовують під себе, під інтерес конкретних лідерів, прагнуть звести її роль до функціонування за викликом. Країні, як і Верховній Раді, нав'язали безперервні політичні міжусобиці, кріпацьку систему взаємовідносин. Усе це у поєднанні з постійною політичною смиканиною, заяложеними аргументами для блокувань роботи обертається очевидним: і Україна, і Верховна Рада випадають з часу, демонструють кричущу неадекватність суспільним та людським потребам і запитам".

Віддавши належне людям, які змушені виживати всупереч владі, на противагу їй, Голова ВР видав свій крик душі: "Звертаюсь до вас, народні депутати, Верховна Рада повинна працювати. Вважаєте інакше, сліпо йдете за вказівками - давайте приймемо рішення про припинення її діяльності через саморозпуск. Відтак, припинимо знущання над країною і людьми. Як мінімум це буде чесно. Я однозначно за те, щоб Верховна Рада України солідно виконувала своє конституційне призначення, за серйозну розмову і серйозну роботу, за розумні компроміси, за узгодження позицій, але для справи, для людей; проти - перетискування, знущання над здоровим глуздом, кулуарних домовленостей, примушування їх обслуговувати. Усі питання остаточно мають вирішуватися лише і тільки в сесійній залі, на основі публічних аргументів, на основі Конституції, законів і Регламенту".

Не звинувативши напряму нікого, спікер багато що сказав цим прямим зверненням. Значить, можна услід за ним констатувати, що головні політичні гравці країни, а це Президент, Прем'єр та лідер опозиції - хто менше, хто більше - перетворили парламент на місце для політичного протистояння, торгу та тиску, чим зруйнували, фактично, вищий законодавчий орган країни. Чи згодяться з ним згадані лідери? Можна не сумніватися, що ні, та ще й литвину розкажуть про його долю провини. Проте стан справ говорить сам за себе. Законодавчий процес є напівпаралізованим.

А Литвин продовжував: "Чому весь цей безлад посилюється і поглиблюється. Що буде далі? Це насамперед мають почути люди і для цього я вважаю за необхідне повернутися до пропозиції проведення спеціального засідання Верховної Ради України за участю Президента та уряду. Ще раз наголошую, Україна гостро і невідкладно потребує серйозної розмови з позиції розуму і відповідальності. Необхідно визначитися, як будемо жити сьогодні і завтра. Вибори - це ще не все життя і виборами життя не закінчується, треба визначити загальнонаціональний план дій".

Уже не перший раз у різних варіантах пропонує Голова ВР таку ідею - зібрати усіх провідників держави для прийняття спільного плану дій. Але його ніхто не чує. Та й який спільний план може бути у тих, хто хоче виграти президентські вибори? Невже хтось залучить конкурента до плану спасіння держави? Кожен хоче бути одноосібним автором такого плану і на його піарі в'їхати до президентського палацу. А для цього треба навпаки, відокремитися від інших, а не створювати з ними команду "рятівників".

Литвин дав - усього через тиждень після пишномовного святкування річниці Незалежності - жорстку оцінку реального стану нашого суверенітету: "Маємо принципово врахувати і таке застереження: державу, яка не забезпечує конституційного порядку, законності та дотримання прав людини, яка залежить від зовнішніх чинників і опирається на них, не можна вважати повноцінно суверенною. Це - формальний суверенітет, і ми його маємо. І не більше того. Тому ми зобов'язані сьогодні, не чекаючи завершення президентських виборів, поставити питання про якість державного управління. Сьогодні вона не витримує жодної критики як через кричущу некомпетентність і безвідповідальність, так і через усунення людей від реальної участі у державному управлінні".

Подивившись на залу, яка слухала його у піввуха, Литвин зітхнув і завершив: "Шановні народні депутати! Межу дозволеного і прийнятного ми вже давно пройшли і в запалі з'ясування стосунків, схоже, не помітили цього. Треба зупинитися. Кожен має зробити осмислений вибір, вибір на користь повноцінного виконання своїх обов'язків. За нами країна"!

Під оплески переважно своєї фракції Голова ВР зійшов з трибуни, ясно розуміючи, що його промова була воланням у пустелі.

Наступним промовцем був Віктор Янукович, який неквапно почав свій фактично передвиборчий виступ з неприхованого звернення до електорату: " Шановні громадяни України! Шановні народні депутати! Закінчується п'ятий рік правління цієї влади, залишилось трошки більше чотирьох місяців. В країні другий рік вирує економічна криза, український безлад та беззаконня. Багато попередніх оцінок, на жаль, справджуються. Ця влада, дійсно, перетворила Україну на піратський корабель із заручниками, але без капітана, без руля і без вітрил. До чого довели країну її нинішні вожді своїми "економічними проривами" та "кроками на зустріч людям"? Державний механізм зруйновано, як кажуть, "хто в ліс - хто по дрова". Глава держави фактично обмежовується від керівництва держави, лише обмежується заявами та прес-конференціями. Коаліція - фікція і фантом. Водночас, влада сконцентрована в руках уряду в якому фактично все вирішується в одному кабінеті. У мене немає ніяких сумнівів, що ручне адміністративне управління, наступ на бізнес і економічні свободи, безсистемність дій, диктат і відверта самореклама - це прямий шлях до нового культу особи. І все це відбувається на наших очах".

Розправившись з політичними конкурентами, голова ПР поставив діям влади свій афористичний діагноз: "Замість реальних дій і антикризових програм у боротьбі з кризою Кабінет Міністрів використовує гіпноз для населення та наркоз для економіки".

Використавши свій час, Янукович тим не менше продовжував говорити, порушуючи регламент і під наростаючий шум зали: "Потрібен жорсткий парламентський контроль за кожним кроком уряду. Ми вимагаємо від уряду вже на цьому тижні надати депутатам об'єктивну та повну інформацію щодо стану виконання державного бюджету, бюджетів національних компаній. Також вимагаємо надати інформацію щодо структури і обсягу запозичень на внутрішньому та зовнішньому ринках, оприлюднити плани щодо термінів та джерел погашення. Ви навіть не хочете слухати правди. Послухайте хоч один раз. Послухайте, шановні"!

Але "шановні", передусім бютівці та "нашоукраїнці", вирішили зігнати Януковича з трибуни, поки він остаточно не розкритикував Президента, Уряд та Прем'єрку. Та головуючий чомусь вдруге, а потім і втретє продовжив час виступу лідерові опозиції, яким радо цим скористався, щоб забити чергового "цвяха" конкурентам: "Нас втягують в нове протистояння, шановні колеги. Ті ініціативи, які звучать з боку Президента щодо Конституції, на наш погляд, не мають жодних перспектив".

Коли шум у залі став уже надто голосним, Янукович наостанок несподівано виклав своєрідного козирного "туза", піднявши і своїх і чужих у залі на ноги: "Але цього року, 1 вересня ми відзначаємо ще одну дату - 70 років початку Другої Світової війни. Прошу вас, шановні народні депутати, вшанувати пам'ять жертв війни хвилиною мовчання". Депутатам, навіть відвертим противникам Януковича, нічого не залишалося, як встати і відстояти цю хвилину. Ось так винахідливо команда Януковича примусила своїх, прямо скажемо, політичних ворогів підкоритися заклику головного регіонала і піднятися по його фактично команді.

Лідер фракції БЮТ Іван Кириленко повів розмову у іншій тональності, захищаючи дії Уряду та своєї шефині-Прем'єрки і акуратно знівельовуючи пропозиції регіоналів: "П'ята сесія Верховної Ради України буде проходити в умовах жорстокої виборчої президентської кампанії, це вже зрозуміло. У багатьох буде велика спокуса використовувати трибуну парламенту не тільки для плідної законодавчої роботи. Зокрема, ми розуміємо, що сьогодні у цих складних умовах треба підтримувати людей і соціально незахищені верстви населення, особливо пенсіонерів. З розумінням і відповідальністю до цього відноситься і уряд. Саме тому, щоб не обмежитись лише прийняттям закону, який стоїть у порядку денному, і не спровокувати інфляцію, яка, до речі, найболючіше вдарить саме по слабо захищеним громадянам, наша фракція пропонує питання прийняття прожиткового мінімуму поєднати з підготовкою проекту Державного бюджету на 2010 рік. Лише за таких умов підняття соціальних стандартів принесе реальне покращання рівня життя нашим громадянам, а не чергові витки знецінення національної валюти".

Не забув пан Іван і місцеве самоврядування, яке так палко полюбили останнім часом бютівці: "Усі без виключення політичні сили останнім часом чітко декларують, що ми повинні підтримати місцеві органи влади, адже у них купа зобов`язань і нуль можливостей. Давайте реально делегуємо їм і фінанси, і повноваження, і відповідальність. Саме тому наша фракція і уряд вимагає розгляду цих законопроектів в першу чергу".

Далі виступив Олег Зарубінський ("Блок Литвина"), який закликав спільно визначитися з тими не дрібно-кон'юнктурними, а насправді доленосними питаннями, що визначатимуть якість життєдіяльності наших громадян, наприклад, щодо забезпечення безпеки, у тому числі технологічної безпеки стратегічних об'єктів чи прийняття запропонованого блоком та ігнорованого Радою Закону "Про пріоритетний розвиток села", який передбачає розвиток соціально-культурної сфери на селі, сільської медицини;

Петро Симоненко (КПУ) говорив російською, звично критикуючи крупний капітал та його представників у владі і опозиції, позиціонуючи себе непримиренним ворогом "злочинної олігархічної влади" та захисником трудівників. Він запропонував націоналізацію, монополію горілчаної промисловості, черговий раз виступив проти героїзації Р.Шухевича.

Завершив дебати Микола Мартиненко (фракція "Наша Україна-Народна Самооборона"). Він закликав не збурювати політичну ситуацію, зокрема через загострення україно-російських стосунків, зазначивши, як промовистий нюанс, що "Путін зберігає тут промовисту мовчанку". Звернувшись до зали з стандартним закликом: "Українська влада має діяти консолідовано і зробити все для виконання своїх зобов'язань. Зайве нагадувати, що спільна робота уряду та парламенту має ключове значення і для подолання економічної кризи", Мартиненко потім реалістично резюмував: " Закликати всіх перед виборчої кампанією: менше слів - більше діла, мабуть, безглуздо" - з чим і зійшов з трибуни.

Після цього події у залі почали розгортатися стрімко. Коли запропонований регіоналами законопроект про підвищення соціальних стандартів не прийняли, вони миттєво заблокували трибуну. Попри усі зусилля Голови ВР досягти хоч якогось компромісу між фракціями, Литвин змушений був оголосити, що сесія перший тиждень своєї роботи проведе у режимі засідання комітетів. Цим сором'язливим терміном депутати прикрили свою кричущу безвідповідальність перед країною, продемонстрували, що, окрім виборів, їх нічого не цікавить і країні та народу чекати від них нічого не приходиться.

Так перший день роботи нової сесії став і її останнім пленарним днем принаймні цього тижня. Подивившись на цю безсоромну комедію, хочеться сказати нашим політикам - коли ж ви подбаєте про реальне подолання кризи та життя людей? Чи може праві ті іноземні критики та недоброзичливості, які так зневажливо відгукуються про нездатність сучасної української влади налагодити систему державного управління та зрушити стан справ на краще, визначити, нарешті, напрямок нашого розвитку?

 

Title 

- "Рухаємось туди!.."

 

Ось і захищай їх після цього у гострих дебатах з простими та непростими людьми за межами України.

1 вересня 2009 року, Київ.

Хто крайній?

Тимошенко-президент: Україна в тигрових рукавицях

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com