Виставка творів основоположника національної школи малярства в Західній Україні Корнила Устияновича, приурочена його 170річчю, стала третьою ретроспекцією його творчості, презентованої у Національному музеї у Львові. Зрештою, цю річницю знаного українського художника, мистецтвознавця, письменника, редактора, актора, декламатора, громадського діяча Національний музей не міг оминути не лише через те, що володіє найбагатшою та найповнішою збіркою оригінальних творів Корнила Устияновича в Україні. А й тому, що саме під його крилом було відкрито художньо-меморіальний музей художника у його рідному селі Вовків.

І то вже не так важливо, що в 2000 році цей музей-садибу передали громаді (хоча життя цього культурного осередку вимагає відтепер від його керівника максимальної ініціативності та енергійності). Важливіше інше - вагома дата не залишилась непоміченою. Правда, навіть тепер не можна сказати, що Корнило Устиянович отримує ту шану, якої вартує. Так уже є - історія часто-густо несправедлива.

Адже попри те, що знаємо вагому роль Корнила Устияновича для історії українського мистецтва та культури, не так багато маємо про нього наукових розвідок та досліджень. Художник, який першим зважився відійти від релігійної тематики та почати малювати на сюжети з української історії та життя українців, письменник, який, попри усі власні шукання, закликав "руських дітей" до єдності та залишив надзвичайно цікаву мемуаристику, творець, особистість якого викликала полярні оцінки (однак вагомість якого була беззаперечною), донині не має ні сучасного повногранного опису, ні систематизованого переліку усього ним створеного.

"Півсотні церков має мої ікони, п'ятнадцять - іконостаси, одинадцять - стінописи, у сімох залишив я, крім декоративних картин, вартісні твори мистецтва за час від 1862 року до 1902го, і тих 40 літ праці не принесли мені ані грошей, ані слави, - писав Корнило Устиянович незадовго до смерті. - Так само, як і моя літературна праця не діждалася заслуженого признання. Був я і загину загальновідомим, але ніким не поважаним, не любленим щиріше і дилетантом у всьому. Не захопив я нікого і так зайду зі світу, коли бачиться мені, що так воно бути не повинно..."

Властиво, саме виходячи з того, що "так не повинно бути", і організував виставку творчості Корнила Устияновича під орудою заввідділу українського мистецтва ХІХ століття Оксани Жеплинської Національний музей у Львові...

"Ніколи не забувай про свою Ітаку. Твоє призначення туди повернутися", - говорив свого часу грецький поет Кавафіс. Не знати, чи саме його слово вловив душею львівський живописець, заслужений художник України, дійсний член академічного сенату Римської академії сучасного мистецтва Борис Буряк, але нарешті після численних світових презентацій відкрив виставку і в Національному музеї у Львові. За словами мистецтвознавця Романа Яціва - першу персональну в рідному місті від 1993 року.

Експозиція з 50 живописних полотен презентує художника, вплив якого на сучасне львівське мистецтво - очевидний. Учитель Сергія Савченка, Михайла Скобала, Сергія Гая, Олени Турянської та десятків інших талановитих митців постає як особистість, яка не дозволила собі ні зупинитися, ні забронзовіти. Органічно поєднуючи, за визначенням фахівців, український модернізм ХХ століття зі світовим мистецтвом, Борис Буряк входить у свідомість ширшого глядача як віртуоз пластики, кольору та фактури.

Вартує уваги, що разом із виставкою художник презентував землякам і розкішний художній альбом, присвячений його особі. Саме з цього альбому започаткована нова серія видань "Імена". Як вартує уваги й інше: Борис Буряк відкриє завісу над своїм життям та творчістю у відвертій розмові у найближчих числах "Пошти".

У Музеї етнографії та промислу відкрили виставку гобеленів Любові Левикіної "Кольори життя", яку авторка присвятила своїй родині.

"Життя - різнобарвне і дивовижне, як у будень, так і в празник сповнює нас почуттями, насичує емоціями, подекуди сльозами від розлуки", - акцентує художниця. Але додає: від радості і щастя люди теж плачуть...

Вслухатися в голос трави і чути "зелену" музику світанку, бачити сонячні бризки на крилах птахів чи вбирати у себе свіжість весняних квітів, перетинатися з героями літератури - для цієї експозиції - річ звичайна. Адже ідеї Любові Левикіній навіюють не лише реальне життя, а й книги.

"Сприймайте твори серцем, бо вони даються авторові нелегко", - відзначила мистецтвознавець Зеновія Краковецька. Використовуючи теплі тони, кольорові поєднання, що засвідчують жагу до життя, руйнують стереотипи присутності в українській свідомості лише червоного та чорного, Любов Левикіна через свої "Кольори життя" ще раз наголошує: краса і справді спроможна захистити від буденності та одноманіття.

У четвер пізно ввечері оргкомітет Венеціанського міжнародного кінофестивалю оголосив остаточний список членів журі найстарішого світового кінофоруму.

Цього року в його складі сім осіб.

Як уже писала "Пошта", обов'язки голови журі покладено на китайського режисера Енга Лі (на фото). Володар двох "Золотих левів" (за "Горбату гору" (2005) та "Жагу, обережність" (2007)) тепер і сам зможе вибрати достойних цієї статуетки. Лі давно і плідно працює у США.

До складу журі увійшла також відома французька акторка Сандрін Боннер, відома, зокрема, роботою у фільмі Режіса Варньє "СхідЗахід", до створення якого долучилася і Україна. У 1995 році Боннер отримала у Венеції приз за найкращу жіночу роль у кримінальній драмі Клода Шаброля "Церемонія злочину".

До речі, автором сценарію до картини "Схід-Захід" був російський режисер та сценарист Сєргєй Бодров, який теж став членом журі 66-ї Мостри.

Серед суддів Венеціанського кінофестивалю буде й американський режисер Джо Данте, що прославився завдяки своїм фантастичним "Гремлінам". Для цього режисера характерно поєднувати гру акторів та комп'ютерну анімацію.

Боллівуд цього року в журі представлятиме один із найуспішніших його сценаристів Анураг Каш'яп, який ніколи раніше не брав участь у Венеціанському фестивалі.

Італію у суддівстві представлятиме режисер і сценаристка Ліліана Кавані, відома передусім завдяки картині "Нічний портьє". Її поява у складі журі виглядає цілком органічною. А от поява у складі журі рок-музиканта Лучано Лігабуе, безсумнівно, стала сюрпризом. Утім знаменитий співак, більше відомий серед фанатів просто як Ліга, уже давно займається професійним кіно й у 1998 році привозив на фестиваль у Венецію свій фільм "Радіостріла".

Члени міжнародного журі мають визначити найкращий фільм конкурсної програми Венеціанського кінофестивалю й присудити йому головний приз - "Золотого лева". Крім того, на заключній церемонії 12 вересня буде названо імена володарів "Срібного лева" за найкращу режисуру, Спеціальної премії журі, двох Кубків Вольпі за найкраще виконання чоловічої і жіночої ролей, премії Марчелло Мастроянні, що вручається найкращому молодому виконавцеві, а також двох премій "Озелла" за найкращий сценарій і найкращий технічний внесок у створення фільму.

До основного конкурсу Венеціанського фестивалю увійшли 23 фільми.

У 2008 році "Золотий лев" дістався картині Даррена Аранофскі "Рестлер" із Міккі Рурком у головній ролі.

Італійська публіка зі скандалом прийняла зірку французького кінематографа Катрін Деньов, яка виступала на італійській театральній сцені на фестивалі La Versіlіana у Тоскані. У рамках фестивалю Катрін Деньов та італійський актор Мікеле Плачідо мали прочитати уривок із книги Жоржа Перека "Я пам'ятаю". Читання супроводжувалося музикою і проекціями фотографій 50-70х років минулого століття на великий екран. Кожен з акторів читав рідною мовою.

Поліції довелося втрутитися, коли близько 200 глядачів почали свистіти й хором вимагати свої гроші назад. Організатори, щоб заспокоїти публіку, пообіцяли глядачам безкоштовні квитки на інше шоу. Плачідо в інтерв'ю місцевому телеканалу закликав не надавати великого значення інцидентові та визнав помилку режисера, який вирішив відмовитися від італійських субтитрів під час читання Деньов. Сама Деньов ніяк не відреагувала на те, що відбулося. Після вистави вона повідомила журналістів про те, що у вересні розпочинає зйомки у новому фільмі, у якому зіграє невелику чоловічу роль. До речі, Деньов багато працювала з італійськими режисерами й прекрасно говорить італійською мовою.

Хореограф Твайла Тарп, одна з найтитулованіших постановників сучасного танцю в США, у вересні 2009 року покаже новий проект, побудований на піснях Френка Сінатри.

Раніше міс Тарп з успіхом ставила спектаклі на музику Боба Ділана і Біллі Джоела. The New York Times нагадує, що за хореографію до мюзиклу Джоела "Movin' Out" вона удостоїлася престижної бродвейської премії "Тоні".

Спектакль на музику Сінатри отримав назву "Come Fly With Me". У ньому використані знамениті хіти співака, у тому числі "My Way", "Witchcraft", "Summer Wind". Персонажі спектаклю - чотири пари, які протягом вечора закохуються і розлучаються.

Нагадаємо, що в травні 2009 року Universal Pictures оголосила про намір зняти повнометражний фільм про Френка Сінатру. Режисером виступить Мартін Ськорсезе. Головну роль може зіграти Леонардо Ді Капріо.

Френк Сінатра народився в Брукліні в 1915 році. За свою довгу і плідну кар'єру він записав декілька сотень пісень і знявся в десятках фільмів. Сінатра помер в 1998 році від серцевого нападу.