Україна- одна з небагатьох країн світу, якій Бог подарував казкові краєвиди, розкішну і різноманітну природу, чудовий клімат... Це країна сонця і квітів, чарів і краси. В Україні є все: моря і ріки, озера і ставки, степи і ліси, гори і пагорби. Кожен куточок нашої Батьківщини чарівний, чимось унікальний і має свої переваги. Маючи всі умови для відпочинку, чомусь шукаємо його на чужині, не помічаючи краси навколо себе. Але часто буває так, що не знаємо про прекрасні місця у себе вдома.

Hе всі мешканці Кіровоградщини знають, що куточок раю на землі є й на їх теренах. Це дендропарк "Веселі Боковеньки", який знаходиться серед гарячих степів за 70 км. від обласного центру. Подвір'я парку вражає красою: багато квітів, що наче барвистий пахучий килим, обрамляють столітні дуби і ялини, а над ними чисте сонячне небо. Здається, ніби ступив у казкове царство. Ця краса полонить душу, а серце наповнює радістю і спокоєм.

Парк розташований у степовій частині України між селами Іванівка і Зелений Гай Долинського району Кіровоградської області. Рельєф- хвилястий, висота над рівнем моря 110 - 165 км., клімат помірно - континентальний з гарячим і сухим літом. Парк спроектований в англійському стилі. Пам'ятка паркового мистецтва ХІХ ст. Площа- 539 га.

Засновником парку був Микола Давидов, котрий походив з відомого в Росії роду Давидових, до якого належав поет Денис Давидов та його родич, активний учасником Південного товариства декабристів Василь Давидов.

Народився М.Давидов у грудні 1856 р. Після його народження через хворобу померла мама Анна Плакса. Малого Миколу, до семи років, виховувала нянька Парасковія Куделя, котра прищепила йому любов до української землі, українських пісень і простих селян. В 10-річному віці Миколу віддали в Одеську гімназію, яку закінчив в 1874 р. із золотою медаллю. В 1875 р. поступив у Московський університет на юридичний факультет, який закінчив у 1880 році. 30 років працював суддею у місті Братолюбівці, що 7 кілометрів від дендропарку. Ця кар'єра його не влаштувала. Ще в студентському віці побував у багатьох країнах світу, де ознайомився з різними парками. Тоді у нього зародилася ідея закласти подібний парк на сухих схилах балок. Придатними для задуму були береги річок Боковенька і Скотовата. Мрія збулася під кінець 1880-х років. Батько не дуже підтримував ідею сина, але згодом заповів йому 10 десятин землі в запущеному фруктовому саду і Микола Львович оголосив конкурс на проект парку. Серед усіх отриманих проектів йому найбільше сподобався проект І.В.Владиславського "Падалки" в мальовничому стилі з елементами рідної української природи- плакучими вербами, стрункими пірамідальними тополями над озерами на тлі зеленої діброви. Оформляв паркознавець Арнольд Регель. На волах і потягами везли саджанці з Європи та Америки. До кінця 1891 року парк був закладений. До цього часу була вже шкілка деревних і кущових порід, збудована оранжерея. Площа парку поступово збільшувалась, а станом на 1917 р. було 114 десятин. Після І - ї Світової війни парк вирубували для дров і тоді Давидов звернувся з проханням взяти його під державну опіку. Стерегли парк також мешканці сусіднього села Іванівка.

М.Давидов вів спартанський спосіб життя. До глибокої старості піднімався о 7 - й ранку, займався руханкою. Протягом дня усі роботи в парку проводились під його пильним наглядом. Харчувався скромно, спиртного не вживав. Після вечері займався діловим листуванням, читанням книг з парковедення, дендрології. Вільно розмовляв французькою, німецькою, англійською. Багато читав художньої літератури. Почесне місце у його бібліотеці займав "Кобзар" Шевченка. За його кошти побудовано школу в Іванівці, яка функціонує досі. Заради потреб парку продав власні родючі землі і продовжив розширення заповідника. В 1912 році заповів парк і все своє рухоме майно Південно-руському географічному товариству. В липні 1923 року парк взяли на баланс Дніпропетровського губернського лісу. З серпня 1923 р. М.Давидов був призначений завідувачем деревної дослідної станції Всеукраїнського управління лісами. Помер 6 січня 1930 року. Похоронили на Холодногірському цвинтарі.

На базі дендропарку у 1923 р. була заснована Веселобоковеньківська селекційно-дендрологічна станція. Вона займає провідне місце з наукового значення її дослідних і колекційних дільниць деревно-кущових порід. Від початку її створення профілюючими видами науково-дослідних робіт є селекція, інтродукція і акліматизація нових деревних та кущових порід. Загальна кількість дослідних видів дерев і кущів складає понад 240 видів. З 1931 р. закладаються перші ділянки дослідних культур з різними видами ясеню і горіха. Почалися спільні посадки хвойних (сосна чорна австрійська і звичайна), дуба червоного і звичайного з гостролистими і цукровими кленами. У 1933 році почали оформляти перші квартали колекційної ділянки, які до 1940 р. досягли 654 видів.

З 1934 року, вперше на Україні, на станції почали міжвидові схрещення грецького горіха з горіхом чорним маньчжурським і серцевидним. Почали схрещувати ліщину і фундуки різних форм з ведмежим горіхом, який отримав ряд перспективних гібридних форм. З 1935 р. почалися перші селекційні роботи з дубом. Було зроблено понад 100 тисяч схрещень між дубом звичайним, багатоплідним, червоним, гірським, пірамідальним, білим і пробковим. А в 1940 році почалася робота з гібридизації тополь, серед яких веселобоковеньківська- дерево з розкидною кроною.

Великого краху заказник зазнав під час ІІ Світової війни. Було знищено 150 видів екзотів, вирубано частину насаджень. Був знищений науковий архів і бібліотека. Відразу після війни робота відновилась. Збільшено колекцію екзотичних видів, яка досягла до 2 тисяч екземплярів. Тоді ж була проведена інвентаризація аборигенської рослинності, притаманній тільки цьому регіону. Багато нових дерев були нагороджені золотими медалями.

Багато уваги приурочено розмноженню зимостійких форм фундука селекції Ф.Павлика. Деякі з них отримали статус сорту. Відзначені на виставках у Лейпцігу та Монреалі. Є в заказнику архівні і клонові плантації, де зосереджені прививки плюсових дерев дуба звичайного, зібраного з усіх куточків України.

Знайомство з парком починається зі старовинних цегляних воріт, однієї з небагатьох споруд, яка відноситься до початку закладення парку. Парк є пам'яткою садово-паркового мистецтва і охороняється державою. За воротами розвилка двох алей перед одним з найстаріших дерев дендропарку- сосною чорною австрійською. Такою ж сосною обсаджена дорога, що веде до парку. Далі росте клен гостролистий. Розповсюджений майже по всій Європі, але відсутній у степовій зоні. У 80-річному віці сягає висоти 11,5 метрів. Його часто використовують для обсаджень алей. Приваблює увагу густим темно-зеленим листям, яке восени стає світло-жовтим, іноді з червоним відтінком. По сусідству з кленом стоїть каштан звичайний. Росте невисоким деревом, походить з Балканського півострова. Наодинці росте вширину, створюючи яйцеподібну форму. Висота- 14,8 метрів.

Всередині алеї зустрічається дуб крупноплідний, який походить з Північної Америки. В Україну завезений у 1926 р. Сягає 55 метрів висоти, товстий стовбур. Сильно розростається вширину. По другій стороні алеї росте дуб звичайний, розповсюджений в північній частині Європи. Зустрічається в парку кизил, який росте в степу, переважно кущем, рідше- невеликим окремим деревом. Розповсюджений в західній Україні, південній Європі, на Кавказі, Малій Азії. Його висота, в умовах дендропарку, 5 - 7 метрів. Дуже симпатичний кизил під час цвітіння, коли весь кущ покритий жовтими квітами. З його плодів виготовляють соки, компоти, варення. Використовують у кондитерських виробах. Кизилова деревина тверда і гнучка. Поруч росте Спірея Вангутта. Її багаточисельні білі квіти, зібрані в парасольки цвітуть рано навесні.

Пройшовшись по алеї, відвідувачі часто затримуються біля кріслатого дерева- каркаса гладкого. Родом дерево з Північної Америки. У 90-річному віці сягає висоти 13,5 метрів. Плоди- темно-пурпурні з оранжевим відтінком. Поруч з каркасом ростуть дві сімейні породи: гледичія колюча і софора японська. Софора японська- дерево з широкою сфероподібною кроною і темно-сірою глибоко потрісканою корою. Росте в Південній частині степової України. В період затяжних суховіїв скидає частину листя. Плоди дерева використовують для виготовлення ліків. Росте в парку самшид вічнозелений. Дерево найбільш поширене на Півдні Європи, в Північній Африці, Малій Азії на Кавказі. В дендропарку росте кущем до 80 - 90 см. Має колір слонової кості. Використовують для інкрустаційних робіт.

На передньому планів алеї росте ялівець козацький, який найчастіше зустрічається в горах західної Європи, а також в Криму і на Кавказі. Це невисокий коренастий кущ з розпростертими, іноді припіднятими гілками. Шишкоягоди- темно - сині. Тут же росте ялівець віргінський, який походить з Північної Америки. Висота-11 метрів. Біля ялівців росте темно-зелена рихла куртинка- невисокий вічнозелений напівкущ. Цвіте рано навесні одинокими, великими синіми квітами. Рослина ядовита, використовується у лікувальних цілях. Поруч росте барбарис звичайний і смородина золотиста. Походить з Північної Америки. На виході з алеї росте сирена звичайна. Її батьківщина- Іран. Цвіте в травні білими і темно - фіолетовими квітами. Висота куща 4 - 8 м.