Унікальна чикагська культура являє собою сплав багатогранної європейської, африканської та латино-американської.

Основні Європейські етнічні групи: ірландська, німецька, італійська, польска і, звичайно, українська.

Велика ірландсько-американська громада розміщена на півдні Чикаго і бере свої початки ще з часів побудови каналів, тобто від самого початку існування міста. Багато з чикагських політиків, в тому числі і мер міста Ричард Дейлі, є вихідцями саме з цієї громади.

Німецькі імігранти масово прибували до Америки у період між 1820 - 1930. Серед них було багато шевців, кравців, пекарів, м'ясників, виробників цигарок, меблів та іншого. В 1850 році етнічні німці становили 1/6 населення Чикаго. А в 1900 р. при кількості населення 47000 - кожен 4-ий житель був німецького походження.

Італійці почали емігрувати в США після 1850 р. Вони більше окупували харчову сферу (відкрили чимало різних видів ресторанів), а також ринок нерухомості і заводи. В 1880 в місті налічувалось 1, 357 італійців, а вже в 1930 - 73, 960 емігрантів з Італії.

Перші польські емігранти в Чикаго з'явились ще в 1830 роках, але велика хвиля прибула в Іллінойс між 1850 - 1920 роками. Вони потихеньку витіснили і замістили німців. На сьогоднішній день польського населення в Чикаго стільки, що його жартома називають найбільшим польським містом в світі.

Шведсько-американська община в Чикаго налічує 123.000 чоловік, вона є найбільшою серед усіх міст США. Шведи також мають довгу історію розвитку своєї громади в Іллінойсі. Після Великої Пожежі в 1871 році численні шведські столяри відіграли велику роль у відбудрові міста. Ось чому, Чикаго деколи називають "містом, побудованим шведами". Наше Windy City надало притулок також литовській та сербській громадам, що за своєю чисельністю являються 2-ми в світі. Місцеві греки займають 3-тє місце. Іспаномовні вихідці з Латинської Америки складають громаду, яка за своєю чисельністю поступається лише Лос-Анджелосу. Крім того, в нашому місті найбільша Північній Америці група вихідців з Південної Азії.

Як бачимо, Чикаго - це місто, збудоване емігрантами, і його населення складається саме з них. Чикаго протягом всієї історії свого існування надавало притулок всім, хто його шукав. Але сьогодні мені хотілось би детальніше зупинитись на історії саме української громади, про те, яке місце вона зайняла в багатоголосому вулику Чикаго і, особливо, про ті загадкові хвилі, що розділяють українську громаду.

Ось як вони визначаються в Енциклопедії Чикаго. Перша хвиля української еміграції бере початок у 1880 р. і триває аж до 1 Світової війни. Це були, в основному, селяни зі Східної Галичини та Прикарпаття, які тоді належали до Австро-Угорської імперії. Їх тоді називали не українцями, а русинами. Хоча самі емігранти називали себе у відповідності до місця, з якого вони були родом, а саме - бойками, гуцулами, лемками. Більшість з них належали до Уніатської чи Греко-католицької церкви. Тривалий час духовенство польської римокаталицької церкви не визнавало побудову грекокатолицької епархії в Чикаго, не приймало українських священників. Оскільки релігія завжди займала важливе місце в житті українців, то багато з них приєднались до російської православної церкви, а також до першої грецької католицької парафії. Тільки в 1905 році була заснована Греко-католицька церква св. Миколая, яка стала центром Української околиці.

Хотілося б зупинитись докладніше на побудові Українського села. Після Великої пожежі в 1871 р територію між Division та Chicago Ave, Western і Damen, розбудувала німецька громада. Після прибуття українських та російських емігрантів між 1880 та 1910 р.р. їх чисельність в околиці переважала. Церква об'єднувала навколо себе вихідців з Українських земель і дуже швидко околицю почали неофіційно називати Українським селом. Тут проживали, в основному, представники робітничого класу, на відміну від сусіднього Wiker Park. Українці наймались на роботу до своїх багатих сусідів, будували їхні великі добротні будинки. Але українці завжди славились працьовитістю, отже завдяки цьому й околиця розвивалась.

Друга хвиля української еміграції припадає на час розпаду Австрійської імперії. Це теж, в основному, були вихідці з Галичини та Прикарпаття. Тільки, на відміну від першої хвилі, яка складалась, як правило, з неписьменних селян, другу хвилю становили люди письменні, які називали себе українцями і боролись за незалежну державу Україну, в той час, коли її землі, після розвалу Австро-Угорської імперії, ділили між собою Польша, Росія та інші сусіди. До 1930 року в Чикаго налічувалось близько 25 000 - 30 000 українців.

Третя хвиля еміграці почалась після Другої Світової війни. Вона складалась, здебільшого, з людей освічених, які не хотіли миритись зі сталінсько-радянським режимом. Велику частину цієї хвилі складали так звані "переміщені особи" (displaced persons), які пережили війну та зазнали чимало поневірянь, поки потрапили на американську землю. Третя хвиля налічувала всього від 7000 до 8000 чоловік в Чикаго. Вони почали створювати громадські організації, а саме кредитову спілку, школу, молодіжні організації, хорові та танцювальні колективи. Дуже швидко третя хвиля почала домінувати в політичному та культурному житті українського Чикаго. Було засновано 7 Чикагських католицьких церков та 5 - православних. Наприкінці 70-х років, Чикаго стало домівкою для найбільшої у Сполучених Штатах і найкраще організованої української спільноти, із своїми власними професійними, громадськими та освітніми організаціями, власними друкованими виданнями та радіопрограмами, літніми зонами відпочинку тощо. 18 січня 1983 року вперше за історію Чикаго мер Jane Byrne підписав документ, в якому етнічна назва Ukranian Village офіційно надавалась цьому району міста. І це, незважаючи на те, що тоді тут проживало всього 2 500 людей, які вважали себе українцями. Ця подія стала визнанням тієї ролі, яку українська громада відігравала в історії розвитку міста Чикаго.

Четверта хвиля розпочалась в кінці 80-х років. Приїжджали люди, в основному, молоді, високоосвічені. В кожного була своя мета. Хтось прагнув побачити американську казку своїми очима. Хтось хотів попрацювати, заробити трохи грошей і повернутись на Україну. Хтось просто заповнив анкету на "зелену картку" і, сам того не бажаючи, виграв цей чудо-квиток за оекан. Так чи інакше, вони стали частиною української громади. Потрібен був час, щоб новоприбулі змогли показати, що вони чогось варті. За короткий час багато з них зуміли отримати американську освіту, створити власні компанії, організувати нові україномовні пресу, радіо, телебачення, громадсько-політичні організації, художні колективи. І важко не погодитись, що тільки завдяки четвертій хвилі відродилось і повернулось до життя саме Українське Село. В українських церквах з'явились тисячі нових парафіян, в українських школах зросла кількість дітей, а в українських банках "новоприбулі" відкрили рахунки і оживили фінансові артерії цих установ.

Приємно прогулятись вулицями Української Околиці, читати вивіски українських інституцій і всюди чути українську мову. Милують око чудові новобудови та охайні квітники біля них. А ще зовсім нещодавно тут стояли похмурі обшарпані будівлі, вітер ганяв вулицями сміття, і всіх лякало засилля близьких сусідів з Півдня. Душа радіє, а серце щемить від думки, що, здавалось, такий близький і неминучий крах обминув Українське Село. І все це завдяки спільним зусиллям української громади в цілому, всіх хвиль, які об'єднавшись створили повноводну ріку з єдиним руслом під назвою "українська громада".