Кожен народ, кожна нація має свою мову, історію розвитку, звичаї, а також свої історичні святині - державний прапор, державний герб та державний гімн. Вони не виготовляються на замовлення, а приходять до людських сердець тернистими шляхами становлення, історичного розвитку та буття рідного народу.

У своєму розвитку українська нація стоїть перед порогом духовного пробудження та самоусвідомлення. З розпадом імперії СССР в українського народу з'явилась можливість звернутися до витоків рідної символіки - герба, прапора і гімну, які були заборонені протягом значного періоду часу.

Державні прапори народів беруть початок ще з античних часів. Давні стяги були у великій пошані на Русі за часів язичництва. Після запровадження християнства Володимиром Великим, вони освячувались образом животворчого Христа. Слов'яни обожнювали свої знамена, які були святіші від усіх ідолів у військових походах. Прапороносцями призначали найміцніших із воїнів, в обов'язок яких входило постійно тримати прапор над полем бою. Опираючись на твердження літописів, російські геральдисти у 1910 році назвали синій і жовтий серед державних кольорів Давньої Русі. У документальних джерелах із життя русичів історики знаходять перші згадки про стяги (прапори).

Єдиної, спільної думки щодо використання жовтого і блакитного кольору у національній символіці немає. Наявність синьо-жовтого кольору у Київській Русі підтверджується, але їх походження потребує подальших досліджень.

Згідно із версією львівського мовознавця Р. Роговича слово "хохол", яким іноді зневажливо називають українців, - монгольського походження, ("хох" - синій, голубий, небесний; "улу" (юлу) - жовтий). Якщо опустити кінцеву голосну - маємо теперішнє звучання цього слова. Ця догадка досить вірогідна. В багатьох літописах зазначається, що мечі, як символи незламності та перемоги, фарбували в синій колір і вкладалися в золотисті піхви. Таким чином ці кольори могли бути атрибутами слов'янських груп ще далеко до монголо-татарського нашестя.

Сполучення жовто-блакитного кольору у своїй гармонійній дії - важливий ключ до розуміння духовності ідеального українця. Своїми роздумами про кольорову символіку Українського прапора ділиться професор В.Шаян: "Синьому Променеві відповідає тип ідеаліста-мрійника, шукача правди, сповненого любов'ю до народу...із глибоким співчуттям до всякої кривди і терпіння... Він природно відчуває потребу праці для підвищення духовності... З другого боку Жовтому Променеві буде відповідати тип людини міцної своєю заполонюючою силою вітальности і життєздатности... Сонячна сила пшеничної раси буйно і прекрасно виражена у основних рисах молодого українця. Чаша життя, наповнена Богом Сонця, шумить і переливається у п'янкій, невичерпаній радості і захопленні. Найбуйніше вона проявляється в українському танці та українській народній ноші, до захвату закоханій у насичених сонцем життя радісних барвах".

Потреба у відродженні національної символіки виникла у ході розвитку національно-визвольного руху на західно-українських землях в середині ХІХ століття. Опираючись на історичні традиції Галицько-Волинського князівства (ХІІ-ХІУ ст.), створена львівською інтелігенцією головна Руська рада, прийняла як національну емблему, знак українців Галичини - колишній герб князівства (зображення золотого лева на блакитному полі).

На початку І-ї світової війни (1914р.) в Австро-Угорській армії було створено військові угрупування українців - "Українські Січові Стрільці". На їхньому прапорі був зображений архангел Михаїл. В одній руці він тримав меч а в другій - щит із зображенням золотого лева на блакитному фоні.

Як національний прапор українського народу, синьо-жовте знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині (20-30 р.р. ХХ ст.).

Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та жовто-блакитним прапором у вересні 1939 року мешканці багатьох сіл Галичини зустрічали радянські війська. Пізніше організаторів цих зустрічей спіткала трагічна доля - репресії і фізичне знищення сталінським режимом.

Сьогодні державний прапор майорить на будинках урядових установ усіх рівнів як в Україні, так і за кордоном. Синьо-жовтий державний прапор України піднімається під час офіційних церемоній відкриття міжнародних конференцій, при врученні міжнародних спортивних призів. На подібних церемоніях майже в кожного українця навертаються сльози на очі, пробуджується національна гордість і патріотичні почуття до свого народу.

Українська державна національна символіка має свою давню історію. Вчені-історики довели започаткування цілого ряду символів ще в додержавний період. Герб України - Тризуб - символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь. Він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу. Найперші спогади про тризуб в Україні датовані І-м століттям нашої ери у Боспорськім царстві (Керченський півострів Криму).

Зображення тризуба, яке мало відрізняється від офіційно прийнятого герба УНР (1918 р.), відноситься до часів князювання у Києві Володимира Великого (980-1015 р.р.), що дістався йому у спадок від предків.

Знак у формі тризуба зображений на срібних монетах князя Володимира та його синів Святослава і Ярослава Мудрого. Він також зображений на гербі Анни Ярославни, королеви Франції. З аналогічним клеймом знайдено цеглу при розкопках Десятинної церкви у Києві.

Історики припускають, що тризуб був зображений на печатках дипломатичних і зовнішньо-торгівельних представників Київської Русі у відношенні з Візантією та іншими державами.

1 березня 1918 року Українська Центральна Рада в Києві закріпила законом державний герб УНР - тризуб на синьому фоні. У проекті Конституції УНР (1929 р.) записано: "Державним гербом Української держави є тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного герба мають виключно державні установи".

Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб, як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Музика написана видатним українським композитором і диригентом Михайлом Вербицьким (1815-1870 р.р.). Особливо широко вживався гімн "Ще не вмерла Україна" в роки становлення Західно-Української народної Республіки та УНР.

Після серпневого перевороту 1991 року, була проголошена самостійна держава Україна. На зміну символіці Радянського Союзу на території України, прийшла національна символіка нашої держави. Національний гімн "Ще не вмерла Україна" стає державним гімном України. Президія Верховної Ради України наказом "Про державний гімн України", від 15 січня 1992 року, затвердила музичну редакцію державного гімну України, автором якої є М.Вербицький.