Чи доводилось Вам помічати серед вивернутих з корінням дерев, на наростах, поламаних гілках і т. д. різні створіння - казкові, комічні, драматичні? Мабуть не кожному пощастило. Природа володіє неабияким даром мистецтва, але не кожному дано талант все це побачити. Проте мешканець містечка Яблунів Косівського району Івано-Франківської області Ігор Фартушний володіє ним ще з дитячих літ. Додавши власну фантазію, він разом з природою творять прекрасне мистецтво коренепластики і лісової скульптури. Зараз ці вироби знаходяться у його приватному музеї "Лісова скульптура", якому у липні минув рік.

Майже все своє життя пан Ігор прожив у Карпатах. Коренепластикою займається ще з дитинства. Збереглися його роботи з 1963-64 років. Пана Ігоря приваблювали різні корінці дерев, у яких вбачав певний образ і старався підкреслити його, показавши натуральну красу та витвір природи. Згодом йому стали до вподоби більш об'ємні роботи, і він почав використовувати нарости на деревах. Серед робіт майстра не існує двох однакових екземплярів. Адже природа не повторюється у своїх творіннях. Крім того в одному корінці чи нарості кожен митець бачить інший витвір - в міру свого розвитку та інтелекту, мислення і життєвого досвіду.

Коренепластика існує дуже давно і наскільки відомо, з переказів старожилів Прикарпаття і Карпат, характерною ознакою жителів краю було те, що кожний господар і господиня намагалися прикрасити свою садибу і житло. Ходячи по лісі та по берегах річки, знаходили окремі фігурки, створені природою, і цим прикрашали будівлю або використовували як обереги. Існує легенда, що в давнину на межі сіл Люча і Шешори (біля Яблунева) є загадкове озеро "Лебедине" на вершині однойменної гори. Місцевостей з такою назвою в Україні є дві - біля Києва і тут. Це, мабуть, ще з дохристиянської чи навіть доязичеської культури, коли поклонялися лебедям. Біля озера "Лебединого" є сліди вимощених з каменю рядів для сидіння і проведення зборів чи богослужінь, поклоніння перед язичеськими ідолами чи богами Даждьбогом, Перуном, Русалкою і Мавкою. Пам'ятаємо також з дитячих казок діда Оха, який ховався в лісі і хотів завести у блуд подорожуючих.

«Ідея створення музею не моя - говорить майстер. Її підкинула моя онучка Марія після того, як переглянула всі мої роботи - вдома, і подаровані моїм друзям та знайомим. Пізніше вона сказала: "Діду, давай зробимо музей: ти будеш мати що показати, а ми будемо гордитися, що у нас є такий дід". Досі свої роботи зберігав удома на горищі, в гаражі, в майстерні - всюди.

Позаяк майстер цікавиться історією краю, то музей починається з куточка зі старовинними речами: гуцульське сідло, коса, якій понад тисячу років, серп - ровесник коси, наконечник списа - ці всі речі знайдені переважно на Гуцульщині. Дещо майстер привіз із Криму. Це артефакти, які відображають Трипільську культуру колишньої держави Пантикофей.

Є також взуття та одежа. До речі, колись заможні люди робили взуття індивідуально. Вони замовляли в шевця колодку, по ній протягом усього життя шили взуття. Вона зберігалась у власника.

В музеї є серія «нечистих» створінь. Наприклад мама сумує, що нечистий десь не туди повів дочку. Але загалом майстер вважає, що наука про злі сили - це людська уява. Як ми бачимо, так і маємо. Якщо будемо бачити поганий образ, то й будемо його мати.. Пан не створює сумних образів - всі з іронією та посмішкою.

Найвиразнішою є спортивна серія лісової скульптури, а також танці і жінки. Ось вагітна жінка, і її оберігає вірний товариш. Цей витвір подарував онучці на день народження.

Є багато казкових тварин і чудернацьких істот, які годяться для дитячих оповідань і мультфільмів. Є також серія робіт на політичну тему. Деякі творіння майстра можуть бути праобразами як драматичних, так і комічних героїв.

Майстер не ставить за мету зробити конкретний образ, бо це була б скульптура, а тут мусиш вийти з того природного матеріалу, який дала природа. На всіх роботах пан Ігор залишає незачеплену структуру чи поверхню деревини, щоб не була просто скульптура, а було те, що зробила природа. Коли береться за роботу, вникає у задум природи. Таке його бачення - своєї думки не нав'язує.

«Іноді біля корінця чи заготовки, - говорить майстер, - можна ходити дуже довго і нічого не бачити, а потім в один прекрасний момент з'являється підказка і бачиш відразу, що то буде, і вже не можна залишити - треба доробити до кінця, щоб не втратити думку. Так само буває з наростами чи заготовками деревини. Cпочатку бачиш одне, а коли візьмешся за роботу, виходить інше. Дуже багато сюжетів скритих усередині, особливо там, де є порожнина, і деколи до кінцевого результату 3-4 рази міняється образ».

Вироби майстра переважно без назв. Кожен відвідувач придумує сам назву і в кожного різне уявлення. Деколи навіть проблематично назвати - уява є, в уяві є образ, зробив ти його, втілив, а назвати не вдається.

Скільки іде часу на складну скульптуру?(запитую)

Будь-яка робота забирає три дні. Найбільше часу забирає доведення роботи до такого вигляду, щоб можна показати людям, а якщо довести до товарного вигляду, то біля неї треба ще день-два посидіти. Дуже багато клопіткої роботи. Через те, мабуть, нічого не продаю, бо скільки всього вкладено у неї, що шкода продавати. На виставках завжди ставлю табличку ВИСТАВКА, а не продаж.

Дуже рідко роблю на замовлення, тому що потрібно робити те, що просить замовник, а тоді я вже стаю ремісником. Не можу побачити природної форми, не можу її зберегти - мушу зробити те, що хочуть. Не дістаю задоволення від такої роботи, а тільки від тієї, що в кожному корінчику вбачаю щось своє - динаміку, композицію. Це ніколи не було моїм бізнесом. Це немов народжена дитина. Багато моїх робіт використано в інтер'єрі хати.

Було таке, що вибрав корінь, а він був настільки складним, що змушений був відмовитись. Здається є все, а потім одного кусочка не вистачає. Доводиться відкласти до того часу, поки не появиться щось до нього. Роботу не можна зробити, коли нема настрою. Роблю майже безперервно. Просто замість великої роблю малу фігурку чи навпаки. Заходжу в майстерню, переглядаю і вибираю те, що подобається. Я можу не закінчити і відкласти вбік, бо побачив на сьогодні щось цікавіше для себе. У багатьох моїх виробах зроблено основну роботу, але не почищено і нема кінцевого результату, тобто бракує не творчої, а механічної роботи. Навіть тримаю в музеї роботи, де тільки знята кора, щоб показувати відвідувачам процес творення.

Матеріал автор збирає по берегах річок, у лісі (особливо в урвищах), відриває нарости, просить у людей гілки обрізаного дерева тощо. Використовує стовбури, гілки, корінь липи, чорної вільхи, граба, клена, явора, декоративного каштана, в'яза. Не покриває робіт хімічними засобами, а залишає у природному виді з відчуттям запаху природи. Ніколи не зрубує живе дерево. Коли просить у людей обрізані гілки, дехто сміється, бо добрий господар не хоче це навіть на дрова брати. А коли показуєш, що з цього робиш - починають охати і ахати - не вірять, що таке можливе.

Виріб коренепластики був найкращим подарунком на знаменні події. Це було оригінально і привабливо. Люди приймали із захопленням.

Вироби Ігоря Фартушного торік побували на виставках в Івано-Франківську і Кам'янці-Подільському. Нагороджений дипломами та грамотами.

«Я дістаю задоволення від того, як люди реагують на мої роботи. Навіть стою збоку і не признаюся, що це моє, і спостерігаю за виразом обличчя. Після цього розумію, що не марно провів час, недоспав ночі».

Часто до майстра приходять відвідувачі. Були гості з Франції, Хмельницького, Полтави, Києва, Львова.

В Івано-Франківську готується книжка "Музейне коло Прикарпаття", куди також занесений музей пана Фартушного. Є сторінка в інтернеті.