Штрихи до творчого портрету

« Всього себе

Я перелив в пісні,

І пустозвоном я не став убогим,

Тому не буде соромно мені

Перед людьми,

Країною

І Богом»

(А. Матвійчук. «Сповідь»)

 Передмова. Знайомство

Цьогорічні відвідини України знову подарували мені зустрічі з непересічними особистостями. Один з них - Анатолій Матвійчук.

Анатолій - журналіст, поет, співак, композитор, телеведучий, педагог був одним із запрошених гостей на вечорі-зустрічі, присвяченому Дню журналістики, який влаштував відомий громадський клуб « Співуча родина» в Київському Будинку Учителя (травень, 2009). Він виконав кілька пісень та кілька віршів під спеціальний музичний супровід. Чула деякі пісні Матвійчука в записах і раніше. Але почуте у його живому унікальному виконанні зі сцени стало для мене ударом блискавки, черговою Еврикою, подією, зустріччю зі справжнім мистецтвом, зустріч з людиною - громадянином, філософом... Почуте було такою разючою відмінністю від попсового галасу, що переважно ллється сьогодні з української та світової естради і ефіру!

А ось тут несподівано полинула думка, зміст, повіяло життям. А головне - в слова пісні чи поезії була вкладена авторська душа: чи то біль, чи зневага, чи осуд, чи захоплення. Кожне слово йшло не з уст, а з самого серця., обрамленого красивим та гнучким тембром голосу. Плюс харизматична зовнішність.

Чи то момент такий був, чи це наступив пік його досконалості, вершина його духовної зрілості, мистецької майстерності? Не знаю. Але почуте так співпадало з моїм світосприйманням, з оцінкою нашого, такого складного сьогоднішнього життя. Відверто? Для мене це була пісенно-естрадна публіцистика, в жанрі якої кохаюся, бо вона завжди щось стверджує, закликає, збуджує думку, примушує гарячково пульсувати кров.

А опісля зустрічі надихнула негайно більш детально познайомитися з творчим надбанням поета та співака Анатолія Матвійчука. Першим джерелом стали високо-художньо оформлений компакт-диск« Сповідь»: Музично-поетичний монолог Народного артиста України (2009), однойменний друкований збірник поезій (2007) та СД нових пісень «Моя зоря» (2009).

 

Ця «Сповідь» саме для Вас...

Так звертаються на обкладинці СД автори - поет-виконавець Анатолій Матвійчук та автор музичного оформлення Микола Дейнега - до своїх слухачів. Записано 40 поезій . Сорок найкращих творів, частина яких уже друкувалася в однойменному збірнику київського видання 2007 р.

Про що вони? Добра частина з них - про найболючіше, що нас сьогодні оточує: крах моральності, свавілля нездар, панування негідних, про нашу «епоху перемін»:

«Бездумність, бездуховність, беззмістовність -

Страшна ознака нинішніх часів.

Диявол спокусив людську свідомість,

Прийшов і просто царювати сів...» (вірш « Мости»)

 

« Життя наше нині - суцільна попса», замість омріяної на Майдані правди і свободи для всіх, сьогодні «крутою юрбою» «тусуються гордо попсові герої - фотомоделі, тузи Мельпомени, політики і бізнесмени, менти й маніяки, злочинці й повії» (вірш «Попса») . А найстрашніше - зіпсоване попсою сучасне покоління.

Одна з найтяжчих хвороб сьогодення - соціальний «cколіоз підлабузницьких поз», коли люди гнуть спину перед сильними, багатими, негідниками (вірш «Сколіоз»).

Сьогодні «Гроші в люди вибились давно, їм ніщо не стало на заваді». « Гроші - наша влада і закон. Наша темна збочена основа». (вірш «Гроші) А «На верхніх палубах - мутанти, Що себе зачислили в боги» (вірш « Саркофаг»)...

« Моя країно безталанна,

Яких ти обпилася чар,

Що так закохано і п'яно

Плодиш не геніїв -- нездар.?»

« Невже лиш тим ти знаменита,

Що в скитах власної душі

Не дута - істинна еліта

Тут животіє за гроші.»

І згадуючи Майдан, зневіреним посилає своє розуміння нашої поразки:

« До Свободи треба дорости,

Розумом і світлими думками...

дотягтися Вірою і чистою Душею..

. заслужить гідністю високою своєю!»

(вірш «Свобода»)

...Соціальні вірші зміняються філософськими, в яких осмислюють наше буття, а перш за все - людина в її безконечному пошуку себе.

У нього така повага та віра в людські чесноти, у справжню людину, що він вживає лиш з великої літери поняття: Свобода, Воля, Дух, Душа, Любов, Совість, Віра, Краса, Мати. Саме так він їх відчуває...

Про Серце і Душу, що в поетичному вислові є суттю людини, багато віршів... Як важко загубленій душі, « що на красиве життя спокусилася» і заклик його, поетів -- « повертайся Душа, повертайся, .. бо людині не можна без Тебе».... Зізнається, що це не він - поет співає, а його Душа. Душа, яка у вічних пошуках Добра не знає спокою, не вміє берегти крила. Душі поета не треба земних щедрот... Їй би лиш крилом торкнутись неба.... В нинішній ситуації - зберегти чистоту Душі найважливіше. А в першому вірші із свого поетичного монолога « Таємниця» він закликає тих, хто брат йому по духу, «той не слова мої, а душу слуха !»

 

Однойменні і збірник, і компакт-диск « Сповідь», здаються найсильнішими з цього великого творчого доробку поета і декламатора - виконавця. Це вершина мистецького артистизму. А за змістом - програмна річ людини - громадянина. Визначення, від яких ми відвикаємо. Анатолій своїми віршами нам їх повертає. А ще - заклик повернутися до Бога, до розуміння шляху і мети. І впевненість, що «нас ніхто не знищить окрім нас» . Отже - все в наших, народу, руках. А ще в них - надія, на те «що сповідуючись перед Богом і людьми про свої духовні блукання, пошуки і відкриття, поети дають шанс іншим вибратися з пітьми на Дорогу Світла, яка веде до Вищої свободи». Так написав автор у лаконічній передмові до свого збірника.

Сьогодні для кожного з нас монолог артиста, названий «Сповідь» може служити міні- біблією. Або, простіше, - настільним компакт-диском. Як колись були настільні книги.

А як публіцист закликає « штучно підтримати ледь жевріючий вогник духовності, який у майбутньому убереже наших нащадків від повного виродження і культурної деградації»

 

«Я намагаюся не писати і не співати порожніх беззмістовних пісень»

Сьогодні Анатолій Матвійчук - один з найпопулярніший співаків, що виділяється на фоні багатьох інших саме тим, що в пісні він зберігає і зміст, і мелодію. Це майже унікальність на фоні сучасної типової попсової естради, коли зі сцени, чи в ефірі несеться тільки беззмістовна строфа у супроводі какофонії звуків.

На власному офіційному сайті « matviychuk. com" Анатолій так пояснює свої творчі принципи: " Прагну, щоб вони (пісні.- Авт) не просто розважали, а й несли в собі живий естетичний та інтелектуальний заряд. А деякі мої пісні я взагалі вважаю музичною публіцистикою і, можливо, саме тому, я сьогодні і працюю в пісенній галузі, бо дуже хочу, щоб у мене з'явилось, якомога більше послідовників»

 

«Публіцистика - це дзеркало нашої культури»

На цьому ж сайті у розділі « Публіцистика» розміщено кілька статей Анатолія цього жанру, адже за основною освітою та професією він - журналіст.

Серед них найбільш вразлива, навіть вибухова - « Тримаймося за соломинку». Це своєрідний маніфест рятування нашої національної культури від занепаду, а то й вимирання. Це й крик зболеної душі, що страждає від розуміння того, що відбувається. А відбувається жахливе: наш інформаційний простір, як він справедливо констатує, заполонила, як і всю Європу, низькопробна псевдокультура переважно американського шоу-бізнесу та близького «забугір'я». «Потрібна, - пише він, - розумна та виважена політика дозування чужої низько-естетичної іншомовної продукції. Потрібно подбати про вітчизняних митців пільговим оподаткуванням, і навпаки, ввести суворий податковий режим по відношенню до «гастролерів» близького зарубіжжя. Потрібно відродити публіцистику, професійну критику у всіх ЗМІ, бо «публіцистика - це дзеркало нашої культури, , куди ми повинні час від часу заглядати, аби розуміти, хто ми є насправді, до чого ми йдемо». А йдемо поки-що до саморуйнування. І щоб не « втопитися і не згинути навіки вічні... у цьому безмежному океані звуків, слів і мелодій, .. тримаймося за те, що прийшло від пращурів і перейде до нащадків. Тримаймося за рятівну соломинку наших споконвічних традицій, наш здоровий глузд, за нашу стійку генетичну пам'ять, яка відторгає все фальшиве і чужорідне, але інтуїтивно зберігає те, що близьке серцю і душі» . Це завдання лежить на нашій інтелігенції, вважає Анатолій.

 

Орфей нашого часу: « Музика - найбільше в світі диво»

У минулому 2008 році у відкритому ефірі київського телеканалу М2, де Анатолій Матвійчук нині веде свої програми, колеги та друзі відзначили його півстолітній ювілей. Отож, народжений у 1958 році у Києві. До цього часу живе з родиною в тому ж районі Відрадний, де й виріс. Закінчив факультет журналістики Київського Державного Університету ім. Т. Шевченка (1986). Працював у газетній та тележурналістиці. Закінчив аспірантуру, кандидат історичних наук. В 1988 р прийняли у Спілку журналістів і приблизно з цього часу став активно писати вірші та пісні. Вдало поєднує свої покликання співака, композитора, поета та журналіста, яка, будучи теж творчою професією, несе ще й добрий заряд громадянського темпераменту.

Визнання творчих здобутків відмічено званням Народного артиста України. Він же лауреат Всеукраїнської премії ім. І Франка - найвища нагорода Спілки журналістів та лауреат літературних премій ім. М. Малишка та ім. О. Олеся.

Анатолій один з найпродуктивніших, працелюбних, невтомних артистів. Він об'їхав з гастролям без перебільшення всю Україну. Побував з концертами в Канаді, Росії, Словаччині, Болгарії, Англії, Ізраїлі.

Задумав в свій час і періодично здійснює своєрідні творчі звіти перед своїми слухачами. За останні 10 років чотири рази він виступав майже з трьохгодинними концертами в київському Національному Палаці «Україна». «Полустанок любові» звуться ці сольні бенефіси співака. Краще не придумаєш. Любов, як філософське поняття в широкому розумінні, для нього адекватна імені істинного Бога, Всесвіту:

« Ніщо у цім житті не в радість

Коли любові в нас нема.

Любов - це те, що буде вічно.

І ні початку, ні кінця.

Любов, як Всесвіт,

Що магічно пульсує в грудях у творця»

А якщо згадати, що його дружина, друг, помічник і муза, теж має ім'я Любов, то це вносить ще й рицарський шарм в його оспівані любові.

За 20 останніх років поетично-музичної діяльності - 4 збірники поезій, 10 компакт-дисків. Анатолій, як видно з усього, жадібний до роботи. Та й сам признається: «Я людина - працездатна, схильна до нерегламентованої у часі праці. Гадаю, що не реалізував себе у повній мірі, а також не позбавився бажання вчитися»

Навчаючись - навчає. Викладає спецкурс на факультеті шоу- бізнесу Київського університету культури. Та це все ніби між іншим. Головне, те чим живуть душа і розум, і що хочеться сказати людям, переливши свої думки у стрічки. А потім озвучити їх, вклавши в пісню своє емоційне розуміння. Орфей нашого часу.

Багато з творчого пісенного доробку Анатолія (а написав він 500 пісень, які виконуються на професійних сценах) саме в його виконанні стали т.зв. хітами:

« Два птахи», « Эта женщина», « Балада про майстра», «Родина», « Присвята батькам» та багато інших, виконувати які публіка примушує його на кожному концерті. А « Друзі мої» стала ніби всенародним гімном:

« Друзі мої, друзі мої, нам треба

зустрічатися частіше.

Друзі мої, друзі мої, ви на світі

наймиліші...»

Мені здається, що в Анатолія своя аудиторія. За його словами «У кожнім музика така, яку він здатний чути». Його слухач переважно думаючий, небайдужий. Запрошую заглянути на його сайт. У розділі «Відгуки» вони займають 23 сторінки. Народ дякує, захоплюється, просить прислати чи помістити для копіювання ту чи іншу улюблену пісню, дати адресу книгарень. А піснярі-початківці просять порад. Пишуть з усієї України, Москви, Сибіру, Канади і Америки. Читаючи ці одкровення, переконуєшся в його словах: «Музика - найбільше в світі диво».

« На таких людях, як Ви, тримається вся Українська естрада. Ви - гордість нашої Батьківщини. Дякуючи Вашому таланту та праці, люди можуть долучитися до високого мистецтва»

« Ваші пісні і вірші діють, як бальзам на душу. Коли душа стомилася від буденності, коли здається, що сил немає і втрачаєш надію, тоді завантажуєш у програвач Ваші пісні і поринаєш у інший світ. А повернувшись у реальність, розумієш, що не все так погано, і життя варте того, щоб любити його і насолоджуватися ним. Дякую Вам за поезії і пісні!»

« Ваша творчість - це особливе дихання душі, Ви ще раз довели, що на Землі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого і ціннішого, ніж людина»...

«Дякую Господу, що Ви є - такий відвертий, романтичний і цілеспрямований» А головне, додаю, цитуючи Анатолія, той, хто «Присягнувся чесній музі своїй» Тому

«душі своєї

Зрадити не зміг, не продався

новоявленій братві

Без царя в душі.

І Бога в голові»

 

« Я українець. Вірою і кров'ю. Моє коріння тут, у цій землі»

 

Батьківська земля, батьківський поріг, « Забуте Господом село», « Вода джерельна, як сльоза» тривожить Анатолія постійно і виливаються у поезії та публіцистичних роздумах. Із статті його сайту «Звіримо годинник з Біг-беном»: « Я думав про те, що потрібно, аби людина, котра любить свою батьківщину назавжди покинула її ? Загроза життю, повна зневіра і розчарування в подальшій долі, невміння чи не можливість щось змінити на краще? Але ж від себе не втечеш, не сховаєшся, не примусиш душу замовчать... А вдома навіть стіни допомагають...»

Так роздумував кілька років тому. А сьогодні більше розуміє, коли

« Мої браття линуть за кордон,

Мов пташині перелітні зграї.

Не діждавшись кращої пори,

Скуштувавши туги і печалі»

(вірш «За кордон»)

І ще одна правда:

« Циніки, здається мали рацію.

Що для серця важче, невідомо:

Тихо скніти десь у еміграції,

А чи бути емігрантом вдома»

Що ж до себе особисто, то впевнений:

« Я українець!

Цього не відняти.

В моїй душі співають солов'ї -

Були такими мої мама й тато,

Й такими будуть

Правнуки мої»

І недарма в 2003 році, в день відкриття Незалежного українського радіо в Чикаго, один з його ведучих Владислав Кислий подарував українським чикагцям у прямому ефірі інтерв'ю саме з Анатолієм Матвійчуком.

***

Один з учасників форуму на його сайті написав: « Ваш сайт зараз певне найопозиційніший з найопозиційних...»

Тому, що Анатолій хоче змінити світ на краще. Тому і звертається до кожного з нас:

 

СПРОБУЙМО

Спробуймо бути чемними,

Хамству сказавши - ні!

Спробуймо бути чесними,

Зменшивши кількість брехні.

Спробуймо бути вірними,

І відречемось від зрад,

Спробуймо бути вільними,

Ставши із вільними вряд.

 

Спробуймо не лукавити,

Всюди шукаючи зиск,

Хтивих нездар не славити

За позолоти блиск.

Спробуймо бути чистими

Навіть серед багна

І очищатися Піснею,

Якщо від Бога вона.

 

Спробуймо бути розумними

І не рубати з плеча,

Спробуймо мати сумніви,

Віру й високу печаль.

Спробуймо помінятися,

Правді відкривши серця,

І на шляху не ламатися,

Завжди йдучи до кінця.

 

Сайт Анатолія Матвійчука matviychuk.com.

 

Оформлено його з таким же високим естетичним смаком, як і все, що дарує світу цей митець. Матеріалу достатньо, щоб частково замінити відсутність книг та дисків тут, на цьому березі океану.

Але можна йому також написати, а, між іншим, дізнатися, як придбати «Сповідь»: [email protected]

 

Травень - червень 2009 р .
Київ - Нью-Йорк.