Два з половиною роки тому над Європою, тому числі і Україною (було обезточено 1131 населений пункт, у Горлівці загинула одна людина), пронісся ураган «Кирил», названий так на честь такого собі болгарина Кирила Генова. Цими днями в українських ЗМІ також бушує шквальний інформаційно-пропагандистський «ураган», пов'язаний з візитом до нашої країни людини, яка носить таке саме ім'я, але на відміну від невідомого світу Генова є людиною дуже відомою та високопоставленою. Його офіційний титул - Предстоятель Російської Православної Церкви (РПЦ), 16-й Святіший Патріарх Московський та усієї Русі Кирил.
Візит цей цікавий з багатьох точок зору, його перебіг та оцінки - серед найголовніших у всіх ЗМІ України, Росії, інших країн. Отож і ми з вами, шановні читачі, не можемо його оминути своєю увагою, тим більше, що маю пряме редакційне завдання написати про цей візит.
Походження та біографія
Патріарх Кирил походить з сім'ї священика. Його батько Михаїл Васильович Гундяєв свого часу відбув 3 роки на Колимі і життя своє закінчив 1974 року на посаді настоятеля Нікольского храму у тодішньому Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Мати Раїса Гундяєва була вчителькою німецької, на десять років пережила чоловіка. Старший брат - протоієрей Ніколай Гундяєв - нині професор Санкт-Петербурзької духовної академії, настоятель Спасо-Преображенського собору в Санкт-Петербурзі.
Після закінчення Ленінградської духовної академії Ніколай Гундяєв 3 квітня 1969 року був пострижений у чернецтво та наречений іменем Кирил. Рукоположений у ієродиякона того ж року, Кирил розпочав свою церковну кар'єру у лавах РПЦ. Її основними сходинками були: особистий секретар Митрополита Ленінградського Никодима(з 1970), представник Московського Патріархату у Всесвітній раді церков у Женеві (з 1971), ректор Ленінградських Духовних семінарії та академії (з 1974). 14 березня 1976 року Кирил стає єпископом. Хіротонію звершали три митрополити, серед них і тодішній Митрополит Київський Філарет (Денисенко). З 1976 року - заступник Патріаршого екзарха Західної Європи, з 1977 архієпископ, з 1984 - архієпископ Смоленський та Калінінградський, з 1989 - Голова відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської патріархії (своєрідний міністр закордонних справ), з 1991 митрополит.
Смерть Патріарха РПЦ Алексія ІІ різко змінила статус Митрополита Кирила. Наступного дня - 6 грудня 2008 року таємним голосуванням його було обрано Патріаршим місцеблюстителем, він очолив панахиду за Алексієм. 21 січня Кирил від імені РПЦ вітав Барака Обаму зі вступом на посаду Президента США. 25 січня 2009 року Кирила було обрано одним з трьох претендентів на патріарший престол (97 голосів зі 197), 27 січня Помісним Собором РПЦ його було обрано Патріархом Московським та усієї Русі (508 голосів із 677). 25% тих, хто не підтримали обрання Кирила - це була на той момент своєрідна опозиція Кирилу всередині РПЦ. Делегація УПЦ на чолі з Митрополитом Володимиром (Сабоданом) проголосувала «за».
На інтронізації нового Патріарха 1 лютого 2009 року були присутні Президент РФ Д.Медведєв, Прем'єр РФ В.Путін, глави ряду світових православних церков. Першою, кого причастив інтронізований Патріарх, була дружина Президента - Світлана Медведєва.
Серед зливи вітальних телеграм на адресу Новообраного Патріарха Кирила виокремимо телеграми Президента України В.Ющенка та Папи Бенедикта ХУІ.
В.Янукович разом з Митрополитом Володимиром зустрічає Патріарха Кирила
Особистість Патріарха Кирила
Треба відзначити, що Патріарх Кирил є людиною високоосвіченою, ерудованою, знає 9 мов, уміє говорити, дискутувати, переконувати, протягом 15-ти років і до сьогодні веде на російському телебаченні свою телепрограму «Слово пастиря», має значний міжнародний досвід та практику перемовин, схильний до теоретичної роботи, пише, читає лекції, широко виступає. Він також проявив неординарні ділові та з дозволу сказати - бізнесові якості, коли за дорученням Алексія ІІ курував безмитну торгівлю тютюном, яку держава дозволила РПЦ для фінансової підтримки її діяльності. Дехто з внутрішньо-церковної опозиції РПЦ внаслідок цього називає Кирила мільярдером, «митрополитом з табакерки» тощо.
Його критикували також за схильність до церковного модернізму, та за окремі висловлювання. Так, 2004 року він заявив, що нищівне цунамі у Південній Азії є карою Божою за розпусту у цьому регіоні, а напад німецько-фашистських військ на СРСР у 1941 році - помстою за страшний гріх боговідступництва та знущання над Церквою.
Проте Патріарх Кирил не зважає на критику. Він за повної підтримки російської влади впевнено взяв у руки важелі управління РПЦ та енергійно розпочав підпорядковувати собі як священнослужителів, так і цілі єпархії, митрополії, церкви колишніх союзних республік, серед них і УПЦ.
Аналізуючи та оцінюючи нинішній візит Патріарха Кирила в Україну, треба виходити з того, що до нас приїхав сильний, розумний, жорсткий церковний діяч, який позиціонує себе як освіченого патріота Росії, прихильника теорії «Москва - Третій Рим», повністю підтримує російську владу і її політику та входить у головний тріумвірат так званої «пітерської команди» - Путін, Медведєв, Кирил. Він абсолютно не налаштований вести будь-які розмови про українську незалежну церкву, услід за Алексієм ІІ та усією РПЦ розглядає УПЦ як свою канонічну територію і буде робити усе, щоб УПЦ залишилася у сфері впливу та церковного підпорядкування РПЦ.
Програма візиту
Уже те, що Кирил свій перший закордонний візит у статусі Патріарха звершає до України, буде тут цілих 10 днів, зустрівся з керівництвом Української держави та Уряду, відвідує не тільки Центр, але і Схід, Південь та Захід України говорить про надзвичайне значення, яке він особисто та РПЦ надає Україні. Можна стверджувати, що зміцнення позицій РПЦ та особисто Патріарха в УПЦ є завданням №1 стратегії РПЦ.
Ось написав «стратегії» і подумав - який епітет тут доцільний - у «закордонній», у «внутрішній»? Важко сказати однозначно. Формально Україна для РПЦ є закордоном. На ділі усю територію УПЦ з усіма її церквами, монастирями, приходами РПЦ вважає своєю. Достатньо сказати, що найвидатніші православні святині України, три її Лаври - Києво-Печерська, Святогорська та Почаївська належать до юрисдикції УПЦ, тобто фактично до РПЦ. А вірні УПЦ МП вважають Кирила своїм Патріархом.
Перші три дні візиту присвячено Києву, потім Донецьк, Крим, Рівне, Луцьк, Володимир-Волинський, Почаїв. Географія візиту говорить сама за себе. Патріарх Кирил не тільки хоче охопити візитом стратегічні точки УПЦ, але і вплинути на деякі процеси, зокрема відвідавши два спірних собори, на які претендують як Московський, так і Київський патріархати УПЦ. 5 серпня, після відвідин Почаївської Лаври, Предстоятель РПЦ має відбути до Москви.
Мета візиту
Сам Патріарх Кирил не втомлюється підкреслювати, що візит його суто пастирський, паломницький і ніякої політики у ньому нема. Цьому дружно вторять представники УПЦ МП. Проте далеко не всі згодні з такою інтерпретацією патріаршої поїздки. Усі близькі до національно-демократичних, націоналістичних кіл чи до УПЦ КП підкреслюють - хто обережно, хто різко та відверто - що візит цей є переважно політичним, оскільки являє собою продовження російської політики щодо України.
Читаючи ці діаметрально протилежні твердження, я згадав статтю московського експерта, який у січні цього року напередодні обрання Кирила стверджував, що вибори Патріарха РПЦ є справа не тільки церковна, але і політична. Звичайно, церковний діяч такого рангу завжди має величезну громадсько-політичну вагу, а особливо у сучасній Росії, де активно відроджується консервативно-патріотична концепція Великої Росії, посилюється тенденція єдності церкви та держави у ім'я утвердження цінностей так званого «русского мира». Тому жоден крок Московського Патріарха не може не нести у собі політичного аспекту. І церковна політика РПЦ жодним чином не суперечить і не може суперечити державній політиці сучасної Росії. Вирішуючи питання церковних відносин, РПЦ та особисто її Предстоятель у кінцевому рахунку працюють на досягнення державно-політичних цілей Росії. В Росії та за її межами розуміють, що РПЦ є дієвим механізмом проведення внутрішньої та зовнішньої політики керівництва РФ.
Зрозуміло і те, що відкрито визнати це у РПЦ ніхто не хоче і не може, оскільки потрібно ефективно працювати з масовою свідомістю своїх вірних, зокрема і тих, хто належить до парафій УПЦ. Якби Предстоятель РПЦ мав тільки пастирський візит, то для чого йому зустрічатися з Президентом та Прем'єром України, для чого обговорювати проблеми відношення держави до церкви в Україні, навіщо наполягати, що помісна церква в Україні існує у вигляді УПЦ МП, а, значить, УПЦ КП є неканонічними розкольниками і не можуть вести процес утворення незалежної української церкви. І, нарешті, чому за Кирилом тінню слідує один з провідних кандидатів на посаду Президента України Віктор Янукович?
Я викладаю позиції та тези РПЦ і Предстоятеля коротко, не вдаючись у деталі. Але суті їх, сподіваюся, не викривлюю. Зрозуміло, що метою візиту Патріарха Кирила є зміцнення позицій РПЦ в Україні через посилення впливу на УПЦ та її паству, а також непряма, дотична, але легко зрозуміла підтримка одного кандидата в Президенти.
Для чого зміцнювати УПЦ МП?
Так може мене запитати читач, дещо поверхово знайомий з ситуацією в УПЦ. Хіба вони не є і так вірними РПЦ? Хіба Митрополит Володимир та Синод УПЦ виступають проти РПЦ, хіба рвуться до повної автокефалії? Ні, не виступають, не рвуться. Але вже все помітнішим є процес всередині УПЦ, який обережно можна було б назвати пошуком більшої автономізації від РПЦ. Священнослужителі УПЦ усіх рангів відчувають умонастрої своєї пастви, у тому числі і тієї її частини, яка схиляється до простої думки: незалежна держава має мати свою незалежну церкву. Це, звичайно, не опозиція і, тим більше, не бунт. Але, як любив говорити під час перебудови М.Горбачов - «процес пішов».
Отож, Патріарх Кирил приїхав для того, зокрема, щоб силою свого авторитету та становища вплинути на тих, хто задумується, коливається, чи починає схилятися до думки про автокефалію, хоча б і м'яку. Консолідація УПЦ навколо про-московськи налаштованих архієреїв, єпископів є важливою метою місії Патріарха Кирила.
Зустрічі та церемонії
Перемовини Патріарха Кирила з Президентом В.Ющенком були відвертими і недипломатичними. Відголос цих протилежних думок можна було почути в парку Слави, де обидва діячі - церковний та світський - у супроводі почту посадили кущ калини та поклали лампадки з віночками до меморіалу жертв Голодомору - це момент можна бачити на першій світлині. Відомо, що офіційна Росія заперечує українське розуміння Голодомору, як геноциду українського народу, і притримується концепції Великого Голоду, який, як вони підкреслюють, тоді накрив значну частину СРСР. Ось і Патріарх Кирил у промові перед Меморіалом сказав: «Дехто, мовляв, може здивуватися і запитати, чому він тут, але пам'ять жертв Голоду треба відзначити і зробити усе, щоб це не повторилося. А Голод тоді, був продиктований і політичними, і природними катаклізмами, охопив Україну, Поволжя, Сибір, Південний Урал тощо, » - наголосив Патріарх Кирил
Така позиція і своєрідна методологія поведінки взагалі властива Патріарху Кирилу. З одного боку він зустрічається з Президентом Ющенком, поштиво до нього звертається, шанує пам'ять померлих від голоду тощо. А з іншого боку, це ні про що не говорить, оскільки при всьому цьому Патріарх Кирил залишається на своїй точці зору, і ця точка зору є виключно російською. Чи природно це? Для росіянина природно. Але чи можливі перемовини, якщо сторони, чи одна з них, непохитно стоїть на своєму? Адже результатом перемовин має бути компроміс. А у Патріарха Кирила він не проглядається.
Ось закликав його Патріарх УПЦ КП Філарет (що, нагадаю, брав участь у хіротонії Кирила у єпископа) до зустрічі та дискусії, але Кирил відповів, що не збирається зустрічатися ні з ким, окрім тих, хто є у програмі візиту. А у цій програмі зустріч з представниками УПЦ КП, звичайно, не значилася, і не могла значитися, оскільки РПЦ та УПЦ інакше, як розкольниками та неканонічними, «філаретівців», тобто вірних УПЦ КП не називають. Отож, з одного боку, РПЦ та УПЦ закликають залагодити розкол в українському Православ'ї, а з іншого не хочуть і говорити з тими, хто, за їх визначенням, у розколі. Механізмом залагодження розколу вони бачать лише покаянне повернення у лоно УПЦ МП усіх вірних та священнослужителів УПЦ КП і самоліквідацію останньої.
Інші зустрічі Патріарха Кирила, на яких мене привело редакційне завдання, проводилися у сфері впливу УПЦ МП і були безконфліктними. Виступи та служби на Володимирській гірці, у Лаврі, Покровському жіночому монастирі проходили за активної та гарячої підтримки вірних УПЦ і, судячи з виразу обличчя, викликали видиме задоволення у Патріарха Кирила.
Ось такий бігборд було вивішено в Криму під час візиту Патріарха Кирила
Протилежні точки зору та скандування
Візит, який на цей момент ще продовжується, поки що проходить без якихось помітних конфліктів. Практично усе відбувається так, як і рік тому під час візиту до Лаври Патріарха Алексія ІІ. Тоді скандували «Наш Патріарх Алексій», і тепер - тільки з іменем Кирила. Тоді невеликі групки УНА-УНСО скандували: «Геть московського попа!», і тепер. Тоді і тепер одні й ті ж організатори з мегафонами «заводили» публіку по обидві сторони «барикад» - я їх уже в обличчя впізнаю.
Об'єктивність вимагає підкреслити, що протести проти приїзду Патріарха Кирила до України були малочисельними, а зібрання вірних УПЦ МП навпаки - багаточисельними. Та й то сказати - якщо Предстоятель РПЦ прибув до України на запрошення Президента Ющенка, мав з ним офіційну зустріч за церемонією зустрічі найвищих рангом осіб, якщо УПЦ КП офіційно та публічно закликало свою паству не влаштовувати акції протесту - то який сенс у цих малочисельних горланнях? Вони тільки давали підставу російським ЗМІ злорадно констатувати - ось як дурні «оранжеві» хохли зустрічають особу, яку знає та шанує увесь світ, зокрема і Папа Римський, і яку запросив Президент цієї держави. Картинки з волаючими унсовськими протестантами російське телебачення крутило багато і з величезним знущальним задоволенням коментувало.
Хтось із противників Кирила в Україні сказав, що найкращим варіантом було б не помічати цієї поїздки. Якщо подумати, це був би для противників Кирила не найгірший варіант. Але завжди знайдуться ті, хто, згадуючи афоризм Черномирдіна, хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. І протесту нормального не зуміли організувати і себе (та й державу) зганьбили.
Знаю, що багато наших читачів є противниками РПЦ, УПЦ МП та особисто Патріарха Кирила. Вони можуть запитати: «То що, краще промовчати і нехай московський гість робить в Україні те, що хоче»? На це просте питання однозначної відповіді нема, кожен має свою думку. Проте, можна констатувати - поки не буде політичної консолідації в Україні, доки не визріє в масах вірних, що Україні потрібна своя повністю автокефальна церква, яка мала б статус не автономії у складі РПЦ, не невизнаної з ярликом «розкольників», а була б їй та іншим світовим церквам рівною - до тих пір нічого не зрушиться радикально.
Ось організувала 28 липня УПЦ КП величезну мирну хресну ходу на відзначення Дня Святого князя Володимира на чолі з Патріархом УПЦ КП Філаретом - то це було зовсім інше. Коли тисячі людей вишикувалися у колону, голова якої вповзала вже на Михайлівську площу, а хвіст знаходився ще на кілометровій відстані біля Золотих воріт - то це засвідчувало, що вірних УПЦ КП є не купка, як говорять їх противники, а маса. Їх можна визнавати, чи ні, але ж ніякого порівняння із десятком крикунів з УНА-УСО нема.
На виправдання свого візиту Кирил у присутності Президента Ющенка сказав, що він живе у Москві, але є патріархом не тільки Московським, але і всієї Русі, тому й вважає Київ «нашим Єрусалимом», а УПЦ - тією помісною церквою, про необхідність побудови якої говорять і Ющенко, і УПЦ. Як відомо, точки зору В.Ющенка, Патріарха УПЦ КП Філарета та УПЦ КП в цілому є протилежними - помісної церкви в Україні ще нема, за неї треба боротися, і механізмом цього їм бачиться воз'єднання УПЦ Київського та Московського патріархатів у єдину Українську автокефальну помісну церкву.
Ці ідеї проникають уже у всі регіони України - навіть на русифікований південь.
Післямова
Я відсилаю статтю до редакції якраз на середині візиту патріарха Кирила. Ще 5 днів він перебуватиме в Україні. Остаточний підсумок ми зможемо побачити через тиждень.
А я прощаюся з читачами на місяць, бо від'їжджаю у відпустку. Якщо все буде добре, то у вересні почуємося.
Щасливо залишатися!