Копальня солі у Вєлічці завжди викликала велике зацікавлення відвідувачів. Уже в 14 столітті її показували привілейованим особам, які гостювали у королівському дворі. Поступово цей підземний лабіринт ставав дивним і таємничим. Наприкінці 15 ст. розпочалися перші туристичні походи до копальні. Правда, то були групи тогочасної еліти, які спускались туди з цікавості. Це було щось незвичайне, адже на землі майже нічого не видно, а під землею були таємниці. Копальню відвідали багато польських і закордонних знаменитостей. Наступне 16-те століття- доба польського гуманізму, мала подальший вплив на розвиток туризму в копальні. Відбулося багато відвідин з культурно-освітньою метою. У 1442 році було побудовано дерев'яні сходи. Гірничі вироби могли оглянути тільки представники вищих класів, і то щоразу з дозволу королівської влади. Опис Вєлічкі тих часів зробив у своїх спогадах французький посол Жан Хоїснін. У 1744 році було закінчено новий спуск до копальні, який створив кращі умови для відвідувачів. Щотижня копальню відвідувало 100 осіб. Перехід копальні до австрійської влади покращив туристичний розвиток. Вони встановили виставкові камери і рекламували копальню як найкращий туристичний об'єкт монархії. Для відвідувачів було відкрито кілька закритих камер на І-му рівні, що стало початком створення нинішнього туристичного маршруту. Поступово відкривали другий і третій рівень копальні, створюючи зали та інші витвори. Траса була добре освітлена. Наприклад, у коморі "Міхаловіце" знаходилася велика лампа висотою 5,5 м. і діаметром приблизно 3 м., яка була виготовлена із соляних кристаликів і 300 свічок. Туристів супроводжували гірники з факелами, пускали штучні вогні, що творило видовища. В екскурсію входив перехід "через міст над прірвою" і переправа через солене озеро. Також входив вистріл із пістолета. В камерах і коридорах були вирізьблені із солі пам'ятники, таблиці, обеліски, присвячені членам цісарської родини і австрійським достойникам. В коморі "Лентів" можна було потанцювати при дзвінках оркестру копальні чи оглянути краківське весілля. У другій половині 19 ст. відкрили екскурсійну поїздку кінною залізницею. Згодом копальня набула такої популярності, що була занесена у шкільний підручник з географії в Англії.

Наприкінці 19 ст. про копальню у Вєлічці почали масово писати газети, друкувати у календарях і книжках. Одночасно копальню могло відвідати 100 людей. Був визначений час екскурсії. Під час ІІ Світової війни туристична галузь у копальні була майже припинена. Відвідувачами були переважно німці. Але вже у 1945 році її відвідало понад 10 тисяч осіб. Поступово кількість відвідувачів зростала. У 1960-х роках, у зв'язку із загрозливою ситуацією в копальні, уряд Польщі виділив кошти на її відновлення. Тоді ж було зроблено електрифікацію і вентиляцію, відновлено 16 закинених камер. Відновлення копальні притягнуло велику кількість туристів. У 1970-х роках було 750 тисяч відвідувачів.

Воєнний стан у 1981 році у Польщі загальмував процес розвитку туризму. Відбудова відновилася через 5 років. У 1992 році відбувся катастрофічний затік води у копальню. На сьогоднішній день копальню щорічно відвідують понад мільйон туристів.

Діючий музей копальні, глибиною 135 метрів, ділиться на три рівні. Перший рівень має глибину 65 м., другий-91 метр, і третій-135 метрів, де й закінчується туристичний маршрут. Довжина музею-копальні-10 км., ширина-1,5 км. Подорож відбувається пішки по крутих сходинках. Скрізь є освітлення. Супроводжує охоронець і екскурсовод. У камерах і коридорах висять таблички з їх назвою. Перший рівень копальні крутий, тому що його рили наосліп. У 17 столітті шахтарі встановили дерев'яні колоди, які кріплять шахту. Колоди побілені вапном із соленою водою. Таким чином вони забезпечені від пожежі, а, дякуючи білому кольору, у копальні трохи світліше. Під ногами- соляна плитка, яка виглядає як з мармуру. Іноді трапляються обвали, але не густо, тому що сіль пластична, і якщо на неї давити поступово, то вона гнеться.

У копальні є багато різних камер, які названі на честь видатних поляків або іноземних гостей, котрі тут побували. Колись було біля сорока таких камер, а сьогодні залишилося 17. Першим туристом шахти був видатний польський астроном Копернік, відвідавши шахту ще у 15 ст., коли навчався у Кракові у Ягелонському університеті. У 1973 р., на честь 500-річчя з дня народження ученого, виготовили пам'ятник із солі у його камері на глибині 64 метри.

Щоб уявити як відбувалася робота в копальні, в одній із камер розташовані казкові гноми, які відображають весь процес. Безперечно, не всі шахтарі добували сіль- тільки окремі. Інші її транспортували, ще інші укріпляли камери і коридори, інші займалися вентиляцією, водою, металом.

У камерах і коридорах копальні зустрічається багато пам'ятників польським королям, поетам, вченим, які були виготовлені 40 років тому. Різьбити із солі дуже важко- вона кришиться.

У шахті є кілька штучних озер з прісною водою. Ця вода вимивала по дорозі сіль і заливала копальню, тому було небезпечно залишати її. Всю воду з величезної копальні збирали в одному місці в якійсь одній камері на нижньому рівні. Таким чином утворювалося підземне озеро. Коли воно наповнювалося, воду ескортували на поверхню у величезних дерев'яних посудинах, а потім варили з неї сіль. Навіть зараз, коли перестали видобувати сіль, добувають її з води для виготовлення сувенірів. Щохвилини в озеро затікає 300 л. соленої води, з якої щороку випалюють 17 тисяч тон солі, але ця робота є збитковою і треба доплачувати.

Деякі камери мають цікаві нерівні форми, що нагадують печеру. Причина в тому, що там були пружинки білої чистої солі, яку шахтарі вибрали, а брудну залишили.

Є окрема камера Штейгера- керівника працею шахтарів під землею. У цій же камері шахтарі отримували зарплату.

У копальні Вєлічки знаходиться єдина у світі діюча католицька церква під землею на честь Святої Кінги, що на глибині 130 метрів. Висота церкви-10 м., довжина-54 м., ширина-15 м. Відкрили її у 1896 р. Це була одна величезна брила солі. Сіль із середини вибрали і зробили церкву. Щонеділі о 8 годині ранку у ній відбувається Богослужіння. Тут також беруть шлюб. Віруючі спускаються ліфтом. Церкву освічує 5 люстр, які оздоблені кристалами солі. У церкві добра акустика. Сюди приїжджають хори та оркестри. Є багато картин, вирізьблених на солі і приурочених біблійній тематиці.

Наймолодшій камері- сто років, а сіль з неї видобували за допомогою вибухових матеріалів. Камера має висоту 28 метрів. Зверху є балкон, звідки наглядали за працівниками.

Романтичною є камера Шопена. Коли заходиш у неї- суцільна темрява, а потім вмикається музика композитора і поступово, з усіх куточків, маленькими промінчиками наростає світло. Камера залита водою, у якій можна побачити відблиск різних скульптур. Має дуже гарну акустику.

Не обходилося в копальні без трагічних випадків. У 16 ст. один з туристів часто відлучався від групи і заблукав. Його довго шукали, а коли знайшли, вже було запізно. А у 18 столітті заблукала ціла родина. Про ці дві події нагадує пам'ятник цим туристам-невдахам.

На третьому рівні шахти є два санаторії, де лікують хвороби верхніх дихальних шляхів. Там можуть поміститися 140 людей. В один із санаторіїв люди спускаються на 6 годин, де сидять біля озера, яке мінералізує, іонізує і йодує повітря, займаються спортом у тренажерному залі. У другий санаторій спускаються на 11 годин і там сплять. У цьому санаторії є фонтан, який розпилює солену воду.

Колись шахту відвідав німецький поет Йоган Гете. Екскурсія йому дуже сподобалася. Написав спогади про цю копальню. На його честь тут зробили табличку.

Часто зустрічаються камери, які з'єднані між собою довгим тунелем.

На другому рівні, 91 метр, знаходяться так звані штигаровки, які були місцем нагляду за працівниками і їх роботою.

Сто років тому шахтарі перевозили туристів з одного берега на другий на дерев'яних плотах. У 1915 р. тут відбулася чергова трагедія. Група німецьких солдат так розгойдала пліт, що він перевернувся і придавив їх собою. Семеро з них загинули. На пліт поміщалося 30 чоловік, а їх залізло 57. А ще вони були нетверезі, екскурсовода не слухали. Від того часу глибину озер змінили з 5 м. на один, а перевіз на плоті відмінили. Але сам пліт зберегли до сьогодні. У цій же камері стоїть фігура чеського святого Яна Непомуцького- покровителя тонучих мостів, рік та озер. Є також лавочка для закоханих.

В одній із камер, на другому рівні, нещодавно поставили каплицю на честь Івана Павла ІІ.

Для показу залишили електровоз, який тягнув вагончики, завантажені кусками солі на відстань 10 кілометрів.

У копальні є танцювальний і бенкетний зали. Там зустрічають Новий рік, справляють весілля, відбуваються різні виставки. Є також великий ресторан, кілька магазинів із сувенірами і продуктами.

Є також підземний музей, експонатами якого є макет Вєлічкі 17 ст., інструменти шахтарів, характерна для різних епох амуніція, мапи, книги, каганець, скриня, лавиця.

У найнижчій камері туристичного маршруту, яка має висоту 36 метрів, було встановлено два підземні рекорди Гіннеса: підземний стрибок на баджі, прив'язаного за ногу вниз головою сміливця. Другий рекорд- політ на повітряній кулі. Тут і закінчується туристичний маршрут.

Сама шахта має 340 м. глибини, але після третього рівня порожні камери, залиті водою.

Щомісяця, під патронатом директора копальні Збігнєва Зарембського, відбувається фестиваль "Зустріч в глибині". Організатори заходу запрошують людей мистецтва, добре знаних і мало знаних, на глибину 135 метрів. Фестиваль проходить у пишній камері Яна Галушки. Протягом двох годин тут лунає поезія, мистці розповідають про свою творчість, відбуваються театральні вистави, виставки картин, чути звуки різних музичних інструментів