15 липня виповнилося 70 років Павлові Михайловичу Мовчану - ... Ось хотів визначити його статус одним словом і задумався. Кому - поетові? Так. Павло Мовчан є знаним українським поетом першого ешелону. Митцю? Так. Він - заслужений діяч мистецтв України з 1993 року. Громадському діячеві? Так. Мовчан - голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.. Т.Шевченка. Політику? Так. Мовчан - член Центрального проводу Української народної партії. Депутатові? Так. Він є народним депутатом України першого, другого, третього, четвертого та шостого скликань. Одне скликання - п'яте - пропустив, бо був у складі блоку Костенка-Плюща, а блок цей не здолав 3-% бар'єру. Журналістові? Так. Мовчан - шеф-редактор газети "Слово Просвіти". Літературному діячеві? Так. Він - з 2005 року є членом Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка.

Можна додавати ще і ще, але і з перерахованого ясно: Павло Мовчан є незаперечною фігурою літературно-мистецького та громадсько-політичного життя України і його ювілей - помітна подія.

Павло Мовчан народився на Київщині, у селі Велика Вільшанка Васильківського району. Це мальовниче українське село на річці Раковка, засноване 247 років тому. Число його жителів і нині менше тисячі. В селі знаходиться жіночий монастир на честь Ікони Божої Матері "Відрада і Втіха"- подвір'я Свято_Троїцького Іонинського монастиря.

Тільки-но відзначивши посередині літа свято Петра й Павла, батьки - Михайло Устимович та Пелагея Лазарівна - нарекли новонародженого іменем видатного християнського апостола.

Вступивши після школи у 1958 році до Київського державного університету, Павло Мовчан провчився там, однак, лише два роки. З тих пір він активно пише та читає друзям і на літературних вечорах вірші, які складуть 1963 року його першу збірку.

З 1960 він уже студент знаменитого Літературного інституту у Москві. Провчившись у ньому 5 років, а згодом ще 2 роки при Держкіно СРСР на сценарно-режисерських курсах, молодий Мовчан простудіював у столиці СРСР загалом 7 років. Проте не зросійщився, писав українською і 1969 року вже міцно осів у Києві. Трудився сценаристом, журналістом, літпрацівником. Через 10 років наполегливої творчої праці, як сказали б у селі - "вибився у люди", ставши з 1988 секретарем правління Спілки письменників України і Київської організації Спілки письменників України.

Потім з початку буремних 90-х Мовчан у керівних структурах РУХу, стає народним депутатом України - і розпочався його активний громадсько-політичний період, який триває і досі.

Треба визнати, що заємовідносини поетичного та політичного начал у діяльності Мовчана не є простими. Спочатку Павло Мовчан багато писав та видавався. Серед його книг знайдемо збірки"Нате!" (1963), "Летюче дерево" (1972), "Зело" (1973), "Нитка-оксамитка" (для дітей, 1975), "Пам'ять" (1977), "Досвід" (1980), "Круговорот", "В день молодого сонця" (1981), "Голос" (1982), "Жолудь" (1983; 1990- рос.), "Календар", "Польовичок" (для дітей, 1985), "Світло" (1986), "Поріг" (1988), "Сіль" (1989), "Осереддя" (1989), "Відбитки" (1992), "Хрест" (1993); зб. есеїв і літ.-крит. статей: "Ключ розуміння" (1990), "Мова- явище космічне" (1994); переклади Г.Матевосяна, В.Распутіна, Ю.Марцинкявічюса, М.Каріма тощо.

Видавши загалом десь більше двох десятків поетичних збірок, перекладів, есеїв, літературно-критичних статей, утвердившись у вітчизняній літературі як дуже помітна постать, отримавши Державну премію України ім.. Т.Шевченка (нині вона іменується Національною) ще 1992 року, Павло Мовчан років з 15 тому поетично замовк. І причина цього літературного мовчання була надто вагомою.

Усю свою енергію знаний поет спрямував на боротьбу за становлення незалежної української Держави, формування її мовно-культурної політики тощо. Видавши 1994 року надзвичайно цікаву роботу "Мова- явище космічне", Павло Мовчан як поет, політик та голова "Просвіти" постійно пропагує ідею утвердження української мови в Україні як безумовний та головний духовний засіб становлення і повноцінного розвитку України, бо "слово- це стpумопpовiд космiчної енеpгiї".

Ця стаття є справжнім гімном Слову. Наведемо лише одну цитату: "Слова випpомiнюють енеpгiю, але щоpазу iншу. Це нагадує випpомiнювання свiтла зipками. Слова доходять до нас із глибини вiкiв, коли ситуацiя, що його, слово, покликала, давно вже змiнилася, пpоте сигнал чинний. Саме чеpез Слово ми виходимо за межi себе, пpилучаючись до всього свого наpоду. Чеpез Слово вiдбувається pух, стpемлiння до iдеалу, що пеpебуває поза тобою i вище. Мова- це весь об'єм нашої наpодної пам'ятi. Людина пpотистоїть Часовi саме в Словi, i боpеться з безпам'ятством, з ентpопiєю Словом. Власне, Слово i є Пам'ять. А пам'ять- це життя".

Не всі поділяють погляди та пафос Павла Михайловича. Але Мовчан не звертає уваги критиків та недругів, вперто продовжує йти своїм шляхом.

Проте останні новини з творчого "фронту" Павла Мовчана є обнадійливими. Вони прозвучали чотири дні тому на його ювілейному вечорі.

Він відбувся 15 липня 2009 року в "Українському Домі". Завчасно прийшов і сів у першому ряду почесний гість вечора Предстоятель УПЦ КП, Святіший Патріарх всієї Руси-України Філарет. Маючи трохи часу перед початком вечора, Святіший розповів про свої найближчі плани та справи, поділився думками щодо очікуваного приїзду Патріарха РПЦ Кіріла. Сподіваюся, що у мене буде нагода дещо з цього розказати нашим читачам, але іншим разом.

Поряд з Патріархом сів ювіляр, його дружина Любов Голота, поетеса, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка та донька Павлина - ця світлина відкриває статтю. Оскільки я сидів поряд з Павлиною, то міг дещо розпитати та почути. Зокрема я запитав у пані Люби, чому так хриплувато розмовляє сьогодні Павло Михайлович. Засмучено вона відповіла, що у нього температура 38, але ж урочистості не відміниш. Отож і приходиться напружувати голос та сили.

Переднє слово сказав знаний літературний критик, прозаїк, громадський діяч Михайло Слабошпицький. Пан Михайло, як секретар ради Національної спілки письменників України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка був тим літературознавцем, який гідно міг представити - і блискуче зробив це - свого друга і колегу. Саме він і повідомив присутнім, що до виходу у світ готується нова збірка поезій Павла Мовчана і тривалий період поетичного мовчання, нарешті, переривається. Заступник глави Секретаріату Президента України Юрій Богуцький оголосив привітання Президента Ющенка та зачитав Указ про присвоєння Мовчану П.М. Ордена князя Ярослава Мудрого 3-го ступеню (ордени 5-го та 4-го ступеню у ювіляра вже були).

Потім розпочалася весела, доброзичлива творча череда привітань - пісенних, музичних, прозових та поетичних. Ювіляра вітали злагодженим дуетом Ніна Матвієнко зі своєю донькою Антоніною, чий голос вражаюче схожий на материн, онук видатного українського композитора Стеценка Кирило, який філігранно та у неймовірному темпі зіграв на скрипці шалені коломийки, народний артист України Віктор Шпортько, який вразив публіку піснею Френка Сінатри на свій український переклад та прекрасним голосом, заслужена артистка України Алла Попова, яка виявилася не тільки другом ювіляра, але і його своєрідною похресницею, оскільки пан Павло колись супроводив її перші творчі пошуки своїм напутнім словом.

Особливо приємним для мене був виступ мого колишнього студента Володимира Шинкарука та його доньки заслуженої артистки України Ірини Шинкарук. Тато та його красива й талановита донька прекрасно заспівали та тепло привітали ювіляра.

Дуже емоційно при вітав ювіляра міністр культури України Василь Вовкун. Він так хотів передати своє особисте ставлення до героя вечора, що декілька разів з великою пристрастю повторив - "Мовчан і Україна невід'ємні".

Наприкінці вечора колеги, усі друзі та шанувальники Павла Мовчана мали змогу, тісним колом обступивши його, висловити свої ставлення та побажання ювілярові. Побратимськи обняв його Борис Олійник, а брат Президента Петро Ющенко подарував пану Павлові альбом іконопису та картину із зображенням церкви.

Дуже жваво реагував на всі привітання і сам поважний ювіляр. Незважаючи на солідний вік та простудну недугу, пан Павло після кожного виступу бігцем вискакував на сцену та вручав кожному з виступаючих свого особистого букета з купи тих, які йому вручили ще перед початком вечора і які він розклав на авансцені. Трохи кумедний випадок стався при цьому з Кирилом Стеценком, який вручив ювілярові гарного букета з соняхів а отримав... також соняхового, але іншого, букета від ювіляра - на той момент порція квіткових букетів на авансцені уже закінчилася, а нових ще не піднесли. От і обмінялися соняхами два талановитих сини України, засміявшись цьому, а за ними і вся зала доброзичливо реготнула.

Після закінчення вечора шановна громада на чолі з ювіляром та пані Любою пішла униз до ресторану, трохи промочити горло і сказати все те, що не встигли уже у формі не промов, а тостів. Вечір закінчився, а життя та діяльність Павла Мовчана продовжуються.

Ювіляр міг би цього дня згадати, до прикладу, ось такого свого вірша: